Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/25398/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25398/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується на період дії воєнного стану;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 відрахування аліментів здійснювати без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується ОСОБА_1 у період дії воєнного стану.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час здійснення Військовою частиною НОМЕР_2 відрахувань аліментів з доходів позивача останньому стало відомо, що відповідач здійснює їх відрахування з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується на період дії воєнного стану.

25.06.2024 року представником позивача в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено відповідне звернення (адвокатський запит) з вимогою припинити відрахування аліментів з додаткової винагороди позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Позивач вважає, що зазначена додаткова винагорода не має постійного характеру, а тому не підлягає включенню до грошового забезпечення, з якого підлягають утриманню аліменти, відтак дії Військової частини НОМЕР_2 з цього приводу є протиправними, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного: Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2023 року по цивільній справі №541/224/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів позовні вимоги було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання спільної дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 25.01.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Бериславським ВДВС Південного МУ МЮ (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження №71792866 з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа, виданого Миргородським міськрайонним судом.

Під час здійснення Військовою частиною НОМЕР_2 відрахувань аліментів з доходів позивача останньому стало відомо, що відповідач здійснює їх відрахування, у тому числі, з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується на період дії воєнного стану.

25.06.2024 року представником позивача на адресу відповідача було направлено відповідне звернення (адвокатський запит) з вимогою припинити відрахування аліментів з додаткової винагороди позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Відповіді на вказане звернення відповідачем надано не було.

Позивач вважає, що зазначена додаткова винагорода не має постійного характеру, а тому не підлягає включенню до грошового забезпечення, з якого підлягають утриманню аліменти, відтак дії Військової частини НОМЕР_2 з цього приводу є протиправними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 71 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Статтею 73 Закону України №1404-VIII визначено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини другої статті 73 Закону України №1404-VIII стягнення не здійснюється також із сум грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, законодавець передбачив загальне правило щодо неможливості звернення стягнення на грошове забезпечення, яке не має постійного характеру.

Разом з тим, зазначена норма не може застосовуватися ізольовано від спеціального правового регулювання у сфері визначення доходів, з яких здійснюється утримання аліментів.

За приписами статті 81 Сімейного кодексу України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року №146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.

Пунктом 8 зазначеного Переліку в редакції, чинній до 16.11.2022 року, передбачалося, що з військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 року №1263, яка набрала чинності 16.11.2022 року, внесено зміни до пункту 8 Переліку №146.

Зокрема, після слів «з усіх видів грошового забезпечення» пункт 8 Переліку доповнено словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану».

Таким чином, починаючи з 16.11.2022 року нормативне регулювання прямо передбачає включення додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, до доходів, з яких провадиться утримання аліментів. Відповідна зміна безпосередньо стосується додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався.

Одночасно Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та проведено загальну мобілізацію.

На виконання зазначених Указів Президента України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Пунктом 1 Постанови №168 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення відповідних заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо відрахування відповідачем аліментів з додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яка виплачується позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України під час дії воєнного стану.

Ключове питання, яке належить вирішити судом у цій справі, полягає в тому, чи належить додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, до переліку доходів, з яких здійснюється утримання аліментів.

Як вже було зазначено вище, частина друга статті 73 Закону України №1404-VIII передбачає, що стягнення не здійснюється із сум грошового забезпечення, що не має постійного характеру.

Водночас стаття 81 Сімейного кодексу України прямо уповноважує Кабінет Міністрів України визначати перелік доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Саме реалізуючи зазначені повноваження, Кабінетом Міністрів України постановою від 11.11.2022 року №1263 було внесено зміни до пункту 8 Переліку №146, якими прямо зазначено додаткову винагороду, яка виплачується на період воєнного стану.

Отже, внесеними змінами Кабінет Міністрів України виокремив додаткову винагороду, яка виплачується за період воєнного стану, серед інших виплат, які враховуються при визначенні розміру аліментів, визначивши її джерелом, з якого здійснюється утримання аліментів.

При цьому зазначені зміни не створили нового виду аліментного зобов`язання, а визначили правовий режим додаткової винагороди у межах уже існуючого механізму утримання аліментів.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2025 року у справі №200/5237/22, відповідно до якого з 16.11.2022 року додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, належить до доходів, з яких відповідно до чинного законодавства здійснюється утримання аліментів. Верховний Суд зазначив, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №1263, є нормативним уточненням правового регулювання та прямо включають зазначену додаткову винагороду до механізму аліментного стягнення.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що посилання на непостійний характер додаткової винагороди та віднесення її до одноразових додаткових видів грошового забезпечення не мають визначального значення для вирішення питання щодо утримання аліментів, оскільки пунктом 8 Переліку №146 у редакції постанови №1263 додаткову винагороду, яка виплачується на період воєнного стану, прямо визначено як джерело, з якого здійснюється утримання аліментів.

Зазначений підхід також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2024 року у справі №209/3260/13-ц.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з 16.11.2022 року додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, належить до доходів, з яких відповідно до чинного законодавства здійснюється утримання аліментів.

За таких обставин, здійснюючи утримання аліментів з додаткової винагороди позивача, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи позивача про те, що зазначена додаткова винагорода не має постійного характеру та у зв`язку з цим не повинна враховуватися при утриманні аліментів, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не враховують спеціального правового регулювання, встановленого пунктом 8 Переліку №146 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 року №1263.

Решта доводів позивача висновків суду не спростовують, а тому не беруться судом до уваги.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.