Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №460/10230/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Рівне№460/10230/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доУправління державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 14 квітня 2026 року №074806 про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Управлінням державного нагляду (контролю) у Рівненській області протиправно прийнято постанову від 14.04.2026 №074806 про застосування до неї адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», виявлене під час проведення 02.03.2026 рейдової перевірки транспортного засобу марки RENAULT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 . Позивач зазначила, що спірне перевезення здійснювалося без мети отримання прибутку та не було пов`язане зі здійсненням господарської діяльності у сфері автомобільних перевезень, оскільки транспортний засіб використовувався виключно для його доставки до місця проведення ремонту, жодних договорів перевезення не укладалося, а товарно-транспортних накладних чи інших документів, які б підтверджували здійснення комерційного перевезення вантажу, не існувало. У зв`язку із цим позивач вважає, що не мала статусу автомобільного перевізника у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому правові підстави для притягнення її до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону, були відсутні. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що 02.03.2026 під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу марки RENAULT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність у водія товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв, а також невикористання повіреного та адаптованого до транспортного засобу тахографа, про що складено акт від 02.03.2026 №ОАР 052541, з яким водій ознайомився та який підписав без зауважень. Відповідач зазначив, що постанову від 14.04.2026 №074806 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу прийнято правомірно, на підставі та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, а доводи позивача про здійснення перевезення без мети отримання прибутку та виключно для доставки транспортного засобу до місця ремонту не спростовують установленого під час перевірки порушення. Відповідач вважає, що підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови відсутні. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступні обставини.

02 березня 2026 року на автомобільній дорозі М-19, км 171, старшим державним інспектором відділу державного контролю у Рівненській області на підставі направлення на рейдову перевірку від 27 лютого 2026 року №000434 було зупинено для проведення рейдової перевірки транспортний засіб марки RENAULT, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачці на праві власності та яким на момент перевірки керував ОСОБА_2 .

Під час проведення перевірки водій надав посадовій особі посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб.

За результатами рейдової перевірки посадовою особою відповідача встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», яке, згідно зі змістом акта перевірки, полягало в тому, що під час перевезення вантажу автомобільний перевізник не забезпечив водія транспортного засобу належними документами, а саме: товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, індивідуальною контрольною книжкою водія та копією графіка змінності водіїв, а також у тому, що під час перевезення не використовувався повірений та адаптований до транспортного засобу тахограф.

За наслідками проведення перевірки складено акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02 березня 2026 року №ОАР 052541. Водій ОСОБА_2 з указаним актом ознайомився, підписав його та у графі для пояснень зазначив: «Ознайомлений».

На підставі матеріалів рейдової перевірки Управлінням державного нагляду (контролю) у Рівненській області прийнято постанову від 14 квітня 2026 року №074806 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.

Позивач не погоджується із зазначеною постановою та вважає її протиправною. Вказує, що в цьому випадку не здійснювалося перевезення вантажу на договірних умовах або з метою отримання прибутку, а транспортний засіб використовувався виключно з метою його доставки до місця проведення ремонту.

Позивач наголошує, що відповідне переміщення транспортного засобу не було пов`язане зі здійсненням нею господарської діяльності у сфері автомобільних перевезень. Будь-які договори перевезення не укладалися, товарно-транспортні накладні не оформлювалися, а інших документів, які могли б підтверджувати здійснення комерційного перевезення вантажу або надання послуг із перевезення, не існувало.

З огляду на викладене позивач вважає, що під час спірної перевірки вона не мала статусу автомобільного перевізника у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому передбачені законом підстави для покладення на неї відповідальності та застосування адміністративно-господарського штрафу були відсутні. Просить позовні вимоги задовольнити, а постанову Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 14 квітня 2026 року №074806 визнати протиправною та скасувати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом №2344-ІІІ, статтею 2 якого передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", Про дорожній рух, чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до статті 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Постанова №103) затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Підпунктами 2, 15, 54, 58, 62 пункту 5 вказаного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства, норм на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) з дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції Постанови №141 від 07.02.2025).

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №1567, рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку (у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості) із зазначенням посадових осіб за формою згідно з додатком 1, що складається та підписується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу. Направлення складається з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від дати попередньої перевірки, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, необхідності забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, перевірки дотримання умов перевезень та інших обставин. Під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За пунктом 9 - зупинення транспортного засобу здійснюється посадовою особою у форменому одязі відповідно до пункту 10 цього Порядку та з дотриманням вимог розділу 15 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1567, в разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2.

За результатами рейдової перевірки посадовою особою відповідача встановлено порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", яке, згідно зі змістом акта перевірки, полягало в тому, що під час перевезення вантажу автомобільний перевізник не забезпечив водія транспортного засобу належними документами, а саме: товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, індивідуальною контрольною книжкою водія та копією графіка змінності водіїв, а також у тому, що під час перевезення не використовувався повірений та адаптований до транспортного засобу тахограф.

За наслідками проведення перевірки складено акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02 березня 2026 року №ОАР 052541. Водій ОСОБА_2 з указаним актом ознайомився, підписав його та у графі для пояснень зазначив: «Ознайомлений».

На підставі матеріалів рейдової перевірки Управлінням державного нагляду (контролю) у Рівненській області прийнято постанову від 14 квітня 2026 року №074806 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.

Згідно з пунктом 17 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи. Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру". У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

Щодо оспорюваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу згідно зі статтею 60 Закону №2344-ІІІ по суті встановленого порушення суд зазначає таке.

Статтею 34 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною першою статті 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до частини другої цієї статті документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Частиною другою статті 49 Закону №2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Підставою для прийняття оскаржуваної постанови та накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу слугували висновки відповідача про відсутність у водія під час здійснення перевезення вантажу товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.

Згідно із підпунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Закон України "Про автомобільний транспорт" не визначає єдиного документа, яким у спірних правовідносинах має підтверджуватися статус перевізника.

Зі змісту наведених у статті 1 і статті 33 Закону визначень понять "автомобільний перевізник", "послуга з перевезення пасажирів чи вантажів" випливає, що перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами відбувається на договірних умовах із замовником, а тому за загальним правилом наявність в особи відповідного статусу може визначатися на підставі договору, або інших документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажів на договірних умовах.

У статті 50 Закону №2344-III визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 1 Закону №2344-III товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Отож з наведеного слідує, що товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - остання не оформлюється.

Суд наголошує, що обов`язковість оформлення ТТН прямо визначена Законом №2344-III (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб).

Вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.

Вказана позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23, які враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Отже, предметом судової перевірки у цій справі є не абстрактна доцільність державного контролю у сфері автомобільного транспорту, а відповідність постанови Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 14.04.2026 №074806 наведеним критеріям. Для цього суд має встановити: чи здійснювалося 02.03.2026 перевезення вантажу; хто у спірних правовідносинах був автомобільним перевізником; які документи водій повинен був мати та пред`явити під час рейдової перевірки; чи були такі документи наявні; чи належно зафіксовано виявлені порушення; а також чи існували передбачені законом підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу саме до позивачки.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Цей принцип вимагає, з одного боку, реального захисту особи від свавільного втручання держави, а з іншого - послідовного застосування зрозумілих і передбачуваних законодавчих вимог, спрямованих на забезпечення безпеки автомобільних перевезень, належного обліку вантажу та додержання режиму праці й відпочинку водіїв. Застосування верховенства права не означає звільнення суб`єкта господарювання від чітко встановлених законом обов`язків лише з мотивів незгоди з їх практичним навантаженням або посилання на відсутність прибутку від окремої поїздки.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Тому суд оцінює не тільки формальні твердження сторін, а й увесь масив доказів, наданих на підтвердження фактичного змісту спірної операції. Водночас принцип офіційного з`ясування обставин не звільняє учасників справи від процесуального обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, і не надає суду права замінювати собою орган контролю шляхом пошуку нових, не покладених в основу спірної постанови фактичних підстав відповідальності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.09.2010 №19-рп/2010 наголосив, що адміністративне судочинство має особливості у процесуальних правах та обов`язках учасників, а також у повноваженнях суду щодо збирання і дослідження доказів, покликані забезпечити реальну можливість захисту особи у спорі із суб`єктом владних повноважень. Суд ураховує цей підхід, однак зазначає, що посилений стандарт судового контролю не означає автоматичної переваги тверджень приватної особи над документально та технічно зафіксованими результатами перевірки. Вирішальним є зміст, взаємний зв`язок і доказова сила кожного доказу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19 звернула увагу, що покладений частиною другою статті 77 КАС України на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність свого рішення не усуває передбаченого частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Такий розподіл тягаря доказування забезпечує процесуальну рівновагу: відповідач доводить наявність законних і фактичних підстав для штрафу, а позивачка — конкретні факти, якими вона спростовує висновки органу контролю, зокрема заявлену нею мету та характер перевезення.

Судом установлено, що 02.03.2026 на автомобільній дорозі М-19, км 171, старшим державним інспектором відділу державного контролю у Рівненській області на підставі направлення на рейдову перевірку від 27.02.2026 №000434 зупинено транспортний засіб марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 . Транспортним засобом керував Новосад Тарас Олексійович.

Під час перевірки водій пред`явив посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб. Водночас товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, документів щодо обліку режиму праці та відпочинку водія, а також документів, які підтверджували б використання діючого, повіреного й адаптованого тахографа, на вимогу посадової особи не надав.

За результатами рейдової перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.03.2026 №ОАР 052541. В акті зафіксовано порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", яке полягало у незабезпеченні водія документами, обов`язковими під час вантажного перевезення, а саме товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, індивідуальною контрольною книжкою водія чи копією графіка змінності водіїв, а також у невикористанні повіреного та адаптованого тахографа.

Водій ОСОБА_2 ознайомився з актом, підписав його та в графі для пояснень зазначив: «Ознайомлений». Зміст акта не містить зауважень водія щодо неправильного зазначення транспортного засобу, характеру фактично виконуваної операції, переліку пред`явлених документів або факту відсутності документів, указаних інспектором.

Постановою Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 14.04.2026 №074806 до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.

Позивачка не заперечує факту руху належного їй транспортного засобу RENAULT під керуванням ОСОБА_2 , факту перевезення на лафеті іншого транспортного засобу та відсутності під час перевірки товарно-транспортної накладної. Основний зміст її заперечень зводиться до того, що перевезення здійснювалося без мети отримання прибутку, виключно з метою доставки транспортного засобу на ремонт, договору перевезення не укладено, а тому вона не вважає себе автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

З наявних у матеріалах справи відомостей також убачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за видом економічної діяльності 45.20 «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів». Транспортний засіб, який перевозився на лафеті, не належав ані водію ОСОБА_2 , ані позивачці, а був майном третьої особи.

Перебіг рейдової перевірки зафіксовано посадовою особою Укртрансбезпеки за допомогою портативного відеореєстратора. Відеозапис долучено до матеріалів справи, відкрито учасникам та досліджено судом у сукупності з письмовими доказами. Із відеозапису вбачається, що водій не пред`явив товарно-транспортної накладної або іншого документа на транспортний засіб, який перевозився як вантаж, і повідомив про відсутність документів щодо обліку режиму його праці та відпочинку. Інспектор повідомив водієві суть виявлених порушень і норми законодавства, які, на його думку, підлягали застосуванню.

Стаття 1 Закону №2344-III визначає автомобільного перевізника як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами. Використання законодавцем сполучника «чи» свідчить про існування двох самостійних форм діяльності, за кожної з яких особа може набути статусу автомобільного перевізника: перевезення на комерційній основі та перевезення за власний кошт.

Тому отримання окремої плати саме за транспортну операцію не є універсальною і необхідною ознакою статусу автомобільного перевізника. Якщо перевезення виконується за власний кошт як складова господарської діяльності особи, відсутність окремого договору перевезення або окремо визначеної винагороди не усуває обов`язків, установлених законодавством про автомобільний транспорт.

Стаття 33 Закону №2344-III визначає автомобільного перевізника, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, як суб`єкта господарювання, що надає послугу згідно з договором перевезення вантажу транспортним засобом, який використовується на законних підставах. Ця норма конкретизує договірну модель перевезення, але не вичерпує всіх випадків, охоплених загальним визначенням статті 1, оскільки остання прямо включає також перевезення за власний кошт.

Верховний Суд у постановах від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 19.10.2023 у справі №640/27759/21, від 07.12.2023 у справі №620/18215/21 та від 21.12.2023 у справі №280/2150/23 сформував послідовний підхід, за яким відповідальність, передбачена статтею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільного перевізника, а не автоматично до власника або користувача транспортного засобу. Поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник» не є тотожними, а тому орган контролю повинен установити особу, яка фактично організувала і здійснювала відповідне перевезення.

Зазначений висновок не означає, що реєстраційні документи на транспортний засіб не мають доказового значення. Вони є одним із вихідних доказів, однак недостатніми, якщо інші обставини вказують на передачу транспортного засобу іншій особі, оренду, лізинг, трудові або договірні відносини з іншим перевізником. Натомість коли право власності узгоджується з фактичною метою поїздки, характером вантажу, господарським профілем власника та відсутністю будь-яких відомостей про іншого перевізника, ці обставини можуть у сукупності підтверджувати статус власника як фактичного перевізника.

У постанові від 14.12.2023 у справі №340/5660/22 Верховний Суд зазначив, що сама по собі відсутність у суб`єкта господарювання зареєстрованого виду економічної діяльності з вантажних перевезень не є безумовним доказом того, що він такої діяльності фактично не здійснював. Основну інформацію для визначення суб`єкта відповідальності несуть документи та відомості, подані водієм або іншою компетентною особою під час перевірки чи розгляду справи про порушення.

Отже, КВЕД 45.20 позивачки не доводить автоматично, що вона є автомобільним перевізником, однак так само не виключає цього статусу. Його доказове значення полягає в іншому: доставка транспортного засобу третьої особи до місця ремонту об`єктивно пов`язана з видом господарської діяльності позивачки та може бути допоміжною операцією, яка забезпечує надання основної послуги з технічного обслуговування або ремонту.

Твердження позивачки про відсутність мети отримання прибутку саме від перевезення не спростовує зв`язку поїздки з господарською діяльністю. Господарська операція може складатися з кількох взаємопов`язаних дій, частина з яких окремо не оплачується клієнтом або включається до загальної вартості основної послуги. Правова кваліфікація перевезення залежить від його фактичного змісту, а не тільки від способу формування ціни чи відсутності окремого рядка «транспортні послуги» в домовленостях сторін.

Водночас суд не ототожнює будь-яку поїздку фізичної особи-підприємця з господарським перевезенням. Для такого висновку необхідна сукупність об`єктивних ознак: переміщення вантажу; належність вантажу третій особі; використання транспортного засобу, що належить суб`єкту господарювання; керування іншою особою; відповідність мети доставки основному виду діяльності підприємця; відсутність даних про іншу особу, яка організувала перевезення; та фактичні пояснення учасників події.

У спірних правовідносинах предметом перевезення був автомобіль третьої особи, розміщений на лафеті. Такий автомобіль для цілей транспортної операції є вантажем, оскільки не брав самостійної участі в дорожньому русі, а переміщувався іншим транспортним засобом. Його доставка до місця ремонту не є переміщенням власного майна позивачки для її особистих побутових потреб.

Факт того, що транспортний засіб доставлявся на ремонт, не виключає застосування законодавства про автомобільний транспорт. Навпаки, коли доставка клієнтського автомобіля здійснюється транспортом особи, яка провадить діяльність із ремонту автотранспортних засобів, така доставка функціонально пов`язана з обслуговуванням майна третьої особи. Відсутність окремої плати може свідчити лише про спосіб організації розрахунків, але не змінює факту переміщення чужого майна в межах господарсько організованої операції.

Частина перша статті 48 Закону №2344-III установлює, що автомобільні перевізники та водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Цей обов`язок має імперативний характер і підлягає виконанню безпосередньо в момент рейдової перевірки.

Для здійснення внутрішніх перевезень вантажів водій повинен мати, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, а також інші документи, передбачені законодавством. Формулювання «інші документи» означає, що перелік статті 48 не є закритим і охоплює документи, обов`язковість яких випливає з нормативно-правових актів, прийнятих на виконання Закону.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 дійшов висновку, що стаття 48 Закону №2344-III передбачає необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших установлених законодавством документів, зокрема документів щодо перевірки та адаптації тахографа або обліку режиму праці й відпочинку водія. Аналогічний підхід відображено у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №440/17062/21 та від 14.12.2023 у справі №340/5660/22.

Товарно-транспортна накладна виконує не суто бухгалтерську функцію. Вона забезпечує можливість установити вантаж, його кількість або інші ідентифікаційні характеристики, учасників транспортного процесу, транспортний засіб, водія, пункти навантаження та розвантаження, а також правовий зв`язок між переміщенням майна і відповідними особами. За відсутності ТТН стаття 48 допускає інший визначений законодавством документ на вантаж, але такий документ повинен реально виконувати ідентифікаційну функцію та підтверджувати правову підставу переміщення.

Те, що вантажем є транспортний засіб, не усуває необхідності документального оформлення. Таким документом залежно від характеру правовідносин міг бути належно оформлений документ на перевезення, акт приймання транспортного засобу для ремонту із зазначенням його ідентифікаційних даних та маршруту доставки, замовлення-наряд, договір із власником або інший передбачений законодавством документ, який давав би змогу встановити власника вантажу, підставу його перебування у володінні перевізника та мету транспортування. Жодного такого документа під час перевірки водій не пред`явив.

Посилання позивачки на те, що договору перевезення та товарно-транспортної накладної «не існувало», не спростовує порушення, а підтверджує відсутність документального оформлення фактично виконуваної транспортної операції. Особа не може обґрунтовувати невиконання вимоги статті 48 тим, що вона не створила документ, який за законом повинна була забезпечити до початку перевезення.

Верховний Суд у постановах від 25.07.2024 у справі №440/2334/23 та від 10.10.2024 у справі №440/17818/21 звертав увагу на необхідність належного оформлення товарно-транспортної накладної з обов`язковими реквізитами. Якщо навіть істотні недоліки документа можуть свідчити про фактичну відсутність належно оформленої ТТН, то повна відсутність будь-якого документа на вантаж тим більше утворює порушення статті 48 Закону №2344-III.

Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340. У редакції, чинній на час спірної перевірки, це Положення регулювало особливості робочого часу та часу відпочинку водіїв і способи документального контролю за додержанням установленого режиму.

Вимоги щодо тахографів і документів обліку робочого часу мають превентивне, а не формальне призначення. Вони спрямовані на недопущення керування транспортним засобом водієм, який не мав належного відпочинку, а отже, на зменшення ризику дорожньо-транспортних пригод і захист життя та здоров`я всіх учасників дорожнього руху.

Для транспортних засобів, які за своїми технічними характеристиками підлягають обладнанню тахографом, законодавство вимагає використання діючого та повіреного контрольного пристрою, а Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, передбачає наявність у водія відповідних документів, зокрема протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також тахокарт, картки водія чи роздруківок даних залежно від типу пристрою.

Для випадків, у яких законодавство допускає альтернативні способи обліку, водій повинен вести індивідуальну контрольну книжку, мати копію графіка змінності або використовувати діючий та повірений тахограф. Отже, конкретний набір документів залежить від технічних характеристик транспортного засобу та застосовної редакції Положення №340, однак у будь-якому разі законодавство вимагає наявності належного засобу обліку режиму праці й відпочинку.

У цій справі водій не надав ані документів, пов`язаних із використанням тахографа, ані індивідуальної контрольної книжки, ані копії графіка змінності. Тому незалежно від того, який із передбачених нормативним регулюванням способів обліку підлягав застосуванню з огляду на повну масу та категорію транспортного засобу, матеріали перевірки підтверджують відсутність будь-якого належного способу документального контролю режиму праці та відпочинку водія.

У постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23 Верховний Суд підкреслив, що вимоги щодо тахографів мають на меті запобігання аварійним ситуаціям і забезпечення трудових прав водіїв, зокрема права на відпочинок. Суд касаційної інстанції також зазначив, що Закон №2344-III не передбачає загального звільнення автомобільних перевізників від обов`язку забезпечити водія необхідними документами.

У тій самій постанові Верховний Суд визнав помилковим підхід, за якого суб`єкт господарювання звільнявся від відповідних вимог лише з мотивів здійснення перевезення для забезпечення власної діяльності. За встановлених у справі №440/5873/23 обставин перевезення вантажу, пов`язаного з господарською діяльністю юридичної особи, орендованим транспортом із залученням найманого водія не було приватною поїздкою фізичної особи для власних побутових потреб.

Суд ураховує, що обставини цієї справи не є тотожними справі №440/5873/23, оскільки позивачкою є фізична особа-підприємець, а не юридична особа. Проте застосовним є загальний правовий висновок: функціональний зв`язок перевезення з господарською діяльністю та залучення іншого водія не дають підстав вважати таку операцію суто особистим переміщенням майна, на яке не поширюються вимоги транспортного законодавства.

Предмет доказування та правила оцінки доказів

За статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Такі дані встановлюються письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Належними відповідно до статті 73 КАС України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. У цій справі до предмета доказування належать факти здійснення вантажного перевезення, особа перевізника, характер і мета операції, належність транспортних засобів, перелік документів, які були у водія, дотримання процедури перевірки та наявність правової підстави для застосування штрафу.

Допустимість доказів за статтею 74 КАС України означає їх одержання з дотриманням установленого законом порядку та використання належного засобу доказування у випадках, коли закон вимагає підтвердження певної обставини конкретним документом. Зокрема, відеозапис може підтверджувати фактичний перебіг спілкування та ненадання документів, однак він не може замінити документ, який закон вимагає мати під час перевезення. Саме тому подальше усне пояснення мети поїздки не усуває зафіксованої відсутності ТТН або іншого документа на вантаж.

Достовірним за статтею 75 КАС України є доказ, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми за статтею 76 цього Кодексу — докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин предмета доказування. Отже, суд не може обмежитися одним формальним документом, але так само не повинен відкидати узгоджену сукупність кількох взаємодоповнюючих джерел лише через те, що кожне з них окремо не охоплює всіх елементів спірної події.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок довести правомірність оскаржуваної постанови. На виконання цього обов`язку відповідач надав направлення на рейдову перевірку, акт від 02.03.2026 №ОАР 052541, постанову від 14.04.2026 №074806, матеріали відеофіксації, реєстраційні відомості щодо транспортного засобу та відомості, пов`язані з підприємницькою діяльністю позивачки.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жоден доказ не має наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, надаючи оцінку як зібраним доказам загалом, так і кожному доказу або групі однотипних доказів.

Ця норма вимагає від суду уникати двох протилежних помилок: автоматичного визнання акта органу контролю безумовним доказом усіх обставин і фрагментарного розгляду доказів, за якого кожен із них штучно ізолюється від інших. У цій справі належний висновок може бути зроблений лише шляхом зіставлення акта, відеозапису, реєстраційних документів, пояснень водія, доводів самої позивачки та відомостей про характер її діяльності.

Оцінка направлення на рейдову перевірку

Направлення на рейдову перевірку від 27.02.2026 №000434 підтверджує наявність організаційно-правової підстави для проведення контрольного заходу 02.03.2026. Позивачка не навела конкретних доводів про відсутність у посадової особи повноважень, недійсність направлення, невідповідність місця або строку перевірки визначеним у ньому параметрам чи інші порушення, які могли б поставити під сумнів законність початку рейдової перевірки.

За своєю доказовою природою направлення не підтверджує факту правопорушення, однак установлює, що перевірка не була довільною або проведеною поза межами передбаченої законом форми державного контролю. У сукупності з відомостями акта про місце перевірки — автомобільну дорогу М-19, км 171 — цей документ підтверджує додержання територіальних та часових меж контрольного заходу.

Суд не встановив обставин, які свідчили б про використання направлення не за призначенням або проведення перевірки з метою, відмінною від контролю додержання законодавства про автомобільний транспорт. Тому направлення є належним, допустимим і достовірним доказом правомірності організаційної стадії перевірки, хоча його доказове значення не поширюється на підтвердження складу порушення.

Оцінка акта від 02.03.2026 №ОАР 052541

Акт рейдової перевірки містить дату і місце її проведення, відомості про транспортний засіб RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дані водія ОСОБА_2 , посилання на статтю 48 Закону №2344-III та конкретний опис документів, які не були пред`явлені. Отже, акт не обмежується загальною фразою про порушення законодавства, а дає змогу зрозуміти фактичний зміст зафіксованого порушення та перевірити його правову кваліфікацію.

В акті зазначено кілька взаємопов`язаних порушень: відсутність товарно-транспортної накладної або іншого документа на вантаж; відсутність документів щодо режиму праці й відпочинку водія; невикористання повіреного та адаптованого тахографа. Така конкретизація відповідає завданню акта як первинного документа фіксації та дає змогу відмежувати цю справу від випадків, коли орган контролю зазначає лише номер статті без викладення фактичних обставин.

Підпис водія під актом не є безумовним визнанням вини позивачки чи правової кваліфікації інспектора. Водночас він підтверджує ознайомлення ОСОБА_2 з викладеним змістом безпосередньо після перевірки. Пояснення «Ознайомлений» не містить заперечень про те, що документи фактично пред`являлися, але інспектор відмовився їх урахувати, або що в акті неправильно визначено характер транспортної операції.

Суд ураховує, що мовчання чи відсутність детальних заперечень водія не може самостійно довести всі елементи правопорушення. Проте ця обставина має допоміжне доказове значення, оскільки узгоджується з відеозаписом, на якому водій повідомляє про відсутність документів, і не суперечить позиції позивачки, яка також стверджує, що ТТН та договору перевезення не було.

Акт складений уповноваженою посадовою особою у межах рейдової перевірки та за формою, передбаченою Порядком №1567. Доказів його фальсифікації, внесення відомостей після підписання, істотного викривлення пояснень водія або іншого порушення порядку складення позивачка не надала. Тому суд визнає акт належним і допустимим письмовим доказом факту ненадання документів.

Разом із тим висновок акта про особу перевізника суд перевіряє не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами. Саме такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду про неможливість автоматичного покладення відповідальності на власника транспортного засобу без з`ясування його фактичної ролі у перевезенні.

Оцінка матеріалів відеофіксації

Відеозапис рейдової перевірки є електронним доказом у розумінні статей 72 і 99 КАС України, оскільки містить інформацію в цифровій формі про обставини, які мають значення для справи. Запис створено посадовою особою під час виконання нею службових повноважень у порядку, передбаченому Порядком №590, тому спосіб його одержання відповідає вимогам закону.

Матеріали справи не містять доказів монтажу, переривання запису в частині, яка спотворила зміст події, зміни дати чи часу, невідповідності зафіксованого транспортного засобу або осіб учасникам перевірки. Позивачка не надала технічного висновку чи інших конкретних даних, які ставили б під сумнів автентичність відеофайлу. За таких обставин суд визнає відеозапис допустимим і достовірним у межах тих обставин, які можуть бути безпосередньо сприйняті з його змісту.

Із відеозапису вбачається, що посадова особа запропонувала водієві пред`явити документи, обов`язкові для вантажного перевезення. Водій надав посвідчення та реєстраційні документи, однак не пред`явив ТТН або іншого документа на вантаж. Це узгоджується з актом перевірки та з подальшою позицією позивачки про те, що таких документів не оформлювали.

Відеозапис також підтверджує відсутність у водія документів щодо обліку режиму праці та відпочинку. Водій не повідомляв, що відповідні документи наявні в іншому місці транспортного засобу, не просив надати час для їх пошуку і не вказував на технічну неможливість їх пред`явлення. Тому суд відхиляє можливість того, що порушення було наслідком лише непорозуміння під час спілкування.

Правові роз`яснення інспектора, зафіксовані на відео, суд не сприймає як доказ правильності правової кваліфікації. Питання про те, чи було перевезення «для власних потреб» і хто є перевізником, суд вирішує самостійно. Однак роз`яснення підтверджує, що водія поінформували про характер претензій органу контролю, а отже, він мав можливість одразу повідомити істотні факти або надати документи, які спростовували б висновки інспектора.

Відеозапис відтворює фактичний перебіг перевірки і має вищу переконливість щодо змісту спілкування, ніж пізніші загальні твердження, не підтверджені документами. Водночас суд не надає йому значення універсального доказу всіх юридичних фактів: із самого зображення неможливо встановити умови розрахунків між позивачкою і власником автомобіля, що перевозився, але можливо достовірно встановити факт перевезення вантажу та ненадання документів.

Оцінка реєстраційних документів на транспортний засіб

Реєстраційні документи підтверджують, що транспортний засіб RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 . Цей доказ є належним, допустимим і достовірним щодо права власності, однак сам по собі не визначає особу автомобільного перевізника.

Суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 19.10.2023 у справі №640/27759/21 та від 21.12.2023 у справі №280/2150/23, за якими лише на підставі реєстраційних документів не можна визначити особу, яка повинна нести відповідальність за статтею 60 Закону №2344-III. Власник може передати транспортний засіб в оренду, лізинг або законне користування іншому перевізнику, і в такому разі відповідальність несе фактичний учасник транспортних правовідносин.

