Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/18624/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18624/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2023 року по 10.05.2024 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 17.08.2023 по 10.05.2024 у сумі 190 298,32 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, за весь час затримки його виплати, а саме за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 10.05.2024 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 10.05.2024 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду від 27.11.2023 у справі № 420/23895/23 військова частина НОМЕР_2 нарахувала та виплатила позивачу грошове забезпечення у сумі 176 097,07 грн, що підтверджується виписками з банку про надходження коштів. Таким чином, військова частини НОМЕР_2 здійснила остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача із списків особового складу 17.08.2023 року, а лише 10.05.2024 року, тобто несвоєчасно. Не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача із списків особового складу частини та здійснення такого розрахунку після виключення, свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 14.11.2024 року відмовлено у задоволенні заяви заяву представника відповідача про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.

Від представника відповідача надійшли додаткові пояснення на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що у зв`язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 року по справі № 420/18626/24 на відповідача військову частину НОМЕР_2 покладено обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 , середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України. Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців було вирішено у справі № 420/18626/24. Відповідач звертає увагу, що стаття 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір. Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізував надане йому право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України, а середній заробіток за шість місяців вже було стягнуто. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв`язку із чим відсутні підстави для повторного притягнення його до відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 з 22.07.2013 року по 17.08.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

17.08.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №236 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі № 420/23895/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

10.05.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі № 420/23895/23 виплачено позивачу кошти у розмірі 176 097,07 грн.

Позивач вважає, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, ч. 1 зазначеної статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, нормами ст. 116 та ст. 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач 07.08.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №236 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

10.05.2024 року відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі № 420/23895/23, виплачено позивачу кошти у розмірі 176 097,07 грн.

У межах даної справи позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 17.08.2023 по 10.05.2024 у сумі 190 298,32 грн (за шість місяців).

Водночас, на підставі відомостей програми «Діловодство спеціалізованого суду» та пояснень відповідача, судом установлено, що позивач уже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 згідно якого просив суд, зокрема, зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 17.08.2023 по 09.05.2024 у сумі 190 298,32 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 31.12.2022, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 09.05.2024 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

При цьому, підставою для стягнення з військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем було зазначено про виплату позивачу сум на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 № 420/23857/23 , яка була здійснена відповідачем 09.05.2024, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 17.08.2023 по 09.05.2024, але не більше як за шість місяців.

У даній справі в якості підстави для стягнення з військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем також зазначено про виплату йому сум на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі № 420/23895/23, яка була здійснена відповідачем 10.05.2024 року, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, позивач звернувся до суду з двома позовами: 1) справа № 420/18626/24 - зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за період з 17.08.2023 року по 09.05.2024 року у сумі 190 298,32 грн ; 2) справа № 420/18624/24 - зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за період 17.08.2023 по 10.05.2024 у сумі 190 298,32 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі 420/18626/24, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 по 18.02.2024.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належали в день звільнення, за період з 18.08.2023 по 18.02.2024 в розмірі 49028,64 грн (сорок дев`ять тисяч двадцять вісім грн 64 коп.), із одночасною компенсаціє сум податку з доходів фізичних осіб.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 09.05.2024, за період з 01.12.2015.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 09.05.2024, за період з 01.12.2015, із одночасною компенсаціє сум податку з доходів фізичних осіб.

Суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі 420/18626/24, судом уже було зобов`язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який охоплює шість місяців з дати звільнення позивача зі служби.

Суд зауважує, що за змістом положень ст. 117 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійного стягнення середнього заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18.

Так, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що «положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату».

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, ураховуючи, що рішенням суду у справі 420/18626/24, вже стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що фактично відповідача вже було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при його звільненні та розраховано середній заробіток за шість місяців з дати звільнення позивача, тому суд приходить до висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Суд звертає увагу, що приписи ст. 61 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим суд вважає за необхідне окремо надати оцінку позовним вимогам щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023.

Суд зазначає, що зазначена позовна вимога має іншу правову природу, ніж вимога про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявлена на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Так, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення встановленого законодавством строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, тоді як компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», має компенсаторний характер та спрямована на відшкодування втрат громадянина, спричинених інфляційним знеціненням доходу внаслідок його несвоєчасної виплати.

Відтак застосування до спірних правовідносин положень Закону №2050-III не є повторним притягненням відповідача до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення та не суперечить статті 61 Конституції України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Таким чином, право на компенсацію виникає за наявності сукупності юридично значимих обставин, а саме: наявності у громадянина доходу, який підлягає виплаті; порушення встановленого строку його виплати на один і більше календарних місяців; та подальшої фактичної виплати такого доходу.

За змістом статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції у період невиплати доходу. При цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні положення містяться у пунктах 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Суд звертає увагу, що положення Закону №2050-III та Порядку №159 не ставлять право особи на отримання компенсації у залежність від того, чи була відповідна сума доходу виплачена добровільно, чи на виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16 зазначив, що положення Закону №2050-III та Порядку №159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Визначальним є встановлення факту несвоєчасної виплати належного особі доходу.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/2454/18, відповідно до якого у випадку, коли суми доходу нараховуються за рішенням суду, право на компенсацію пов`язується з порушенням строків виплати відповідного доходу, а визначальними обставинами є дати виникнення права на дохід та його фактичної виплати.

При цьому судове рішення, на виконання якого відповідачем було здійснено виплату позивачу грошового забезпечення, не створює нового права позивача на такий дохід, а підтверджує наявність у нього права на отримання відповідних сум за період проходження військової служби.

Як встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі №420/23895/23 позивачу було підтверджено право на відповідні суми грошового забезпечення за спірний період.

На виконання зазначеного судового рішення 10.05.2024 року Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу було виплачено кошти у розмірі 176 097,07 грн.

Таким чином, належні позивачу суми грошового забезпечення за відповідний період були фактично виплачені лише 10.05.2024 року, тоді як право на отримання такого доходу виникло у позивача за відповідні місяці спірного періоду.

Отже, у спірних правовідносинах наявні передбачені Законом №2050-III умови для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів, а саме наявність доходу, який підлягав виплаті, порушення строків його виплати більш як на один календарний місяць та подальша фактична виплата такого доходу.

Посилання відповідача на те, що виплата відповідних сум була здійснена на виконання судового рішення, не спростовує наявності у позивача права на компенсацію, оскільки виконання судового рішення щодо виплати основної суми грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасністю такої виплати є різними за своєю правовою природою обов`язками.

Суд також враховує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №420/18626/24 вже вирішувалося питання про компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 09.05.2024 року, за період з 01.12.2015 року.

Водночас предметом розгляду у цій справі є компенсація втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою іншого доходу - грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, фактична виплата якого здійснена 10.05.2024 року.

Таким чином, зобов`язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів за зазначений період не призводить до повторного вирішення питання, яке вже було предметом судового розгляду у справі №420/18626/24, оскільки правовою та фактичною підставою для компенсації у цій справі є несвоєчасна виплата іншого виду доходу.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до статті 2 Закону №2050-III та пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають доходи, які не мають разового характеру.

Отже, під час нарахування компенсації відповідач має визначити складові грошового забезпечення, виплата яких була затримана, та здійснити розрахунок компенсації лише щодо тих складових відповідного доходу, які за своєю правовою природою не мають разового характеру.

При цьому суд не здійснює самостійного розрахунку конкретної суми компенсації, оскільки її розмір залежить від сум доходу, що припадають на відповідні місяці спірного періоду після утримання податків та обов`язкових платежів, а також відповідних індексів споживчих цін за період невиплати.

З огляду на встановлені у справі обставини суд доходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного йому грошового забезпечення є протиправною.

Відтак належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 10.05.2024 року, та зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату такої компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, фактично виплаченого 10.05.2024 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, фактично виплаченого 10.05.2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка