Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №926/2525/26 — Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/2525/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ярошенко В.П., за участю секретаря судового засідання Глевчук В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом:

Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" Кам`янець-Подільської міської ради (32307, Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, вул. Ярослава Мудрого, 123, код ЄДРПОУ 36588183)

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці (58002, м. Чернівці, вул. Українська, буд. 43, код ЄДРПОУ 08179180)

про стягнення заборгованості в сумі 6278205,81 грн

За участю представників сторін:

від позивача - Семенов С.В. (поза межами суду);

від відповідача - Сідлецький Д.Ю. (в залі суду).

В С Т А Н О В И В:

I. Короткий зміст позовних вимог. Позиція сторін.

Комунальне підприємство "Міськтепловоденергія" Кам`янець-Подільської міської ради (32307, Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, вул. Ярослава Мудрого, 123, код ЄДРПОУ 36588183) звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці (58002, м. Чернівці, вул. Українська, буд. 43, код ЄДРПОУ 08179180) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з постачання теплової енергії (постачання пари та гарячої води) за державні кошти №КП-0001.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов вищевказаного договору Позивач зобов`язався надати Відповідачу послуги з постачання 2819,647 Гкал теплової енергії, а Споживач зобов`язався прийняти та оплатити отриману послугу.

Згідно пункту 9.1 Договору сторони узгодили, що Договір поширює свою дію на відносини, що виникли до моменту укладення цього договору з 01.01.2026 року.

31.01.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 4053404,53 грн. в загальній кількості 952,503 Гкал за відповідним тарифом.

28.02.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/2/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 3322926,78 грн в загальній кількості 780,324 Гкал за відповідним тарифом.

31.03.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/3/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 3188454,56 грн в загальній кількості 721,533 Гкал за відповідним тарифом.

30.04.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/4, яким підтверджено отримання послуги на суму 56961,79 грн в загальній кількості 12,999 Гкал за відповідним тарифом.

Загальна сума послуг за Договором склала 10 621 747,66 грн.

Загальна кількість переданої теплової енергії за наведеними актами становить 2 467,359 Гкал на суму - 6 051 118,44 грн.

Відповідач провів часткові розрахунки на загальну суму 4 570 629,22 грн, а саме: 932 482,36 грн - зарахування переплати за договором КП-0001 від 13.01.2025; 11.02.2026 року на суму - 2 151 800,00 грн, 12.03.2026 року на суму - 1 486 346,86 грн.

Крім того, враховуючи строк прострочення сплати суми основного боргу позивач нарахував пеню - 47082,82 грн, 3% річних - 38698,20 грн та інфляційні 141306,35 грн, відтак загальна сума заборгованості складає - 2565025,99 грн.

Отже, загальна сума заборгованості складає - 6278205,81 грн, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

І.І. Позиція позивача.

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначив, що відповідач не заперечує факту укладення між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 27.01.2026 № КП-0001, факту отримання теплової енергії, не спростовує підписання актів-рахунків, застосований тариф та обсяг спожитої теплової енергії, а також не надає власного контр розрахунку заборгованості.

Позивач звернув увагу суду на те, що у відзиві відповідач фактично підтвердив наявність основної заборгованості у розмірі 6051118,44 грн, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування, як причину її несвоєчасного погашення.

Відтак вказав, що обставини бюджетного фінансування відповідача не впливають на його обов`язок оплатити фактично отриману теплову енергію та не звільняють від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Посилаючись на статті 526, 530, 617, 625, 629 Цивільного кодексу України та статтю 218 Господарського кодексу України, позивач зазначив, що відсутність у боржника необхідних коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування, особливості казначейського обслуговування та внутрішній порядок погодження бюджетних видатків не є обставинами, які звільняють відповідача від виконання договірного грошового зобов`язання та відповідальності за його прострочення.

Щодо посилань відповідача на дію воєнного стану та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 позивач зауважив, що такий лист має загальний інформаційний характер та сам по собі не підтверджує наявності форс-мажорних обставин саме щодо виконання зобов`язань за договором від 27.01.2026 № КП-0001. 0

Відповідачем, на думку позивача, не доведено існування конкретних надзвичайних та невідворотних обставин, які об`єктивно унеможливили виконання саме спірного грошового зобов`язання, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю своєчасної оплати отриманої теплової енергії.

При цьому, договір між сторонами укладений 27.01.2026, тобто під час дії воєнного стану, а тому відповідачу на момент його укладення були відомі відповідні обставини та особливості бюджетного фінансування.

Стосовно заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позивач зазначив, що такі нарахування є передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання та не мають характеру відшкодування збитків.

Відтак для їх стягнення не вимагається доведення позивачем наявності збитків, вини відповідача та інших елементів складу цивільного правопорушення.

Позивач також заперечив проти доводів відповідача, заснованих на правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що наведені відповідачем правові позиції не виключають застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та не спростовують права кредитора на отримання інфляційних втрат і 3 % річних у разі прострочення грошового зобов`язання.

Щодо пені позивач зазначив, що пунктом 8.2 договору прямо передбачено обов`язок споживача у разі несвоєчасного здійснення платежів сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Заявлена до стягнення пеня у розмірі 47082,82 грн, на переконання позивача, відповідає умовам договору, є співмірною із сумою простроченої основної заборгованості та розрахована за період фактичного прострочення.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та його статус бюджетної установи позивач вважав такими, що не усувають встановленої договором відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

У подальшому, у зв`язку зі сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі основної заборгованості, у судовому засіданні 28.08.2026 представник позивача не заперечував проти закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 6 051 118,44 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Водночас представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення нарахувань, наголошуючи, що пеня передбачена умовами договору, а інфляційні втрати та 3 % річних є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що відповідач, заявляючи відповідне клопотання, не зазначив конкретного розміру, до якого просить зменшити заявлені до стягнення суми, фактично поклавши визначення такого розміру виключно на розсуд суду, що, за доводами позивача, не є належним формулюванням вимог клопотання.

З огляду на викладене, позивач просив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення нарахувань відмовити.

І.ІІ. Позиція відповідача.

В своєму відзиві на позов Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Враховуючи, що несплата основної заборгованості зумовлена відсутністю бюджетного фінансування, а не його винними діями.

КЕВ м. Чернівці є бюджетною установою, структурним підрозділом Міністерства оборони України, фінансується з державного бюджету та здійснює платежі виключно через органи Державної казначейської служби в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідач зазначає, що вживав заходів для погашення заборгованості, зокрема направляв заявки про потребу у фінансуванні та звертався до вищого керівництва щодо виділення коштів, однак відповідне фінансування не було надано.

Відповідач не заперечує існування основної заборгованості у сумі 6 051 118,44 грн, однак заперечує проти стягнення нарахованих позивачем 47 082,82 грн пені, 38 698,20 грн 3 % річних та 141 306,35 грн інфляційних втрат.

Щодо пені відповідач посилається на форс-мажорні обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації та введенням воєнного стану, вважаючи, що за таких обставин пеня на основну заборгованість не підлягає нарахуванню.

Стосовно 3 % річних та інфляційних втрат відповідач наголошує на відсутності його вини у простроченні виконання грошового зобов`язання, оскільки можливість здійснення платежів безпосередньо залежить від бюджетного фінансування та наявності відповідних асигнувань. На цій підставі вважає відсутнім склад правопорушення, необхідний для покладення на нього відповідальності.

Таким чином, ключова позиція відповідача - заборгованість виникла через ненадання бюджетного фінансування та обставини воєнного стану, а не внаслідок його протиправної чи винної поведінки, у зв`язку з чим нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач вважає неправомірним і просить у позові відмовити.

Крім того, відповідач повідомив суд про погашення після відкриття провадження у справі основної заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 6 051 118,44 грн, у зв`язку з чим подав клопотання про закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

На підтвердження сплати відповідачем надано платіжну інструкцію № 887 від 24.07.2026 на суму 6 537 047,00 грн.

Водночас щодо заявлених позивачем до стягнення пені у розмірі 47 082,82 грн, 3 % річних у розмірі 38 698,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 141 306,35 грн відповідач просив зменшити їх до мінімально можливого розміру або відмовити у їх стягненні, посилаючись на погашення основного боргу до ухвалення рішення у справі, відсутність завданих позивачу збитків, неприбутковий статус відповідача як державної військової установи, його фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України та виникнення прострочення у зв`язку з відсутністю своєчасного бюджетного фінансування.

Відповідач зазначив, що вживав залежних від нього заходів для отримання відповідних асигнувань, а після надходження бюджетних коштів заборгованість була погашена.

На обґрунтування клопотання про зменшення нарахувань відповідач також послався на частину третю статті 551 та статтю 625 Цивільного кодексу України, а також на принципи справедливості, добросовісності, розумності та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026, справу розподілено судді Ярошенко В. П.

Ухвалою суду від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.07.2026.

03.07.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача за вх. № 3220 надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.07.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.07.2026 постановив протокольну ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 28.08.2026.

20.08.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача за вх. №3409 надійшла заява про закриття провадження у справі в частині сплати суми основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору, враховуючи, що відповідачем 24.07.2026 було сплачено суму основної заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 6051118,44 грн.

20.08.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача за вх. №3410 надійшла заява про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат.

В судовому засіданні 28.08.2026, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача підтримав подані клопотання про закриття провадження у справі в частині сплати суму основного боргу та клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

III. Установлені судом обставини.

27.01.2026 між комунальним підприємством «Міськтепловоденергія» (надалі – Позивач, КП «Міськтепловоденергія») та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (надалі – Відповідач, КЕВ м. Чернівці) був укладений Договір про надання послуг з постачання теплової енергії (постачання пари та гарячої води) за державні кошти №КП-0001 (надалі – Договір), відповідно до умов якого Позивач зобов`язався надати Відповідачу послугу з постачання 2819,647 Гкал теплової енергії, а Споживач в свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити отриману послугу.

1.1. Виконавець зобов`язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (зайве закреслити) (далі – послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

1.3.1. Кількість послуг з постачання теплової енергії - 2819,647 Гкал/рік.

2.1. Виконавець забезпечує постачання теплоносія безперервно з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

2.2. Надання послуги здійснюється безперервно, крім перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

2.3. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (зайве закреслити).

3.1. Обсяг спожитої в будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку.

Якщо будівлю оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії, обсяг (кількість) спожитої послуги у будинку визначається як сума показників таких вузлів обліку.

Одиницею виміру обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал)/ гігаджоуль (ГДж) (зайве закреслити).

4.1. Споживач вносить плату виконавцю, яка складається з:

- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги;

- плати за абонентське обслуговування.

Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуги включаються до плати виконавцю і в рахунку відображаються окремо.

4.2. Ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

4.2.1. Ціна договору на 2026 рік становить: 12500002,68 грн. (дванадцять мільйонів п`ятсот тисяч дві гривні 68 копійок) в тому числі ПДВ.

Станом на дату укладання цього Договору: тариф на послугу з постачання теплової енергії - 4433,18 грн. за 1 Гкал з ПДВ; тариф на послугу з постачання теплової енергії (гуртожиток) - 3212,46 грн. за 1 Гкал з ПДВ; тариф на послугу з постачання теплової енергії з використанням ЦТП - 4624,61 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

4.3. Тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг, оплати послуги Виконавцю становить 1 (один) місяць.

4.4. Виконавець формує та не пізніше ніж за десять днів до граничного строку оплати спожитої послуги надає Споживачу акт-рахунок на оплату послуги.

4.5. Споживач здійснює оплату за цим Договором щомісяця, не пізніше « 10» числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.

5.2.5. у разі несвоєчасного здійснення платежів за послугу сплачувати пеню в розмірах, установлених цим договором.

8.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього Договору відповідно до чинного законодавства та цього Договору.

8.2. У разі несвоєчасного здійснення платежів Споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Згідно пункту 9.1 Договору сторони узгодили, що Договір поширює свою дію на відносини, що виникли до моменту укладення цього договору з 01.01.2026 року.

31.01.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 4053404,53 грн. в загальній кількості 952,503 Гкал за відповідним тарифом.

28.02.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/2/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 3322926,78 грн. в загальній кількості 780,324 Гкал за відповідним тарифом.

31.03.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/3/1, яким підтверджено отримання послуги на суму 3188454,56 грн. в загальній кількості 721,533 Гкал за відповідним тарифом.

30.04.2026 року між сторонами було складено акт-рахунок № 170/4, яким підтверджено отримання послуги на суму 56961,79 грн. в загальній кількості 12,999 Гкал за відповідним тарифом. Загальна сума послуг за Договором склала 10 621 747,66 грн. Загальна кількість переданої теплової енергії за наведеними актами становить 2 467,359 Гкал.

Як встановлено судом, відповідач частково здійснив оплату за поставлену теплову енергію на загальну суму 4 570 629,22 грн, а саме: 932 482,36 грн - зарахування переплати за договором КП-0001 від 13.01.2025; 11.02.2026 на суму 2 151 800,00 грн, 12.03.2026 року на суму - 1 486 346,86 грн. Відповідно, станом на момент подачі позову за Відповідачем рахується заборгованість за надану послугу згідно Договору в розмірі - 6 051 118,44 грн.

Згідно пункту 8.2. Договору у разі несвоєчасного здійснення платежів Споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу позивач нарахував відповідачу 47082,82 грн - пені, 38698,20 грн - 3% річних та 141306,35 - інфляційних втрат.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено основну заборгованість у розмірі 6 051 118,44 грн, у зв`язку з чим останнім подано клопотання про закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Позивач проти задоволення вказаного клопотання не заперечував.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявлених до стягнення пені у розмірі 47 082,82 грн, 3 % річних у розмірі 38 698,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 141 306,35 грн до мінімально можливого розміру або про відмову в їх стягненні, яке обґрунтовано, зокрема, статусом відповідача як неприбуткової державної військової установи, відсутністю своєчасного бюджетного фінансування, вжиттям заходів для отримання відповідних асигнувань, погашенням основного боргу до ухвалення рішення у справі та відсутністю доказів понесення позивачем збитків унаслідок прострочення виконання зобов`язання.

Позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилаючись на те, що нарахування пені передбачено умовами договору, а інфляційні втрати та 3 % річних - приписами закону, як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач не визначив конкретного розміру, до якого просить зменшити відповідні нарахування, фактично залишивши вирішення цього питання на розсуд суду.

IV. Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, надавши оцінку доводам та запереченням сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Водночас відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, виникли на підставі договору від 27.01.2026 № КП-0001 про надання послуги з постачання теплової енергії та регулюються, крім положень Цивільного кодексу України, спеціальними нормами законодавства у сфері надання житлово-комунальних послуг та теплопостачання, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання» та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типовими договорами про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.

За умовами пункту 1.1 договору позивач як виконавець зобов`язався надавати відповідачу послугу з постачання теплової енергії відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а відповідач як споживач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначених договором.

Матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань з постачання теплової енергії, її отримання та споживання відповідачем.

Обсяг отриманої теплової енергії, застосований позивачем тариф та факт виникнення основної заборгованості відповідачем не спростовано.

Отже, отримавши передбачену договором послугу, відповідач був зобов`язаний здійснити її оплату у погоджений сторонами строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а за приписами частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач не здійснив оплату отриманої теплової енергії у встановлений договором строк, суд констатує факт прострочення ним виконання грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на відсутність своєчасного бюджетного фінансування та особливості казначейського обслуговування не спростовують наведеного висновку.

Так, відповідно до частини третьої статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв`язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.

Водночас, частиною четвертою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено спеціальні наслідки наявності простроченої кредиторської заборгованості, зокрема за спожиті комунальні послуги та теплову енергію, що додатково свідчить про покладення саме на розпорядника бюджетних коштів обов`язку забезпечити належне виконання відповідних грошових зобов`язань.

При цьому положення статей 43, 48, 49 Бюджетного кодексу України, які визначають особливості казначейського обслуговування бюджетних коштів, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, не встановлюють звільнення бюджетної установи від виконання договірного грошового зобов`язання перед контрагентом у разі відсутності чи несвоєчасності бюджетного фінансування.

Відтак, статус відповідача як бюджетної установи, порядок його фінансування та залежність здійснення платежів від надходження відповідних бюджетних асигнувань не можуть перекладати негативні наслідки організації бюджетного фінансування на позивача, який належним чином виконав свої договірні зобов`язання та надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії.

Судом також враховано посилання відповідача на його статус державної військової установи та положення Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Разом з тим, наведені відповідачем особливості його правового статусу не передбачають звільнення військової установи від виконання прийнятих на себе договірних грошових зобов`язань та не усувають передбачених законом і договором наслідків їх прострочення.

Щодо посилань відповідача на дію обставин непереборної сили суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Пунктом 7.1 договору сторони також передбачили звільнення від відповідальності у разі настання дії непереборної сили, яка унеможливлює надання відповідної послуги згідно з договором.

Водночас пунктом 7.2 договору встановлено обов`язок сторони, яка не може виконати прийняті на себе зобов`язання внаслідок дії форс-мажорних обставин, письмово повідомити іншу сторону про час їх настання, можливу тривалість та вірогідну дату припинення, підтвердивши наявність таких обставин відповідними документами.

Отже, існування воєнного стану та загальне засвідчення Торгово-промисловою палатою України факту військової агресії Російської Федерації проти України не звільняє сторону договору від необхідності довести, що відповідні обставини об`єктивно унеможливили виконання саме конкретного зобов`язання у визначений договором строк.

Належних та допустимих доказів існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між обставинами, на які посилається відповідач, та об`єктивною неможливістю здійснення оплати за отриману теплову енергію у встановлені договором строки матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що договір № КП-0001 укладений сторонами 27.01.2026, тобто під час дії воєнного стану, а тому відповідні обставини існували та були відомими відповідачу на момент прийняття ним на себе договірних зобов`язань.

За таких обставин, доводи відповідача щодо звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання суд відхиляє.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено основну заборгованість у розмірі 6051118,44 грн, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки предмет спору в частині стягнення основного боргу існував на момент звернення позивача до суду, проте припинив існування під час розгляду справи внаслідок сплати відповідачем заборгованості, а позивач проти задоволення відповідного клопотання відповідача не заперечував, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення 6 051 118,44 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені наведеною нормою інфляційні втрати та 3 % річних є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання, тому посилання відповідача на відсутність його вини та недоведеність позивачем понесення збитків не спростовують наявності правових підстав для їх нарахування.

Судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, а подальше погашення суми основного боргу не усуває наслідків такого прострочення за період, протягом якого грошове зобов`язання залишалося невиконаним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, періоди прострочення, суми заборгованості, на які здійснювалися відповідні нарахування, суд встановив його арифметичну правильність та відповідність фактичним обставинам справи.

Натомість відповідачем належного контр розрахунку, який би спростовував визначені позивачем суми, не надано.

Відтак, позовні вимоги про стягнення 38 698,20 грн - 3 % річних та 141 306,35 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем пені суд зазначає наступне.

За змістом статей 549, 550 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за послуги споживач сплачує пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не більше 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідне положення відтворено сторонами у пункті 8.2 договору, відповідно до якого у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, а її нарахування починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Отже, відповідальність відповідача у вигляді пені передбачена як спеціальним нормативним регулюванням спірних правовідносин, так і безпосередньо погодженими сторонами умовами договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що її нарахування проведено у межах періоду фактичного прострочення, відповідно до погодженого сторонами розміру та з урахуванням сум заборгованості, які існували у відповідні періоди.

Відтак вимога про стягнення 47 082,82 грн пені є обґрунтованою.

Водночас відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат до мінімально можливого розміру або про відмову у їх стягненні, мотивоване статусом відповідача як неприбуткової державної військової установи, фінансуванням за рахунок коштів Державного бюджету України, відсутністю своєчасного бюджетного фінансування, вжиттям заходів для отримання відповідних асигнувань, погашенням основного боргу під час розгляду справи та відсутністю доказів завдання позивачу збитків.

Вирішуючи зазначене клопотання в частині пені, суд виходить з положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що зменшення неустойки є правом суду, реалізація якого пов`язана з оцінкою конкретних обставин справи та встановленням обставин, які свідчать про надмірність відповідальності боржника порівняно з наслідками допущеного ним порушення.

При вирішенні питання про зменшення неустойки суд має забезпечити розумний баланс інтересів кредитора і боржника, враховуючи ступінь виконання зобов`язання, причини та тривалість прострочення, поведінку сторін, наслідки порушення зобов`язання, розмір основної заборгованості та співвідношення такого розміру із заявленою до стягнення неустойкою.

Оцінивши наведені відповідачем обставини у сукупності, суд не встановив достатніх підстав для зменшення пені.

Так, статус відповідача як державної військової установи та його фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України не є самостійними обставинами, які свідчать про надмірність чи не співмірність передбаченої договором відповідальності.

Суд враховує вжиття відповідачем заходів щодо отримання бюджетного фінансування та подальше погашення основної заборгованості.

Водночас, суд бере до уваги, що основний борг був сплачений лише після звернення позивача до суду, тобто після виникнення необхідності у судовому захисті порушеного права, а тому ця обставина сама по собі не нівелює наслідків допущеного відповідачем прострочення.

Крім того, встановлений договором розмір пені - 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення відповідає граничному розміру, встановленому спеціальними Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, а відповідач, укладаючи договір, погодив відповідну умову та прийняв на себе передбачений нею обсяг відповідальності.

Посилання відповідача на відсутність у позивача доведених збитків також не є достатньою підставою для зменшення пені, оскільки відповідно до статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків.

Таким чином, ураховуючи характер та тривалість порушення, розмір основного боргу, співвідношення останнього із сумою пені, погашення основної заборгованості лише після звернення позивача до суду, відповідність встановленого договором розміру пені спеціальному нормативному регулюванню та недоведеність відповідачем обставин, які свідчили б про надмірність чи не співмірність заявленої неустойки, суд не вбачає підстав для реалізації передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права на зменшення пені.

Щодо доводу позивача про те, що відповідачем не визначено конкретного розміру, до якого він просить зменшити відповідні нарахування, суд зазначає, що відсутність у клопотанні конкретно визначеного розміру зменшення не є вирішальною підставою для відмови у його задоволенні, оскільки питання щодо наявності підстав та меж можливого зменшення неустойки вирішується судом з огляду на встановлені у кожній конкретній справі обставини.

Водночас, суд дійшов висновку, що у даній справі відповідачем не доведено обставин, які б обумовлювали необхідність такого зменшення.

Щодо вимоги відповідача про зменшення 3 % річних та інфляційних втрат суд виходить із правової природи таких нарахувань та встановлених у справі обставин прострочення грошового зобов`язання.

Заявлені позивачем 38 698,20 грн - 3 % річних та 141 306,35 грн - інфляційних втрат розраховані відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, їх правильність перевірена судом, а доказів, які б спростовували відповідний розрахунок або свідчили про наявність за обставинами цієї справи достатніх підстав для зменшення визначених законом наслідків прострочення грошового зобов`язання, відповідачем не надано.

Відтак клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення нарахувань задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України суд бере до розгляду докази, які стосуються предмета доказування, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії, виникнення та прострочення виконання грошового зобов`язання, а також правомірність нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Натомість відповідачем не доведено обставин, які б звільняли його від передбачених законом та договором наслідків прострочення або давали суду достатні підстави для зменшення заявлених до стягнення сум.

Отже, провадження у справі в частині стягнення 6 051 118,44 грн основної заборгованості підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, тоді як позовні вимоги про стягнення 47 082,82 грн пені, 38 698,20 грн 3 % річних та 141306,35 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню, відтак, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру вищевказаних штрафних санкцій слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 6051118,44 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, а позовні вимоги, які вирішені судом по суті, задоволено в частині стягнення 47 082,82 грн пені, 38 698,20 грн 3 % річних та 141 306,35 грн інфляційних втрат, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 725,05 грн судового збору.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці (58002, м. Чернівці, вул. Українська, буд. 43, код ЄДРПОУ 08179180) на користь Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" Кам`янець-Подільської міської ради (32307, Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, вул. Ярослава Мудрого, 123, код ЄДРПОУ 36588183) інфляційні втрати в розмірі – 141306,35 грн, пеню в розмірі – 47082,82 грн, 3% річних в розмірі – 38698,20 грн та 2725,05 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі № 926/2525/26 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі - 6 051 118,44 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2026.

Суддя Вікторія ЯРОШЕНКО

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/.