Проте в цій справі відсутні будь-які документи або послідовні пояснення про передачу RENAULT іншому суб`єкту господарювання, який організував перевезення від свого імені та за власний рахунок. Водій не надав договору оренди, тимчасового реєстраційного талона, договору перевезення, трудових або інших документів, які ідентифікували б іншого автомобільного перевізника.

Таким чином, право власності позивачки оцінюється не як самодостатня підстава відповідальності, а як один елемент доказового ланцюга. Воно узгоджується з метою доставки автомобіля на ремонт, видом підприємницької діяльності позивачки, належністю вантажу третій особі та відсутністю даних про іншого організатора перевезення.

Оцінка відомостей про підприємницьку діяльність позивачки

Відомості про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та здійснення нею діяльності за КВЕД 45.20 підтверджують правовий статус позивачки як суб`єкта господарювання та зміст її професійної діяльності — технічне обслуговування і ремонт автотранспортних засобів.

Суд не вважає сам факт державної реєстрації достатнім для висновку про здійснення кожної поїздки в межах підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець не втрачає можливості використовувати майно для особистих потреб. Тому вирішальним є не формальний статус, а зв`язок конкретного перевезення з господарською діяльністю.

У цьому випадку такий зв`язок підтверджується власними доводами позивачки про доставку транспортного засобу на ремонт. Переміщувався не особистий автомобіль позивачки, а автомобіль третьої особи, який мав бути об`єктом технічного обслуговування чи ремонту. Отже, мета доставки відповідає господарській спеціалізації позивачки.

Суд також ураховує висновок Верховного Суду у справі №340/5660/22, відповідно до якого відсутність у реєстрі окремого КВЕД вантажного автомобільного транспорту не виключає фактичного здійснення перевезення. Класифікація видів економічної діяльності має статистичне і реєстраційне значення, але не може підміняти оцінку реально вчинених дій.

Тому відомості про КВЕД 45.20 мають допоміжне, а не визначальне доказове значення. У сукупності з іншими доказами вони підтверджують логічний і функціональний зв`язок між транспортуванням клієнтського автомобіля та господарською діяльністю позивачки.

Оцінка пояснень водія та доводів позивачки

Пояснення водія в акті «Ознайомлений» є стислим і не містить самостійного опису обставин. Тому суд не розглядає його як визнання всіх елементів порушення. Водночас водій не зафіксував заперечень щодо факту ненадання документів, а відеозапис підтверджує, що відповідні документи фактично не пред`являлися.

Доводи позивачки про доставку автомобіля на ремонт суд оцінює як пояснення фактичної мети перевезення. Ці пояснення не спростовують факт транспортування вантажу, а, навпаки, конкретизують його. Вони підтверджують, що поїздка не була випадковою або особистою, а мала визначену господарську мету, пов`язану з обслуговуванням майна третьої особи.

Твердження про відсутність прибутку від перевезення не підтверджене бухгалтерськими, договірними чи іншими доказами. Однак навіть якщо припустити, що за доставку не стягувалася окрема плата, ця обставина не є вирішальною, оскільки стаття 1 Закону №2344-III охоплює також перевезення за власний кошт.

Позивачка не надала договору безоплатного користування транспортним засобом, документа про виконання водієм приватного доручення власника вантажу, доказів того, що водій здійснював перевезення від власного імені, або інших матеріалів, які вказували б на самостійного перевізника, відмінного від позивачки. Відсутність таких доказів оцінюється разом із даними, наданими відповідачем, а не як самостійна презумпція вини.

Посилання на те, що транспортний засіб доставлявся «виключно на ремонт», не створює передбаченого законом винятку з обов`язку мати документи на вантаж. Навіть безоплатна доставка чужого майна потребує можливості перевірити законність володіння вантажем, його власника, маршрут і підставу переміщення. Інакше контрольний орган був би позбавлений можливості відрізнити законну доставку на ремонт від неправомірного переміщення чужого транспортного засобу.

Визначення особи автомобільного перевізника у спірних правовідносинах

Застосовуючи правові висновки Верховного Суду щодо необхідності розмежування власника транспортного засобу й автомобільного перевізника, суд перевіряє не лише формальний титул на RENAULT, а фактичну організацію перевезення.

По-перше, транспортний засіб, яким виконувалося перевезення, належить позивачці. По-друге, вантажем був автомобіль третьої особи. По-третє, метою поїздки, за твердженням самої позивачки, була доставка цього автомобіля на ремонт. По-четверте, позивачка зареєстрована як ФОП саме у сфері ремонту автотранспортних засобів. По-п`яте, керування здійснював ОСОБА_2 , а не власник вантажу. По-шосте, під час перевірки не було надано жодного документа, який ідентифікував би іншого автомобільного перевізника.

Ці обставини утворюють послідовний і взаємоузгоджений доказовий ланцюг. Вони свідчать, що RENAULT використовувався для організованої доставки клієнтського автомобіля у зв`язку з господарською діяльністю позивачки, а не був переданий невстановленій особі для самостійного перевезення, не пов`язаного з нею.

Суд наголошує, що висновок про статус ОСОБА_1 як автомобільного перевізника ґрунтується не на одному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. Визначальним є поєднання права власності з визнаною метою поїздки, характером вантажу, видом діяльності та відсутністю будь-якого альтернативного перевізника у матеріалах перевірки і справи.

У такій ситуації покладення відповідальності на позивачку не суперечить правовій позиції Верховного Суду у справах №600/1407/22-а, №640/27759/21, №620/18215/21 та №280/2150/23. Навпаки, орган контролю не обмежився абстрактним ототожненням власника й перевізника, а матеріали перевірки у сукупності дають змогу встановити фактичну участь позивачки у відповідних транспортних правовідносинах.

Оцінка доводу про перевезення для власних потреб

Поняття «перевезення для власних потреб» не може тлумачитися настільки широко, щоб будь-яке перевезення, за яке не виставлено окремий рахунок, автоматично випадало зі сфери дії Закону №2344-III. Такий підхід суперечив би прямому визначенню автомобільного перевізника, яке охоплює перевезення за власний кошт, і створював би можливість обходити вимоги до безпеки та документального оформлення шляхом простого твердження про безоплатність поїздки.

У нормативному контексті власні потреби фізичної особи пов`язані з переміщенням власного майна за власний рахунок для особистих цілей без використання праці найманих водіїв. У цій справі предметом перевезення було майно третьої особи, автомобілем керувала інша особа, а заявлена мета доставки безпосередньо відповідала виду підприємницької діяльності позивачки. Сукупність цих ознак несумісна з приватною побутовою поїздкою фізичної особи.

Якщо доставка автомобіля клієнта до місця ремонту забезпечує можливість надати послугу з ремонту, така транспортна операція є допоміжною господарською дією. Її допоміжний характер не виключає застосування правил перевезення, оскільки ризики для дорожнього руху, потреба в ідентифікації вантажу та необхідність контролю робочого часу водія не залежать від того, чи є перевезення основним видом діяльності або лише супроводжує іншу послугу.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23 відхилив аргумент про власні потреби, оскільки перевезення було пов`язане з господарською діяльністю, здійснювалося транспортом, який використовувався для цієї діяльності, та із залученням водія. Хоча суб`єктний склад тієї справи відрізняється, застосовним є критерій фактичного зв`язку транспортної операції з господарською діяльністю, а не лише наявності або відсутності окремої плати.

Посилання позивачки на відсутність договору перевезення також не змінює висновку суду. Договірна модель є лише одним зі способів здійснення перевезення. За визначенням статті 1 Закону №2344-III особа може бути автомобільним перевізником і тоді, коли здійснює перевезення за власний кошт. Відсутність договору не усуває самого факту переміщення чужого майна та не скасовує обов`язку документально оформити вантаж.

Урахування та розмежування практики Верховного Суду

Частина п`ята статті 242 КАС України зобов`язує суд ураховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Урахування правового висновку означає не механічне перенесення результату іншої справи, а зіставлення нормативного питання й істотних фактичних обставин.

У постанові від 02.10.2025 у справі №140/14255/23 Верховний Суд залишив у силі рішення про скасування штрафу, застосованого до особи, яка керувала автомобілем із зовнішніми ознаками таксі. Вирішальним було те, що акт містив лише загальні відомості, відеозапис не відображав повної перевірки, не було ідентифіковано пасажирів, не отримано їх пояснень щодо оплати, не встановлено використання таксометра і не доведено надання платної послуги.

Правовий висновок цієї постанови полягає в обов`язку Укртрансбезпеки надати належні, достатні й беззаперечні докази того, що особа фактично була автомобільним перевізником. Суд застосовує цей висновок у цій справі, але не вбачає тотожності фактичних обставин. Тут сам факт вантажного перевезення не заперечується; на відео зафіксовано вантаж на лафеті та ненадання документів; позивачка сама пояснила господарсько релевантну мету доставки; вантаж належав третій особі; транспорт — позивачці; даних про іншого перевізника немає.

Таким чином, на відміну від справи №140/14255/23, висновок про статус перевізника не ґрунтується лише на зовнішній ознаці транспортного засобу або припущенні інспектора. Він випливає з кількох незалежних обставин, частина з яких прямо визнається позивачкою.

У справах №600/1407/22-а, №640/27759/21, №620/18215/21 та №280/2150/23 Верховний Суд захистив принцип персональної відповідальності автомобільного перевізника і застеріг від автоматичного штрафування власника транспортного засобу. Суд повністю поділяє цей підхід. Однак його наслідком є необхідність установити фактичного перевізника, а не обов`язок скасувати штраф у кожному випадку, коли власник і водій є різними особами.

У справі №340/5660/22 Верховний Суд наголосив на доказовому значенні документів і відомостей, наданих безпосередньо під час перевірки, та на тому, що відсутність відповідного КВЕД не виключає фактичного здійснення перевезень. Цей висновок є релевантним, оскільки позивачка не може спростувати зафіксовану транспортну операцію лише тим, що її основний вид діяльності — ремонт автомобілів, а не вантажний транспорт.

У справі №440/5873/23 Верховний Суд підкреслив суспільну мету вимог щодо тахографів і режиму відпочинку водіїв та визнав необґрунтованим звільнення суб`єкта господарювання від цих вимог з мотивів здійснення перевезення для забезпечення власної діяльності. Цей висновок підтверджує, що допоміжний характер перевезення не зменшує ризиків для безпеки руху та не усуває обов`язку мати документи.

У постановах у справах №440/2334/23 та №440/17818/21 Верховний Суд виходив із необхідності належного оформлення ТТН і зазначення обов`язкових реквізитів. У цій справі ситуація є більш очевидною, оскільки водій не мав не лише належно оформленої ТТН, а взагалі жодного документа на вантаж.

З урахуванням наведеного практика Верховного Суду не спростовує, а визначає методологію вирішення спору: установити фактичного перевізника за сукупністю доказів; не ототожнювати його автоматично з власником; перевірити документи, надані під час перевірки; оцінити реальний характер поїздки; та застосувати санкцію лише тоді, коли всі істотні обставини доведені. У цій справі такий стандарт відповідачем дотримано.

Перевірка складу правопорушення, передбаченого статтею 60 Закону №2344-III

Абзац третій частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачає застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарського штрафу за перевезення пасажирів або вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом правопорушення є встановлений порядок організації безпечних і документально контрольованих автомобільних перевезень. Об`єктивна сторона полягає у фактичному здійсненні перевезення за відсутності на момент перевірки передбачених законом документів. Суб`єктом є автомобільний перевізник. Для застосування адміністративно-господарського штрафу орган повинен довести кожен із цих елементів.

Факт перевезення вантажу підтверджений актом, відеозаписом і не заперечується позивачкою. Вантажем був транспортний засіб третьої особи, розміщений на лафеті. Отже, мала місце не порожня поїздка і не переміщення самого RENAULT, а вантажна транспортна операція.

Статус позивачки як автомобільного перевізника підтверджується сукупністю обставин, докладно оцінених судом: належністю їй транспортного засобу; заявленою метою доставки автомобіля на ремонт; відповідністю цієї мети її підприємницькій діяльності; належністю вантажу третій особі; залученням іншого водія; відсутністю відомостей про будь-якого іншого перевізника.

Відсутність документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, підтверджується актом, відеозаписом, поясненнями водія та позицією самої позивачки щодо неоформлення ТТН і договору перевезення. Судом не встановлено, що після зупинення водій пред`явив інший визначений законодавством документ на вантаж або належний документ обліку режиму праці та відпочинку.

Правопорушення, передбачене абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III, є закінченим у момент установлення під час рейдової перевірки факту перевезення без необхідних документів. Подальше створення або подання документа, який не був у водія під час перевірки, не усуває вже вчиненого порушення, хоча може мати значення для перевірки правильності ідентифікації учасників транспортної операції.

Отже, відповідач довів наявність усіх юридично значущих елементів правопорушення та правову підставу для застосування штрафу.

Обґрунтованість, добросовісність і пропорційність спірної постанови

Критерій обґрунтованості, визначений частиною другою статті 2 КАС України, вимагає врахування всіх обставин, що мають значення для рішення. Постанова від 14.04.2026 №074806 ґрунтується на акті перевірки, в якому конкретизовано відсутні документи, та прийнята після завершення передбаченої Порядком №1567 процедури розгляду матеріалів.

Матеріали справи не свідчать, що відповідач проігнорував наданий під час перевірки документ, який спростовував порушення, або поклав в основу постанови обставину, якої не було зафіксовано в акті. Навпаки, відеозапис підтверджує ключові фактичні дані акта, а позивачка визнає відсутність ТТН.

Повноваження застосовано з тією метою, з якою його надано: забезпечення додержання вимог до документального оформлення вантажних перевезень та режиму праці водія. Відомостей про особисту заінтересованість інспектора, вибіркове ставлення або використання штрафу з метою, не пов`язаною з транспортною безпекою, судом не встановлено.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 визначив верховенство права як панування права в суспільстві та наголосив, що право включає ідеї справедливості, свободи та рівності. У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що одним з елементів верховенства права є пропорційність: заходи мають бути спрямовані на легітимну мету і бути співмірними з нею.

У Рішенні від 21.07.2021 №3-р(II)/2021 Конституційний Суд України зауважив, що суспільна користь адміністративних стягнень полягає не в поповненні бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи. Цей підхід є застосовним і до адміністративно-господарських штрафів у сфері транспорту: санкція має превентивне значення та спонукає перевізників забезпечувати водіїв документами і дотримуватися правил безпеки.

Штраф установлений безпосередньо законом у фіксованому розмірі. Відповідач не визначав його на власний розсуд і не мав повноважень обрати меншу суму за наявності встановленого складу порушення. Втручання у майнову сферу позивачки має законну підставу, переслідує легітимну мету безпеки перевезень і не є свавільним.

Пропорційність у цій справі оцінюється також з урахуванням характеру порушення. Відсутність документа на чужий транспортний засіб унеможливлювала належну ідентифікацію вантажу і правової підстави його переміщення, а відсутність будь-якого документа щодо режиму праці та відпочинку водія перешкоджала контролю за безпечністю керування. Це не є суто технічною помилкою в оформленні одного реквізиту.

Тому негативні майнові наслідки для позивачки перебувають у розумному співвідношенні з легітимною метою законодавчого регулювання, а критерій пропорційності, передбачений пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України, дотримано.

Системний аналіз статей 1, 6, 34, 48 і 60 Закону №2344-III, Порядку №1567, Порядку №590, Положення №340 та Інструкції №385 у взаємозв`язку з установленими обставинами дає суду підстави для висновку, що 02.03.2026 транспортним засобом RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснювалося перевезення вантажу — автомобіля третьої особи — у зв`язку з доставкою його на ремонт.

У спірних правовідносинах ОСОБА_1 була автомобільним перевізником, оскільки належний їй транспортний засіб використовувався за її господарсько релевантною метою, пов`язаною з діяльністю з ремонту автотранспортних засобів, а матеріали справи не містять відомостей про іншу особу, яка організувала та здійснювала перевезення як самостійний перевізник.

На момент рейдової перевірки водій не мав і не пред`явив товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, а також належних документів щодо режиму праці та відпочинку чи використання повіреного й адаптованого тахографа. Ці обставини підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Постанова Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 14.04.2026 №074806 прийнята на підставі та в межах повноважень відповідача, у спосіб, передбачений законом, з метою забезпечення додержання законодавства про автомобільний транспорт, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Доводи позивачки про здійснення перевезення без мети отримання прибутку і для доставки автомобіля на ремонт не спростовують її статусу автомобільного перевізника та не звільняють від обов`язку забезпечити водія документами, передбаченими статтею 48 Закону №2344-III. Відсутність окремого договору перевезення не усуває факту перевезення за власний кошт у зв`язку з господарською діяльністю.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач виконав обов`язок, покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України, та довів правомірність оскаржуваної постанови, тоді як підстав для визнання її протиправною і скасування не встановлено.

Відповідно до статті 245 КАС України суд задовольняє позов і застосовує визначений законом спосіб захисту лише в разі встановлення порушення прав, свобод чи інтересів позивача рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Оскільки спірна постанова відповідає критеріям частини другої статті 2 КАС України та прийнята за наявності передбачених законом підстав, правових передумов для її скасування немає.

Отже, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови від 14.04.2026 №074806 належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови від 14.04.2026 №074806 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Управління державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Відінська, 8,м. Рівне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)

Суддя Н.В. Друзенко