Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/12286/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12286/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить суд:

визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 призначеної щомісячної пенсії у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV та застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату призначеної щомісячної пенсії з 12 липня 2025 року у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням Одеського окружного суду від 19.12.2025 року по справі №420/31491/2 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київські області від 12.08.2025 № 156050029012 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.08.2025 року з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду. Листом від 20.03.2026 року вих №1500_0212_8/42029 позивача було повідомлено про призначення йому пенсії з 12.07.2025 року в розмірі 3038,00 грн. 20 квітня 2026 року отримано відповідь ГУ ПФ України в Одеській області на адвокатський запит відповідно до якого виплата нарахованої пенсії за віком ОСОБА_1 буде проводитись пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ, які передбачені бюджетом ПФ України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що буде обліковуватися в переліку (пункт 7 Порядку №821) через поштове відділення № 67572 за адресою: с.Вапнярка, вул Степова, буд.84 А). Фактично позивачу незважаючи на визначений розмір пенсії та утворену через неправомірні дії пенсійного фонду заборгованість в розмірі 28078,00 (двадцять вісім тисяч сімдесят вісім) гривень до виплати в квітні місяці перераховано лише 700,00 (сімсот) гривень.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, – залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року за цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі №420/31491/25 рішенням Головного управління від 19.03.2026 було призначено Позивачу пенсію при страховому стажі 15 років 07 місяців 23 дні із середньої заробітної плати за період з 01.10.1988 по 31.03.1994 із застосуванням середньої заробітної плати у розмірі 15057,09 грн (за 2022-2024 роки). Внаслідок виконання зазначеного судового рішення виникла заборгованість з виплати пенсії за минулий час за період з липня 2025 року по березень 2026 року у розмірі 36850 грн. Зазначена заборгованість виплачується Головним управлінням у порядку, визначеному Порядком № 821 та в межах виділених коштів на відповідну мету, зокрема: у квітні 2026 року виплачено 751 грн; у травні 2026 року виплачено 880 грн. Відтак, з боку Головного управління не допущено протиправних дій стосовно порядку виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі №420/31491/25. Разом з цим, посилання Позивача про те, що заборгованість з виплати пенсії виникла не внаслідок виконання судового рішення вважаємо безпідставною, оскільки безпосередньо рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі №420/31491/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяв ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.08.2025 року з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду. У мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу Позивача. Оскільки спір між Позивачем та територіальним органом ПФУ виник виключно через незарахування спірного періоду до страхового стажу, після врахування висновків суду, у територіального органу ПФУ не було правових підстав для прийняття іншого рішення, ніж про призначення Позивачу пенсії за віком. Отже, саме рішення суду від 19.12.2025 є підставою для призначення Позивачу пенсії за віком та, як наслідок, для утворення заборгованості з виплати пенсії за час до набрання рішенням суду законної сили. Таким чином, викладені у позовній заяві підстави для визнання протиправними дій Головного управління щодо застосування положень Порядку № 821 вважаємо помилковими.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію розраховану відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Одеського окружного суду від 19.12.2025 року по справі №420/31491/2 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київські області від 12.08.2025 № 156050029012 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.08.2025 року з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі №420/31491/25 рішенням Головного управління від 19.03.2026 було призначено Позивачу пенсію при страховому стажі 15 років 07 місяців 23 дні із середньої заробітної плати за період з 01.10.1988 по 31.03.1994 із застосуванням середньої заробітної плати у розмірі 15057,09 грн (за 2022-2024 роки).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»:

1. Затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

2. Установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

3. Пенсійному фонду України доручено не пізніше ніж до 1 вересня 2025 р. забезпечити доопрацювання інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

На звернення позивача щодо виплати пенсії в повному розмірі без застосування Постанови КМУ від 14.07.2025 року № 821, відповідач Листом від 15.04.2026 року повідомив «Виплата нарахованої пенсії за віком ОСОБА_1 буде проводиться пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що буде обліковуватися в переліку (пункт 7 Порядку № 821)»

Позивач, вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування до нарахування його пенсії положень Постанови КМУ від 14.07.2025 року № 821, звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 126 Основного Закону незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Судом встановлено, що Рішенням Одеського окружного суду від 19.12.2025 року по справі №420/31491/2 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київські області від 12.08.2025 № 156050029012 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.08.2025 року з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі №420/31491/25 рішенням Головного управління від 19.03.2026 було призначено Позивачу пенсію при страховому стажі 15 років 07 місяців 23 дні із середньої заробітної плати за період з 01.10.1988 по 31.03.1994 із застосуванням середньої заробітної плати у розмірі 15057,09 грн (за 2022-2024 роки).

Проте, на теперішній час означене судове рішення не виконується у повному обсязі у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, про що позивачу було повідомлено листами ГУ ПФУ в Одеській області.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»:

1. Затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

2. Установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

3. Пенсійному фонду України доручено не пізніше ніж до 1 вересня 2025 р. забезпечити доопрацювання інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

Затвердженим цією постановою Порядком, згідно з пунктом 1, визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

У пункті 2 зазначено, що у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

судові рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу призначено (перераховано) пенсію (щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці);

перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Інші терміни у цьому Порядку вживаються у значенні, наведеному в Законах України «Про виконавче провадження», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до пункту 3 Порядку судові рішення та виконавчі документи, що надходять на виконання до Пенсійного фонду України та його територіальних органів реєструються та зберігаються відповідно до правил, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 23, ст. 770).

Облік нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду ведеться в базах даних одержувачів відповідних виплат (електронних пенсійних справах/електронних справах одержувачів) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення (перерахунок) відповідних виплат та у сформованому на їх підставі переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень (далі - перелік).

Агрегована та знеособлена інформація з переліку, що містить відомості про вид пенсії (іншої виплати), суму, що належить до виплати, та джерела фінансування відповідних витрат, розміщується у загальному доступі на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України із актуалізованою інформацією станом на 1 число кожного місяця, а також в особистому кабінеті стягувача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Згідно з пунктом 4 Порядку видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень2, на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Пунктами 5, 6 Порядку визначено, що виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Відповідно до пунктів 7-9 Порядку для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Інформація про видатки на виплату нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду відображається у звіті про виконання бюджету та у фінансовій звітності відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 9, ст. 344).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що Порядком № 821 врегульовано механізм виплати нарахованої (перерахованої) пенсії на виконання рішення суду.

Ключовим питанням, на яке повинен дати відповідь суд, є правомірність застосування до позивача Постанови №821.

У цьому контексті слід звернути увагу на те, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави.

Водночас за результатами аналізу положень Порядку № 821, суд зауважує, що зазначеними положеннями змінюється сама природа судового захисту, оскільки надає категорії «перераховані пенсії за рішенням суду» не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до положень статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII).

Положеннями статті 1 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частини перша та друга статті 4 Закону №794-VII).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

За приписами пункту 3 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм матеріального права Уряд України в межах визначених Законом №794-VII повноважень здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками, та при реалізації цих повноважень останній у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, постанови Кабінету Міністрів України повинні відповідати законам України, оскільки постанови мають підзаконний характер, тобто приймаються на основі та на виконання законів. Це означає, що будь-який нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів повинен узгоджуватися з Конституцією, законами та чинними міжнародними договорами, які мають вищу юридичну силу.

Постанови Кабінету Міністрів видаються саме для реалізації та виконання законів, а не для їх зміни чи суперечності їм.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №320/31536/23.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначені норми Основного Закону України знайшли свої відображення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 14 КАС України, відповідно до положень якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що принцип обов`язковості судових рішень як одну з основних засад судочинства закріплено також у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Означений принцип поширюється на осіб, що брали та не брали участь у справі, якщо судове рішення впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до §§ 51, 52 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» принцип обов`язковості виконання судових рішень входить до вимоги про юридичну визначеність. У § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» вказано, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу, бо право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Войтенко проти України» (§ 39), «Immobiliare Saffi v. Italy» (§ 66) додатково уточнено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення було виконане без невиправданих затримок.

Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 07.02.2018 у справі №803/3805/15.

Конституційний Суд України у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання. Обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

У Рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018).

Невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховною Радою України прийнято, зокрема, закони України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту також Закон №1404-VIII) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі по тексту також Закон №4901-VI).

З огляду на викладене, суд зауважує, що законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, але не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений, як вже зазначалось судом Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

Суд зазначає, що хоча оскаржувана постанова № 821 формально і називається актом про «здійснення видатків», але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо.

Отже, наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на підпункт 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з яким в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Отже, наведена норма стосується порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, а не встановлення спеціального режиму виплати сум, вже присуджених або визначених на виконання судового рішення.

Таким чином, норма підпункту 2 пункту 22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не делегує Кабінету Міністрів України повноваження змінювати порядок виконання остаточних судових рішень чи ставити його в залежність від фінансового ресурсу держави, а тому навіть за її наявності Кабінет Міністрів України зобов`язаний діяти лише в межах Конституції та законів, не втручаючись у сферу, яка за Конституцією України врегульована законом.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, сформульовану у справі №640/5248/19 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №649, в якій Суд вказує на неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

Наведене узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), практикою застосування Конвенції Європейським судом із прав людини, який, зокрема, зазначав, що право на доступ до суду має бути «реальним та дійовим», а не «теоретичним або ілюзорним», та наголошував, що «це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, визначених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд [рішення у справі «Zubac v. Croatia» від 5 квітня 2018 року (заява № 40160/12), § 77]. Європейський суд з прав людини послідовно акцентував на тому, що право на доступ до суду не є абсолютним, проте його обсяг треба розуміти в контексті позитивного обов`язку держави надавати засоби юридичного захисту прав людини дійово й практично в розумінні статті 13 Конвенції, яка встановлює: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на дійовий засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У рішенні у справі «Aksoy v. Turkey» від 18 грудня 1996 року (заява № 21987/93) Європейський суд з прав людини наголосив, що стаття 13 Конвенції «гарантує наявність на національному рівні засобів для забезпечення по суті прав і свобод, гарантованих Конвенцією, у якій би формі вони не були визначені в національному праві. Наслідком статті 13, отже, є вимога забезпечити національні засоби юридичного захисту задля розв`язання «спірної скарги» по суті згідно з Конвенцією та відповідне відшкодування, хоча Договірним державам надано простір обдумування щодо способу виконання своїх обов`язків згідно з Конвенцією відповідно до цього припису . Обсяг обов`язків відповідно до статті 13 є різним залежно від характеру скарги заявника згідно з Конвенцією . А втім засіб захисту, що його вимагає стаття 13, має бути «дійовим» на практиці, а також у нормативних актах; зокрема, у тому сенсі, що його застосування не має бути безпідставно ускладненим діями або бездіяльністю органів держави-відповідача» (§ 95).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року (заява № 30530/96) зазначив: «Право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін. Отже, виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням» (§ 33).

Європейський суд з прав людини також зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина «судового розгляду» для цілей статті 6» [рішення у справі Шмалько проти України / Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43]; «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51].

Враховуючи вищенаведене, Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 виснував, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого статтею 6 Конвенції.

За таких обставин, суд зазначає, що закріплене у статті 55 Конституції України право на судовий захист не зводиться до формального отримання судового рішення, а охоплює також стадію їх виконання, а тому введення воєнного стану не може бути підставою для обмеження цього права.

Порядком, затвердженим спірною постановою №821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та №4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Застосування до позивача положень Порядку, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, на переконання суду, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на встановлення порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень шляхом звуження джерел виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету.

Таким чином, звузивши джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету, Уряд де-факто змінив законодавчо встановлений порядок виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає ПФУ, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про врегулювання таких питань відповідачем поза межами наданих йому повноважень з огляду на наявність регулюючих такі правовідносини актів.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 19.08.2022 у справі №160/4933/20 та від 18.12.2025 у справі №320/31536/23, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів публічного права, зокрема діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Також суд визнає непереконливими посилання відповідача на обмежені фінансові можливості держави як на підставу для прийняття спірної постанови.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у низці рішень (зокрема, у справі «Шмалько проти України»; у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»; у справі «Кечко проти України») прямо зазначив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Системна проблема невиконання або тривалого виконання рішень в Україні була також підтверджена в рішенні ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України».

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18.

Також особливу увагу суд вважає за необхідне звернути на те, що затвердженим спірною постановою Порядком введено таку категорію як «перераховані пенсії за рішенням суду», під якими, згідно з пунктом 2 розуміється сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Порядком передбачено, що видатки на такі виплати здійснюються лише в межах бюджетних асигнувань, виплата проводиться пропорційно виділеним асигнуванням, а невиплачені суми переносяться на наступний бюджетний період. Тобто з аналізу конструкції норм Порядку вбачається, що навіть після набрання судовим рішенням законної сили особа після відновлення порушеного права у судовому порядку не набуває права на негайне і повне отримання належної суми пенсії, що зводить нанівець конституційний принцип обов`язковості судового рішення.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Разом з цим у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Також у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Таким чином, на переконання суду, застосування при перерахунку пенсії постанови Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, якою змінюються умови та механізм виконання судових рішень, є протиправним.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 призначеної щомісячної пенсії у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV та застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату призначеної щомісячної пенсії з 12 липня 2025 року у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання, тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка