Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №140/6934/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6934/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій щодо його взяття на військовий облік (поновлення) як військовозобов`язаного; зобов`язання здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі також Реєстр), а саме щодо визнання непридатним до військової служби ОСОБА_1 з виключення з військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – також ВЛК) від 16 лютого 1994 року ОСОБА_1 за результатами медичного огляду визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 26а графи І наказу Міністерства оборони України №260 та ці відомості внесені до військового квитка серії НОМЕР_1 . У застосунку “Резерв+” 11 травня 2026 року позивач виявив, що відомості про його виключення з військового обліку та непридатність до військової служби внесені до Реєстру, проте статус “невійськовозобов`язаний” змінено на “військовозобов`язаний”. Як стверджує позивач, він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обліку у якому значиться, для усунення розбіжностей в даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Листом від 22 травня 2026 року відповідач повідомив про взяття на військовий облік у зв`язку із недостатністю підстав для виключення з військового обліку; неправомірно внесені відомості відповідач не змінив.

Позивач вважає протиправним повторне взяття його на військовий облік, оскільки виключені з військового обліку через непридатність до військової служби громадяни втрачають статус військовозобов`язаного.

Для захисту порушених прав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні (а.с.32-33). З цього приводу вказав, що відповідно до наявної у нього інформації ОСОБА_1 у 1994 році проходив медичний огляд як призовник та військово-лікарською комісією він був визнаний непридатним до військової служби на підставі Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністерства оборони у 1987 році №260, який втратив чинність у 1994 році. Наразі діє Положення про військову лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402. Позивач відповідно до чинного порядку не проходив військово-лікарську експертизу; постанова ВЛК про ступінь його придатності до військової служби як військовозобов`язаного відсутня і в загальнодоступних джерелах нема відомостей про наявність у нього захворювань (у том числі інвалідності), що зумовлюють непридатність до військової служби.

Відповідач також зазначив, що Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-1Х “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” (набрав чинності 18 травня 2024 року) частину шосту статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” викладено в новій редакції та виключенню з військового обліку у відповідних ТЦК та СП підлягають громадяни, які визнані непридатними до військової служби; така підстава як “визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку” відсутня.

Відповідач вважає, що ОСОБА_1 правомірно поновлено на військовому обліку військовозобов`язаних.

У відповіді на відзив позивач підтримав доводи позову (а.с.36-40). Додатково наголосив, що відповідач не має повноважень на зміну, скасування (анулювання), визнання недійсними висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку (інформація про який наявна також в алфавітній книзі призовників 1973 року). Наявність групи інвалідності дає право на відстрочку від призову, проте у даному випадку йдеться про виключення з військового обліку та у зв`язку із цим втрату статусу військовозобов`язаного.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

За змістом військового квитка серії НОМЕР_1 (графа 32) ОСОБА_1 16 лютого 1994 року комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 26а графи І наказу Міністерства оборони України від 1987 року №260 (а.с.13-14).

З листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22 травня 2026 року №5139 вбачається, що в Алфавітній книзі призовників 1973 р.н./І/ є запис №16 про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я (а.с.42).

В електронному військово-обліковому документі ОСОБА_1 , сформованому у застосунку “Резерв+” станом на 30 травня 2025 року, у полі “категорія обліку” вказано “невійськовозобов`язаний”, підстава – непридатні, а також є відомості про постанову ВЛК від 16 лютого 1994 року (а.с.19).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованих у застосунку “Резерв+” станом на 11 травня 2026 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 ; тут же наявні дані про постанову ВЛК з висновком “непридатний з виключенням з військового обліку” (ВЛК від 16 лютого 1994 року) (а.с.20).

13 травня 2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про усунення розбіжностей в електронному військово-обліковому документі та внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів згідно з відомостями військового квитка (а.с.16).

Листом від 22 травня 2026 року №5137 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що ОСОБА_1 був поновлений на військовому обліку у зв`язку із недостатністю підстав для виключення з військового обліку; відсутні відомості про наявність групи інвалідності (а.с.18).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII).

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” (пункт 20 Порядку №1487).

Пунктом 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Статтею 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” (далі - Закон №1951-VIII) визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону №1951-VІІІ основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як передбачено частиною першою статті 6 Закону №1951-VІІІ, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VІІІ визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1951-VІІІ ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону №1951-VІІІ органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів має містити актуальну інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Обов`язок із забезпечення актуалізації бази даних покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 (далі - Порядок №559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа”.

Пунктом 4 Порядку №559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Поряд з тим у розглядуваному випадку має місце повторне взяття на військовий облік позивача, який був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (постанова ВЛК від 16 лютого 1994 року). При цьому у паперовому військовому квитку НОМЕР_1 проставлена відмітка про виключення позивача з військового обліку на підставі статті 26а графи І наказу Міністерства оборони України від 1987 року №260 (а.с.14). Водночас відповідно до даних електронного військово-облікового документа станом на 11 травня 2026 року ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 , хоч є відомості про постанову ВЛК з висновком “непридатний з виключенням з військового обліку” (ВЛК від 16 лютого 1994 року) (а.с.20).

Тож предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 з відображенням інформації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у полі “категорія обліку” - військовозобов`язаний.

Відповідно до підпункту “а” пункту 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XIІ (зі змінами на 16 лютого 1994 року) зняттю з військового обліку підлягають громадяни: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку.

Надалі Законом України від 04 квітня 2006 року №3597-IV “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов`язок і військову службу” (набрав чинності 10 травня 2006 року; далі - Закон №3597-IV) Закон №2232-XIІ викладено у новій редакції.

Стаття 37 Закону №2232-XIІ (у редакції Закону №3597-IV) передбачає підстави для взяття на військовий облік призовників (пункт 1 частини першої) та військовозобов`язаних (пункт 2 частини першої); зняття з військового обліку призовників (пункт 1 частини п`ятої) та військовозобов`язаних (пункт 2 частини п`ятої); виключення з військового обліку громадян України (частина шоста).

Так згідно з частиною шостою статті 37 Закону №2232-XIІ виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які, зокрема, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку (пункт 3).

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття “зняття з військового обліку” та “виключення з військового обліку”. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. Громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус “військовозобов`язаний”, водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Отже, конкретна фактична обставина, з якою закон пов`язує зміну облікового статусу особи, відповідає конкретній правовій підставі для вчинення певної облікової дії. Так якщо особу визнано непридатною до військової служби, така обставина за своїм правовим змістом є підставою для виключення з військового обліку.

Суд наголошує, що відповідно до норм чинного законодавства для внесення відмітки про виключення із військового обліку до військового квитка повинні існувати відповідні підстави. Підставою для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення особи з військового обліку є визнання її непридатною до військової служби за станом здоров`я.

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800; далі - Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

З набранням чинності наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 втратив чинність наказ Міністра оборони України від 04 січня 1994 року №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29 липня 1994 року за №177/386; далі – Положення №2), яким було затверджено Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України та у зв`язку із введенням в дію якого з 01 березня 1994 року не застосовуються накази Міністра оборони колишнього СРСР 1976 року №187, 1979 року №220, 1987 року №210, №260, 1989 року №116, N 317, 1991 року №436.

Водночас те, що визначення ступеня придатності до військової служби позивача проводилося у лютому 1994 році (до набрання чинності Положенням №2 та Положенням №402), не відміняє висновок щодо його непридатності до військової служби.

Суд зауважує, що під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів перегляду або скасування рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16 лютого 1994 року.

Норми Положення №402 (зокрема, і в чинній редакції) не наділяють ТЦК та СП та безпосередньо його керівника повноваженнями щодо ревізування, відміни або скасування висновків ВЛК про непридатність осіб до військової служби. Відповідач не вказав і правових підстав, які б надавали йому повноваження на поновлення на військовому обліку громадян, які попередньо за рішеннями військових комісаріатів (ТЦК та СП) були виключені з військового обліку через непридатність до військової служби. Закон №2232-XII таких норм не містить.

Тому дії відповідача у спірних правовідносинах не відповідають визначеному частиною другою статті 2 КАС України критерію законності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність своїх дій (на підставі норм закону та у встановлений спосіб) щодо взяття позивача (у відзиві на позов вказано 10 березня 2026 року) на військовий облік військовозобов`язаних та внесення інформації про це в Реєстр.

Отже, взаємопов`язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних з внесенням в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів таких відомостей; зобов`язання відповідача внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку (у зв`язку з непридатністю до військової служби згідно з постановою ВЛК від 16 лютого 1994 року).

Як передбачено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн та сплату судового збору у сумі 1331,20 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Суд зауважує, що позивач вільний у виборі адвоката та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суду надано договір про надання правничої допомоги від 11 травня 2026 року №52/26 (а.с.21-22), акт про надані послуги від 29 травня 2026 року (а.с.23), квитанцію до прибуткового касового ордера від 29 травня 2026 року (а.с.25).

Так згідно з актом про надані послуги від 29 травня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 11 травня 2026 року №52/26 адвокат Шляхтур Н.В. надала, а ОСОБА_1 прийняв послуги правничої допомоги (у межах цієї судової справи) на загальну суму 6000,00 грн: написання заяви до ІНФОРМАЦІЯ_4 – 2000,00 грн, вивчення нормативної бази при підготовці адміністративного позову – 1000,00 грн, написання адміністративного позову – 3000,00 грн.

Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із принципів обґрунтованості їх розміру суд вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є надмірною порівняно з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та складністю справи, а тому на користь позивача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач також сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджено платіжною інструкцією від 30 травня 2026 року №2.688700649.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.11, 27).

Отже, на користь позивач за рахунок відповідача належить стягнути всього 3331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних з внесенням до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів таких відомостей.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку (у зв`язку з непридатністю до військової служби згідно з постановою ВЛК від 16 лютого 1994 року).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у розмірі 3331,20 грн (три тисячі триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк