Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/15192/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15192/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 за нормами, чинними на момент звернення з рапортом про звільнення з військової служби;

визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду поданої останньому скарги від 02.04.2024 представником позивача, адвокатом Марченко В.В.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач направив рапорт до відповідача поштовим листом з трек номером 6512206007152. Цей лист був отриманий відповідачем 19.03.2024. Також представником позивача було направлено скаргу на адресу відповідача, проте станом на момент подання позовної заяви відповіді на вказані звернення від відповідача не надходили.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

08.03.2024 ОСОБА_1 складено рапорт на ім`я Командира 1-го відділення, 2-го взводу, 1-ї роти, 1-го батальйону, військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

14.03.2024 зазначений рапорт з додатками позивачем відправлено рекомендованою кореспонденцією на адресу командування військової частини НОМЕР_2 , та отримано відповідачем 19.03.2024 року.

02.04.2024 року представником позивача було подано скаргу до військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача від 08.03.2024 року.

Станом на час звернення позивача до суду (17.05.2024) військовою частиною НОМЕР_2 рапорт позивача від 08.03.2024 та скарга від 02.04.2024 року не розглянуті, жодного рішення відповідачем не прийнято.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124, рапорт (заява) – письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з пунктом 3.9.1 зазначеної Інструкції реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ.

Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення обліку, контролю за виконанням і оперативного використання наявної в документах інформації.

Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.

Відповідно до пункту 3.11.6 Інструкції № 124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установі), до якої надійшов документ.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд зазначає, що рапорт є офіційною формою письмового звернення військовослужбовця з питань проходження військової служби, який підлягає належному опрацюванню та розгляду відповідною військовою посадовою особою.

При цьому реєстрація документа здійснюється незалежно від способу його доставки, передачі чи створення.

Отже, у разі надходження до військової частини рапорту військовослужбовця на відповідних посадових осіб покладається обов`язок забезпечити його належну реєстрацію, розгляд та прийняття за результатами розгляду відповідного рішення.

Як встановлено судом, рапорт позивача від 08.03.2024 року був направлений засобами поштового зв`язку та отриманий відповідачем 19.03.2024 року.

Доказів того, що зазначений рапорт був зареєстрований, розглянутий та за результатами його розгляду прийнято відповідне рішення, відповідачем суду не надано.

Також матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про результати розгляду його рапорту.

Водночас суд враховує, що відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Таким чином, законодавством передбачено обов`язок військовослужбовця звернутися з відповідним рапортом та надати документи на підтвердження підстав звільнення, а на командування покладається обов`язок розглянути такий рапорт у встановленому порядку.

При цьому суд не може підміняти собою відповідну військову посадову особу при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби.

Разом з тим, сам факт наявності у відповідача дискреційних повноважень щодо прийняття рішення за результатами розгляду рапорту не звільняє його від обов`язку такий рапорт розглянути.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача до суду рапорт від 08.03.2024 року відповідачем не розглянуто, рішення за результатами його розгляду не прийнято, а позивачу не повідомлено про результати розгляду.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді рапорту позивача від 08.03.2024 року.

При цьому суд зазначає, що питання щодо звільнення позивача з військової служби має вирішуватися уповноваженою військовою посадовою особою з урахуванням положень законодавства, чинних на момент виникнення відповідних правовідносин, а також з перевіркою документів, поданих позивачем на підтвердження підстав звільнення.

За таких обставин суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.03.2024 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

При цьому суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача задовольнити рапорт позивача та звільнити його з військової служби, оскільки вирішення питання про наявність передбачених законом підстав для звільнення належить до компетенції відповідної військової посадової особи.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності командира військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду скарги від 02.04.2024 року, поданої представником позивача – адвокатом Марченком В.В., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, зазначена скарга була подана представником позивача після направлення рапорту від 08.03.2024 року та стосувалася саме його нерозгляду.

Таким чином, за своїм змістом зазначена скарга була спрямована на спонукання відповідача до розгляду раніше поданого рапорту та фактично стосувалася того самого питання, щодо якого судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача.

Водночас суд зазначає, що задоволення вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно нерозгляду рапорту та зобов`язання відповідача розглянути такий рапорт є достатнім та ефективним способом відновлення порушеного права позивача.

Окреме визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду скарги представника позивача не призведе до іншого способу або додаткового відновлення прав позивача, оскільки предметом такої скарги було саме питання розгляду рапорту від 08.03.2024 року.

За таких обставин суд не вбачає підстав для окремого задоволення зазначеної позовної вимоги.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.03.2024 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.03.2024 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення з урахуванням норм законодавства, чинних на момент подання рапорту.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Д.К. Василяка