Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №460/14752/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Рівне№460/14752/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Шемчук Ю.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Яцюк К.Р.,

відповідача: представник Волчецький Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Головного управління ДПС у Рівненській області

доВідділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у Рівненській області звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.05.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП № 74747401. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавче провадження відкрито з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/27771/23 про стягнення з ОСОБА_1 до бюджету податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб у сумі 32069,94грн. Водночас боржником зазначену суму не сплачено, а Головне управління ДПС у Рівненській області не направляло державному виконавцю повідомлення про погашення заборгованості. Позивач наголошує, що довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, відображала лише стан податкового обліку на визначену дату. Виключення відповідних сум з інтегрованої картки платника було пов`язане із судовим оскарженням податкових повідомлень-рішень, а не з фактичною сплатою суми, стягнутої судовим рішенням. Отже, на думку позивача, підстави, передбачені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», були відсутні.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив. Зазначив, що 08.05.2026 до Відділу надійшла довідка, згідно з якою у ОСОБА_1 відсутній податковий борг, недоїмка зі сплати єдиного внеску та інша заборгованість з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. На думку відповідача, така довідка, скріплена підписами та печаткою контролюючого органу, підтверджувала відсутність заборгованості. Також відповідач вказав, що виконавчий лист залишався чинним, а судових рішень про зупинення вчинення виконавчих дій до Відділу не надходило.

Позивач подав відповідь на відзив в якій підтримав позицію, викладену у позові з тотожних підстав.

Ухвалою суду від 10.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 17.08.2026 об 09:00. Цією ж ухвалою поновлений строк звернення до суду з позовом.

В судовому засіданні 17.08.2026, ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа судове засідання відкладено на 02.09.2026 об 09:00год.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, викладену у заявах по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення проти позову з тотожних змісту відзиву підстав.

Заслухавши учасників справи, встановивши всі обставини справи, які мають вирішальне значення для вирішення даного спору, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 460/27771/23 стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у сумі 32069,94грн. Судове рішення набрало законної сили 23.03.2024. На його виконання 28.03.2024 видано виконавчий лист.

16.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74747401. Того ж дня винесено постанови про стягнення виконавчого збору, визначення мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт коштів боржника.

У матеріалах виконавчого провадження міститься довідка Головного управління ДПС у Рівненській області про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. У довідці зазначено, що станом на 15.04.2026 ОСОБА_1 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску та іншої заборгованості з відповідних платежів. Довідка видана для подання до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради та містить застереження, що вона дійсна протягом десяти календарних днів включно до 24.04.2026.

Розпорядженням державного виконавця № 74747401 від 08.05.2026 зафіксовано надходження 07.05.2026 на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби 3506,99грн. Ці кошти розподілені виключно на сплату виконавчого збору в сумі 3206,99грн та витрат виконавчого провадження у сумі 300,00грн (69,00 грн та 231,00 грн).

Відомостей про надходження 32069,94грн, стягнутих судовим рішенням до бюджету, матеріали виконавчого провадження не містять.

08.05.2026 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 74747401 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено: «Фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Заборгованість погашена в повному обсязі згідно повідомлення стягувача; виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі». Разом з тим матеріали виконавчого провадження не містять повідомлення Головного управління ДПС у Рівненській області про погашення ОСОБА_1 суми 32069,94грн.

Вважаючи наведену постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і сукупністю дій визначених законом органів та осіб, спрямованих на примусове виконання рішень на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 2 цього Закону виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пункти 1 та 3 частини третьої статті 18 Закону надають виконавцю право проводити перевірку виконання боржниками рішень та одержувати від державних органів, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Отже, юридичним фактом, з яким закон пов`язує закінчення виконавчого провадження на цій підставі, є не припинення обліку певної заборгованості та не формальна наявність документа про її відсутність, а досягнення саме того результату, який визначений судовим рішенням і виконавчим документом.

У постанові від 08.06.2023 у справі № 640/12200/22 Верховний Суд зазначив, що постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» має бути мотивованою та містити обставини, які свідчать про фактичне виконання судового рішення, і засоби їх встановлення. Закінчуючи виконавче провадження, державний виконавець повинен пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду; джерелом відомостей про таке виконання можуть бути будь-які докази, здатні підтвердити результат, зумовлений змістом покладеного на боржника обов`язку.

Такий правовий підхід послідовно застосовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.08.2024 у справі № 240/27324/23. У цій постанові Верховний Суд виснував, що за відсутності доказів належного повного виконання судового рішення постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною.

У постанові від 10.04.2025 у справі № 240/28517/23 Верховний Суд прямо визнав цей висновок релевантним до подібних правовідносин і підстав для відступу від нього не встановив.

Подібний підхід підтверджено й у постанові Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 916/1002/24: перевіряючи правомірність закінчення виконавчих проваджень за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону, Верховний Суд виходив із необхідності встановлення фактичного виконання того обов`язку, який визначено рішенням суду, та погодився зі скасуванням постанов виконавців, прийнятих без такого виконання.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд виходить з того, що зміст виконавчого документа є однозначним: з ОСОБА_1 належало стягнути до бюджету 32069,94грн.

За наведено суд вважає, що для закінчення виконавчого провадження за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець повинен був мати належні відомості, які підтверджують сплату боржником або примусове стягнення саме цієї суми та виконання визначеного виконавчим листом грошового обов`язку.

Таких відомостей матеріали справи не містять. Навпаки, розпорядження від 08.05.2026 підтверджує надходження лише 3506,99грн, і вся ця сума була спрямована на виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Тобто ці кошти не були сумою, присудженою судом до стягнення на користь бюджету, та не могли свідчити про виконання виконавчого листа у частині 32069,94грн.

Посилання відповідача на довідку про відсутність заборгованості суд відхиляє. За змістом цього документа він засвідчує стан обліку розрахунків платника з контролюючими органами станом на 15.04.2026, але не містить відомостей про фактичну сплату ОСОБА_1 32069,94грн, реквізитів платіжної операції, примусове стягнення цієї суми чи її надходження до бюджету. Отже зміст довідки не відповідає тому юридичному факту, який належало встановити державному виконавцю для застосування пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме по собі виключення певної суми з податкового обліку внаслідок зміни статусу податкового зобов`язання не є тотожним виконанню судового рішення про стягнення цієї суми. Обліковий запис характеризує стан інформаційної системи контролюючого органу, тоді як виконання виконавчого документа про стягнення коштів передбачає фактичне виконання визначеного ним грошового обов`язку.

Крім того, довідку видано для іншої мети - для подання до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради - і строк її дії закінчився 24.04.2026, тоді як постанову про закінчення виконавчого провадження прийнято 08.05.2026. За таких обставин цей документ не міг без додаткової перевірки підтверджувати актуальний стан фактичного виконання виконавчого листа на день прийняття спірної постанови.

При цьому Закон України «Про виконавче провадження» наділяв державного виконавця достатніми повноваженнями для перевірки виконання рішення та отримання необхідної інформації. Однак доказів того, що виконавець з`ясовував факт сплати саме 32069,94грн, отримував підтвердження їх зарахування до бюджету або вимагав від стягувача чи боржника документи щодо виконання виконавчого листа, відповідач суду не надав.

Не підтверджена матеріалами виконавчого провадження і безпосередня фактична підстава, зазначена в оскаржуваній постанові, - погашення заборгованості «згідно повідомлення стягувача». Позивач заперечує направлення такого повідомлення, відповідного документа в матеріалах виконавчого провадження немає, а у відзиві відповідач обґрунтовує закінчення провадження вже не повідомленням стягувача про погашення боргу, а довідкою про відсутність заборгованості.

Щодо доводів відповідача про те, що на час прийняття спірної постанови виконавчий лист залишався чинним і судових рішень про зупинення виконавчих дій до Відділу не надходило, то суд вважає, що ця обставина не підтверджує правомірність закінчення провадження, а навпаки свідчить, що державний виконавець мав виконувати чинний виконавчий документ відповідно до його змісту. Оскарження податкових повідомлень-рішень, які передували виникненню податкового боргу, не змінювало змісту виконавчого листа та не доводило фактичного виконання судового рішення про стягнення 32069,94грн.

Таким чином відповідач ототожнив відсутність відомостей про податковий борг у податковому обліку з фактичним виконанням судового рішення, хоча ці обставини мають різну правову природу.

Внаслідок цього державний виконавець не встановив обставини, з якою пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує закінчення виконавчого провадження, та прийняв спірну постанову передчасно.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у даних спірних правовідносинах не довів наявності встановленої законом підстави для закінчення виконавчого провадження, тому оскаржувана постанова від 08.05.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП № 74747401 не відповідає вимогам статей 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження», як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача стягуються виключно судові витрати такого суб`єкта, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Доказів понесення таких витрат позивачем матеріали справи не містять, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08 травня 2026 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 74747401.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Відповідач - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Замкова, 22А, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 35007146)

Суддя Т.О. Комшелюк