Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №160/8637/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокуСправа №160/8637/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не відновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач протиправно призупинив з 01.11.2025 року виплату пільги на оплату комунальних послуг, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

13.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 13.04.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ОСОБА_1 є ветераном військової служби, що підтверджується посвідченням серії № НОМЕР_1 від 10.03.2011 року та був отримувачем пільги згідно із пунктом 6 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

З 01.11.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389», припинив нарахування і виплату пільги ОСОБА_1 .

02.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо поновлення нарахування і виплати відповідної пільги.

02.04.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 року та листом за №38008-23789/Б-01/8-0400/26 відмовив у відновленні пільги, оскільки відповідно до підпункту 1 пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» у 2025 році пільги окремим категоріям громадян, зокрема ветеранам органів внутрішніх справ, надаються відповідно до Порядку №389, за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (4240,00 грн).

За даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» в межах Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, після проведеного автоматичного визначення права на отримання пільг із 01.05.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг, як ветерану органів внутрішніх справ, оскільки за інформацією Державної податкової служби та Пенсійного фонду України середньомісячний дохід його сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг.

Неогоджуючись із невідновленням виплати соціальної пільги по сплаті за користування житлово-комунальними послугами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з приписами ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів органів внутрішніх справ та гарантії їх соціального захисту, є Закон України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №203/98-ВР).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Згідно з ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зазначена частина 4 статті 7 Закону №203/98-ВР була введена пунктом 82 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі про предмет та зміст закону про Державний бюджет України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в оспорюваній частині, у тому числі пункт 82 розділу II, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили щодо інших законів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» затверджено порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі. Із січня 2023 року виплата таких пільг здійснюється у грошовій готівковій формі органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

На виконання положень п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.02.2026 року №269 «Деякі питання реалізації пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі Постанова №269), якою постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (далі Постанова №389) доповнено новим пунктом, що встановлює надання у 2026 році пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Таким чином, Кабінет Міністрів України на виконання п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX установив додаткову умову для отримання пільги, передбаченої п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, неперевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право ветеранів органів внутрішніх справ на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги встановлене спеціальним Законом №203/98-ВР. Умовою надання цієї пільги за змістом ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР було неперевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Проте таку умову до Закону №203/98-ВР було внесено пунктом 82 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI, який Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційним. Відтак ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР втратила чинність з 22.05.2008, а станом на час виникнення спірних правовідносин Закон №203/98-ВР не містив умови про залежність права на пільгу, передбачену п.6 ч.1 ст.6 цього Закону, від розміру доходу сім`ї пільговика.

Запровадження умови про неперевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, як підстави для надання пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, відбулося шляхом прийняття п.7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX, п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX та прийнятих на їх виконання постанов Кабінету Міністрів України, а не шляхом внесення змін до самого Закону №203/98-ВР.

Згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 22.05.2008 року №10-рп/2008, законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони, а Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили щодо інших законів. Отже, закони про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки не могли встановлювати інше, додаткове порівняно із Законом №203/98-ВР правове регулювання умов надання передбачених цим спеціальним законом пільг.

Між положеннями Закону №203/98-ВР, з одного боку, та положеннями Закону №4695-IX і постанов Кабінету Міністрів України, з іншого боку, наявна колізія, яку слід вирішувати із застосуванням принципу пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis derogat generali). За таким підходом до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону №203/98-ВР як спеціального закону, а положення Закону №4695-IX слід вважати загальними нормами (lex generalis).

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом. У постанові від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 (провадження №Пз/990/15/25) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які підпадають під дію, зокрема, Закону №203/98-ВР, можлива лише у випадках внесення змін до цього ж закону, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів. Верховний Суд констатував, що право на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає захисту й відновленню на підставі принципу пріоритетності спеціальних норм над загальними та законів над підзаконними актами.

Зміни до Закону №203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини щодо права ветеранів органів внутрішніх справ на пільгу з оплати житлово-комунальних послуг, не вносилися. За таких обставин відмова відповідача у поновленні позивачу з 01.01.2026 виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг з тих підстав, що його середньомісячний сукупний дохід перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не ґрунтується на нормах спеціального Закону №203/98-ВР.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що Законом №4059-IX не зупинено та не скасовано пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, оскільки запровадження умови про неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї, як підстави надання пільги, фактично обмежує обсяг права, наданого спеціальним законом, а тому за наслідками застосування правила пріоритетності норм спеціального закону таке регулювання не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пільг.

Крім того, посилання відповідача на те, що Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розміри соціальних виплат, не спростовує зроблених судом висновків, оскільки делегування Кабінету Міністрів України права визначати порядок надання пільг не охоплює права обмежувати чи звужувати обсяг права на пільги, встановленого спеціальним законом, шляхом запровадження додаткової умови щодо розміру доходу.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо не відновлення нарахування та виплати позивачу монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року.

Щодо вимог позивача про визнання дій щодо не відновлення нарахування та виплати монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, суд зазначає наступне.

Дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.

У даному ж випадку відповідачем не було здійснено відновлення нарахування та виплати монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату позивачу монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як встановлено судом позивачем заявлено основну вимогу немайнового характеру та подано до суду вказану позовну заяву за допомогою системи «Електронний суд», а отже позивачу необхідно було сплатити судовий збір за дану позовну заяву у розмірі 1 064,96 грн., виходячи з розрахунку 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн.) із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В свою чергу, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн., а отже позивачем переплачено судовий збір на 266,24 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що вимоги позивача, які не підлягають задоволенню, є похідними, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не відновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з 01.11.2025 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський