Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №946/654/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 946/654/22

провадження № 61-9282св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Воронков Володимир Олексійович, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року у складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Костицького В. В., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні співвласників, визнання права власності.

2. Позов обґрунтовано тим, що з 07 червня 2002 року по 11 вересня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому сторонами набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

3. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року у справі за №500/6458/17 в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 54 кв.м, житловою площею 28,8 кв.м.

4. Водночас ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі, у зв`язку з тим, що має інше житло, яке йому подарувала мати.

5. Посилаючись на те, що сторони перебувають не лише у спірних, але й у конфліктних відносинах, що виниклі на тлі взаємної неприязні колишнього подружжя у зв?язку з неспроможністю сторін вирішити у позасудовому порядку питання стосовно поділу набутого за час шлюбу майна, а також визначення розміру аліментів на утримання доньки, ОСОБА_3 заявила про неможливість сторонами у спорі спільно володіти і користуватись майном.

6. З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_3 просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 54 кв.м, житловою площею 28,8 кв.м. Визнати за нею в порядку поділу майна, що знаходиться у спільній частковій власності, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , сплатити ОСОБА_2 з депозитного рахунку Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області грошову компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у сумі 73 397 грн.

7. У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення у квартиру, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

8. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що йому на праві власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , у користуванні якою йому з 2017 року ОСОБА_3 чиняться перешкоди. Зокрема, у листі від 13 лютого 2022 року ОСОБА_3 повідомила, що він не має права проживання у спірній квартирі і питання може бути вирішено виключно в судовому порядку.

9. Починаючи з 2017 року через вказану вище протиправну поведінку ОСОБА_3 він відчуває моральні страждання, перебуває в постійному нервовому стресі, переживаннях, порушенні режиму сну, а також має місце погіршення взаємовідносин з оточуючими. ОСОБА_2 змушений не лише періодично відвідувати судові органи для доведення своєї правоти, а й страждати від наклепів з боку ОСОБА_3 , які вона висловлює не лише під час судових засідань, а й навіть при зверненні до правоохоронних органів, з неправдивими повідомленнями про начебто його протиправні дії. Моральну шкоду, спричинену протиправною та тривалою поведінкою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 оцінював в сумі 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

11. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

12. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .

13. Зобов`язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_2 ключі від вхідних та інших дверей спірної квартири.

14. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

15. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

16. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела неможливості володіння і користування спірною квартирою разом з відповідачем. За висновком судової будівельно-технічної експертизи кожному із співвласників може бути виділено окрему житлову кімнату, а наявність між сторонами судових спорів, звернення до правоохоронних органів і переписка самі по собі про таку неможливість не свідчать. Доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності не надано.

17. Крім того суд вказав, щопозивачка не довела, що внесена нею на депозитний рахунок суду сума є дійсною вартістю 1/2 частки квартири: розрахунок здійснено за ціною договору 2011 року, відповідач проти такої вартості заперечував, а з клопотанням про призначення експертизи позивачка не зверталася.

18. Водночас суд першої інстанції зазначив, що наявність у ОСОБА_2 іншого житла свідчить про відсутність завдання йому істотної шкоди.

19. Задовольняючи зустрічний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили. У листах від 01 лютого 2022 року він просив узгодити порядок користування спільними приміщеннями та надати ключі, а у відповіді ОСОБА_3 повідомила, що питання його вселення буде вирішено виключно в судовому порядку.

20. У задоволенні вимог про зобов`язання в подальшому не чинити перешкод та про відшкодування моральної шкоди відмовлено з огляду на положення частини першої статті 4 ЦПК України та недоведеність завдання моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

21. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

22. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

23. Апеляційний суд погодився, що припинення права на частку на підставі статті 365 ЦК України можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1, 2, 3 частини першої цієї статті, однак за обов`язкової умови, що припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, а позивач попередньо внесе на депозитний рахунок суду дійсну вартість частки.

24. Суд урахував висновок будівельно-технічної експертизи від 30 серпня 2023 року № 23-1716 про неподільність квартири. Водночас експерт зазначив можливість виділення кожному співвласнику окремої житлової кімнати, із залишенням коридору, кухні, ванної кімнати, туалету, балкону та лоджії у спільному користуванні.

25. Апеляційний суд встановив, що запропонована компенсація розрахована за ціною квартири, визначеною більше ніж десять років тому. Доказів актуальної ринкової вартості квартири або її 1/2 частини позивачка не надала, клопотання про призначення відповідної експертизи не заявила.

26. Наявність у ОСОБА_2 іншого житлового будинку не звільняє ОСОБА_3 від обов`язку довести справедливість компенсації та відсутність істотної шкоди. Припинення права власності на 1/2 частину житла в обмін на суму, яка не відповідає його дійсній вартості, поклало б на співвласника індивідуальний і надмірний тягар.

27. Стосовно зустрічного позову апеляційний суд зазначив, що право ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Відсутність у нього ключів та заперечення ОСОБА_3 проти користування квартирою підтверджують чинення перешкод, тому вселення і передання ключів є належним способом захисту права співвласника.

Узагальнені доводи касаційної скарги

28. 10 липня 2026 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Воронков В. О., через підсистему «Електронний суд» звернулась доВерховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року і рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні її позову та в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , ухвалити нове судове рішення яким її позов задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

29. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21, а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

30. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що для застосування статті 365 ЦК України достатньо наявності однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої цієї статті. Неподільність квартири встановлена висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 серпня 2023 року № 23-1716, а тому суди помилково вимагали доведення сукупності підстав.

31. На підтвердження конфліктного характеру відносин заявниця посилається на судові спори між сторонами щодо поділу майна та стягнення аліментів, лист начальника Ізмаїльського відділу поліції від 15 листопада 2017 року, звернення сторін до правоохоронних органів, а також на листування сторін у мобільному додатку «Viber» від 16 січня 2022 року, у якому, за її твердженням, ОСОБА_2 повідомляв про наклеювання на вхідні двері квартири роздруківки судового рішення, про намір використати фарбу та розчинник, про повідомлення мешканцям під`їзду щодо майбутнього заселення ромів, а також про можливе відкриття квартири службою з надзвичайних ситуацій та зникнення або пошкодження речей. На думку заявниці, наведене підтверджує не лише неможливість спільного користування квартирою, а й ризик негативного впливу вселення ОСОБА_2 на психічний стан неповнолітньої дочки сторін, яка проживає з нею у спірній квартирі. Посилається на та статті 22, 28, 29, 31, 32, 47 Конституції України, статтю 27 Конвенції про права дитини, статті 141, 150, 180 СК України.

32. Заявниця звертає увагу, що ОСОБА_2 він є власником житлового будинку на АДРЕСА_2 загальною площею 198,3 кв. м, працює моряком і має відповідний дохід, тоді як спірна квартира є єдиним житлом її та дитини.

33. Щодо розміру компенсації заявниця зазначає, що ціна квартири 146 794 грн визначена у договорі купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року як остаточна та така, що не підлягає будь-яким змінам, є належним доказом її вартості, а внесення половини цієї суми на депозитний рахунок суду відповідає частині другій статті 365 ЦК України. ОСОБА_2 заперечував проти такого розміру, однак іншої оцінки не надав.

34. Стосовно зустрічного позову заявниця зазначає, що ОСОБА_2 забезпечений іншим житлом, тому його вимога про вселення не спрямована на захист реальної житлової потреби, а є зловживанням матеріальним і процесуальним правом; посилається на постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 686/2030/15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 990/28/24. Вважає, що належною альтернативою є спільний продаж квартири з придбанням окремого житла кожному співвласнику або викуп частки одним співвласником в іншого.

35. Заявниця також стверджує, що суди не дослідили у взаємному зв`язку договір купівлі-продажу, квитанцію про внесення коштів на депозитний рахунок, висновок експерта, листування у застосунку «Viber», лист органів Національної поліції, відомості про інше нерухоме майно та доходи ОСОБА_2 , а також обставини проживання дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

36. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 946/654/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

37. 23 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 363/3336/24 надійшли до Верховного Суду.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

38. 03 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від імені якого діє адвокат Панченко А. В., у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

39. У відзиві зазначено, що належна ОСОБА_2 1/2 частина квартири не є незначною, а висновок експерта допускає визначення порядку користування квартирою з наданням кожному співвласнику окремої житлової кімнати, тому неподільність квартири як об`єкта не доводить неможливості спільного користування нею.

40. Наявність між сторонами судових спорів і факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів без підтвердження протиправності поведінки ОСОБА_2 не доводять неможливості спільного володіння і користування майном; до адміністративної або кримінальної відповідальності за дії щодо ОСОБА_3 чи щодо спірного майна він не притягувався.

41. ОСОБА_2 заперечував зміст листування, відображеного у поданих ОСОБА_3 роздруківках із застосунку «Viber», і зазначав, що оригінал електронного доказу до суду не подано. Посилався на частини другу, третю, п`яту статті 100 ЦПК України та на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, згідно з яким повідомлення, відправлені через застосунки-месенджери, є електронним доказом, а роздруківки такого листування не є ані письмовими доказами, ані копіями електронних документів.

42. Компенсацію визначено за ціною 2011 року, яка не є актуальною на час розгляду справи; наявність у нього іншого житла та відомості про доходи за 2012-2017 роки не є підставою для позбавлення права власності і не замінюють належної компенсації.

43. ОСОБА_2 зазначав, що не проживав у спірній квартирі не за власним волевиявленням, а через перешкоди, які створювала ОСОБА_3 , тому позбавлення його права власності з цієї причини суперечило б засаді добросовісності. Вселення співвласника не припиняє права ОСОБА_3 та дитини на проживання у квартирі, а вимога про усунення перешкод спрямована на відновлення речового права, а не на зловживання ним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

44. Сторони з 07 червня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 серпня 2012 року.

45. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гнесько В. Г., ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

46. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року по справі №500/6458/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено, визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 54 кв.м, житловою площею 28,8 кв.м.

47. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за змістом постанови від 15 грудня 2021 року по справі №500/6458/17 (провадження №61-9979 св 21) скасовано постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та залишено в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року по справі №500/6458/17.

48. Відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Петрушиної О. №23-1716 від 30 серпня 2023 року:

- враховуючи те, що через відсутність технічної можливості організувати додатковий вхід - вихід, виділити житлові кімнати, додаткові приміщення для окремого передпокою, коридору, кухні, ванної кімнати, туалету, для кожного співвласника окремо неможливо, без порушення вимог п.п. 5.17, 5.19, 5.20, 5.22, 5.23 державних будівельних норм України ДБН В.2.2-15-20019 , квартира АДРЕСА_1 не підлягає розділу в натурі в ідеальних частках або в частках з незначним відступом від ідеальних, згідно п.14 Постанови Пленуму ВСУ N?20 від 22 грудня 1995 року.

- квартира АДРЕСА_1 є неподільною. З урахуванням незначних відхилень від ідеальних часток, можливо виділити співвласнику N?1 житлову кімнату «б» площею 12,6 м2, співвласнику N?2 - житлову кімнату «7» площею 16,2 м2 квартири N? 9, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Місця загального користування (коридор, вбудована шафа, туалет, кухня, ванна кімната, балкон, лоджія) залишити у спільному користуванні співвласників №1 та №2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

49. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

50. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

51. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

53. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

54. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

55. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

56. Право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

57. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободКожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

58. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (стаття 365 ЦК України).

59. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

60. У постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18) та від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18 (провадження № 61-4829св20) зазначено, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

61. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) дійшов висновку, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки (пункт 110).

62. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

63. Отже, юридичний склад, установлений статтею 365 ЦК України, включає, наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; відсутність істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (пункт 4 частини першої); попереднє внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості частки (частина друга). Ці елементи не є взаємозамінними, а втручання у право власності має бути пропорційним і супроводжуватися обґрунтованою компенсацією.

64. З огляду на наведене довід касаційної скарги про те, що для застосування статті 365 ЦК України достатньо однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, є правильним як загальне правило, однак він не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Відмову у задоволенні первісного позову зумовлено не тим, що суди вимагали доведення сукупності обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, а недоведеністю умови частини другої цієї статті та, як наслідок, неможливістю встановити, що припинення права за запропонованої компенсації не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

65. Колегія суддів зауважує, що суд не пов`язаний тією правовою кваліфікацією спірних відносин, яку надає позивач, і застосовує норму права, що підлягає застосуванню до встановлених обставин. Тому та обставина, що у суді першої інстанції ОСОБА_3 обґрунтовувала позов пунктами 3, 4 частини першої статті 365 ЦК України, а на пункт 2 цієї частини як на самостійну підставу послалася в касаційній скарзі, сама по собі не є вирішальною. Неподільність спірної квартири суди встановили і врахували.

66. Неподільність речі у розумінні статті 183 ЦК України не є тотожною неможливості спільного володіння і користування майном. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 серпня 2023 року № 23-1716 кожному із співвласників може бути виділено окрему житлову кімнату із залишенням місць загального користування у спільному користуванні. Саме тому суди попередніх інстанцій визнали недоведеною обставину, передбачену пунктом 3 частини першої статті 365 ЦК України, і цей висновок доводами касаційної скарги не спростований.

67. Частки сторін у праві власності на квартиру є рівними (по 1/2), тому обставина, передбачена пунктом 1 частини першої статті 365 ЦК України, у цих правовідносинах відсутня. Розмір частки, право на яку просить припинити позивачка, має значення для оцінки пропорційності втручання у право власності.

68. Попереднє внесення коштів на депозитний рахунок суду є не формальною процесуальною дією, а майновою гарантією для співвласника, право якого припиняється поза його волею. Внесена сума повинна бути еквівалентом майна, якого особа позбавляється, станом на час ухвалення судового рішення.

69. Разом з тим, вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в цьому населеному пункті чи місцевості. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 та у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц (провадження № 61-18323св18).

70. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно; вартість майна визначається на час розгляду справи, а не на час набуття сторонами спільного майна у власність (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

71. Як вбачається з матеріалів справи, сторони розміру компенсації не погодили, крім того ОСОБА_2 проти компенсації у розмірі 73 397.00 грн заперечував. Отже, ця сума мала визначатися не одностороннім рішенням позивачки, а за дійсною вартістю частки на час розгляду спору.

72. Договір купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року підтверджує, що його сторони погодили ціну квартири 146 794,00 грн станом на дату укладення цього договору. Умова договору про остаточність ціни врегульовувала розрахунки сторін за конкретним правочином і не фіксувала ринкової вартості квартири на майбутнє. Між укладенням договору і розглядом справи судами у 2025-2026 роках минуло понад чотирнадцять років, тому без актуальної оцінки неможливо встановити розмір компенсації 1/2 частини квартири.

73. ОСОБА_3 не подала звіту суб`єкта оціночної діяльності, висновку експерта щодо вартості квартири чи частки у праві власності на неї, не заявила клопотання про призначення відповідної експертизи і не досягла погодження вартості з відповідачем. Тому внесення 73 397,00 грн на депозитний рахунок суду підтверджує лише вчинення дії з перерахування коштів, проте не вказує на дійсну вартість майна.

74. Апеляційний суд зазначив, що тягар доведення дійсної вартості квартири покладається саме на позивачку, що використана нею оцінка визначена більш ніж десять років тому і що належних, допустимих та достатніх доказів актуальної вартості квартири не подано, з чим колегія судів погоджується.

75. Обставини щодо наявності у ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_2 та щодо його доходів суди попередніх інстанцій дослідили.

76. Разом з тим ця обставина не звільняє позивачку обов`язки з попереднього внесення реальної вартості частки. Забезпеченість співвласника іншим житлом та рівень його доходу не впливає на розмір компенсації за частку.

77. Матеріали, на які посилається заявниця (судові рішення у справах № 500/6458/17 і № 500/3666/17, лист органу поліції, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, роздруківки листування у застосунку «Viber») суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили як такі, що підтверджують напружений і конфліктний характер відносин колишнього подружжя. Питання про достовірність або недостовірність окремих доказів, у тому числі роздруківок електронного листування, про їх допустимість та про перевагу одних доказів над іншими не входить до повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

78. Судових рішень, якими було б установлено факт домашнього насильства або застосовано щодо ОСОБА_2 обмежувальні (заборонні) заходи чи інші обмеження доступу до спірного житла, матеріали справи не містять. Питання про застосування спеціальних заходів захисту не було предметом заявлених у цій справі вимог і не входить до меж касаційного перегляду.

79. Суди врахували, що ОСОБА_3 проживає у квартирі разом з дочкою сторін. Водночас задоволення зустрічного позову не обмежує прав ОСОБА_3 та не позбавляє дитину права проживати у квартирі. Це судове рішення також не визначає порядку користування конкретними приміщеннями і не покладає на співвласників обов`язку вести спільне господарство. За відсутності згоди співвласників порядок володіння та користування спільним майном може бути встановлений судом за окремою вимогою (частини перша - третя статті 358 ЦК України).

80. Інтереси дитини є важливими і підлягають врахуванню, однак вони не можуть тлумачитися як підстава для примусового припинення речового права другого з батьків без обґрунтованої компенсації або як безстрокова заборона співвласнику доступу до належного йому житла лише через конфлікт між батьками.

81. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

82. За частинами першою, третьою, четвертою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається майном на власний розсуд; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення прав; власність зобов`язує.

83. Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відсутність згоди не припиняє право жодного співвласника й не дозволяє одному з них одноосібно виключити іншого з користування всією річчю.

84. Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном.

85. У постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 (провадження № 61-12938св23) Верховний Суд зазначив, що заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

86. Установлені у цій справі обставини відповідають наведеному висновку, оскільки право ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили; ключів від квартири він не має; листами від 01 лютого 2022 року просив надати ключі та узгодити порядок користування; ОСОБА_3 ключів не передала і повідомила, що питання його вселення буде вирішено виключно в судовому порядку. За таких обставин вселення співвласника та зобов`язання передати ключі безпосередньо усувають установлену перешкоду і є належним та ефективним способом захисту права співвласника.

87. Запропоновані заявницею альтернативи спільний продаж квартири з придбанням окремого житла кожному співвласнику або викуп частки одним співвласником в іншого потребують згоди співвласників.

88. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

89. Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що суди дослідили договір купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року, квитанцію про внесення 73 397 грн на депозитний рахунок суду, висновок судової будівельно-технічної експертизи від 30 серпня 2023 року № 23-1716, судові рішення, якими визначено частки сторін, відомості про інше нерухоме майно та доходи ОСОБА_2 , матеріали щодо конфліктних відносин сторін, листування сторін щодо доступу до квартири та обставини проживання позивачки з дитиною, і надали кожній групі доказів конкретну оцінку.

90. Посилання ОСОБА_3 на постанови Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 не підтверджують застосування судами норм права без урахування відповідних висновків суду касаційної інстанції. За встановлених обставин висновки суду першої та апеляційної інстанції не суперечать цим висновкам.

91. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову та про наявність підстав для часткового задоволення зустрічного позову.

92. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

93. Доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди із встановленими судами обставинами, переоцінки доказів, однак не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

94. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

95. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Воронков Володимир Олексійовичзалишити без задоволення.

2. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович