Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №380/7263/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 рокусправа № 380/7263/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у повному обсязі), за період з 29 грудня 2018 року по 18 липня 2022 р. у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 31 березня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у повному обсязі), за період з 29 грудня 2018 року по 18 липня 2022 р. у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 31 березня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Представниця позивача в обґрунтування позову зазначила, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі № 380/122/25 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Проте, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 20.04.2026 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві. Вказав, що розмір середнього заробітку, який може бути стягнутий з відповідача має бути значно меншим та пропорційним із розміром простроченої заборгованості.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

Відповідно до Витягу із Наказу командира начальника навчального центру Національної гвардії України (по стройовій частині) позивача з 29.12.2018 виключено зі списків особового складу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 380/7294/22, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць) із 19.07.2016 по день фактичної виплати – 06.12.2024.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць) із 19.07.2016 по день фактичної виплати – 06.12.2024.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду відповідачем 31.03.2026 виплачено компенсацію втрати частини доходів у сумі 52584,61 грн.

Позивач вважає, що з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, тому звернувся із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, в якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій ст. строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій ст. відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” № 2352-IX від 01.07.2022 (далі – Закон № 2352-IX) набрав чинності 19.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, зокрема встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплата працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06.02.2020 у справі № 806/305/17, від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18, від 20.02.2020 у справі № 821/723/17, від 02.09.2020 у справі № 804/7733/16, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 викладено правову позицію, згідно з якою ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як встановлено судом, позивач виключений зі списків особового складу 16.12.2019, водночас лише 31.03.2026 на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Отже, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки у випадку позивача мають місце тривалі правовідносини, які охоплюють редакції ст. 117 КЗпП України до та після внесення змін Законом № 2352-IX суд, під час розрахунку належної суми середнього заробітку враховує те, що Верховний суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Вказаний висновок також підтримано постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995 (далі – Порядок № 100).

Відповідно до абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (далі – Порядок № 260).

Пунктом 7 розділу І цього Порядку встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц виклала правовий висновок, згідно з яким з огляду на зазначені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи, зокрема, таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц).

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, принцип співмірності за вказаних правовідносин підлягає застосуванню щодо середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнення як за період до 18.07.2022, так і після вказаної дати, який згідно із нормами ст. 117 КЗпП України обмежений шістьма місяцями, оскільки Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною.

Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків навчального центру Національної гвардії України 29.12.2018, однак на виконання рішення суду відповідач здійснив компенсації втрати частини доходів на оздоровлення лише 31.03.2026.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2018 (наступний день після звільнення) по 31.03.2026 (день виплати) та складає 2649 календарних днів.

Суд звертає увагу, що період з 30.12.2018 до 18.07.2022 регулювався редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Період з 30.12.2018 до 18.07.2022 складає 1297 днів.

Період з 19.07.2022 до 31.03.2026 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Так, шестимісячний період з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 184 дні.

При цьому, до обох періодів, у разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосуватися принцип співмірності.

Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 19682,76 грн (жовтень 2018 року – 9841,38 грн, листопад 2018 року – 9841,38 грн), що підтверджується довідкою про доходи.

Кількість календарних днів служби позивача за жовтень-листопад 2018 становив 61 день.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 322,67 грн (19682,76 грн/ 61 день).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 19.01.2023 мав би становити 477874,27 грн. (розрахунок: 322,67 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 1481 (кількість днів затримки розрахунку).

При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість складає 52584,61 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1481 дні (477874,27 грн) становить 0,1100 (52584,61 грн / 477874,27 грн) або 11%.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму 52566,17 грн (11% від 477874,27 грн).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.12.2018 по 19.01.2023 у сумі 52566,17 грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України “Про судовий збір” № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, згідно з пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру.

Отже, з урахуванням того, що заявлений позов подано в електронній формі, то позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3008-8083-6842-7015 від 15.04.2026, то надміру сплачений судовий збір у розмірі 266,24 грн може бути повернуто позивачу за його клопотанням.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 19.01.2023 у сумі 52566 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот шістдесят шість) грн 17 коп.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Р.П. Качур