Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №463/6960/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 463/6960/23

провадження № 61-8131св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коцюбинська Любов Станіславівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку, усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом вселення.

2. Позов обґрунтовано тим, що сторони почали спільне життя у 2002 році та з того часу спільно з сином позивача ОСОБА_3 та донькою відповідача ОСОБА_4 проживали у квартирі матері позивача ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

3. 05 серпня 2003 року сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , площею 98,8 кв.м, яка була оформлена на відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 05 серпня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю. Р. та зареєстрованим в реєстрі за № 3217, і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1731976 від 15 жовтня 2003 року.

4. 22 жовтня 2005 року сторони зареєстрували шлюб у Франківському відділі реєстрації актів цивільного стану, про що зроблено актовий запис № 443.

5. У 2005 році сторони спільно з дітьми почали жити у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у якій у період з 2005 року до 2012 року ними було здійснено ремонт та реконструкцію з розширенням за рахунок надбудови, внаслідок чого загальна площа майна збільшилась 98,8 кв.м до 233,0 кв.м, що підтверджується документами, які сторони отримували для оформлення права власності на збільшене та реконструйоване житло, а саме:

6. Висновком Санітарно-епідеміологічної станції Личакіського р-ну м. Львова від 16 березня 2007 № 604/01 розглянуто та погоджено проект реконструкції квартири АДРЕСА_3 ;

7. Угодою № 101 про погодження самочинного будівництва від 10 жовтня 2008 року якою Львівська міська рада зобов?язалася надати дозвіл на здійснене (здіснюване) самочинне будівництво та прийняти його в експлуатацію за умови дотримання вимог чинного законодавства, затвердженої проектної документації, будівельних нормативів та цього договору;

8. Квитанцією № 1145 від 24 вересня 2008 року здійснена оплата відповідно до умов угоди про погодження самочинного будівництва;

9. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації № 1176 від 27 листопада 2008 року «Про технічну можливість експлуатації кв. АДРЕСА_2 після самовільно здійсненої реконструкції» затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол № 5-16 пар. 9 від 06 травня 2008 року) про технічну можливість експлуатації квартири № 2 після самовільно здійсненої реконструкції з розширенням за рахунок надбудови згідно з поданою документацією;

10. Висновком Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 22 грудня 2009 року № 04/4955 погоджено проектну документацію на реконструкцію приміщень квартир АДРЕСА_2 .

11. Наказом УКВ ДЕП Львівськох міської ради № 2531-Ж-Л від 14 листопада 2012 року гр. ОСОБА_2 було оформлено право приватної власності на 16/25 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_2 . Загальна площа 16/25 ідеальних частин житлового будинку 233,0 м кв.

12. З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна № 333204136 від 23 травня 2023 року вбачається, що за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 листопада 2012 року, виданого Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради зареєстровано право власності на 16/25 будинку АДРЕСА_2 .

13. 02 вересня 2021 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/1248/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

14. У зв?язку з тим, що сторонам не вдалось досягти згоди щодо поділу спільного майна подружжя, позивачка змушена звернутись з цим позовом до суду.

15. Вважає, що у зв`язку з тим, що кв. АДРЕСА_3 (внаслідок реконструкції з розширенням - 16/25 буд.№ 3) була придбана у 2003 році, тобто у період, коли сторони вже фактично проживали однією сім?єю у квартирі матері позивача за адресою АДРЕСА_1 , майно придбавалось в інтересах їхньої сім?ї і за спільні кошти, зазначена квартира є спільною власністю позивачки та відповідача.

16. Крім цього, зазначає, що за час спільного сімейного життя сторін з жовтня 2002 року до 2021 року (в тому числі за час перебування у шлюбі з 22 жовтня 2005 року до 02 вересня 2021 року) придбана ними у 2003 році квартира № 2 внаслідок спільно вчинених ними реконструкції, перебудови та ремонту, які виконувались у період перебування сторін у шлюбі, істотно збільшилась у площі, а саме з 98,8 кв.м до 233,0 кв.м, що потягло за собою істотне збільшення вартості об?єкта нерухомості, а право власності на 16/25 частин будинку після проведених реконструкцій було зареєстровано лише 14 листопада 2012 року.

17. Враховуючи наведене, вважає, що 16/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі статей 60, 61, 62, 74 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та на підставі статей 70, 71 СК України, статті 372 ЦК України підлягає поділу між сторонами порівну.

18. З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2002 року до 22 жовтня 2005 року;

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку;

усунути перешкоди в користуванні частиною такого будинку, шляхом її вселення до будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

20. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 .

21. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 .

22. Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_1 до будинку за адресою адресою АДРЕСА_2 .

23. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

24. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що збільшення загальної площі майна майже втричі, а житлової - удвічі свідчить про очевидну істотність збільшення його вартості, за якої первісний об`єкт нерухомості стає малозначним порівняно з об`єктом, що з`явився під час шлюбу.

25. Спільні трудові та грошові затрати подружжя суд визнав доведеними, врахувавши, що позивачка з 19 грудня 1991 року працює стоматологом і отримує дохід, який витрачала в інтересах сім`ї, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про спільне проведення ремонту та спільні поїздки за будівельними матеріалами, а також відсутність доказів придбання позивачкою за час шлюбу іншого коштовного майна.

26. Доводи відповідача про фінансування робіт за особисті кошти суд відхилив, зазначивши, що договір купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_7 укладено 31 липня 2012 року, тобто після завершення реконструкції; подані ним кошториси та квитанції частково стосуються іншої квартири у цьому ж будинку, переважно не містять даних про покупця та не підтверджують використання придбаних товарів для реконструкції спірного майна; кредит у розмірі 150 000 грн, отриманий 22 серпня 2011 року, вважається одержаним в інтересах сім`ї (частина третя статті 54, частина третя статті 61 СК України).

27. Відмовляючи у встановленні факту проживання однією сім`єю, місцевий суд, установивши на підставі показань свідків, що сторони проживали як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з 2003 року, виходив з того, що встановлення такого факту за період до 01 січня 2004 року законом не передбачено, а за період після цієї дати не має для позивачки юридичного значення, оскільки спірну квартиру відповідач набув за договором від 05 серпня 2003 року.

28. Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 54 250,20 грн судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

29. Постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року апеляційну скаргу задоволено.

30. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 ; визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку шляхом вселення ОСОБА_1 до будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

31. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_2 ; визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку шляхом вселення ОСОБА_1 до будинку відмовлено.

32. В решті рішення Личаківського районного суду м. Льовова від 02 липня 2025 року залишено без змін.

33. Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року скасоване.

34. Апеляційний суд виходив з того, що квартира загальною площею 98,8 кв. м та комора у підвалі площею 20 кв. м були придбані ОСОБА_2 05 серпня 2003 року, тобто до реєстрації шлюбу, за 389 090 грн, що на час укладення договору було еквівалентно 73 000 доларів США.

35. Суд зазначив, що застосування статті 62 СК України вимагає доведення у сукупності двох обставин: істотного збільшення вартості особистого майна одного з подружжя та причинного зв`язку такого збільшення зі спільними трудовими чи грошовими затратами подружжя або затратами другого з подружжя.

36. Матеріали справи містять відомості про вартість квартири на час її придбання, але не містять доказів вартості нерухомого майна після реконструкції. Позивачка не заявляла клопотання про призначення експертизи для визначення вартості майна до та після поліпшень.

37. Апеляційний суд визнав, що саме по собі збільшення загальної та житлової площі не дає можливості встановити істотність збільшення вартості. Погоджувальна та правовстановлююча документація підтверджує оформлення реконструкції і права власності, але не визначає обсягу робіт, їх вартості, джерел фінансування та особистого внеску позивачки.

38. Суд також урахував, що частина будівельних робіт була виконана самочинно з наступним погодженням і оформленням документів, тому самі дати погоджень та державної реєстрації не доводять, що всі роботи виконані саме у період шлюбу та спільним коштом сторін.

Узагальнені доводи касаційної скарги

39. 17 червня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коцюбинська Л. С., через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2025 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року залишити в силі.

40. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15, від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 201/2503/20, а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

41. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд не застосував статтю 62 СК України, яка підлягала застосуванню, і порушив статті 89, 263, 367 ЦПК України, зокрема не надав оцінки доказам, на яких ґрунтувалося рішення суду першої інстанції, та не навів мотивів відхилення її аргументів.

42. Вказує, що збільшення загальної площі з 98,8 кв. м до 233 кв. м, а житлової з 64,8 кв. м до 127,9 кв. м саме по собі підтверджує істотне збільшення вартості майна, а тому проведення експертизи не було необхідним.

43. Стверджує, що внаслідок надбудови первісна квартира перестала існувати як самостійний об`єкт, а під час шлюбу виник новий об`єкт нерухомого майна 16/25 частин будинку, право власності на який зареєстровано у 2012 році. Посилаючись на статті 331, 376 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 511/2303/19, зазначає, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації, а до завершення будівництва особа є власником лише матеріалів та обладнання.

44. Посилається на документи 2007 - 2012 років (висновки органу пожежного нагляду та санітарно-епідеміологічної станції, угоду про погодження самочинного будівництва, квитанцію, розпорядження районної адміністрації, висновок управління охорони історичного середовища, наказ і свідоцтво про право власності) як на докази проведення реконструкції у період шлюбу.

45. Вважає висновки апеляційного суду суперечливими, оскільки суд визнав факт реконструкції, однак поставив під сумнів її виконання у період шлюбу, а також, на думку заявниці, ототожнив договір купівлі-продажу квартири від 05 серпня 2003 року та свідоцтво про право власності на 16/25 частин будинку від 14 листопада 2012 року.

46. На підтвердження спільних трудових і грошових затрат посилається на показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на роботу стоматологом з 1991 року і стабільний дохід, а також на те, що іншого коштовного майна за час шлюбу подружжя не придбало.

47. Зазначає, що відповідач не надав доказів наявності у нього достатніх особистих коштів для фінансування реконструкції з надбудовою, на що обґрунтовано вказав суд першої інстанції.

48. Вважає, що встановлені у справі обставини відповідають критеріям статті 62 СК України, а тому за нею має бути визнано право на 8/25 частин будинку та задоволено похідну вимогу про вселення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

49. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/6960/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

50. 15 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 463/6960/23 надійшли до Верховного Суду.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

51. 27 липня 2026 року, у межах установленого судом строку, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Дегтяренко О. О., подав відзив на касаційну скаргу (28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подано відзив аналогічного змісту), у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року - без змін.

52. Відповідач зазначає, що квартиру він придбав до шлюбу за особисті кошти, а проведення під час шлюбу ремонту та реконструкції, як і оформлення правовстановлюючих документів на реконструйований об`єкт, само по собі не змінює правового режиму його особистої приватної власності.

53. Вказує, що позивачка не надала доказів вартості майна до та після поліпшень, не заявляла клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, а копія трудової книжки та показання свідків не підтверджують ані істотності збільшення вартості майна, ані розміру її трудових чи грошових затрат; збільшення площі не є тотожним істотному збільшенню вартості.

54. Вважає, що апеляційний суд застосував, а не проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/6174/15-ц, тоді як обставини справ № 511/2303/19 і № 201/2503/20 не є подібними до обставин цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

55. 22 жовтня 2005 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2021 року у справі № 463/5019/21, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 04 жовтня 2021 року, було розірвано.

56. 15 жовтня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу Р. № 3217 від 05 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю. Р., за відповідачем зареєстровано право власності на квартиру та комору в підвалі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

57. Як вбачається зі змісту вищевказаного договору купівлі-продажу, загальна площа квартири на час його укладення становить 98,8 кв.м, житлова 64,8 кв.м, комора в підвалі площею 20 кв.м.

58. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період перебування сторін у шлюбу до 2012 рік проведено та погоджено реконструкцію квартири АДРЕСА_3 .

59. 14 листопада 2012 року Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради видано наказ № 2531-Ж-Л «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_9 , ОСОБА_2 » 1.

60. На підставі вказаного наказу 14 листопада 2012 року відповідачу видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 16/25 частин будинку, загальною площею 233 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , та 10 грудня 2012 року за відповідачем зареєстровано право власності на це майно, що підтверджується також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 333204136 від 23 травня 2023 року, з якої вбачається, що за відповідачем 10 грудня 2012 року зареєстровано право власності на 16/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 38509164.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

61. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

62. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

63. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

64. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

65. Касаційна скарга подана на постанову суду апеляційної інстанції та стосується вирішення вимог про визнання права особистої приватної власності на частини будинку і про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, справа переглядається в касаційному порядку в межах цих вимог.

66. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

67. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

68. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1 частини першої статті 57 СК України).

69. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Аналогічні за змістом положення містили статті 22, 24 КпШС України, чинного на час набуття відповідачем спірної квартири.

70. Відповідно до статті 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

71. Відповідно до статті 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Вказані норми діяли на час набуття спірного майна.

72. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).

73. Відповідно до статті 25 КпШС якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя

74. У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

75. У цій же постанові зазначено, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень, здійснених внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником

76. Велика Палата Верховного Суду наголосила також, що сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

77. Верховний Суд у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц і від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц дійшов висновків, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягають з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

78. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/520/15-ц).

79. Суди встановили, що квартиру АДРЕСА_3 та комору в підвалі відповідач набув за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2003 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою (22 жовтня 2005 року), і право власності на це майно зареєстровано за ним 15 жовтня 2003 року. Отже, це майно належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

80. Судами встановлено також, що 16/25 ідеальних частин будинку набуті відповідачем не за окремим правочином, а внаслідок ремонту та реконструкції з розширенням за рахунок надбудови саме тієї квартири, яка була його особистою приватною власністю. За таких обставин передбачена статтею 60 СК України презумпція спільності майна подружжя на спірне майно не поширюється.

81. Тому для задоволення позову позивачка повинна була довести наявність спеціальних умов, за яких особисте майно одного з подружжя може бути визнане об`єктом права спільної сумісної власності, умов, установлених статтею 62 СК України. Саме на неї, як на того з подружжя, хто не є власником майна, покладався обов`язок доказування цих обставин (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

82. Формулювання «може бути визнане за рішенням суду» свідчить, що майно не набуває режиму спільної сумісної власності автоматично: ані факт перебування у шлюбі, ані сам факт проведення ремонту чи реконструкції, ані оформлення дозвільних документів і державна реєстрація права власності на реконструйований об`єкт не звільняють від доказування обох умов, передбачених статтею 62 СК України.

83. Установивши, що матеріали справи не містять відомостей про вартість спірного майна після реконструкції, апеляційний суд дійшов висновку, що порівняти вартість об`єкта до та після поліпшень неможливо, а тому висновок про істотність збільшення вартості ґрунтувався б на припущеннях, що суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України.

84. Такий висновок відповідає наведеним висновкам Верховного Суду. Доводи заявниці про неврахування постанови у справі № 214/6174/15-ц фактично зводяться не до неправильного застосування викладених у ній висновків, а до незгоди з результатами оцінки доказів, здійсненої апеляційним судом.

85. Не свідчить про неврахування висновків Верховного Суду й посилання заявниці на постанову від 06 листопада 2024 року у справі № 201/2503/20. Викладені у ній висновки щодо застосування статті 62 СК України є подібними за змістом до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/6174/15-ц, і саме на них послався суд першої інстанції; вони так само вимагають доведення істотності збільшення вартості майна шляхом порівняння його вартості до та після поліпшень і доведення вкладення в таке збільшення власних коштів або власної праці того з подружжя, хто не є власником.

86. Суди встановили збільшення загальної площі спірного майна з 98,8 кв. м до 233 кв. м, а житлової з 64,8 кв. м до 127,9 кв. м. Це є істотною зміною фізичних характеристик об`єкта, однак площа та вартість є різними за змістом показниками, і стаття 62 СК України пов`язує зміну правового режиму майна саме з істотним збільшенням його вартості.

87. Вартість нерухомого майна залежить не лише від площі, а й від стану та якості виконаних робіт, ступеня готовності об`єкта, його технічних характеристик, місця розташування, правового статусу надбудованих приміщень і ринкової кон`юнктури. Тому зі співвідношення площ не можна встановити ані вартості первісного об`єкта, ані вартості реконструйованого об`єкта, ані частки приросту вартості, спричиненої поліпшеннями.

88. Ціна придбання квартири у 2003 році (389 090 грн, що було еквівалентно 73 000 доларів США) не може бути безпосередньо порівняна з невстановленою вартістю реконструйованого об`єкта на час вирішення спору.

89. Апеляційний суд не встановлював для позивачки додаткових, не передбачених законом вимог щодо доказування, а констатував відсутність відомостей, без яких вартісний критерій, визначений статтею 62 СК України, не може бути перевірений.

90. За частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

91. Визначення вартості нерухомого майна у стані до реконструкції та після неї потребує спеціальних знань у сфері оціночної та будівельно-технічної діяльності. Суд не може підмінити такий висновок власними судженнями про площу об`єкта чи змістом погоджувальної документації.

92. Позивачка не подала висновку експерта або звіту про оцінку майна, не заявляла клопотання про призначення експертизи і не надала іншого доказу, який містив би порівняльні вартісні показники. Наявні у справі відомості про витрати на будівельно-монтажні роботи, кошториси та квитанції не дають можливості здійснити таке порівняння, оскільки, за наведеними вище висновками Верховного Суду, сам по собі розмір грошових затрат і вартість ремонтних робіт не є тим єдиним чинником, який свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

93. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Тому наслідки недоведеності вартісного критерію статті 62 СК України несе позивачка, яка посилалася на цю норму як на підставу своїх вимог.

94. Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

95. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

96. Наведені норми визначають момент виникнення права власності на новостворене майно, однак не визначають, кому саме це право належить у відносинах між подружжям, і не змінюють правового режиму майна, з якого створено поліпшений об`єкт. Суди встановили, що 16/25 ідеальних частин будинку набуті відповідачем унаслідок реконструкції належної йому до шлюбу квартири, тобто джерелом цього майна є його особиста приватна власність. Правові наслідки поліпшення особистого майна одного з подружжя за час шлюбу врегульовано спеціальною нормою статтею 62 СК України, і посилання на статті 331, 376 ЦК України не звільняє позивачку від доказування передбачених нею умов.

97. Державна реєстрація права власності відповідача на реконструйований об`єкт у період шлюбу сама по собі не створює презумпції спільного фінансування робіт і не свідчить про те, наскільки у вартісному вираженні первісний об`єкт «розчинився» у новому.

98. Обставини справи № 511/2303/19, у якій Велика Палата Верховного Суду висловилася щодо правового режиму самочинно збудованого та незавершеного будівництвом майна і щодо можливості визнання за сторонами спору права на будівельні матеріали й конструктивні елементи, не є подібними до обставин цієї справи. Позивачка не заявляла вимог про визнання права власності на конкретно визначені будівельні матеріали чи конструктивні елементи або про грошову компенсацію їх вартості; вона просила визнати за нею право на 8/25 частин зареєстрованого об`єкта нерухомого майна на підставі статті 62 СК України.

99. Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

100. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) та мотивує їх відхилення або врахування.

101. Апеляційний суд дослідив докази, які стосувалися вартісного критерію статті 62 СК України: договір купівлі-продажу 2003 року та відомості про ціну майна, документи про площу об`єкта до і після реконструкції, погоджувальну та правовстановлюючу документацію 2007 - 2012 років, і навів мотиви, з яких визнав ці докази недостатніми для встановлення істотності збільшення вартості нерухомого майна.

102. Вимога про усунення перешкод у користуванні 8/25 частинами будинку шляхом вселення обґрунтована наявністю у позивачки права власності на відповідну частину майна, а отже, є похідною від вимоги про визнання за нею цього права.

103. Оскільки передбачених статтею 62 СК України підстав для визнання за ОСОБА_1 права на 8/25 частин будинку не доведено, правова підстава для задоволення похідної вимоги про вселення відсутня. Висновок апеляційного суду в цій частині є обґрунтованим.

104. Скасування додаткового рішення від 14 липня 2025 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат суду першої інстанції відповідно до результату вирішення позовних вимог, є наслідком скасування рішення суду в частині задоволених вимог.

105. Посилання ОСОБА_10 на постанови Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 не підтверджують застосування судами норм права без урахування відповідних висновків суду касаційної інстанції. За встановлених обставин висновки суду першої та апеляційної інстанції не суперечать цим висновкам.

106. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Висновки судів, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

107. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

108. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

109. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коцюбинська Любов Станіславівна залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович