Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №488/4026/25 — Миколаївський апеляційний суд

02.09.26

22-ц/812/1898/26

Провадження №22-ц/812/1898/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 488/4026/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»

до

ОСОБА_1

про стягнення кредитної заборгованості

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Селіщевою Л.І., 12 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена,

у с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 08 квітня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2086010, відповідно до якого кредитодавець надав відповідачу позику у розмірі 5500 грн. до 23 квітня 2021 року, зі сплатою відсотків у розмірі 1,99 % від суми позики за кожен день користування позикою.

Договір укладено в електронній формі та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 19412 грн., з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 5000 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 14412 грн.

29 грудня 2021 року було укладено договір факторингу № 29/12-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

10 січня 2023 року укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача за вищевказаним договором.

Позивач зазначав, що відповідачем не погашено заборгованість за договором позики.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 2086010 у розмірі 19412 грн., а також витрати на правову допомогу у сумі 9000 грн.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року у розмірі 19412 грн, судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. Відсутність доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісним кредитором та інших належних доказів, позбавляє відповідача та суд можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі, а саме що позивач дійсно набув права вимоги за кредитним договором у зазначеній позивачем сумі.

Також посилався на неналежність укладення кредитного договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявні в матеріалах справи договори (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вони підписувалися електронними підписами уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів ), що є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Наголошував, що не укладав договір позики, який долучив позивач в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджував процентну ставку та інші кабальні умови кредитування. Жоден доказ не підтверджує, що він узгодив цей договір.

ОСОБА_1 зазначав, що позивачем не надано оригінал кредитного договору 08 квітня 2021 року №2086010, а в разі ненадання оригіналів документів його копія є недопустимим доказом.

Щодо нарахованих відсотків посилався на їх безпідставність. Вказував, що жодних посилань на докази того, що він як позичальник вчинив певні дії, які б об`єктивно свідчили б про добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано, а надані додаткові угоди не містять його підпису або доказів належності йому цього «ідентифікатора» .

Крім того, посилався на відсутність доказів перерахування йому коштів (тіла кредиту).

З цього приводу зазначав, що враховуючи реальний характер кредитного договору, згідно з положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, такий договір є укладеним з моменту передання грошей, надання доказів про перерахування кредитодавцем суми грошової позики (кредиту) на зазначений в договорі рахунок позичальника для висування і доведення вимоги позивачем (новим кредитором) про стягнення з боржника є обов`язковим. На підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірними кредитними договорами та наявності у відповідача боргу за цими договорами позивач надає тільки розрахунки заборгованості. Між тим, наголошую, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наголошував , що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування йому суми позики (платіжного доручення, квитанції, чеку тощо), тому факт укладення кредитного договору між ним та первісним кредитором не є доведеним .

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року без змін.

Мотивуючи відзив зазначало, що спірний договір позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 в електронному вигляді в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та підписаний в порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Пункт 9 договору містить реквізити та підписи сторін, в яких чітко вказані дані позичальника ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, який використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором z44413. Додаткові угоди також підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Щодо нарахування заборгованості за договором позики ТОВ «Коллект Центр» зазначало, що нарахування здійснено відповідно до умов договору позики. Пунктами 2.4.4, 3.1.3, 3.2.1 передбачено нарахування відсотків за фактичний строк користування позикою поза межами 30-денного (пільгового) строку користування позикою. Нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору.

Щодо переходу права вимоги стягнення кредитної заборгованості за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року укладеним між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 позивач зазначав, що 29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 29/12-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року, в розмірі 16533 грн 50 коп., з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 11533 грн 50 коп. сума заборгованості за відсотками.

29 грудня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року, в розмірі 19412 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 14412 грн сума заборгованості за відсотками.

Надані позивачем докази підтверджують безперервний та належним чином оформлений перехід права вимоги за даним договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже справа розглядалась судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору та своєчасно не виконав їх, в результаті чого має заборгованість перед позивачем на загальну суму 19412 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:

1) у паперовому вигляді;

2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно із ч. 6 ст.11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 08 квітня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2086010, відповідно до якого кредитодавець надав відповідачу позику у розмірі 5500 грн. до 23 квітня 2021 року, зі сплатою відсотків у розмірі 1,99 % від суми позики за кожен день користування позикою.

Договір укладено в електронній формі та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В подальшому між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено ряд додаткових угод від 23 квітня 2021 року, 22 травня 2021 року, 21 червня 2021 року, 21 липня 2021 року та 20 серпня 2021 року, якими сторони погоджували продовження строку договору позики кожен раз на 30 днів.

29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 29/12-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року, в розмірі 16533 грн 50 коп., з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 11533 грн 50 коп. сума заборгованості за відсотками.

29 грудня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2086010.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року, в розмірі 19412 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 14412 грн сума заборгованості за відсотками.

За такого, доводи відповідача про те, що на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» долучило до позовної заяви:

- копію договору позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року; розрахунок заборгованості за вказаним договором позики, розрахунок за договором № 2086010 щодо орієнтовної загальної вартості позики; додаткові угоди від 23 квітня 2021 року, 22 травня 2021 року, 21 червня 2021 року, 21 липня 2021 року та 20 серпня 2021 року, якими сторони погоджували продовження строку договору позики кожен раз на 30 днів; договір факторингу № 29/12-2021 від 29 грудня 2021 року, укладений між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал»; договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр»; витяги з реєстру боржників, Акти прийому передачі реєстрів боржників;

Разом з тим, вказані документи у їх сукупності не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі договору позики № 2086010 від 08 квітня 2021 року та наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.

Отже, розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, а отже не є належними доказами існування боргу.

Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписки за картковим рахунком відповідача, платіжного доручення про перерахування коштів ОСОБА_1 , доказів видачі ТОВ «Маніфою» відповідачу кредитної картки, її номеру, строку її дії, розміру наданого банком кредитного ліміту, зарахування на цю картку суми кредиту, зняття таких коштів відповідачем, відкриття рахунків на ім`я відповідача та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому у позові, позивачем не надано.

За такого, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості, що заявлена до стягнення.

Згідно із вимогами статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, за змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

У справах про стягнення кредитних коштів, на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

Між тим, як зазначалось вище, позивач не долучив до позовної заяви належних доказів отримання коштів відповідачем по спірному кредитному договору. Більш того, позивач не надав зазначених доказів і до відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, не звернув належної уваги на відсутність доказів, які б підтверджували отримання відповідачем кредитних коштів, рішення суду підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В зв`язку тим, що вимоги апеляційної скарги задоволені, з позивача на користь відповідача належить стягнути сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 гривні 60 копійок.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3633 гривні 60 копійок, сплачений при подачі апеляційної скарги згідно квитанції № 307290544 від 03 серпня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: І.В.Лівінський

Ж.М.Яворська

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.