Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №380/7266/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7266/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Клінічний центр дитячої медицини» про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), який діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Клінічний центр дитячої медицини» (далі – відповідач-1, КНП «Клінічний центр дитячої медицини») в якому просить:

- визнати протиправною відмову відповідача у встановленні інвалідності дитині;

- зобов`язати відповідача або встановити інвалідність або повторно розглянути питання з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що має дочку з інвалідністю 2 групи, яку висновком ЛКК №1985 від 30.07.2024 визнано дитиною-інвалідом і призначено лікування. Медичний висновок №7 від 15.02.2024 дійсний до 01.03.2026. Вказує, що у 2026 році у зв`язку із закінченням строку інвалідності позивач звернувся до КНП з метою її продовження. Однак усним рішенням відповідача відмовлено у встановлені інвалідності. Вважає таку поведінку протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 20.04.2026 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

Вимоги ухвали позивачем виконано.

Ухвалою від 11.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, до електронного кабінету ГУ ПФУ у Львівській області в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 16.04.2026 - позовну заяву з копіями доданих до позовної заяви документів (тобто у день надходження позову до суду) та 12.05.2026 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 11.05.2026 (тобто на наступний день постановлення ухвали судом).

Відповідачу роз`яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі – КАС України) неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою від 07.07.2026 витребувано у Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Клінічний центр дитячої медицини» належним чином завірені копії усіх документів, які стали підставою відмови ОСОБА_2 у продовженні інвалідності.

Вимоги ухвали суду від 07.07.2026 КНП ЛОР «Клінічний центр дитячої медицини» не виконано.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 .

Згідно висновку ЛКК №1985 ОСОБА_2 є дитиною інвалідом. Згідно стану здоров`я потребує постійного амбулаторного і стаціонарного лікування.

Медичний висновок №7 про дитину інваліда віком до 18 років від 15.02.2024 дійсний до 01.03.2026.

Позивач вказує, що звертався до відповідача з метою продовження інвалідності дочки ОСОБА_2 , однак відповідач усним рішенням відмовив у продовженні інвалідності.

Вважаючи таку поведінку протиправною, позивач звернувся до суду в інтересах малолітньої дочки за захистом прав з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативного характеру, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції передбачено право кожного, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16- ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/ або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20).

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а отже і наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 800/473/17 стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У разі відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44 Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009).

Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб`єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд звертає особливу увагу на те, що законодавство України не передбачає можливості подання превентивних адміністративних позовів, оскільки право на судовий захист встановлено тільки щодо порушених прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правовій сфері.

Отже, адміністративний суд, розглядаючи та вирішуючи адміністративну справу, мусить встановити наявність факту порушення права особи та обрати ефективний спосіб захисту і поновлення порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Встановлення особі інвалідності або відмова у встановленні (продовженні) інвалідності оформлюється відповідним рішенням, форма якого затверджена Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи» від 12.12.2024 №2067.

Суд звертає увагу, що позовна заява не містить жодних доказів, які дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивач у позовній заяві стверджує, що КНП ЛОР «Клінічний центр дитячої медицини» усно відмовив у продовженні інвалідності ОСОБА_2 .

Такі твердження жодними доказами не підтверджуються, а Наказом №2067 не передбачена усна форма відмови у продовженні інвалідності не передбачена.

Отже, при судовому розгляді справи не підтверджено наявність відмови відповідача, яка є предметом оскарження, тому відсутні підстави для визнання судом протиправної поведінки відповідача.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем не надано, а судом не здобуто доказів існування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності суд висновує про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Клінічний центр дитячої медицини» (вул. Лисенка, буд. 31, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 01996728) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О. П.