Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №926/1068/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

cправа № 926/1068/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Колодяжна А. В.,

позивача - Фуркал С. О.,

відповідача - Пустовіт І. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.02.2026 (суддя Ніколаєв М. І.) у справі

за позовом керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Захисник 37"

про звільнення земельної ділянки від об`єкта незавершеного будівництва,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. Чернівецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Захисник 37" (далі - ОК "ЖБК "Захисник 37") про звільнення земельної ділянки від об`єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

1.2. Прокурор з посиланням на положення, зокрема, статей 317, 319, 321, 328, 376 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем норм земельного законодавства, оскільки на земельних ділянках, кадастровий номер 7310136300:11:005:0024, площею 0,136 га та, кадастровий номер 7310136300:11:005:0023, площею 0,1236 га, розташований об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОК "ЖБК "Захисник 37" за № 1774774973101. Спірний об`єкт збудовано на земельній ділянці, яка на час такого будівництва не була відведена для цієї мети. Як зазначає прокурор, вказані земельні ділянки перебувають у власності територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, а наявний об`єкт незавершеного будівництва порушує право власності територіальної громади м. Чернівці на землю, позбавляє Чернівецьку міську раду права користування та розпорядження цими земельними ділянками, а тому, прокурор просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від об`єкта незавершеного будівництва у спосіб його знесення та приведення землі у придатний для використання стан.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення аргументовані обставинами обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав, адже саме по собі задоволення позову про звільнення відповідачем земельних ділянок від об`єкта не відновить права власника земельних ділянок; відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника, тоді як прокурор у цій справі не заявляв вимогу про скасування державної реєстрації об`єкта незавершеного будівництва із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2.3. Постановою Верховного Суду від 29.07.2025 вказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області через допущену судами неповноту судового дослідження та неврахування практики Верховного Суду у спорах у подібних правовідносинах. Зокрема Верховний Суд виснував про помилковість висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту та зазначив, що суди не взяли до уваги, що у випадку, коли позивач (власник земельної ділянки)/прокурор заявляє вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, то відсутні підстави для додаткового звернення з вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності. Саме вказаний підхід щодо розгляду подібних спорів наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22. Також Суд звернув увагу на те, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не здійснили оцінку доказів у контексті застосування до спірних відносин порядку, передбаченого статтею 376 Цивільного кодексу України, не встановили характер спірного майна, чи є воно самочинним і обставини щодо можливості задоволення вимог у спосіб знесення такого майна.

2.4. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.02.2026 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, суд виходив із того, що самочинним є лише таке будівництво, яке здійснюється без належних дозвільних документів, на земельній ділянці, не відведеній для відповідної мети або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Водночас спірний об`єкт, про знесення якого заявлено позов, не може вважатися самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, що виключає можливість його знесення та, відповідно, задоволення позову.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами відмови суду першої інстанції у задоволенні позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури, не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у цій справі і рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.02.2026 та постановити нове рішення про задоволення позову прокурора.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права - статті 73, 76, 78, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосовано норми матеріального права - статті 152, 212 Земельного кодексу України, статті 16, 391, 376 Цивільного кодексу України, а також неправильно визначено зміст спірних правовідносин, не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Ну думку прокурора, судами застосовано частини 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20), у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23, від 10.02.2026 у справі № 910/7133/25, від 14.04.2026 у справі № 910/734/25, від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23. Також прокурор зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного застосування статей 317, 319, 321, 328, 373 Цивільного кодексу України, статей 78, 116,125, 126, 152 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при вирішенні питання про ефективність способу захисту порушених прав держави в особі територіальної громади щодо користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки комунальної власності від об`єкта незавершеного будівництва (сукупності будівельних матеріалів) та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан (за обставин державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у приватну власність відповідача, а також наявності судового рішення про витребування земельної ділянки, за обставин неможливості продовження будівництва та отримання земельної ділянки Відповідачем у позаконкурентний спосіб), що створює територіальній громаді перешкоди у користуванні і розпоряджатися своїм майном.

Зокрема прокурор наголошує на тому, що ОК "ЖБК "Захисник 37" у лютому 2019 року здійснило будівництво спірного фундаменту на земельних ділянках, які вже не перебували у його власності та користуванні, тому таке будівництво є самочинним та порушує право власності територіальної громади м. Чернівці на землю, позбавляє Чернівецьку міську раду права користування та розпорядження цими земельними ділянками. У спірних правовідносинах первинна підстава набуття відповідачем земельної ділянки у власність скасована за судовим рішенням і в подальшому новостворені земельні ділянки витребувані на користь територіальної громади міста Чернівці, яка на даний час є їх власником, а наявність спірного об`єкта незавершеного будівництва (сукупності будівельних матеріалів) створює перешкоди власнику земельної ділянки.

3.2. Від відповідача надійшли пояснення у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суд

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, ОК "ЖБК "Захисник 37" 06.02.2015 отримав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 за № 943/15.

Не погоджуючись із законністю передачі ОК "ЖБК "Захисник 37" земельної ділянки у власність для будівництва багатоквартирного житлового будинку, з огляду на те, що члени кооперативу не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, а також, враховуючи, що частина спірної земельної ділянки раніше була надана іншому користувачу без скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування, прокурор м. Чернівці звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради та ОК "ЖБК "Захисник 37" про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, а також про звільнення та повернення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2017 у справі № 926/1111/15, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.07.2018, позов задоволено частково. Зокрема, визнано незаконними та скасовано пункти 1.2 та 3 рішення 36 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 30.05.2013 № 877 "Про надання юридичним особам дозволу на складання проєкту відведення земельної ділянки", якими ОК "ЖБК "Захисник 37" надано дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, а також право на отримання інших вихідних даних на проєктування об`єкта містобудування та здійснення проєктно-вишукувальних робіт у порядку, визначеному законодавством; визнано незаконним і скасовано пункт 27 рішення 55 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 25.09.2014 № 1361 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо передачі безплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок", яким затверджено проєкт відведення та передано безоплатно у власність ОК "ЖБК "Захисник 37" земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,2596 га, кадастровий номер 7310136300:11:005:0017, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. В частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, звільнення та повернення земельної ділянки провадження у справі припинено у зв`язку з тим, що 17.05.2016 відповідачем відчужено спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Надалі, ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки площею 0,2596 га, кадастровий номер 7310136300:11:005:0017, на дві земельні ділянки: земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:11:005:0024, площею 0,136 га та земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:11:005:0023, площею 0,1236 га. Після здійснення поділу новоутворені земельні ділянки були передані у власність ОК "ЖБК "Захисник 37".

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.03.2019 у справі № 926/1497/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 і постановою Верховного Суду від 10.11.2020, задоволено позов керівника Чернівецької місцевої прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Чернівці, до ОК "ЖБК "Захисник 37"; витребувано із володіння ОК "ЖБК "Захисник 37" на користь територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1, а саме земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:11:005:0024, площею 0,136 га та земельну ділянку, кадастровий номер 7310136300:11:005:0023, площею 0,1236 га, які були утворені внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 7310136300:11:005:0017.

На підставі зазначеного судового рішення, 11.12.2019 за територіальною громадою міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради зареєстровано право власності на вказані новоутворені земельні ділянки.

14.02.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради зареєстровано повідомлення ОК "ЖБК "Захисник 37" про початок виконання будівельних робіт за адресою розташування спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 7310136300:11:005:0024 і 7310136300:11:005:0023.

27.02.2019 за ОК "ЖБК "Захисник 37" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок з приміщеннями громадського призначення та паркінгом, ступінь готовності якого становить 5 %, що розташований на земельних ділянках, кадастровий номер 7310136300:11:005:0024, площею 0,136 га та, кадастровий номер 7310136300:11:005:0023, площею 0,1236 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.04.2024 № 373201751 земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 7310136300:11:005:0024, площею 0,136 га та, кадастровий номер 7310136300:11:005:0023, площею 0,1236 га, перебувають у власності територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради.

Також із вказаної інформаційної довідки вбачається, що на зазначених земельних ділянках розташований об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок з приміщеннями громадського призначення та паркінгом, який не є об`єктом житлової нерухомості, зі ступенем готовності 5 %. Власником зазначеного об`єкта значиться ОК "ЖБК "Захисник 37".

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, до ОК "ЖБК "Захисник 37" про звільнення земельних ділянок від об`єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення та приведення землі у придатний для використання стан на підставі положень статті 376 Цивільного кодексу України.

4.4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із недоведення сукупності умов, необхідних для кваліфікації спірного об`єкта як самочинного будівництва у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

4.5. Розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частин 1- 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункт 103)).

Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21).

Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах № 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі № 911/1406/20).

За усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (постанови від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23).

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва визначений статтею 331 Цивільного кодексу України, частинами 2, 3 якої передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібне виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки цих умов не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна) (частина 3 статті 331 Цивільного кодексу України) (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та від 22.07.2019 у справі № 369/3043/17-ц).

У свою чергу Верховний Суд вже також неодноразово наголошував, що за визначенням частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України об`єкт незавершеного будівництва за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво) (висновки Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 914/1658/15, від 13.03.2019 у справі № 910/4032/18 та від 16.02.2021 у справі № 914/2070/19, на яку прокурор посилається в касаційній скарзі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з огляду на заявлені предмет і підстави позову, об`єкт судового дослідження у цій справі охоплює, зокрема, достеменне встановлення обставин самочинного характеру спорудження спірного об`єкта та надання їм (обставинам) правової оцінки. При цьому правомірність здійснення будівництва оцінюється судом станом на момент вчинення відповідних будівельних дій.

У наведеному випадку, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції мав достеменно дослідити питання щодо дотримання законодавчих вимог під час будівництва спірного об`єкта та належним чином перевірити чи мав відповідач законну (чинну) речову підставу використання землі для забудови на момент фактичного початку будівельних робіт, зважаючи, зокрема на те, що, як послідовно наголошував прокурор упродовж розгляду цього спору та й в апеляційній скарзі, за обставинами цієї справи відповідач розпочав спірне будівництво вже не маючи юридичних прав на землю (рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОК "ЖБК "Захисник 37" набуло право власності на земельну ділянку, на час здійснення будівництва вже було визнано незаконним і скасовано судом у справі № 926/1111/15), тоді як однією з умов для кваліфікації будівництва як самочинного є відсутність відведення земельної ділянки для будівництва, при цьому наявність чинного дозволу на будівництво саме по собі ще не створює права на забудову земельної ділянки, якщо така у законний спосіб не відводилася під будівництво. Проте правові наслідки такого судом не оцінювалися. За доводами прокурора, ні на день подання повідомлення про початок будівельних робіт, ні на час початку будівництва, ні на дату державної реєстрації незавершеного будівництва спірні земельні ділянки не перебували у власності чи у користуванні відповідача і останній не мав законних прав на них, тому зведений об`єкт незавершеного будівництва готовністю 5 %, який на праві власності зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є самочинним будівництвом. Також прокурор наголошує на тому, що спірні земельні ділянки були витребувані у ОК "ЖБК "Захисник 37" за судовим рішенням у справі № 926/1497/18, яким зокрема достеменно встановлено обставини недобросовісності набуття відповідачем таких земельних ділянок. За наведеного та, відповідно, за обставин неможливості продовження відповідачем будівництва на спірній землі і отримання ним такої у позаконкурентний спосіб, а також за обставин створення територіальній громаді перешкод у користуванні і розпорядженні своїм майном прокурор стверджував про необхідність звільнення земельної ділянки комунальної власності від зведеного на ній об`єкта незавершеного будівництва, що за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан. Наведене у сукупності підлягало належній оцінці, чого проте судом зроблено не було.

У пунктах 105, 108- 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначено, що будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

Разом із тим, згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеної зокрема, у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, щодо часу дії індивідуального акта після його скасування, Велика Палата Верховного Суду з покликанням на висновки, наведені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009, визначила, що в разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Водночас згідно з пунктом 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), посилання на яку також наведено у касаційній скарзі, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), посилання на яку наведено у касаційній скарзі).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в пункті 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, на яку на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також посилався прокурор у касаційній скарзі).

Оскільки вказані обставини у сукупності та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, і в цій частині доводи касаційної скарги знайшли підтвердження, тому, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі №916/1004/18).

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції стосовно посилань скаржника на обґрунтування підстави касаційного оскарження на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що допущена судом апеляційної інстанції неповнота судового дослідження свідчить про передчасність доводів у наведеній частині та відсутність підстав для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності (постанова від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, на яку посилався скаржника у касаційній скарзі).

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам законодавства.

5.2. Оскільки на порушення вимог закону, судом апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення справи, не надано належної оцінки доводам сторін і наявним у справі доказам, то висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позову визнається передчасним.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, об`єктивно оцінити наявні у справі докази, а також доводи і заперечення сторін щодо правового режиму спірного об`єкта з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 926/1068/24 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак