Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №473/2659/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 473/2659/26

н\п 2/490/4175/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 року до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП у розмірі 28878, 65 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (надалі Страховик) і ОСОБА_2 , (надалі Страхувальник) було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 227623288 від 07.03.2025 року. (далі Поліс). Згідно з умовами даного Договору Страховик прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу Volkswagen Caddy, д.р.н. НОМЕР_1 .

16.12.2025 р. в м. Миколаєві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), за участю автомобіля засобу Volkswagen Caddy, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та Toyota PRIUS д.р.н НОМЕР_3 . Внаслідок чого Toyota PRIUS д.р.н НОМЕР_3 було завдано матеріальні збитки.

Згідно з Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/11149/25 від 13.02.2026 року особою, винною у скоєнні ДТП, є ОСОБА_1 , якого було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 КУПАП та 122-4 КУпАП.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.03.2026 року Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/11149/25 від 13.02.2026 року, залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви на виплату страхового відшкодування від 17.12.2025 ПрАТ «СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 28878,65 грн, відповідно до ремонтної калькуляції № 2494950 від 16.01.2026 року ця сума є вартістю відновлювального ремонту автомобіля Toyota PRIUS д.р.н НОМЕР_3 .

Окрім того, згідно ч.1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивач зазначає, що вина Відповідача у вчинені дорожньо-транспортної пригоди та факт самовільного залишення ним місця ДТП є встановленими та не підлягають доведенню відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України.

З урахуванням наведеного вище, позивач вважає, що особою відповідальною за завданні потерпілому збитки є відповідач, а відтак, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 28 878,65 грн.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2026 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 22.06.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 22.06.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 10.08.2026 року, з відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові №922/1714/18 від 17.04.2019 року, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.02.2026 року по справі №490/11149/25, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 КУпАП, а саме 16.12.2025 року приблизно о 12:10 год. водій ОСОБА_1 , рухаючись в районі буд. № 9 по вул. Одеське шосе в м. Миколаєві, керуючи транспортним засобом «Volkswagen Caddy», номерний знак НОМЕР_2 , при перестроюванні в праву смугу руху не переконався, що це буде безпечним, не надав дорогу транспортному засобу «Toyota Prius», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався в попутному напрямку по суміжній смузі руху справа та скоїв з ним зіткнення. Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Отже, ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.10.1, 10.3 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 542311 від 16.12.2025 року).

Окрім того, 16.12.2025 року приблизно о 12:10 год. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Caddy», номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись в районі буд. № 9 по вул. Одеське шосе в м.Миколаєві, після вчинення ним зіткнення з транспортним засобом «Toyota Prius», номерний знак НОМЕР_3 , не залишився на місці дорожньо-транспортної пригоди та поїхав з місця події, не дочекавшись приїзду поліції.

Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10.а Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 5423231 від 16.12.2025 року).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.03.2026 року Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №490/11149/25 від 13.02.2026 року, залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без задоволення.

За змістом ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудні 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Таким чином, вина відповідача у вчинені дорожньо-транспортної пригоди та факт самовільного залишення ним місця ДТП є встановленими та не підлягають доведенню.

З копії полісу №227623288 від 07.03.2025 року, вбачається, що між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_2 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу №227623288, строк дії якого з 28.03.2025 року по 27.03.2026 року. Згідно умов Полісу ліміт відповідальності страхової компанії за шкоду, заподіяну майну – 250 000,00 грн. Відповідно до Полісу забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Volkswagen Caddy», номерний знак НОМЕР_2 (далі – Забезпечений ТЗ).

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого «Toyota Prius», номерний знак НОМЕР_3 , проведено його огляд, про що складено протокол огляду транспортного засобу 26.12.2025 року та 16.01.2026 року складено калькуляцію № 2494950, відповідно до якої вартість ремонту пошкодженого в ДТП ТЗ складає 28878,65 грн.(без ПДВ).

Згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви ОСОБА_3 на виплату страхового відшкодування від 17.12.2025 року та на підставі договору про погодження розміру витрат на здійснення відновлювального ремонту від 16.02.2026 року, який був укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» та потерпілим ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 28 878,65 грн., що підтверджується страховим актом № 2494950-1 від 18.02.2026 року та платіжною інструкцією № 12110 від 20.02.2026 року.

Відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» На території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів. Транспортний засіб мас бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України.

Згідно п.3 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Регрес - це право, що виникає в особи внаслідок платежу. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.

Таким чином, регрес - це нове право, що виникає в особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу - це право зворотної вимоги страховика до регресату через те, що страховик виконав обов`язок за страховим зобов`язанням.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст. 1191 ЦК України), а також ст. 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК і ст. 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення ст. 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Із правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25.12.2013 у справі №6-112цс13 вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому, перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ст.ст. 261, 262 ЦК України).

Таким чином, до даних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права про право на звернення до відповідача з регресним позовом.

Відповідно до п.п. в п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`янінні або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Факт самовільного залишення місця ДТП відповідачем, підтверджується Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.02.2026 року по справі №490/11149/25 за якою його визнано винним у вчиненні зазначених адміністративних правопорушень за ст. 122-4 та ст. 124 КУпАП та Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.03.2026 року по справі №11149/25.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже позивач - ПрАТ «СК «ВУСО», відшкодувавши матеріальну шкоду в сумі 28878,65 грн, заподіяну відповідачем внаслідок ДТП, яке відбулось 16 грудня 2025 року, отримало право регресної вимоги щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування.

На підставі наведеного, вважаючи доведеним факт сплати позивачем страхового відшкодування у зазначеному в позові розмірі та наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача у порядку регресу витрати, пов`язані з виплатою страхового відшкодування, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 3328 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №32027 від 06.05.2026 року, а тому такий підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (код ЄДРПОУ: 31650052) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 28878 (двадцять вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім) гривень 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (код ЄДРПОУ: 31650052), суму сплаченого судового збору у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін