Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №922/3186/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/3186/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Бенденжук Л. О.,

відповідачів - Франковський Є. В., Хандога В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Приватного підприємства "Мейджикпейпер" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 (судді: Хачатрян В. С. - головуючий, Гетьман Р. А., Россолов В. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 (суддя Жиляєв Є. М.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Приватного підприємства "Мейджикпейпер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сансвіт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Сід, ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс"

про стягнення 2 086 503,77 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У вересні 2025 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Мейджикпейпер" (далі - ПП "Мейджикпейпер"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сансвіт" (далі - ТОВ "Сансвіт"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Сід, ЛТД" (далі - ТОВ "Фірма "Сід, ЛТД"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" (далі - ТОВ "НВП "Стальсервіс") про стягнення з:

1) ПП "Мейджикпейпер" 841 740,79 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові за період із 01.01.2020 по 28.02.2022;

2) ТОВ "Сансвіт" 465 203,85 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові за період із 01.01.2020 по 28.02.2022;

3) ТОВ "Фірма "Сід, ЛТД" 85 371,04 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові за період із 01.01.2020 по 28.02.2022;

4) ТОВ "НВП "Стальсервіс" 694 188,09 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові за період із 01.01.2020 по 28.02.2022.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі користуються спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави (без оформлення речового права), а тому відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України повинні відшкодувати позивачеві суму грошових коштів, розраховану у виді орендної плати за земельну ділянку комунальної власності відповідно до площі об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності кожного з відповідачів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.02.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2026, позов задоволено у повному обсязі.

2.2. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі як власники нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, у період із 01.01.2020 по 28.02.2022 фактично користувалися земельною ділянкою без достатніх правових підстав, тому позивач правомірно звернувся про стягнення з них безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у заявлених до стягнення сумах в порядку положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок позивача та застосований ним алгоритм нарахування спірних коштів, який є наслідком застосування за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, та встановив його обґрунтованість та правомірність.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПП "Мейджикпейпер" звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням її уточненої редакції) до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 і постанову Східного апеляційного господарського суду у цій справі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ПП "Мейджикпейпер" про стягнення 841 740,79 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, за період із 01.01.2020 по 28.02.2022 і 12 626,11 грн судового збору відмовити в повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 16.08.2022 у справі № 922/2095/21, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; (2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України при обчисленні розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у разі, якщо на одній земельній ділянці розташовані декілька будівель, які перебувають у власності окремих осіб.

Зокрема скаржник вважає помилковим застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, адже нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, не перебуває у спільній власності відповідачів; посилається на ненадання судами оцінки витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, наданого відповідачем, і врахування витягу наданого позивачем.

3.2. Водночас, не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "НВП "Стальсервіс" також звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням її уточненої редакції) до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 і постанову Східного апеляційного господарського суду у цій справі в частині стягнення з нього 697 188,09 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3977 га на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, за період із 01.01.2020 по 28.02.2022, і 10 412,82 грн судового збору, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України стосовно того, що вказані положення можуть застосовуватись також щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна та які знаходяться у власності однієї особи і не перебувають у спільній власності. Скаржник наголошує на тому, що будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці, не перебувають у спільній власності відповідачів, тому застосування до спірних правовідносин за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України є безпідставним.

3.3. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційних скарг, просить касаційне провадження за касаційними скаргами ПП "Мейджикпейпер", ТОВ "НВП "Стальсервіс", відкрите в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу ПП "Мейджикпейпер" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, Харківською міською радою проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади м. Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11.08.2025 № 438966064 право власності на об`єкти нерухомості зареєстроване на:

- нежитлову будівлю літ. "ФК-4" загальною площею 1368 м2 з 03.04.2018 за ПП "Мейджикпейпер", на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.04.2018 № 40539918, виданого нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А. А.;

- нежитлову будівлю літ. "ФК/2-1" загально площею 150,8 м2 за ТОВ "Фірма "Сід, ЛТД" з 26.02.2018 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.03.2018 № 39949533, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А. А.;

- нежитлову будівлю літ. "ФК/1-1" загальною площею 1320,5 м2 з 05.09.2017 за ТОВ НВП "Стальсервіс" на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2017 № 1611, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчею Г. М.;

- нежитлову будівлю літ. "ФЛ-1" загальною площею 859,6 м2 з 11.04.2019 за ТОВ "Сансвіт" на підставі актів приймання-передачі від 11.04.2019 №№ 1329, 1330, 1331, виданих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ "Сансвіт";

- нежитлову будівлю літ. "ФМ-1" (1/2) загальною площею 346,7 м2 з 30.06.2017 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2017 № 812, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д. В.;

- нежитлову будівлю літ. "ФМ-1" (1/2) загальною площею 346,7 м2 з 30.06.2017 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2017 № 812, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д. В.;

- нежитлову будівлю літ. "ФН-1" (1/2) загальною площею 158,2 м2 з 30.06.2017 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2017 № 814, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д. В.;

- нежитлову будівлю літ. "ФН-1" (1/2) загальною площею 158,2 м2 з 30.06.2017 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2017 № 814, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д.В.;

- нежитлові будівлі літ. "Щ-1" загальною площею 156,6 м2, літ. "Ж-1" загальною площею 11210,9 м2, літ. "Ю-3" загальною площею 1972,6 м2, літ. "Ш-1" загальною площею 589 м2, літ."Т-1" загальною площею 25,6 м2, літ."Т-1" загальною площею 25,6 м2, літ."С-1" загальною площею 101,8 м2, літ."Р-1" загальною площею 62,2 м2, літ."П-3" загальною площею 3013 м2, літ."И-1" загальною площею 13,2 м2, літ."О-1" загальною площею 212,8 м2, літ."Н-7" загальною площею 1747,7 м2, літ. "М-1" загальною площею 602,4 м2, літ. "Л-1" загальною площею 205,7 м2 з 01.02.2018 за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 01.02.2018 № 223, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Матейченко О. В.;

- нежитлову будівлю літ. " Е-1" загальною площею 826,4 м2 з 20.12.2016 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2016 № 659, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л. В.;

- об`єкт незавершеного будівництва літ. "Д" загальною площею 844 м2 з 20.12.2016 за ОСОБА_7 , за договором купівлі-продажу від 20.12.2016 № 656, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л. В.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.08.2025 № НВ-0001705542025 площа земельної ділянки, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, становить 10,3977 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 25.11.2016. Вказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид цільового призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11.07.2025 № 435070806 право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано з 23.04.2018 за Харківською міською радою.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби в Харківській області від 30.07.2025 № 16417/5/20-40-04-07-12 ПП "Мейджикпейпер", ТОВ "Сансвіт", ТОВ "Фірма "Сід, ЛТД", ТОВ НВП "Стальсервіс" зареєстровані платниками земельного податку за земельну ділянку, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, площею 10,3977 га на просп. Героїв Харкова, 299 у м. Харкові.

При цьому, у даних податкових декларацій з плати за землю значиться таке:

- ПП "Мейджикпейпер" задекларовано та сплачено земельний податок за земельну ділянку, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, площею 329,1 м2 за 11 місяців 2020 року - 5657,60 грн, за 2021 рік - 8349,99 грн, за січень-лютий 2022 року - 8441,86 грн;

- ТОВ "Сансвіт" задекларовано та сплачено земельний податок за земельну ділянку, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, площею 906 м2 за 11 місяців 2020 року - 32 039,64 грн, за 2021 рік - 34 952,33 грн, за січень-лютий 2022 року - 6408,47 грн;

- ТОВ "Фірма "Сід, ЛТД" задекларовано та сплачено земельний податок за земельну ділянку, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, площею 171,1 м2 за 11 місяців 2020 року - 3979,44 грн, за 2021 рік - 4341,21 грн, за січень-лютий 2022 року - 4775,33 грн;

- ТОВ НВП "Стальсервіс" задекларовано та сплачено земельний податок за земельну ділянку, кадастровий номер 6310138200:02:007:0504, площею 2500 м2 за 11 місяців 2020 року - 58 144,97 грн, за 2021 рік - 63 430,88 грн, за січень-лютий 2022 року - 11 629,00 грн.

4.3. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів у виді орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за користування земельною ділянкою із 01.01.2020 по 28.02.2022 без оформлення правовстановлюючих документів. Позивачем проведено розрахунок з урахуванням відсоткового співвідношення загальної площі об`єктів нерухомого майна, що належать на праві власності відповідачам і розташовані на спірній земельній ділянці шляхом пропорційного нарахування безпідставно збережених коштів відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України.

4.4. Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю.

4.5. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

В основу висновків судів попередніх інстанцій покладено встановлені фактичні обставини щодо фактичного користування відповідачами спірною земельною ділянкою комунальної власності у спірний період без оформлення правовстановлюючих документів на неї. Суд першої інстанції надав оцінку розрахунку позивача та застосованого ним алгоритму нарахування спірних коштів, який є наслідком застосування за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, та встановив його обґрунтованість та правомірність.

У свою чергу, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем правомірно проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за спірну земельну ділянку.

4.6. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржені судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову з огляду на таке.

4.8. Верховний Суд вже сформував усталену практику щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у земельних правовідносинах.

Так, відповідно до приписів частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі передбачено й статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

В такий спосіб положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 2.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).

Разом із тим згідно з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Також Верховний Суд наголосив, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки; суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (пункт 7.28).

Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини цієї справи свідчать, що на спірній земельній ділянці комунальної форми власності розташовано об`єкти нерухомого майна відповідачів; відповідачі спільно користувалися вказаною землею у період із 01.01.2020 по 28.02.2022 (спірний період) без належного оформлення правовстановлюючих документів на землю і речових прав на неї та у встановленому законодавством порядку не вносили орендну плату за користування земельною ділянкою, тобто безпідставно зберегли кошти, які мали сплатити на користь територіальної громади.

Під час апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції надав оцінку розрахунку заявленої до стягнення суми та погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем правомірно проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за спірну земельну ділянку; такий розрахунок є арифметично правильним, здійснений відповідно до вимог законодавства та є таким, що відповідає матеріалам справи; натомість відповідачі, наголошуючи на невідповідності здійсненого позивачем розрахунку, власних контррозрахунків суду не надали.

Суд апеляційної інстанції установив, що витяг № HB-9968876382025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути використаний при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за період із 01.01.2020 по 28.02.2022 як належний та допустимий доказ; розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за періоди 2020-2025 років не змінювався і жодних доказів, які би свідчили про зміну нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період заявлений до стягнення, в матеріалах справи відсутні та відповідачами не надавалися.

Також як було встановлено судом, при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, яку повинен був сплатити кожний відповідач, зокрема, ПП "Мейджикпейпер", ТОВ НВП "Стальсервіс", відповідно до частки належного кожному нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, позивач обґрунтовано використовував інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також керувався розміром частки (загальною площею) належних відповідачам об`єктів та розміром ставки орендної плати, яка мала бути сплачена за користування земельною ділянки у спірний період.

Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що формула, яка покладена в основу здійсненого Харківською міською радою розрахунку містить в собі існуючі та зареєстровані загальнодоступні дані, зокрема, площу нежитлових приміщень, право власності на які зареєстроване за відповідачами та іншими власниками; загальну площу будівель, які розташовані на спірній земельній ділянці; площу всієї земельної ділянки в межах якої розташовані нежитлові будівлі; всі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення здійснені на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Згідно з положеннями пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу Україн за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини (якщо на спірній земельній ділянці знаходяться окремі нежитлові будівлі, які перебувають у власності різних осіб), суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим та правомірним застосування у наведеному випадку пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах та дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

У контексті вказаних висновків суд апеляційної інстанції звернувся до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20 щодо можливості застосування пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією до спірних правовідносин правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що в силу положень частини 1 статті 93 та статей 125, 206 Земельного кодексу України іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки (за наявності технічної можливості, з урахуванням фактичного розташування належних відповідачам будівель). Проте судами у цій справі не встановлено обставини, які би свідчили про виконання відповідачами свого обов`язку з належного оформлення та державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою під належним їм нерухомим майном.

Не заперечуючи проти висновків судів щодо правової природи заявлених до стягнення коштів та суті правовідносин сторін з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди як кондикційних, відповідачі не погоджуються виключно із застосованим позивачем та судами попередніх інстанцій алгоритмом нарахування таких коштів (визначення розміру плати за земельну ділянку пропорційно площі належних відповідачам на праві власності будівель), який є наслідком застосування за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України.

На думку скаржників, розташування на земельній ділянці будівель, які перебувають у власності окремих осіб, виключає застосування за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України щодо пропорційного нарахування коштів співвласникам однієї будівлі при визначенні розміру безпідставно збережених коштів власниками нерухомості.

Зважаючи на це, ПП "Мейджикпейпер", посилаючись, зокрема, на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України просило відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20 та застосованого судом апеляційної інстанції.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Посилаючись на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник наголошував на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20.

Однак, оскільки правовий висновок Верховного Суду з цього питання (застосування до спірних правовідносин пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (за аналогією) для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів) є чітким, зрозумілим та сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми у спорах про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташовано декілька об`єктів нерухомого майна, належного, зокрема, різним власникам, а скаржник не дотримався вимог статей 287, 290 Господарського процесуального кодексу України та не навів змістовного обґрунтування мотивів для відступлення від висновку щодо застосування вказаної норми в подібних правовідносинах, викладеного в згаданих ним постановах Верховного Суду, тоді як сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною Верховним Судом у своїх постановах, не підтверджує наявності підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від сформованої позиції, то колегія суддів не вбачає жодних підстав для такого відступлення, а тому зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо посилань скаржників на підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, то колегія суддів суду касаційної інстанції їх відхиляє з огляду на таке

За доводами скаржників, у практиці Верховного Суду відсутній правовий висновок щодо застосування пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України при розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів, на якій розташовані нежитлові будівлі, що перебувають у власності різних осіб.

Проте, висновок, про відсутність якого зазначають обидва відповідачі, наразі вже сформований Верховним Судом, зокрема у постанові від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20 та підтриманий у постановах від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21 у спорах, що виник з подібних правовідносин, про що вказувалося вище.

У справі № 922/1646/20 Верховний Суд, відповідаючи на доводи скаржника про неможливість застосування за аналогією пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України (щодо пропорційного нарахування коштів співвласникам однієї будівлі при визначенні розміру безпідставно збережених коштів власниками нерухомості) у разі розташування на земельній ділянці декількох будівель, які перебувають у власності окремих осіб, зазначив, зокрема у пункті 74, що за відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також враховуючи ненадання відповідачами альтернативного розрахунку спірних сум, Верховний Суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування судами попередніх інстанцій пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах та дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим. Такий висновок був урахований судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі, що розглядається, про що свідчить зміст оскаржених судових рішень, які йому цілковито відповідають. Водночас, як уже зазначалося, відповідні висновки були підтримані Верховним Судом, зокрема у постанові від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21, фактичні обставини в якій свідчать про те, що відповідачі у вказаній справі є повними одноосібними власниками окремих будівель, розташованих на спірній земельній ділянці.

У цій справі, що розглядається, спірні правовідносини теж стосуються фактичного безпідставного користування земельною ділянкою, на якій розміщено будівлі, що перебувають у власності окремих осіб - відповідачів. Отже, правовідносини у вказаних справах є подібними.

З викладеного слідує, що у справах № 922/1646/20, № 922/2095/21 Верховний Суд вже надав релевантні правові висновки щодо питання застосовування правових норм, на які скаржники посилаються у касаційних скаргах, і такі висновки, як свідчать оскаржені судові рішення, були враховані попередніми судовими інстанціями під час вирішення спору у справі, що розглядається. Здійснюючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків. Звідси наведені скаржниками в означеній частині аргументи носять очевидно формальний і суперечливий характер та є необґрунтованими.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Таким чином, оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, згідно з наведеним пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ПП "Мейджикпейпер" і ТОВ "НВП "Стальсервіс" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи про неправомірність розрахунку спірних коштів та необґрунтованість врахування судами наданого позивачем витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки визнаються неспроможними, спростовуються обставами, встановленими судами попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що згідно з імперативними положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції; норми матеріального права до встановлених судами попередніх інстанцій застосовані правильно.

Зважаючи на викладене, зазначені скаржниками підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження. Натомість доводи відзиву на касаційну скаргу визнаються обґрунтованими.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

5.5. З огляду на викладене та з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, покладених в основу судових рішень про задоволення позову, а тому касаційне провадження за касаційними скаргами ПП "Мейджикпейпер" і ТОВ "НВП "Стальсервіс" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити; касаційну скаргу ПП "Мейджикпейпер" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційними скаргами Приватного підприємства "Мейджикпейпер" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Стальсервіс", відкрите в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Мейджикпейпер" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 і рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі № 922/3186/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак