Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/39436/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39436/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову, поданих 15 липня 2024 року та 26 серпня 2024 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяви ОСОБА_1 від 15.07.2024 року та 26.08.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідками розгляду цих заяв прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

15.07.2024 року позивачем було направлено за допомогою засобів поштового зв`язку АТ «Укрпошта» заяву та засвідчені належним чином копії відповідних документів, що підтверджують право на отримання відстрочки, у якій просилося оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

У встановлений строк відповідь на подану заяву позивач не отримав.

Представником позивача було подано адвокатський запит щодо стану розгляду заяви позивача від 15.07.2024 року. Також було подано скаргу щодо нерозгляду адвокатського запиту та заяви позивача.

05.11.2024 року позивачем отримано відповідь на адвокатський запит, згідно з якою відповідач повідомив про відмову у розгляді адвокатського запиту, у зв`язку з тим, що заяву було подано не особисто позивачем.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяв про надання відстрочки протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 15.07.2024 року та 26.08.2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявами щодо отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

До заяв додано: копію паспорта, копію РНОКПП, копію свідоцтва про шлюб, копію довідки МСЕК № 47230.

Відповіді на вказані заяви позивач не отримав.

19.09.2024 року представником позивача було направлено адвокатський запит з метою отримання інформації щодо розгляду заяв про надання ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», отриманих ІНФОРМАЦІЯ_3 19.07.2024 року та 30.08.2024 року за допомогою засобів поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

22.10.2024 року представником позивача була подана скарга на бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (в порядку Закону України «Про звернення громадян») до ІНФОРМАЦІЯ_5 та Міністерства оборони України, в якій вимагалося зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відповідь на питання, викладені в адвокатському запиті вих. № 19/09/24 від 19.09.2024 року.

05.11.2024 року за вих. № 15840 надійшла відповідь відповідача на адвокатський запит від 19.09.2024 року.

У відповіді на адвокатський запит зазначено, що ОСОБА_1 не дотримався процедури особистого звернення із заявою про надання відстрочки і у зв`язку з цим у ІНФОРМАЦІЯ_4 , на думку відповідача, не виникає обов`язку розглядати таке звернення.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дотепер строк дії воєнного стану в Україні безперервно продовжувався.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до абзацу дев`ятого пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Суд враховує, що з 18 травня 2024 року змінено порядок отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки внесені зміни до статті 23 Закону № 3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку № 560).

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, станом на дату вирішення справи відповідача наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Предметом спору у цій справі є правомірність бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяв позивача від 15.07.2024 року та 26.08.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Як встановлено судом, 19.09.2024 року представником позивача було направлено адвокатський запит з метою отримання інформації щодо розгляду заяв про надання ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», отриманих ІНФОРМАЦІЯ_3 19.07.2024 року та 30.08.2024 року за допомогою засобів поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

22.10.2024 року представником позивача була подана скарга на бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (в порядку Закону України «Про звернення громадян») до ІНФОРМАЦІЯ_5 та Міністерства оборони України, в якій вимагалося зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відповідь на питання, викладені в адвокатському запиті вих. № 19/09/24 від 19.09.2024 року.

05.11.2024 року за вих. № 15840 надійшла відповідь відповідача на адвокатський запит від 19.09.2024 року.

У відповіді на адвокатський запит зазначено, що ОСОБА_1 не дотримався процедури особистого звернення із заявою про надання відстрочки і у зв`язку з цим у ІНФОРМАЦІЯ_4 не виникає обов`язку розглядати таке звернення.

Вище суд зазначав, що положення частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII визначають обов`язок, зокрема, військовозобов`язаних особисто повідомляти у разі змін сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання або перебування, освіти, місця роботи, посади органи, де вони перебувають на військовому обліку.

Тотожні норми містяться і у Порядку № 1487, у тому числі в Правилах військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку), норми якого також наведені вище.

Разом з тим, ні положення Закону № 2232-XII, ні Порядку № 1487 не передбачають обов`язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок «особисто повідомити» не означає «особисто прибути».

При цьому у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заяви про надання відстрочки були направлені військовозобов`язаним особисто.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяви та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).

Отримавши такі заяви з додатками, комісія, до компетенції якої належить вирішення питання щодо надання відстрочки, після отримання цих заяв повинна була прийняти відповідні рішення за наслідками їх розгляду по суті щодо надання відстрочки або відмови у наданні відстрочки.

У спірному випадку заяви позивача на предмет перевірки законності підстав для надання відстрочки комісією не розглядалися.

Відсутність вмотивованих по суті рішень про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

За таких обставин суд вважає за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяви ОСОБА_1 від 15.07.2024 року та 26.08.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідками розгляду цих заяв прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

Саме такий спосіб судового захисту суд вважає ефективним та достатнім для відновлення порушених прав позивача у межах спірних правовідносин.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову, поданих 15 липня 2024 року та 26 серпня 2024 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяви ОСОБА_1 від 15.07.2024 року та 26.08.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідками розгляду цих заяв прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються статтями 293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Суддя Д.К. Василяка