Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №380/11753/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 рокусправа № 380/11753/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради ( 79008 м. Львів, пл. Ринок 1, ЄДРПОУ 26256622) про визнання протиправним та скасування постанови,-

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини», якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено фінансову санкцію (штраф) у розмірі 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати, в тому числі, витрати на оплату судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП ОСОБА_1 (далі – позивач) отримала постанову Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини». Підставою для її прийняття Постанови став акт про вчинення порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини від 13.05.2026, відповідно до якого позивачу інкриміновано порушення ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», що полягало у передачі в користування приміщення квартири АДРЕСА_2 , який є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 4190-Лв), власником якого є Позивач. Відтак відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» на позивача накладено фінансову санкцію у вигляді штрафу в розмірі 170 000,00 грн за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання та використання пам`ятки, зокрема за її передачу в користування. Вважаючи постанову Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 10 червня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Виконавчий комітет Львівської міської ради ( далі – відповідач ) у встановлений судом строк відзив на позов не подав. Про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про доставку копії ухвали від 10.06.26 до електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Станом на момент розгляду цієї справи жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 .

Згідно з Охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини від 11.12.2023 № 134/23 Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради в особі в. о. начальника управління Алєксєєвої Наталії Ігорівни з однієї сторони та власник приміщень ОСОБА_1 , паспорт громадянина України, з іншої сторони, уклали „Охоронний договір”. У вказаному договору встановлено що Орган охорони є Управління охороні; історичного середовища Львівської міської, власник частини приміщень в пам`ятці культурної спадщини - Кобилюх Тетяна Іванівна.

13.05.2016 на підставі акта про вчинення правопорушення законодавства про охорону культупної спадщини від 13.05.2026 заступником міського голови з гуманітарних питань Кулинич Іриною Вікторівною щодо ФОП ОСОБА_1 винесено постанову про накладення фінансових санкцій в розмірі 170000,00 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Штраф накладено за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронним договорами, умисне доведення їх до стану руйнації , а саме: передачу у користування приміщення №1 в «Житловому будинку»№40 на вул. Куліша, що є пам`яткою архітектури місцевого значення ( охоронний №4190-Лв).

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом де просив надати документи на підставі яких винесено постанову Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини».

Станом на день подання позовної заяви відповідь на адвокатський запит не отримано.

Позивач вважає такі дії щодо винесення Постанови Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини» протиправними, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі- Закон № 1805-III).

Відповідно до ч. 1 статті 13 Закону № 1805-ІІІ об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 статті 17 Закону № 1805-III пам`ятка культурної спадщини, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку культурної спадщини визначаються згідно із законом.

Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117– 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі – з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Відповідно до статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам`яток культурної спадщини, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Згідно з статті 24 Закону № 1805-ІІІ власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Статтею 25 Закону № 1805-ІІІ визначено, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Статтею 44 Закону № 1805-III врегульовано питання відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. За змістом частини 1 згаданої статті відповідний орган охорони культурної спадщини накладає фінансові санкції на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, зокрема: за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац 2); за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац 3).

Отже, законодавець чітко визначив коло суб`єктів, до яких можуть застосовуватися фінансові санкції за статтею 44 Закону № 1805-III, а саме: власник пам`ятки, уповноважений ним орган або замовник робіт. Притягнення особи до фінансової відповідальності за цією нормою вимагає встановлення органом охорони культурної спадщини належності особи до зазначеного кола суб`єктів та доведення вчинення нею конкретного протиправного діяння.

Як становлено з матеріалів справи 13.05.2016 на підставі акта про вчинення правопорушення законодавства про охорону культурної спадщини від 13.05.2026 заступником міського голови з гуманітарних питань Кулинич Іриною Вікторівною щодо ФОП ОСОБА_1 винесено постанову про накладення фінансових санкцій в розмірі 170000,00 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Штраф накладено за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронним договорами, умисне доведення їх до стану руйнації , а саме: передачу у користування приміщення №1 в «Житловому будинку» АДРЕСА_4 , що є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний №4190-Лв).

Разом із тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 .

Таким чином, сам по собі факт належності зазначеного нерухомого майна ОСОБА_1 як фізичній особі не свідчить про те, що відповідальність за виявлене правопорушення обґрунтовано покладено саме на неї як на фізичну особу - підприємця. Для застосування фінансових санкцій необхідним є встановлення належного суб`єкта правопорушення, його конкретних дій або бездіяльності, а також причинного зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та встановленим порушенням.

Однак оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування того, що саме ФОП ОСОБА_1 здійснила передачу приміщення у користування, допустила неналежне утримання пам`ятки чи іншим чином вчинила дії (допустила бездіяльність), які утворюють склад правопорушення та є підставою для застосування до неї фінансових санкцій.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України суд кваліфікує неподання Виконавчим комітетом Львівської міської ради відзиву на позов без поважних причин, як визнання позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради ( 79008 м. Львів, пл. Ринок 1, ЄДРПОУ 26256622) про визнання протиправним та скасування постанови – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Львівської міської ради № 4 від 26.05.2026 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини», якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено фінансову санкцію (штраф) у розмірі 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради ( 79008 м. Львів, пл. Ринок 1, ЄДРПОУ 26256622) 3328 грн 00 коп сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович