Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/26393/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26393/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

зобов`язати НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. Лише після письмового звернення позивача відповідачем 14.08.2024 року здійснено виплату коштів у розмірі 3315,39 грн за невикористану додаткову відпустку.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної грошової компенсації, позивач звернулася до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 262 КАС України.

Ухвалою суду від 11.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні додаткової відпустки виплачується лише при звільненні військовослужбовця, тобто має разовий характер. З огляду на це відповідач вважає, що вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд встановив: ОСОБА_1 проходила військову службу у Державній прикордонній службі України.

Як зазначено у позові, при звільненні відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

14.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) із заявою, якою просила вжити заходів та здійснити виплату коштів за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

Разом із позовною заявою позивачем надано до суду повідомлення про надходження коштів на картковий рахунок, відповідно до якого 14.08.2024 року позивачу перераховано кошти у сумі 3315,39 грн.

Таким чином, на час звернення до суду спір щодо права позивача на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відсутній, оскільки відповідну виплату відповідачем здійснено.

Спірним у даній справі є питання наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III).

Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітну плату (грошове забезпечення), суму індексації грошових доходів громадян, суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також інші виплати, визначені законодавством.

З метою реалізації Закону №2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Згідно з пунктом 1 Порядку №159 цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 3 Закону №2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №300/843/20 дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати, проте є виплатою за невідпрацьований час, має іншу правову природу, відноситься до разових платежів та має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Суд зазначає, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі звільнення військовослужбовця зі служби та невикористання ним щорічної основної або додаткової відпустки йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні відповідних відпусток.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Згідно з пунктом 1 Порядку №702 щорічні додаткові відпустки надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого вони проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку.

Відповідно до пункту 11 Порядку №702 в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби у зазначених умовах та (або) на посадах.

Отже, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку виникає не як регулярний елемент грошового забезпечення військовослужбовця, а у зв`язку з настанням визначеної законом юридичної обставини - звільненням з військової служби та невикористанням відповідних днів відпустки.

Така виплата здійснюється одноразово за всі невикористані дні відповідної відпустки та не має постійного чи періодичного характеру.

Таким чином, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, виплачена позивачу 14.08.2024 року у сумі 3315,39 грн, за своєю правовою природою є одноразовою виплатою.

Враховуючи наведене, зазначена грошова компенсація не належить до грошових доходів, які не мають разового характеру, у розумінні статті 2 Закону №2050-III.

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.08.2022 року у справі №300/843/20, щодо одноразового характеру грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Посилання на правовий висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19 не змінює наведеного висновку суду, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що право на компенсацію втрати частини доходів пов`язане з наявністю невиплаченого грошового доходу, який за своїм характером підпадає під дію Закону №2050-III. Натомість у цій справі предметом спору є виплата, яка за своєю правовою природою має разовий характер і тому не охоплюється статтею 2 Закону №2050-III.

Отже, сама по собі несвоєчасність виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку не є достатньою правовою підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III, оскільки така виплата не є доходом, який має неразовий характер у розумінні зазначеного Закону.

За таких обставин суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відсутні.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності, зазначена вимога також не підлягає задоволенню.

Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин судом не встановлено.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до правил, встановлених цією статтею.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги не підлягають задоволенню, підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 72, 77, 90, 139, 243-246, 249, 250, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.