Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №2-835/10 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 2-835/10

провадження № 61-3701св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,

боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Говорова Світлана Леонідівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у складі колегії суддів Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі - ТОВ «Брайт Інвестмент») звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі.

Заяву мотивовано тим, що Київський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 26 квітня 2010 року у справі № 2-835/10 стягнув із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D01/018/2008, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , у розмірі 357 355,99 грн, 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнув 359 175,99 грн; у рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 лютого 1997 року та договору дарування від 29 березня 2004 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Полєжаєвою Н. П. у реєстрі за № 1202; виселив ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 14 квітня 2011 року замінив стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2010 року з ПАТ «ОТП Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»).

27 вересня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Позика») укладено договір факторингу № 09-П.

01 жовтня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - Київський МНО) Івановою О. П.

01 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу № 10/224-Б, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Позика» відступило на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D0l/018/2008 разом з усіма додатками до нього (у тому числі графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами зазначеного кредитного договору, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

07 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Брайт Інвестмент» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Комарницькою О. В.

Враховуючи викладене, заявник просив замінити стягувача у виконавчому листі у справі № 2-835/10, боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 30 червня 2025 року (у складі судді Кузіної Ж. В.) у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у виконавчому листі відмовив.

Суд першої інстанції виснував, що ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулось до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі 21 лютого 2025 року, тобто після спливу строку на пред`явлення його до виконання. При цьому із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання заявник не звертався.

Місцевий суд керувався тим, що після повернення державним виконавцем 20 квітня 2022 року виконавчих документів стягувачу останній не вчиняв жодних дій щодо повторного їх пред`явлення до виконання, що свідчило б про переривання строку пред`явлення, доказів відсутності можливості у стягувача для отримання інформації про невиконання / виконання боржником рішення суду не надано.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Брайт Інвестмент» оскаржило її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявник зазначав, що помилковий висновок місцевого суду про пропуск строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки з огляду на внесені 15 березня 2022 року зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» строки, встановлені вказаним Законом, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Полтавський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2026 року ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 30 червня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» задовольнив.

Замінив стягувача у виконавчому листі у справі № 2-835/10 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Брайт Інвестмент».

Апеляційний суд керувався тим, що процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям.

Зазначав, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання був перерваний на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року.

Відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки станом на момент набрання чинності вказаним Законом виконавчий лист перебував на виконанні в органах виконавчої служби, його повернення стягувачу відбулося вже під час дії цього Закону, тому строки повторного пред`явлення виконавчого листа перериваються на час дії воєнного стану.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущено, тому питання поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа не потребує окремого процесуального вирішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2026 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Говорова С. Л., просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 433, 442 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у поєднанні зі статтею 129-1 Конституції України.

Мотивує скаргу тим, що апеляційний суд, ухвалюючи нове судове рішення про задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року у справі № 2-835/10, судове рішення в якій є предметом касаційного перегляду, у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовив.

Вказану ухвалу суду першої інстанції заявник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не оскаржував, погодившись таким чином із судовим рішенням.

Водночас апеляційний суд вказаного не врахував, безпідставно вважав, що строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання з урахуванням положень Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ не пропущено, оскільки такий строк пропущено задовго до прийняття вказаного Закону та набрало законної сили судове рішення про відмову в його поновленні.

У травні 2026 року від ТОВ «Брайт Інвестмент» надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких наведено аргументи щодо безпідставності тверджень заявниці.

ТОВ «Брайт Інвестмент» зазначає, що Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року у справі № 2-835/10 вирішував питання поновлення пропущеного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання щодо боржника ОСОБА_2 , проте щодо боржниці ОСОБА_1 таке питання не вирішувалося.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Говорова С. Л., подала до Верховного Суду у березні 2026 року.

Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Київського районного суду міста Полтави.

У травні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 серпня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Київський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 26 квітня 2010 року у справі № 2-835/10 позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D01/018/2008, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , у розмірі 357 355,99 грн, 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнув 359 175,99 грн.

У рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 лютого 1997 року та договору дарування від 29 березня 2004 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Полєжаєвою Н. П. у реєстрі за № 1202.

Виселив ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимоги відмовив (а. с. 78, т. 1).

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 14 квітня 2011 року замінив стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2010 року з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а. с. 124, т. 1).

27 вересня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 09-П (а. с. 16-18, т. 2).

01 жовтня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Івановою О. П. (а. с. 20, 21 т. 2).

01 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу № 10/224-Б, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Позика» відступило на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D0l/018/2008 разом з усіма додатками до нього (у тому числі графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповеннями, що є невід`ємними частинами зазначеного кредитного договору, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

07 жовтня 2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Брайт Інвестмент» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Комарницькою О. В. (а. с. 31-34, т. 2).

Під час розгляду справи суд першої інстанції витребував в Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області інформацію стосовно примусового виконання виконавчих листів стосовно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі № 2-835/10.

Згідно з листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області від 13 червня 2025 року державний виконавець 20 квітня 2022 року прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно виконавчий лист № 2-835/10, виданий 02 вересня 2010 року Київським районним судом м. Полтави, за яким боржником є ОСОБА_1 , на примусове виконання станом на 25 червня 2025 року не надходив, а виконавчий лист, за яким боржником є ОСОБА_2 , на примусове виконання не надходив та зареєстрованим не значиться (а. с. 154, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Отже, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Водночас відповідно до статті 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження суди мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Після спливу строку виконавчого провадження не може вирішуватися питання про заміну сторони виконавчого провадження.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14?197цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила (пункти 27-130), що реалізація процесуального правонаступництва повинна мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, отже, потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом із питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, з огляду на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду під час вирішення питання про заміну сторони справи (стягувача у виконавчому документі) суди, окрім підставності матеріального правонаступництва, мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

З матеріалів справи убачається, що:

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 14 квітня 2011 року замінив стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2010 року з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а. с. 124, т. 1);

21 січня, 13 лютого та 20 березня 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із заявами про видачу виконавчих листів (а. с. 131, 133, 139, т. 1);

17 квітня 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із заявою, у якій просило поновити строк пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі № 2-835/10 в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 лютого 1997 року та договору дарування від 29 березня 2004 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Полєжаєвою Н. П. у реєстрі за № 1202, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D01/018/2008, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , у розмірі 359 175,99 грн, та виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 (а. с. 144, 145, т. 1);

01 липня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до суду заперечення щодо заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі № 2-835/10, посилаючись на те, що заявник пропустив строк на їх пред`явлення до виконання, оскільки вказаний строк сплив 26 серпня 2013 року (а. с. 178, 179, т. 1);

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання відмовив; керувався тим, що заявник ще у травні 2011 року звертався до суду із клопотанням про заміну стягувача у виконавчому провадженні та зазначав про перебування на примусовому виконанні виконавчих листів у справі № 2-835/10, тобто був обізнаний щодо їх місцезнаходження, проте із заявою про видачу виконавчих листів звернувся до суду 13 лютого 2020 року, причини їх неперебування на примусовому виконанні станом на час звернення із цією заявою, після спливу дев`яти років, не вказав; жодної поважної причини пропуску строку пред`явлення виконавчих листів до виконання не навів та не надав належних доказів на їх підтвердження (а. с. 183, 184, т. 1);

18 січня 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало до суду першої інстанції заяву, в якій просило змінити спосіб виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2010 року у справі № 2-835/10 на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 серпня 2008 року у розмірі 359 175,99 грн, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» (а. с. 188, 189, т. 1);

08 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заперечення щодо заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про зміну способу виконання рішення, оскільки пропущено строк пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі № 2-835/10 (а. с. 224, т. 1);

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 01 березня 2021 року у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про зміну способу виконання рішення суду відмовив, оскільки заявник не надав доказів щодо наявності обставин, які ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим у спосіб, встановлений раніше.

З наведеного убачається, що під час перебування на примусовому виконанні виконавчих листів у справі № 2?835/10, виданих на виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2010 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», набувши 10 грудня 2010 року право вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним та іпотечним договорами від 08 серпня 2008 року, у лютому 2011 року звернулося до суду із клопотанням про заміну стягувача у виконавчому провадженні, яке місцевий суд задовольнив ухвалою від 14 квітня 2011 року.

17 квітня 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна», звертаючись до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, зазначало, що пропустило визначений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки у виконавчих листах кінцевий строк пред`явлення зазначено 26 серпня 2013 року, проте вказані листи заявник отримав 03 квітня 2020 року.

Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року відмовив у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання у справі № 2?835/10 з тих підстав, що заявник не навів жодної поважної причини пропуску строку пред`явлення виконавчих листів до виконання та не надав належних доказів на їх підтвердження.

Заявник ще у травні 2011 року звертався до суду із клопотанням про заміну стягувача у виконавчому провадженні та зазначав про перебування на примусовому виконанні виконавчих листів у справі № 2-835/10, тобто був обізнаний щодо їх місцезнаходження, проте із заявою про видачу виконавчих листів звернувся до суду 13 лютого 2020 року, причини їх неперебування на примусовому виконанні станом на час звернення із цією заявою, після спливу дев`яти років, не вказав.

Вказана ухвала суду до апеляційного суду не оскаржувалась та набрала законної сили.

Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ще у 2020 році зверталося до суду із заявою поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі № 2?835/10 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 лютого 1997 року та договору дарування від 29 березня 2004 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Полєжаєвою Н. П. у реєстрі за № 1202, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № CNL-D01/018/2008, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , у розмірі 359 175,99 грн, виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , та в його поновлення 07 липня 2020 року суд відмовив.

Колегія суддів зазначає, що заміна сторони у виконавчому листі протягом необмеженого строку, тобто незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання виконавчого документа, означатиме, що стягувач після спливу строку його пред`явлення до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку.

Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права (постанова Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 3-223 (904/9932/16)).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у виконавчому листі, виснував, що заявник звернувся до суду 21 лютого 2025 року, тобто після спливу строку на пред`явлення його до виконання, при цьому із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання заявник не звертався.

Апеляційний суд, замінюючи стягувача у виконавчому листі у справі № 2-835/10 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Брайт Інвестмент», керувався тим, що постановою державного виконавця Таранець К. А. від 20 квітня 2022 року виконавчий документ № 2-835/10 повернуто стягувачу ПАТ «ОТП Банк» за його заявою і станом на 25 червня 2025 року повторно виконавчий лист на примусове виконання не надходив.

Вважав, що оскільки строк пред`явлення виконавчого листа до виконання був перерваний на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тому цей строк не пропущено, а питання його поновлення не потребує окремого процесуального вирішення.

Водночас колегія суддів не погоджується за такими висновками судів.

Вирішуючи питання щодо заяви про заміну стягувача у виконавчому листі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що за межами процесуального строку пред`явлення виконавчого документа до виконання виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження є таким, що сплив одночасно зі строком пред`явлення виконавчих листів у справі № 2-835/10 до виконання, що підтверджується судовим рішення, яке набрало законної сили.

Верховний Суд звертає увагу, що заміна учасника справи (стягувача у виконавчому листі) здійснюється виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність підстав для задоволення спірної заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» у зв`язку з пропуском строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, проте помилково вважав, що заявник із заявою про поновлення вказаного процесуального строку не звертався.

Необхідно зазначити, що згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Аналогічні умови поширюються на процесуальне правонаступництво, передбачене частиною другою статті 55 ЦПК України, яке стосується будь-якої стадії судового процесу.

Оскільки Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року відмовив попередньому стягувачу у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, вказану ухвалу не було скасовано у належному порядку, тому наслідки зазначеного є обов`язковими також для правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент», незалежно від того, чи замінив він первинного стягувача у виконавчому документі.

Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому листі у справі № 2-835/10, боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент», проте частково помилився з мотивами такої відмови, тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі, змінивши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Колегія суддів виснує, що не підтвердилися доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 433, 442 ЦПК України у поєднанні зі статтею 129-1 Конституції України, які викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 34/425, 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, водночас, ухвалюючи нове судове рішення про задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі, апеляційний суд цих висновків не врахував, допустив порушення вказаних норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи ТОВ «Брайт Інвестмент», наведені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 02 липня 2020 року у справі № 2-835/10 вирішував питання поновлення пропущеного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання щодо боржника ОСОБА_2 , проте щодо іншої боржниці ОСОБА_1 таке питання не вирішувалося, є безпідставними, оскільки спростовуються як змістом вказаної ухвали суду, так і наявними у матеріалах справи документами, зокрема, заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 17 квітня 2020 року про поновлення пропущеного строку пред`явлення до виконання виконавчих листів, а також заявою ТОВ «Брайт Інвестмент» від 21 лютого 2025 року про заміну стягувача у виконавчому листі, яка є предметом цього судового розгляду.

Враховуючи межі касаційного перегляду, Верховний Суд виснує, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі, змінивши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та резолютивної частин.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду й залишення в силі ухвали суду першої інстанції, змінивши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови касаційного суду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на часткове задоволення касаційної скарги, сплачений ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Говорова С. Л., за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 665,60 грн підлягає стягненню на її користь із заявника ТОВ «Брайт Інвестмент».

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Говорова Світлана Леонідівна, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року скасувати, ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 30 червня 2025 року залишити в силі, змінивши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік