Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №380/5165/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 рокусправа № 380/5165/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43968090), Державної податкової служби України (04053, м. Київ, площа Львівська, 8; код ЄДРПОУ 43005393) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Львівській області про не виключення з інтегрованої карти платника податків податкового боргу/заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 7 482,66 гривень;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 наявність боргу/заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 7 482,66 гривень.

Ухвалою суду від 30.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подано уточнену позовну заяву з вимогами до Головного управління ДПС у Львівській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у його інтегрованій картці платника безпідставно обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 7 482,66 грн за 2018 рік, оскільки у вказаний період він одночасно здійснював незалежну професійну діяльність як адвокат та перебував у трудових відносинах, а ЄСВ за нього сплачував роботодавець. Позивач вказує на відсутність обов`язку подвійної сплати ЄСВ особою, яка є найманим працівником, за умови сплати такого внеску роботодавцем. Зазначає, що, незважаючи на його звернення до податкового органу із заявами про виключення заборгованості з інтегрованої картки платника та подану скаргу до ДПС України, відповідачем здійснено лише часткове коригування, а спірна сума залишилась відображеною, у зв`язку з чим просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати виключити відповідні відомості з інтегрованої картки платника.

Ухвалою суду від 03.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

17.04.2026 за вх.№31971 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що Головним управлінням ДПС у Львівській області на виконання рішення суду від 13.12.2019 у справі №1.380.2019.005826 проведено коригування інтегрованої картки платника та виключено нарахування ЄСВ за 2017 рік у сумі 8 448 грн, оскільки саме цей період був предметом судового розгляду. Відповідач вказав, що рішення суду та індивідуальна податкова консультація від 22.01.2020 стосуються виключно 2017 року та не поширюються на 2018 рік, щодо якого відсутні судові висновки. Також зазначив, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і надана з урахуванням конкретних обставин справи. Крім того, відповідач вважає безпідставними доводи позивача про бездіяльність, оскільки коригування ІКП проведено 23.01.2026, а скарги позивача подані після здійснення такого коригування. Також зазначив, що до 01.01.2021 законодавство зобов`язувало осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, сплачувати ЄСВ незалежно від отримання доходу та факту перебування у трудових відносинах. Вказує, що позивач самостійно задекларував зобов`язання зі сплати ЄСВ за 2017– 2018 роки, які відображені в інтегрованій картці платника, при цьому зобов`язання за 2018 рік були сплачені лише частково, у зв`язку з чим обліковується недоїмка. Зазначає, що коригування інтегрованої картки проведено лише за 2017 рік на виконання судового рішення, оскільки воно стосувалося виключно цього періоду, а підстав для виключення нарахувань за 2018 рік немає. Також відповідач наголошує, що до 01.01.2021 закон не передбачав звільнення від сплати ЄСВ для осіб, які одночасно здійснювали незалежну професійну діяльність і працювали за трудовим договором, тому позовні вимоги вважає безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

Відповідач позов не визнав, 20.04.2026 за вх.№32547 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є платником ЄСВ та зобов`язаний був самостійно нараховувати і сплачувати внесок незалежно від отримання доходу та перебування у трудових відносинах. Вказує, що позивач перебуває на обліку з 2013 року та самостійно подавав звітність і визначав зобов`язання зі сплати ЄСВ за 2017– 2020 роки. Зазначає, що на виконання рішення суду було проведено коригування інтегрованої картки платника лише за 2017 рік на суму 8448 грн, тоді як заборгованість за наступні періоди залишилась непогашеною. Також відповідач наголошує, що самостійно визначені платником зобов`язання зі сплати ЄСВ не підлягають оскарженню, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 02.06.2026 витребувано у відповідача додаткові докази.

08.06.2026 за вх.№ 49064 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 03.07.2026 витребувано у ОСОБА_1 додаткові докази.

06.07.2026 за вх.№58822 від позивача надійшла заява про надіслання доказів, в якій позивач, зокрема, зазначив, що ним зроблено запит до Шептицької державної податкової інспекції ГУ ДПС у Львівській області про надіслання копії звітів, і після їх отримання такі будуть надані до суду.

Ухвалою суду від 27.07.2026 строк розгляду продовжено на тридцять днів з метою отримання витребуваних доказів.

28.07.2026 за вх.№66301 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

29.07.2026 за вх.№66692 від позивача надійшла заява про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів та долучення додаткових доказів.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 на підставі рішення Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №1 від 02.02.2005 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за №1042 від 02.02.2005.

З 02.02.2005 позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності по КВЕД 74.11.1. «Адвокатська діяльність».

01.04.2015 позивач прийнятий на посаду юриста ТзОВ «Євро-Дах», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

За 2017 рік роботодавець позивача – ТзОВ “Євро-Дах” сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 в загальній сумі 8756,00грн, що підтверджується копією довідки, виданої ТзОВ «Євро-Дах» №19/02/05 від 06.02.2019.

Відповідач листом №310/10ІПК/13.2-15 від 30.01.2019, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 310/10/ІПК/13.2-15 надано позивачу індивідуальну податкову консультацію з питань застосування законодавства в частині необхідності сплати єдиного соціального внеску, в якій зазначено про необхідність сплати позивачу ЄСВ за 2017 рік, навіть за умови перебування в трудових відносинах та сплати єдиного соціального внеску за нього роботодавцем.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Львівській області від 30.01.2019 реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 310/10/ІПК/13.2-15.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення суду від 25.03.2019 без змін.

21.10.2019 р. на виконання рішення суду відповідачем надано позивачу нову податкову консультацію з питань застосування законодавства в частині необхідності сплати єдиного соціального внеску, в якій зазначено про необхідність сплати позивачу ЄСВ за 2017 рік, навіть за умови перебування в трудових відносинах та сплати єдиного соціального внеску за нього роботодавцем.

Вказане встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, які були встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню у цій справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826 скасовано податкову консультацію Головного управління ДПС у Львівській області від 21.10.2019 реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 890/10/ІПК/33.01.

На виконання даного судового рішення було надано нову індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 22.01.2020 №241/6/99-00-04-06-03-06/ІПК в якій зазначено, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

09.10.2025 та 23.11.2025 позивач звернувся до ГУ ДПС у Львівській області із заявою про виключення з інтегрованої картки платника податків інформації про наявність податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15930,66 грн за 2017-2018 роки.

Листом від 30.01.2026 за №3794/6-13-01-24-12, ГУ ДПС у Львівській області повідомило позивача, що 23.01.2026 на підставі рішення ЛОАС від 13.12.2019 у справі №1.380.2019.005826 проведено коригування нарахованих сум за 2017 рік в інтегрованій карті платника податку та зменшено нарахування в сумі 8448,00 грн по «Єдиному внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі як обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» (код бюджетної класифікації 71040000).

Позивач не погоджуючись з такою відповіддю звернувся із скаргами від 03.02.2026 та 16.02.2026 до ДПС України.

Листом від 26.02.20206 за №4897/6/99-00-24-03-01-06, ДПС України щодо неврахування до недоїмки визначених позивачем зобов`язань за 2018 рік, повідомила позивача, про відсутність підстав, оскільки в мотивувальних частинах судових рішень від 25.03.2019 та від 13.12.2019, а також ІКП від 22.01.2020, не йдеться про те, що за 2018 рік роботодавцем за позивача, яка за найманого працівника, було сплачено єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №246, а норми пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, передбачають обов`язковість сплати єдиного внеску у разі відсутності доходу (прибутку) у звітному році, або окремому місяці звітного року.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено виключення з інтегрованої картки платника податків податкового боргу/заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 7482,66 гривень, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, а також повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється відповідно до цього Закону.

За приписами статті 3 Закону № 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI окремо визначено платниками єдиного внеску роботодавців, зокрема підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Отже, Закон № 2464-VI розмежовує статус роботодавця як платника єдиного внеску щодо найманих працівників та статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, як окремого платника єдиного внеску.

Суд також враховує положення статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI до інших видів правової допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення.

За змістом частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання.

Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

При цьому підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Таким чином, законодавство пов`язує статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, із виникненням визначених законом обов`язків щодо сплати єдиного внеску.

Суд бере до уваги також положення статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Щодо безпосередньо порядку визначення бази нарахування єдиного внеску за 2018 рік суд зазначає таке.

У період, за який виник спір, діяла редакція Закону № 2464-VI, яка не передбачала звільнення особи, що провадила незалежну професійну діяльність та одночасно перебувала у трудових відносинах, від сплати єдиного внеску за себе.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI у редакції, чинній у відповідний період, базою нарахування єдиного внеску для платників, визначених пунктом 5 частини першої статті 4 цього Закону, була сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягала обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не могла бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

У разі якщо такими платниками не було отримано доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, вони були зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не могла бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, наведене правове регулювання у період до 01.01.2021 передбачало обов`язок осіб, які провадили незалежну професійну діяльність, визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок за себе, у тому числі у випадках, коли дохід від такої діяльності за відповідний звітний період не отримувався.

При цьому суд враховує, що законодавець лише з 01.01.2021 змінив відповідне правове регулювання.

Так, Законом України від 13.05.2020 № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» були внесені зміни до Закону № 2464-VI.

Зокрема, було змінено пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, відповідно до якого для фізичних осіб, які застосовують загальну систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано доходу (прибутку) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник отримав право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VI.

Таким чином, починаючи з 01.01.2021 самостійне визначення бази нарахування єдиного внеску у випадку відсутності доходу стало правом, а не обов`язком відповідного платника.

Крім того, статтю 4 Закону № 2464-VI було доповнено частиною шостою, якою з 01.01.2021 врегульовано питання сплати єдиного внеску фізичними особами – підприємцями, які мають основне місце роботи.

Зокрема, такі особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

З наведеного вбачається, що законодавче звільнення від сплати єдиного внеску за себе у зв`язку із сплатою роботодавцем єдиного внеску за працівника було передбачене законодавцем саме починаючи з 01.01.2021.

Натомість спірні правовідносини стосуються 2018 року, тобто періоду, коли відповідної норми про звільнення особи, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є найманим працівником, від сплати ЄСВ за себе законодавство не містило.

Отже, посилання позивача на сам факт перебування у трудових відносинах та сплати роботодавцем за нього єдиного внеску як на безумовну підставу для виключення його власного зобов`язання зі сплати ЄСВ за 2018 рік не ґрунтується на законодавстві, чинному у спірний період.

Суд також бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2464-VI права та обов`язки платників єдиного внеску визначаються цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність відповідно до вимог законодавства, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законом.

За пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані подавати звітність з єдиного внеску за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, визначені законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності з 04.12.2012 року, а за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС «Податковий блок» позивачем самостійно визначалися зобов`язання зі сплати єдиного внеску.

Зокрема, за 2017 рік позивачем 28.03.2018 подано звіт № 6859, у якому самостійно визначено зобов`язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 8 448,00 грн.

За 2018 рік позивачем 02.04.2019 подано звіт № 7758, у якому самостійно визначено зобов`язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 9 828,72 грн.

Отже, спірна сума за 2018 рік виникла не внаслідок одностороннього нарахування відповідачем довільного грошового зобов`язання, а була визначена самим позивачем у поданій ним звітності.

Зазначена обставина має істотне значення для вирішення спору, оскільки позивач, подавши відповідну звітність та самостійно визначивши суму єдиного внеску, у встановленому законодавством порядку задекларував відповідне зобов`язання.

Як встановлено судом, самостійно визначене позивачем зобов`язання за 2017 рік було сплачено в повному обсязі, а за 2018 рік – лише частково, у зв`язку з чим в інтегрованій картці платника обліковується відповідна недоїмка.

При цьому Головне управління ДПС у Львівській області, виконуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826, здійснило коригування інтегрованої картки саме за 2017 рік на суму 8 448,00 грн.

Суд не вбачає правових підстав для поширення наслідків зазначеного судового рішення на правовідносини щодо 2018 року.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826 було скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Львівській області від 21.10.2019 № 890/10/ІПК/33.01.

Зі змісту наведеного судового рішення, як убачається з матеріалів цієї справи, предметом розгляду були питання необхідності сплати позивачем єдиного соціального внеску за 2017 рік за умови перебування його у трудових відносинах та сплати єдиного внеску роботодавцем.

При цьому у резолютивній та мотивувальній частинах зазначеного рішення відсутні висновки щодо обов`язку Головного управління ДПС у Львівській області провести коригування нарахувань за 2018 рік або щодо відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2018 рік.

Відтак, відповідач, виконуючи зазначене судове рішення, обґрунтовано здійснив коригування саме за той період, якого безпосередньо стосувалися встановлені судом обставини, а саме за 2017 рік.

Суд враховує, що відповідно до статті 52 Податкового кодексу України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому її надано.

Тому індивідуальна податкова консультація ДПС України від 22.01.2020 № 241/6/99-00-04-06-03-05-ІПК, на яку посилається позивач, не може розглядатися як самостійна нормативна підстава для автоматичного виключення з інтегрованої картки платника будь-яких сум єдиного внеску, незалежно від періоду їх виникнення та фактичних обставин.

Крім того, зазначена індивідуальна податкова консультація була надана з урахуванням висновків Львівського окружного адміністративного суду, викладених у рішенні від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826.

Відповідно, правова оцінка, наведена у цій індивідуальній податковій консультації, не може бути відокремлена від фактичних обставин та висновків судового рішення, на підставі якого вона була надана.

Суд також враховує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі № 1.380.2019.000667 було скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Львівській області від 30.01.2019 № 310/10/ІПК/13.2-15, у якій містився висновок про необхідність сплати позивачем ЄСВ за 2017 рік навіть за умови перебування у трудових відносинах та сплати єдиного внеску роботодавцем.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 це рішення залишено без змін.

Натомість саме на виконання судового рішення від 25.03.2019 Головним управлінням ДПС у Львівській області 21.10.2019 було надано нову індивідуальну податкову консультацію № 890/10/ІПК/33.01, яка у подальшому також була скасована рішенням суду від 13.12.2019.

Таким чином, наведена послідовність судових рішень та податкових консультацій стосувалася правовідносин щодо 2017 року та не містить установленого судом висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за 2018 рік.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що сам факт сплати роботодавцем єдиного внеску за нього у 2018 році автоматично припиняє його обов`язок як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, зі сплати ЄСВ за себе.

Такий висновок суперечить законодавчому регулюванню, чинному саме у 2018 році.

Як зазначено ДПС України у листі від 26.02.2026 № 4897/6/99-00-24-03-01-06, до 01.01.2021 законодавство про єдиний внесок не містило умов, за яких особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, звільнялися від сплати єдиного внеску за себе.

Відтак, такі особи були платниками єдиного внеску на загальних підставах.

Зазначене узгоджується з положеннями пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону у редакції, чинній у 2018 році.

При цьому обов`язок роботодавця сплачувати єдиний внесок за найманого працівника не виключав існування окремого обов`язку самого платника, який провадив незалежну професійну діяльність, зі сплати єдиного внеску за себе.

Іншими словами, у спірний період законодавство передбачало існування двох самостійних правовідносин щодо сплати ЄСВ: між роботодавцем та державою щодо сплати внеску із заробітної плати працівника та між особою, яка провадила незалежну професійну діяльність, та державою щодо сплати ЄСВ за себе.

Тому сплата роботодавцем ЄСВ із заробітної плати позивача не є тотожною виконанню позивачем власного обов`язку як платника єдиного внеску, визначеного пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Суд також звертає увагу, що відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, починаючи з 01.01.2018 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані були сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, законодавець прямо визначив порядок виконання платником обов`язку щодо сплати єдиного внеску у відповідному періоді.

Водночас абзацом четвертим частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI у редакції, що діяла до 01.01.2018, було передбачено сплату особами, які провадять незалежну професійну діяльність, єдиного внеску, нарахованого за календарний рік, до 01 травня наступного року.

Зміна періодичності сплати ЄСВ з 01.01.2018 не змінила самого обов`язку відповідних платників зі сплати єдиного внеску.

Суд також бере до уваги положення Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані подавати самі за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність.

Як встановлено судом, на виконання зазначених вимог позивач 02.04.2019 подав звіт за 2018 рік, у якому самостійно визначив суму зобов`язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 9 828,72 грн.

Таким чином, позивач не лише мав статус платника єдиного внеску, а й реалізував передбачене законом право та одночасно виконав встановлений законом обов`язок щодо самостійного визначення відповідного зобов`язання у звітності.

За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про те, що контролюючий орган безпідставно обліковує спірну суму в інтегрованій картці платника.

Суд зазначає, що інтегрована картка платника відображає стан розрахунків платника з бюджетом та відповідними платежами на підставі даних податкової та іншої звітності, а тому саме по собі відображення суми, самостійно визначеної платником у поданій ним звітності, не може вважатися протиправною дією контролюючого органу за відсутності встановлених законом підстав для її коригування.

У цьому випадку позивач не довів наявності правової підстави, яка б зобов`язувала відповідача виключити суму 7 482,66 грн. із інтегрованої картки платника. Не долучено також жодних декларацій про коригування сум ЄСВ як і не приймалася вимога про суму боргу.

Посилання позивача на те, що спірна сума є сумою, самостійно ним визначеною, не спростовує правомірності її обліку. Навпаки, така обставина підтверджує походження відповідного зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідно до даних, наявних у контролюючого органу, позивач за 2017 рік самостійно визначив зобов`язання у розмірі 8 448,00 грн., а за 2018 рік – у розмірі 9 828,72 грн.

При цьому за 2017 рік відповідач виконав судове рішення та провів відповідне коригування на суму 8 448,00 грн., тоді як правових підстав для аналогічного коригування за 2018 рік встановлено не було.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що висновки, викладені у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 та індивідуальній податковій консультації ДПС України від 22.01.2020, мають застосовуватися до 2018 року.

Зазначені акти не містять встановленого судом факту сплати роботодавцем за позивача у 2018 році єдиного внеску у розмірі, який би відповідно до законодавства того часу створював підстави для звільнення позивача від сплати ЄСВ як особи, що провадить незалежну професійну діяльність.

Більше того, законодавство, яке діяло до 01.01.2021, взагалі не передбачало відповідної підстави для звільнення.

Відтак, посилання позивача на судове рішення, предметом якого були інші правовідносини та інший звітний період, не може бути підставою для покладення на відповідача обов`язку здійснити коригування за 2018 рік.

Суд також враховує, що позивач звертався до Державної податкової служби України зі скаргами від 03.02.2026 та 16.02.2026 щодо дій Головного управління ДПС у Львівській області.

За результатами розгляду таких звернень ДПС України листом від 26.02.2026 № 4897/6/99-00-24-03-01-06 повідомила позивача про правове регулювання порядку нарахування та сплати єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність у період до 01.01.2021, та про відсутність правових підстав для коригування зобов`язань за 2018 рік.

Суд погоджується із суттю зазначених висновків, оскільки вони відповідають правовому регулюванню, яке діяло у спірний період.

При цьому суд звертає увагу на часову невідповідність між доказами, на які посилався позивач, та фактичним станом розрахунків.

Так, скріншот з електронного кабінету, на який посилався позивач, датований 09.10.2025 року, тоді як Головним управлінням ДПС у Львівській області 23.01.2026 вже було проведено коригування нарахувань за 2017 рік на суму 8 448,00 грн.

Отже, відображення у скріншоті стану розрахунків станом на 09.10.2025 саме по собі не може підтверджувати протиправність дій відповідача станом на час розгляду звернення позивача та не свідчить про невиконання відповідачем рішення суду від 13.12.2019.

Суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; своєчасно; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Оцінивши оскаржувані дії відповідача за наведеними критеріями, суд не встановив їх невідповідності вимогам законодавства.

Головне управління ДПС у Львівській області діяло в межах визначених законом повноважень, на підставі Закону № 2464-VI, з урахуванням судового рішення від 13.12.2019 у справі № 1.380.2019.005826 та фактичних даних щодо самостійно визначених позивачем зобов`язань зі сплати ЄСВ.

Відповідачем було проведено коригування за 2017 рік саме в тому обсязі, який випливав із судового рішення, а підстав для коригування за 2018 рік встановлено не було.

За правилами статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цій справі відповідач надав суду достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій, зокрема дані щодо перебування позивача на обліку як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, подану ним звітність за 2017 та 2018 роки, відомості про самостійне визначення зобов`язань зі сплати ЄСВ, інформацію про проведення коригування за 2017 рік, лист від 30.01.2026 № 3794/6/13-01-24-12, а також лист ДПС України від 26.02.2026 № 4897/6/99-00-24-03-01-06.

Натомість позивач не надав належних та достатніх доказів того, що станом на момент виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало звільнення його як особи, яка провадила незалежну професійну діяльність, від сплати ЄСВ за 2018 рік у зв`язку зі сплатою роботодавцем внеску за нього як за найманого працівника.

Сам факт сплати роботодавцем єдиного внеску із заробітної плати позивача не спростовує факту його статусу платника ЄСВ відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та не створює передбаченої законом підстави для анулювання або коригування самостійно визначеного ним зобов`язання.

Не змінює цього висновку і посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 520/1629/19, оскільки, як убачається з матеріалів справи, правові мотиви, наведені у цій справі, не можуть бути безпосередньо застосовані для автоматичного коригування зобов`язань позивача за 2018 рік без урахування конкретного нормативного регулювання, яке діяло у відповідний період, та встановлених у цій справі фактичних обставин.

Суд зауважує, що застосування судової практики має здійснюватися з урахуванням предмета спору, фактичних обставин, періоду виникнення відповідних правовідносин та норм законодавства, що діяли на момент їх виникнення.

У цій справі правовідносини щодо сплати ЄСВ за 2018 рік виникли за законодавства, яке не передбачало звільнення особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, від сплати ЄСВ за себе лише з тієї підстави, що за неї як за найманого працівника внесок сплачує роботодавець.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що сума ЄСВ за 2018 рік у розмірі 7 482,66 грн., яка залишилася в інтегрованій картці платника після часткової сплати позивачем самостійно визначеного зобов`язання, обліковується правомірно.

Підстав для зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області провести коригування інтегрованої картки платника шляхом виключення зазначеної суми з обліку судом не встановлено.

Відповідно, відсутні й правові підстави для визнання протиправними дій або бездіяльності Головного управління ДПС у Львівській області щодо невиключення зазначеної суми.

При цьому суд враховує, що вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є похідною від вимоги про встановлення протиправності його рішення, дії чи бездіяльності. Оскільки протиправності дій відповідача судом не встановлено, відсутні підстави і для застосування похідного способу захисту у вигляді зобов`язання відповідача здійснити коригування інтегрованої картки платника.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи, положення Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України № 2464-VI, Закону України № 5076-VI, Порядку № 435, а також з урахуванням змісту судових рішень у справах № 1.380.2019.000667 та № 1.380.2019.005826 і індивідуальної податкової консультації ДПС України від 22.01.2020 № 241/6/99-00-04-06-03-05-ІПК, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправності дій Головного управління ДПС у Львівській області та не підтверджено наявності правових підстав для виключення з інтегрованої картки платника суми ЄСВ у розмірі 7 482,66 грн.

Водночас відповідач довів правомірність своїх дій, а саме те, що коригування за 2017 рік було здійснено у повному обсязі відповідно до судового рішення від 13.12.2019, тоді як правові підстави для аналогічного коригування за 2018 рік відсутні.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, вчинені в межах наданих повноважень та не порушують прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна