Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №922/2362/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р.м. ХарківСправа №922/2362/26

Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості

доДержавної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області

простягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Харківський ОЦЗ в особі Харківської філії Харківського ОЦЗ звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти, виплачені як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 11.439,70 грн та витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем в період з 02.11.2021 до 07.12.2021 здійснювалася виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_1 та вказана сума підлягає стягненню з відповідача на підставі приписів статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у зв`язку з поновленням вказаної особи на посаді відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/20743/21.

Відповідно до ч.3 ст. 29 ГПК України передбачено, що позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Отже, даний спір з урахуванням приписів ч.3 ст. 29 ГПК України підвідомчий Господарському суду Харківської області за місцезнаходженням підрозділу, оскільки позов виникає з діяльності відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, а саме відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.07.2026 з урахуванням малозначності справи №922/2362/26 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження; призначено розгляд справи без повідомлення сторін; встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

17.07.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача в межах установленого судом процесуального строку надійшов відзив (вх. №17527/26), в якому заперечує проти обставин та правових підстав позову, з огляду на наступне. Зазначає, що саме Головне управління ДПС у Харківській області було роботодавцем стосовно ОСОБА_1 для цілей частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", позаяк отримувач допомоги призначався, звільнявся та поновлювався на посаді, яка перебувала у складі Головного Управління ДПС у Харківській області, а тому саме на цей орган покладено обов`язок відшкодувати суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв`язку з поновленням останнього на роботі за рішенням суду, а відповідач взагалі не вів будь-яких розрахунків із застрахованою особою – отримувачем допомоги. Відповідач зазначає, що проміжок часу з моменту поновлення ОСОБА_1 на роботі (08.12.2021) до моменту проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Головного управління ДПС у Харківській області в результаті її ліквідації перевищує два місяці, тобто, був достатнім для направлення позивачем заяви про визнання кредиторських вимог на адресу комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Харківській області, проте, направлення позивачем заяви про визнання кредиторських вимог на адресу комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Харківській області не відбулось. Окрім цього, всі виплати були проведені позивачем вже після втрати ОСОБА_1 статусу безробітної.

22.07.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх .№17882/26), в якій не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та зазначає, що після припинення юридичної особи саме правонаступник набув усіх майнових обов`язків попередньої юридичної особи, у тому числі тих, які виникли або підлягали виконанню після завершення процедури ліквідації. При цьому, предметом спору є не проходження державної служби у новоутвореному органі, а виконання майнового обов`язку правонаступника юридичної особи, права та обов`язки якої перейшли до відповідача. Окрім цього, позивач дізнався про факт поновлення ОСОБА_1 на роботі лише 22.02.2022, а спірні правовідносини виникли не з договірного зобов`язання між сторонами, а безпосередньо із закону. А отже посилання відповідача на не звернення позивача до ліквідаційної комісії не звільняє його від виконання обов`язку, який перейшов до нього в порядку правонаступництва. Також виплата матеріального забезпечення ОСОБА_1 здійснювалася на виконання рішень центру зайнятості, прийнятих у період перебування особи у статусі безробітної. Дата фактичного перерахування коштів не є юридичним фактом, з яким Закон пов`язує виникнення права на допомогу по безробіттю. Допомога по безробіттю була призначена та нарахована саме у період перебування ОСОБА_1 у статусі безробітної.

27.07.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення (вх. №18261/26), в яких зазначає, що Права та обов`язки ДПС України та ГУ ДПС ВП, викладені у Положенні про Державну податкову службу України та Положенні про Головне управління ДПС у Харківській області, не містять положень про правонаступництво щодо фінансових зобов`язань Державної податкової служби України або її територіальних органів, що припиняються. Відповідач зазначає про необхідність відхилення міркування позивача відповідно до якого Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, є належним відповідачем у даній справі з мотивів необґрунтованості. Відповідач повторно зазначає, що Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України не є роботодавцем стосовно ОСОБА_1 для цілей частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" .

30.07.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшли пояснення на заперечення (вх. №18644/26), в яких зазначив, що ні Постанова КМУ від 30.09.2020 №893, ні Положення про Головне управління ДПС у Харківській області не містять жодної норми, яка б виключала перехід майнових чи фінансових зобов`язань до правонаступника. Обов`язок, передбачений частиною четвертою статті 35 Закону виник у юридичної особи-роботодавця, та не може припинитися лише з підстав її ліквідації, оскільки це суперечило б самому інституту правонаступництва. Доводи відповідача щодо добросовісності чи недобросовісності поведінки ОСОБА_1 не входять до предмета доказування в цій справі.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора Східного відділу податків і зборів з фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Харківській області.

Головою комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Харківській області був виданий наказ від 22.09.2021 №212-о про припинення публічної служби та звільнення з 01.10.2021 ОСОБА_1 з посади у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Харківській області, як юридичної особи публічного права.

У подальшому, ОСОБА_1 звернулася до Харківського міського центру зайнятості із заявами від 27.10.2021 про надання статусу безробітного та про призначення виплати допомоги по безробіттю, за результатами розгляду яких їй надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю, про що свідчить витяги з наказів про прийняття рішення по ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/20743/21, зокрема, скасовано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 22.09.2021 №212-0 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора Східного відділу податків і зборів з фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Харківській області з 02.10 2021; стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.10.2021.

Наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 08.12.2021 №216-О, зокрема, поновлено з 02.10.2021 ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора Східного відділу податків і зборів з фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Харківській області.

22.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до Харківського міського центру зайнятості із заявою, в якій повідомила про поновлення її на роботі за рішенням суду.

Як свідчить Додаток 4 "Нарахування допомоги по безробіттю та платежі" до персональної картки ОСОБА_1 , остання в період з 02.11.2021 до 07.12.2021 перебувала в статусі безробітного та отримував від позивача виплати по безробіттю на загальну суму 11.439,70 грн.

Наказом Міністерства економіки України "Про реорганізацію державних установ Державної служби зайнятості" від 24.10.2022 №4132 вирішено, зокрема, реорганізувати базові центри зайнятості - Харківський міський центр зайнятості та Лозівський міськрайонний центр зайнятості шляхом їх приєднання до Харківського обласного центру зайнятості. Установлено, що Харківський обласний центр зайнятості є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків Харківського міського центру зайнятості та Лозівського міськрайонного центру зайнятості.

Наказом Харківського обласного центру зайнятості від 30.08.2024 №631 прийнято рішення щодо повернення роботодавцем Головним управлінням ДПС у Харківській області коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 за період з 02.11.2021 до 07.12.2021 у сумі 11.439,70 грн.

Листом від 02.09.2024 №17.05-6236 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області з вимогою про добровільне повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі 11.439,70 грн.

Листом від 25.09.2021 №19538/5/20-40-10-19 Головне управління ДПС у Харківській області надало відповідь, в якій зазначило, що Головне управління ДПС у Харківській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 було ліквідовано як юридичну особу публічного права. ОСОБА_1 ніколи не працювала у Головному управлінні ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. З огляду на це, відсутні будь-які законні підстави для задоволення вимог, викладених у Листі-претензії.

Зважаючи на те, що відповідачем кошти в добровільному порядку не були повернуті, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в примусовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 ) статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина друга статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" допомога по безробіттю призначається з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

За положеннями частини першої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд має право, зокрема стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно з частиною четвертою статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються, зокрема сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

В постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №921/220/17-г/16 зазначено, що обов`язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов`язкового державного страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Також, в пункті 54 постанови Верховного Суду від 18.03.2021 №917/462/20 викладено правову позицію, за якою відповідно до ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов`язаний відшкодувати Фонду суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Резюмуючи наведене, слід дійти висновку, що відповідно до статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець зобов`язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018 у справі №902/291/17, постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №905/2155/21).

Суд зазначає, що Харківський міський центр зайнятості, правонаступником якого є Харківський обласний центр зайнятості, є органом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що діє від імені Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 була протиправно звільнена із займаної посади головного державного ревізора - інспектора Східного відділу податків і зборів з фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Харківській області, що встановлено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №520/20743/21,яким серед іншого ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді.

За встановленими у справі обставинами в період реєстрації в статусі безробітного, а саме: з 02.11.2021 до 07.12.2021 позивачем виплачено ОСОБА_1 допомогу по безробіттю на загальну суму 11.439,70 грн, а відтак у силу наведених вище норм чинного законодавства у роботодавця ОСОБА_1 (Головного управління ДПС у Харківській області) обов`язок відшкодувати вартість соціальних послуг, наданих безробітному.

При цьому суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" від 30.09.2020 №893 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, зокрема, Головне управління ДПС у Харківській області. Також, у вказані постанові, зокрема, установлено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Наказом Державної податкової служби України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 30.09.2020 №529 утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи, зокрема, Головне управління ДПС у Харківській області.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

В пункті 1 Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, затвердженого наказом Державної податкової служби від 12.11.2020 №643, зазначено, що ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Харківській області.

З огляду на викладене, суд відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що він не є роботодавцем у розумінні частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки саме на Головне управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, перейшли всі права та обов`язки Головного управління ДПС у Харківській області як правонаступника. А тому, Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області є належним відповідачем у справі.

Також безпідставним є посилання відповідача на не звернення позивача до ліквідаційної комісії Головного управління ДПС у Харківській області з кредиторськими вимогами, оскільки несвоєчасне заявлення кредитором грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника не має наслідком погашення цих вимог, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог кредитора. Окрім цього, не звернення позивача до ліквідаційної комісії Головного управління ДПС у Харківській області також не є підставою для припинення зобов`язання (визнання їх погашеними).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статті 599 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося раніше, в силу приписів статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" на відповідача покладено обов`язок відшкодувати позивачу суму виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у зв`язку з поновленням його на посаді.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного, судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданих учасниками справи заяв по суті спору, доказів та аргументів.

Відповідно до вимог частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо відшкодування позивачу виплаченої застрахованій особі ( ОСОБА_1 ) допомоги по безробіттю в добровільному порядку, а також те, що на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач до суду не подав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 11.439,70 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (Україна, 61057, Харківська обл., м. Харків, вул. Сковороди Григорія, буд. 46, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Харківського обласного центру зайнятості в особі Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості (Україна, 61068, Харківська обл., м. Харків, вул. Громадського Олега, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 03491277) кошти, виплачені як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 11.439,70 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "02" вересня 2026 р.

СуддяН.С. Добреля