Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №380/4067/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 рокусправа № 380/4067/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ПФ України в Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 15.10.2025 №135050019993 про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 25.04.1987 по 15.05.2000 та призначити пенсію за віком з часу звернення.

Позовні вимоги обґрунтовані таким. Позивач не погоджується із спірним рішенням, вважає його протиправним та такими, що підлягає скасуванню, оскільки позивачем надано всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж роботи, однак відповідач відмовив у призначення пенсії за віком.

Ухвалою суду від 13.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач відзиву на позов у встановлений строк не подав. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 статті 162 КАС України).

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 з метою призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» звернувся до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 08.10.2025.

За принципом екстериторіальності заяву позивача від 08.10.2025 передано для розгляду ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, яке прийняло рішення №135050019993 від 15.10.2025 про відмову в призначенні пенсії.

Рішення мотивоване тим, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 25.04.1987 по 10.09.1987, з 15.09.1987 по 30.01.1989, з 03.02.1989 по 28.03.1996, оскільки відсутні довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві та довідки про перейменування. Також вказав, що трудова книжка колгоспника містить дані про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум вихододнів не засвідчені у встановленому порядку.

Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся за захистом свої прав до суду.

Вирішуючи справу суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі – Закон №1058-VI) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025 по 31.12.2025 – не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Системний аналіз викладених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності), для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637.

При цьому, у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, від 27.07.2022 у справі №620/3754/18, від 28.01.2025 у справі №300/8132/23.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З доказів у справі суд встановив, що позивач з метою призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» звернувся до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 08.10.2025.

Однак ГУ ПФ України в Дніпропетровській області (орган визначений за принципом екстериторіальності) прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж. Зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 25.04.1987 по 10.09.1987, з 15.09.1987 по 30.01.1989, з 03.02.1989 по 28.03.1996, оскільки немає довідок про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві та довідки про перейменування. Також вказав, що трудова книжка колгоспника містить дані про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум вихододнів не засвідчені у встановленому порядку.

Спірним питанням у справі є правомірність рішення відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі з 25.04.1987 по 15.05.2000.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності - архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже, зміст викладених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.01.2022 у справі №620/1178/19.

При цьому, слід звернути увагу, що для підтвердження періодів роботи в колгоспі у 1987-1996 роках позивач надав трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 .

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовавася Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів срср від 21.04.1975 №310 (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Отже, зміст викладених норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи члена колгоспу, є трудова книжка колгоспника.

Згідно з записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 позивач:

- 25.04.1987 - прийняти до членів колгоспу «Знамя коммунизма»;

- 10.09.1987 - вибув із членів колгоспу на підставі поданої заяви;

- 15.09.1987 - прийняти до членів колгоспу ім. В.Леніна;

- 30.01.1989 - вибув з членів колгоспу через міну місця проживання;

- 03.02.1989 - прийнятий до членів колгоспу «Знамя коммунизма»;

- 29.03.1996 - колгосп «Знамя коммунизма» перейменовано на КСП Агрофірма «Знамя»;

- 15.05.2000 – вибув з членів КСП Агрофірма «Знамя» у зв`язку із переведенням.

При цьому, у розділі «трудова участь в громадському господарстві» вказано роки, встановлені колгоспом річні нормативи мінімуму трудової участі та виконані позивачем мінімуми трудової часті в громадському господарстві за відповідні 1987-1996 роки.

Відповідач не зарахував періоди роботи позивача у колгоспі за 1987-1996 роки, оскільки позивача не надав довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві та довідки про перейменування, а трудова книжка колгоспника містить дані про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум вихододнів які не засвідчені у встановленому порядку.

Так, відповідно до пунктів 5, 6 Основних Положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних Положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Так, особи, що працювали як члени колгоспів, мали свій окремий вид трудової книжки - трудову книжку колгоспника.

При цьому, слід враховувати, що встановлений зразок трудової книжки колгоспника передбачає окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

При цьому, згідно з пунктом 5 Основних Положень в трудову книжку колгоспника вносяться, в тому числі, відомості про трудову участь, а саме, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві, та стан його виконання. Отже, норми пенсійного законодавства передбачають необхідність врахування при обчисленні страхового стажу особи, що була членом колгоспу, виконання мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які стосуються трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що надана позивачем трудова книжка колгоспника містить усю необхідну інформацію: про періоди роботи позивача у відповідному колгоспі, підстави внесення записів, печатки відповідних колгоспів; про встановлені річні мінімуми трудової участі в громадському господарстві, виконання колгоспником річні мінімуми трудової участі, підстави внесення записів та печатки відповідного колгоспу. Окрім цього, у трудовій книжці позивача також є інформація про перейменування колгоспу у 1996 році.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці колгоспника та інших документах позивача для призначення пенсії.

Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених законодавством, для з`ясування обставин наявності у позивача відповідного стажу.

З огляду на викладене, суд висновує, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі.

Водночас слід звернути увагу, що позивач працював в колгоспі у період з 25.04.1987 по 15.05.2000, а згідно з розрахунком стажу позивача до страхового стажу зараховано частину вказаного періоди роботи - з 29.03.1996 по 15.05.2000.

З огляду на викладене суд висновує, що до страхового стажу позивача відповідач протиправно не зарахував періоди з 25.04.1987 по 10.09.1987, з 15.09.1987 по 30.01.1989, з 03.02.1989 по 28.03.1996.

Оцінюючи дії ГУ ПФ України в Дніпропетровській області суд вважає, що відповідач під час прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії не зарахувавши спірні періоди роботи в колгоспі, діяв протиправно. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.10.2025 №135050019993 про в призначенні пенсії за віком слід скасувати.

Щодо зобов`язання ГУ ПФ України в Дніпропетровській області зарахувати спірні періоди роботи в колгоспі та призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, рішеннями якого відмовлено у призначенні пенсії.

Тому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Дніпропетровській області.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду слід виснувати, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Викладене дозволяє зробити висновок, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача призначити пенсію без перевірки наявності чи відсутності усіх передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 документів і наявності необхідного стажу для призначення такої виплати, може бути необґрунтованим та спричинити безпідставне призначення пенсії.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача буде саме повторний розгляд заяви про призначення пенсії, оскільки необхідно врахувати стаж, про який зазначено у судових рішеннях.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові у справі №200/18450/21 від 24.10.2024.

Крім того, у постанові від 22.07.2025 у справі №420/34524/23 Верховний Суд також дійшов висновку, що індивідуальне обчислення розміру пенсії та остаточне рішення щодо її нарахування потребує здійснення уповноваженим органом розрахункових дій, передбачених законодавством у сфері пенсійного забезпечення, що входить до компетенції органів Пенсійного фонду.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язати ГУ ПФ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 25.04.1987 по 10.09.1987, з 15.09.1987 по 30.01.1989, з 03.02.1989 по 28.03.1996 та розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії від 08.10.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із перебуванням судді у відпустці рішення прийнято 02.09.2026.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №135050019993 від 15.10.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 25.04.1987 по 10.09.1987, з 15.09.1987 по 30.01.1989, з 03.02.1989 по 28.03.1996 та розглянути повторно заяву від 08.10.2025 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні інших позовних відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській на користь ОСОБА_1 судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49049, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро; ЄДРПОУ 21910427).

Суддя Кравців Олег Романович