Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №991/2243/26 — Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду

справа № 991/2243/26

провадження № 22-ц/991/39/26

Головуючий суддя 1 інст. - Мовчан Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Чорненької Д.С.,

суддів Боднара С.Б., Панкулича В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Шковири А.В.,

позивача прокурора САП Євтєєвої Ю.Е.,

представника відповідачів - адвоката Колісника А.І.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора САП на рішення Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року про відмову в задоволенні позову Держави Україна в особі прокурора САП до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активами та стягнення їх у дохід держави,

в с т а н о в и л а:

10 березня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшла позовна заява Держави Україна в особі прокурора САП до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активами: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1301690246112), вартістю 4 433 250 грн, та автомобіля марки і моделі Renault Duster, 2024 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , вартістю 1 015 000 грн, і стягнення їх у дохід держави. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 березня 2024 року ОСОБА_2 як особа, яка є дружиною суб`єкта декларування - ОСОБА_1 , уповноваженого на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність квартиру, яка придбана за 4 433 250 грн, а 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набув у власність автомобіль марки та моделі Renault Duster, 2024 року випуску, вартістю 1 015 000 грн. Різниця між вартістю активів та законними доходами становить 5 448 250 грн.

Рішенням колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року у складі: головуючого - судді Мовчан Н.В., суддів: Литвинко Т.В. та Сікори К.О. відмовлено у задоволенні позову Держави Україна в особі прокурора САП до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активами: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1301690246112), вартістю 4 433 250 грн; автомобіля марки і моделі Renault Duster, 2024 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , вартістю 1 015 000 грн, і стягнення їх у дохід держави; скасовано ухвалу Вищого антикорупційного суду від 13 березня 2026 року про забезпечення позову (провадження №2-з/991/7/26). Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року. Рішення мотивоване тим, що за результатом повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла до висновку, що доходи, отримані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із законних джерел, давали їм можливість придбати у 2024 році квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 4 433 250 грн, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , та автомобіль марки та моделі Renault Duster, 2024 року випуску, вартістю 1 015 000 грн, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

28 липня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора САП, у якій вона просить рішення Вищого антикорупційного суду скасувати повністю та ухвалити нове, яким позов задовольнити: визнати необґрунтованими активами: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1301690246112), вартістю 4 433 250 грн, та автомобіль марки і моделі Renault Duster, 2024 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , вартістю 1 015 000 грн, стягнути їх у дохід держави. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим унаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права (п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України). Позовні вимоги нею обґрунтовано тим, що 07 березня 2024 року ОСОБА_2 як особа, яка є дружиною суб`єкта декларування - ОСОБА_1 , уповноваженого на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність квартиру за 4 433 250 грн, а 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, - автомобіль марки та моделі Renault Duster, 2024 року випуску, вартістю 1 015 000 грн. Вирішуючи питання про наявність законних доходів, достатніх для придбання спірних активів, суд відмовив у позові, побудувавши висновок про фінансову спроможність відповідачів на трьох складових: 1) реконструйованій готівці, «знятій з рахунків» за період з 01 січня 2020 року по жовтень 2024 року, у сумі 2 565 451,89 грн; 2) готівці в іноземній валюті - 63 885,78 доларів США (еквівалент 2 444 678,81 грн за курсом НБУ станом на 07 березня 2024 року-дата придбання квартири); 3) позиці за договором від 01 лютого 2024 в сумі 2 000 000 грн, а всього - 7 010 130,70 грн, з припущенням про можливе повернення відповідачам ще близько 919 047,95 грн готівкою іншими особами. При цьому суд відхилив доводи прокурора про послідовне недекларування грошових активів, кваліфікувавши їх як такі, що «можуть свідчити лише про помилки під час декларування» та не є предметом доказування у цій справі. Такі висновки не відповідають ані матеріалам справи, ані нормам матеріального і процесуального права, ані сталій практиці Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Суд поклав в основу рішення припущення, а не встановлені законні доходи (порушення ч.6 ст.81, ст.290, 291 ЦПК України). Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, в той час як у мотивувальній частині рішення суду зазначаються виключно «ймовірності» та «можливості». На її переконання, підмінивши доведений факт наявності законних доходів гіпотетичною можливістю їх існування, суд припустився неправильного застосування ст.291 ЦПК України у системному зв`язку з ч.6 ст.81 цього Кодексу. Суд безпідставно підсумував доходи за 1998-2024 роки, чим порушив сталу практику АП ВАКС та КЦС ВС щодо обрахунку законних доходів. В основу висновку про спроможність придбання активів суд поклав «сукупний законний дохід відповідачів за період з 1998 року по жовтень 2024 року» (17 110 626,25 грн) та реконструював із нього готівкові накопичення. Такий підхід прямо суперечить сталій судовій практиці: під час перевірки вартісних критеріїв враховуються лише реальні доходи, які могли бути фактично витрачені на придбання активу. Витрачені на інші потреби та невитрачені (збережені) кошти мають бути вирахувані, а задекларовані доходи минулих періодів «поглинаються» останньою декларацією і не можуть просто підсумовуватися між собою. Не можна стверджувати, що дохід кількох років «у сукупності» перебував у розпорядженні особи, без документального ланцюжка руху коштів. У цій справі декларації ОСОБА_1 за 2019-2024 роки послідовно не містять жодних грошових активів. Суд також помилково переклав на прокурора тягар доказування джерела позики та фінансової спроможності позикодавця (порушення абз.2 ч.2 ст.81, ст.291 ЦПК України). Відповідно до вже сформованої практики ВАКС та ВС, після доведення прокурором зв`язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та розриву між вартістю активів і її законними доходами, тягар доказування покладається на цю особу, яка має довести суду законність походження коштів, що були витрачені на придбання цих активів. Однак, суд припустив спроможність наявності у пенсіонера ОСОБА_3 мати 2 000 000 грн готівкою станом на лютий 2024 року та поклав тягар спростування цієї спроможності на прокурора. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 991/5169/23 підтвердив, що суд має встановлювати реальну (фактичну), а не умовну фінансову спроможність особи - джерела коштів, аналізуючи її доходи за тривалий період з вирахуванням значних витрат. Суд не надав належної оцінки самоспростовному характеру версії про позику та її документальним і деклараційним невідповідностям. Так, в рішенні ВАКС від 20 серпня 2025 року у справі № 991/1453/25 (залишене без змін ухвалою АП ВАКС від 27 листопада 2025 року та постановою Верховного Суду від 20 травня 2026 року) сформовано критерії оцінювання версій щодо фінансової спроможності юридичного власника спірного активу його придбати. Зокрема, суд вказав, що пояснення (версії) третьої особи (юридичного власника майна) щодо її фінансової спроможності придбати спірний актив у цій категорії справ вважаються достатніми лише тоді, коли вони одночасно відповідають таким ключовим критеріям (ознакам): 1) є конкретними; 2) є правдоподібними (не є малоймовірними); 3) можуть бути перевіреними; 4) не суперечать одна одній. Під час судового розгляду позикодавець ОСОБА_3 повідомив, що накопичувати кошти почав після виходу у відставку. Скільки, як довго збирав кошти - повідомив без конкретики, а загальними фразами. На її думку, версія про позику містить низку суперечностей, а зроблені щодо неї судом висновки не відповідають обставинам справи. Крім того, декларація ОСОБА_1 за 2024 рік не містить відомостей про отримання його дружиною позики, хоча її декларування є обов`язковим. Крім того, договір позики від 01 лютого 2024 року є безвідсотковим, не забезпечений майном, нотаріально не посвідчений, зі строком повернення два роки без проміжних платежів. Внаслідок знецінення гривні позикодавець фактично втратив частину коштів, отже, така операція є нелогічною, а також позбавлена будь-якої ділової мети та має усі ознаки удаваного правочину для легалізації коштів невідомого походження. Суд не врахував, що договори позики без підтвердження реальних джерел, платіжної хронології, забезпечення і розумних кредиторських дій не створюють законних доходів у розумінні ЦПК України, а економічна реальність має перевагу над формальними документами та словами зацікавлених осіб. Прокурор не зобов`язаний доводити фіктивність позики; навіть цілком дійсний договір позики не легалізує кошти, законне походження яких у позикодавця не підтверджено. Суд безпідставно відхилив доказове значення послідовного недекларування грошових активів. Послідовна відсутність у деклараціях за 2019-2024 роки будь-яких грошових активів є вагомим непрямим доказом того, що заявлених значних готівкових накопичень не існувало. Попри відсутність доказів збереження готівки, суд презюмував збереження коштів, спираючись на припущення, що суперечить ч.6 ст.81 ЦПК України. Хоча залишки на рахунках подружжя на кінець 2023 року були значними і впродовж 2024 року збільшувалися, але відповідачами для придбання спірного майна не знімалися. Крім того, суд урахував як можливі касові виплати заробітної плати, водночас визнаючи, що перевірити їх за інші періоди він «позбавлений можливості». Це також є прямим порушенням ч.6 ст.81 ЦПК України. Щодо можливого повернення позик «готівкою» на суму 919 047,95 грн суд також оперував припущеннями. Судом було враховано лише зняття готівки упродовж 2020-2024 років та не враховано її внесення на рахунки та купівлю валюти. Також, на її думку, суд неправильно застосував стандарт доказування (ч. 4 ст. 89 ЦПК України). За стандартом переваги більш вагомих доказів суд мав визначити, яка з версій сторін є більш переконливою і заслуговує на довіру, однак, надавши перевагу менш переконливій, побудованій на припущеннях версії відповідачів, суд неправильно застосував ч.4 ст.89 ЦПК України. Тягар доказування, покладений на відповідачів, не був виконаний, а отже, в силу ст.291 ЦПК України активи підлягали визнанню необґрунтованими. Щодо пропорційності втручання у право власності, то задоволення позову відповідатиме ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: втручання здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та є пропорційним, оскільки стягненню підлягають лише активи, законність походження яких не доведена, а відповідачам забезпечено повне право спростування доводів у змагальному процесі.

10 серпня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Колісника Андрія Івановича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій він просить у задоволенні апеляційної скарги Держави України в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відмовити, рішення Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року у справі №991/2243/26 залишити без змін; стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати, докази понесення яких будуть надані суду у відповідності до визначених норм ЦПК України. Відповідно до відзиву відповідачі апеляційну скаргу не визнають та вважають її безпідставною і необґрунтованою, а рішення Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року таким, що ухвалене за результатами повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже законним та справедливим. Основною підставою позову є те, що у розділі 12 «Грошові активи» у щорічних деклараціях ОСОБА_1 не зазначив готівкові кошти. Відповідач ОСОБА_1 визнає цей факт, ним помилково, у силу віку, роду зайнятості, місця проживання (прифронтовий населений пункт, який був в окупації) за відсутності умислу, задекларовано недостовірну інформацію. Про це повідомлялось у суді першої інстанції. Стверджує, що всі грошові кошти були отримані в законний спосіб, від законної діяльності. Відповідно до витягу із ЄРДР від 10 червня 2026 року, по факту декларування недостовірної інформації ОСОБА_1 за період 2024 року, за зверненням САП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР та 24 квітня 2026 року розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України (кримінальне провадження №12026152310000101). Також, по факту декларування недостовірної інформації ОСОБА_1 за 2023, 2024 роки на загальну суму 16 5677 752 гривень, за зверненням НАЗК, ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР 10 липня 2026 року та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України, що підтверджується витягом із ЄРДР від 30 липня 2026 року (кримінальне провадження №12026152310000168). Ці докази спростовують позицію прокурора про те, що за недостовірне декларування інформації ОСОБА_1 не було ініційовано притягнення до відповідальності, а також цей доказ підтверджує факт визнання позивачем того факту, що у подружжя ОСОБА_4 були готівкові кошти, не відображені у щорічній декларації, що стало підставою для відкриття кримінальних проваджень. Така поведінка позивача розцінюється як суперечлива і непослідовна та означає визнання позивачем того факту, що у подружжя ОСОБА_4 були готівкові кошти, однак вони не відображені у щорічній декларації, що стало підставою для відкриття кримінальних проваджень за даним фактом.

З метою купівлі сину та його родині квартири, вартість якої на момент продажу була нижчою за ринкову, а головною умовою продавця - оплата готівкою і як найшвидше, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили терміново позичити кошти для її придбання, що і було ними зроблено. Для зняття ризиків можливого поділу квартири в майбутньому, при розлученні сина з його дружиною, було прийнято рішення формально зареєструвати право власності на ОСОБА_2 . Ця обставина була повідомлена суду першої інстанції. ОСОБА_1 не відобразив у декларації зазначену купівлю нерухомості у силу його віку та проблем, які були і є на господарстві в період весняно-польових робіт. Водночас це не свідчить, що він намагався приховати придбану квартиру: у нього достатньо законно зароблених коштів, він може дозволити собі придбати подібні активи у законний спосіб. Докази походження коштів містяться у матеріалах справи. У разі задоволення позовних вимог судом, родина сина ОСОБА_4 разом онукою залишається без будь-якого житла, тому що їх будинок у м.Херсоні суттєво пошкоджений та знаходиться на лінії бойового зіткнення.

Щодо позиції прокурора про покладення в основу рішення суду першої інстанції припущень, то судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами у справі, що підставою для подання позову та, на їх думку, апеляційної скарги є лише припущення позивача, яке грунтується на відсутності інформації у розділі 12 декларації «Грошові активи». Невідображення готівкових коштів у деклараціях не є предметом доказування у цій категорії справ. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність, визначеної ч.2 ст.290 ЦПК України різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. Використаний в національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підозри вважати, що факт скоріше за все має місце. При цьому, вказаний стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна у сумісності з неможливістю власником цього майна довести протилежне - достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цією правовою позицією спростовуються доводи апеляційної скарги щодо покладення в основу рішення суду першої інстанції припущень, а не встановлення законних доходів.

Крім того, відповідно до Указу Президента України №778/2022 від 17 листопада 2022 року «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Миколаївській області» було утворено Горохівську сільську військову адміністрацію Баштанського району Миколаївської області. Тобто, повноваження депутатів місцевих рад у районах створення військових адміністрацій були призупинені, оскільки їхні функції тимчасово перебирала військова адміністрація. Таким чином, з 17 листопада 2022 року відсутні ризики про ймовірне отримання будь-якої неправомірної вигоди ОСОБА_1 , оскільки він фактично не виконував і не міг виконувати функцій держави або місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» ОСОБА_1 не отримував заробітну плату. Основним місцем його роботи є ФГ «Кремінь» та Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім.Суворова, де він отримує дивіденди та заробітну плату. Ці підприємства завжди були прибутковими, їх чистий дохід за період з 2023 по 2024 рік склав 36 684 000 гривень. Судом першої інстанції при дослідженні майнового стану подружжя ОСОБА_4 було встановлено, що згідно з відомостями з ДРФОПП ОСОБА_1 у період з 1998 року по жовтень 2024 року задекларовано самостійно 12 768 394,33 грн. Зазначені відомості щодо виплат доходів ОСОБА_1 також співпадають з відомостями з Пенсійного фонду України, довідок про доходи та рішень про виплату дивідендів. Окрім цього, ОСОБА_1 у період з 01 січня 2015 року по жовтень 2024 року отримано пенсійні виплати на загальну суму 933 753,44 грн, з грудня 2019 року були отримані дивіденди від ФГ «Кремінь» у розмірі 875 000 грн. Відповідно до відомостей ДРФОПП встановлено, що ОСОБА_2 за період з 1998 року по жовтень 2024 року отримала доходи у розмірі 2 133 300,80 грн. У період з 01 січня 2015 року по жовтень 2024 року ОСОБА_2 отримала пенсійні виплати у розмірі 400 177,68 грн. Разом, у період з 1998 року по жовтень 2024 року, підтверджений дохід подружжя ОСОБА_4 становить 17 110 626,25 гривень. Крім вказаних доходів, ОСОБА_2 отримала у травні 2019 року 815 000 грн від продажу трикімнатної квартири, що на той час становило 41 645,00 доларів США.

Щодо фіктивності договору безвідсоткової позики від 01 лютого 2024 року, то суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача, відповідачів, допитавши свідка ОСОБА_3 , встановив, що він як суддя у відставці мав можливість станом на 01 лютого 2024 року заощадити 2 000 000 гривень, які ним були позичені подружжю ОСОБА_4 . ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у судовому засіданні підтверджено, що вони товаришують сім`ями з 1987 року, тому ця обставина нівелює позицію прокурора щодо відсутності ділової мети в договорі позики, а тому висловлені підозри прокурора про удаваність чи штучно створений доказ є лише її особистими припущеннями, що не підтверджується жодними доказами у справі. У засіданні відповідачі вказували, що в них були наявні кошти для придбання квартири, однак їх значна частина знаходилась на рахунках. Кошти потрібні були терміново, а зняти понад два мільйони гривень у прифронтовому селі неможливо. Тому звернулись до ОСОБА_3 з проханням їх позичити і він не відмовив та підтвердив це у своїх показаннях. При цьому, ОСОБА_1 не всі позичені кошти були витрачені на купівлю квартири, а також за їх частину було зроблено косметичний ремонт, придбано побутову техніку, меблі та автомобіль. Це єдиний автомобіль родини ОСОБА_4 , який купувався для забезпечення потреб у прифронтовому населеному пункті.

У судовому засіданні прокурор САП підтримала доводи, зазначені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити. Доводи представника відповідача, що притягнення до кримінальної відповідальності спростовує наявність підстав для цивільної конфіскації, є помилковими, скільки кримінальні провадження стосуються недекларування відповідачем як грошових коштів, які були наявні на рахунках у банках, так і майна, яке є предметом у цьому провадженні. Разом з тим, маючи на рахунках кошти відповідачі їх не використовували для купівлі майна. Також нею не визнавався факт наявності у відповідачів готівкових коштів в іноземній валюті під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат Колісник А.І. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити судове рішення без змін.

Додатково представник відповідача повідомив, що буде подавати докази понесених відповідачами витрат за результатами апеляційного розгляду.

Також додатково відповідач ОСОБА_5 пояснив, що після одруження його дружина залишила дошлюбне прізвище, у зв`язку з питаннями, які виникли при отримані нею диплома про освіту. Про це питання вони забули та дітей після народження реєстрували за новим прізвищем і лише згодом встановили цю помилку та зараз вона на його прізвищі. Усі його земельні ділянки та нерухове майно знаходяться в оренді фермерського господарства, яке він очолює, тому воно і несе всі витрати на утримання та сплату платежів до бюджету. Те, що оренда частини нерухомого майна не зареєстрована в реєстрі, є відповідальністю бухгалтера, бо на неї покладено ці обов`язки. Не зміг пояснити, чому суд першої інстанції встановив у нього наявність всієї суми готівки для придбання квартири, кошти були на рахунках у банку, які він не міг зняти, а тому дружина позичила 2 000 000 грн в ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні приймав участь її представник.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі і відзиві, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положенням ч.6 ст.81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора з огляду на таке.

28 листопада 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» №263-ІХ від 31 жовтня 2019 року (далі - Закон №263-ІХ), яким, у тому числі, запроваджено позовне провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до ч.2 ст.290 ЦПК України позов пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом №263-ІХ, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 КК України.

Згідно з ч.4 ст.290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено: 1) до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність такі активи; 2) та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка а) набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; або б) якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.290 ЦПК України термін «активи» означає, в тому числі, інше майно надане особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Згідно з п.2 ч.8 ст.290 ЦПК України під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Відповідно до п.5 ч.8 ст.290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п.7 і 8 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ч.1 ст.291 ЦПК України). Також у справах цієї категорії суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК України). Тобто застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» або так званий баланс імовірностей. Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні. Такий підхід при оцінці доказів становить процесуальну особливість інституту цивільної конфіскації.

Згідно з ч.1-3 ст.292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до ст.291 ЦПК України необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що станом на час придбання квартири та автомобіля у 2024 році у розпорядженні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з відомостями, які містять декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023-2024 роки (т.1, а.с.21-45), не було відображено доходів та заощаджень, які б вони сплатили за набуття цих активів.

Відповідно до сформованої практики розгляду цієї категорії справ, під час перевірки вартісних критеріїв мають враховуватися реальні доходи відповідача, які могли бути спрямовані на придбання активу. При цьому, всі збережені та витрачені на проживання й інші потреби кошти мають вираховуватися із цих доходів, а залишки таких доходів - відображатися у деклараціях. До того ж задекларовані доходи минулих періодів мають «поглинатися» останньою декларацією, а не просто підсумовуватися між собою.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора щодо сформованих у судовій практиці критеріїв оцінювання фінансової спроможності власника активу. Так, версія про джерела походження коштів має бути максимально деталізованою, реалістичною у контексті об`єктивних обставин життя особи, її платоспроможності та економічних реалій. Крім того, вона не повинна суперечити іншим матеріалам справи та має підкріплюватися належними й достатніми доказами, які дозволяють суду перевірити весь ланцюг формування фінансової спроможності для придбання спірного активу або надання коштів на такі цілі.

Суд першої інстанції дійшов висновків про наявність різних сум у відповідачів cтаном на час придбання активів. Так, здійснивши додавання доходів сім`ї ОСОБА_4 за період із 1998 року по жовтень 2024 року, колегія суддів першої інстанції встановила підтверджений дохід ОСОБА_1 - 14 577 147,77 грн, а ОСОБА_2 - 2 533 478,48 грн, та їх загальний дохід як подружжя - 17 110 626,25 грн. У подальшому судом встановлено, "що у період з 17 липня 2019 року по жовтень 2024 року підтверджено, що подружжя ОСОБА_4 мало готівкові кошти у загальній сумі 2 565 451,89 грн". У результатіколегія суддів підсумувала доведеним наявність у ОСОБА_1, на час придбання активів, грошових коштів у сумі 7 010 130,70 грн: 2 565 451,89 грн (кошти зняті з рахунків за період з 01 січня 2020 року по жовтень 2024 року), 2 444 678,81 грн (еквівалент 63 885,78 доларів США, враховуючи офіційний курс НБУ станом на 07 березня 2024 року 1 долар США=38,2664 грн), а також 2 000 000 грн (позика). Також ймовірно у них були кошти готівкою у сумі 919 047,95 грн. Таким чином, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами та виходячи з такого.

Щодо договору позики на суму 2 000 000 грн

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що доводити правомірність договору позики та фінансову спроможність позикодавця має прокурор. Такий висновок спростовується приписами абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК України відповідно до якого у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи.

У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Ця обставина зумовлює обов`язок відповідачів довести законність походження 2 000 000 грн, що безпосередньо передбачає підтвердження спроможності позикодавця акумулювати такі кошти для надання позики.

Колегія суддів погоджується з аргументами прокурора про те, що на неї не покладається обов`язок доводити фіктивність договору позики. Навіть юридично дійсний правочин не може вважатися підтвердженням легальності походження коштів, якщо сам позикодавець не мав підтверджених законних джерел для надання такої суми. Сама по собі наявність укладеного договору позики без належного обґрунтування фінансової спроможності особи, яка надала ці кошти, не спростовує доводів про необґрунтованість набутих активів.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 991/3346/23 сформовано позицію щодо співвідношення позики і доказів законності набуття актива: оскільки договір позики не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, то одним із доказів законності набуття у власність спірного активу могли бути задекларовані відповідачем відомості про фінансові зобов`язання членів його сім`ї у вигляді позики.

Проте, всупереч цим законним вимогам, суб`єкт декларування не зазначив у декларації інформацію про такий об`єкт декларування у своїй щорічній декларації за 2024 рік у Розділі 13 - «Фінансові зобов`язання».

Також, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано доказів фінансової спроможності ОСОБА_3 позичити 2 000 000 грн 01 лютого 2024 року. Так, згідно рішення суду першої інстанції за 18 місяців свідок отримав 428 360,32 грн довічного утримання судді, що становить приблизно 23 978 грн у місяць. Даних про проведення йому перерахунку грошового утримання у відповідності до рішення суду адміністративної юрисдикції від 06 листопада 2020 року суду не надано. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що позикодавцю необхідно було заощаджувати більше 83 місяців все його грошове утримання, що становить у часі приблизно 7 років, щоб позичити відповідачам 2 000 000 грн, не витрачаючи їх на інші потреби. Аналізуючи показання свідка, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_3 з отриманого грошового утримання не мав можливості заощаджувати, а якщо і мав, то незначну частину коштів, оскільки у період із квітня по грудень 2022 року проживав у м. Кривому Розі, у зв`язку з окупацією його будинку на території Миколаївської області, де витрачав 8 000 грн щомісячно на оренду житла. Крім того, він мав інші побутові витрати, а також фінансово допомагав дітям та онукам і поніс збитки після звільнення від окупації внаслідок повернення до місця постійного проживання. Із декларації ОСОБА_3 , яку він подав після звільнення за 2016 рік, вбачається, що сукупні грошові активи сім`ї ОСОБА_6 складали 6000 грн. Пенсійні виплати його дружини у 2016 році становили 21 600 грн, тобто 1 800 грн на місяць, що навіть з врахуванням можливої індексації цієї суми навряд чи вистачало б на проживання навіть в умовах жорсткої економії. Тобто фактично доказів наявності заощаджень у сумі 2 000 000 грн суду не надано. Тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції про реальність вказаного договору таким, що ґрунтується на припущеннях, а не таким, що підтверджений належними доказами.

З урахуванням викладеного вище колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що наданий договір позики містить ознаки удаваного, з урахуванням безоплатності, відсутності її забезпечення та наявності у відповідачів при цьому коштів на рахунках банків у сумі 5 154 761,40 грн, що виглядає нелогічним і нереальним. Такими ж ілюзорними, на думку колегії суддів, є показання свідка ОСОБА_3 у частині, що він збирав протягом 7 років кошти, щоб позичити відповідачу їх безоплатно та без будь-яких гарантій. Доказів неможливості зняття коштів з рахунків банку, у тому числі депозитних, суду також не надано. При цьому договір позики укладено 01 лютого 2024 року, а договір купівлі-продажу лише 07 березня 2024 року, тобто у строк більше місяця, який був достатнім для зняття готівки з рахунків у банку. Зазначене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції передусім оцінював формальні докази законності походження коштів, а не реальну фінансову спроможність свідка надати відповідну позику. Крім того, колегія суддів враховує і відсутність декларування відповідачем ОСОБА_1 такої позики у декларації за 2024 рік.

Також колегія суддів вважає безпідставними розрахунки та висновки суду першої інстанції про наявність у відповідачів власних заощаджень (готівкових коштів, які нібито були частково використані для придбання квартири). Колегія суддів першої інстанції встановила, що у відповідачів станом на час придбання такого майна були готівкові кошти: 2 565 451,89 грн (кошти зняті з рахунків за період з 01 січня 2020 року по жовтень 2024 року), 2 444 678,81 грн (еквівалент 63 885,78 доларів США, враховуючи офіційний курс НБУ станом на 07 березня 2024 року 1 долар США=38,2664 грн).

Щодо доводів сторони відповідача про високі доходи ФГ «Кремінь» та ПОСП ім.Суворова, то колегія суддів погоджується з прокурором, яка у своїх запереченнях у суді першої інстанції зазначила, що це доходи юридичної особи, а не ОСОБА_1 , до того ж ним не було надано доказів використання коштів цих юридичних осіб для особистих потреб поза межами виплачених йому дивідендів, та які нею було враховано у позові.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачем ОСОБА_1 придбано майно у період з 2008 по 2021 роки, яке відображене в деклараціях за 2021-2024 роки, у тому числі без відображення його вартості на момент його набуття. Як вбачається з пояснень відповідача, які містить рішення суду першої інстанції, земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 , не вибували з її власності, однак з якихось причин він забув зазначити їх у щорічних деклараціях з 2021 року. Земельні ділянки, право власності на які зареєстроване за ним, куплялись у людей за рахунок наданих їм раніше грошей у позику. Водночас відповідачами не надано доказів таких позик та їх суму, суму коштів, які ними було витрачено на набуття у власність цього майна, а також - на сплату орендної плати орендованих земельних ділянок, у тому числі тих, які зазначено ОСОБА_1 у деклараціях за попередні роки. Пояснення відповідача, що він забув задекларувати майно, зареєстроване на ім`я дружини, також дані декларацій за 2019-2020 роки, де, зокрема, відсутні дані про його право власності на значну кількість нерухомого майна, не можуть переконати суд у правдивості наданих ним свідчень.

Крім того, здійснення переказів із карток відповідачів судом першої інстанції безпідставно враховано як надання позик іншим особам, оскільки ці операції зазначені у призначення платежів як «допомога», «благодійність» тощо або взагалі без зазначення призначення платежу, що не підтверджує, а, навпаки, спростовує позикові правовідносини з цими особами.

Також колегія судів критично оцінює вартість купівлі 2 земельних ділянок по 58 000 грн площею по 2 га, а також земельної ділянки за 71 850 грн площею 3,0705 га, та земельної ділянки за 87 719 грн площею 3,9871 га у період 2020-2021 років. Так, вартість земельних ділянок, виходячи з оцінки земельних ділянок, наданих в оренду ще у 2015 році ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відповідачу (згідно даних поданої ним декларації) становить як мінімум удвічі більше ціни, зазначеної у договорах купівлі-продажу цих ділянок. При цьому, відповідач у судовому засіданні в суді першої інстанції визнав, що частину грошових коштів ним було сплачено до проведення банківських операцій щодо перерахування грошових коштів продавцям. У судовому ж засіданні в апеляційній інстанції стверджував, що придбав їх за суми, які вказані у договорі.

Cуду відповідачами не надано доказів понесених витрат на утримання майнових комплексів, будівель та інших об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, як зданих в оренду, так і тих, що перебувають в особистій власності ОСОБА_1 , незалежно від того чи функціонують вони чи ні, та які зазначені у витязі з ДРРП №482290428 від 18 червня 2026 року, що міститься в матеріалах справи (т.3, а.с.160-169), а саме:

1) будівля, адміністративна будівля, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1757314048257, загальною площею 173 кв.м (т.3, а.с.160);

2) земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1376926648257, площею 2 га, кадастровий номер: 4825785200:02:000:0076, договір купівлі-продажу від 09 червня 2020 року, перебуває в оренді ФГ "Кремінь" з 04 січня 2021 року (т.3, а.с.162);

3) земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 780917648257, площею 3,2009 га, кадастровий номер: 4825785200:16:000:0075, перебуває у власності ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, в оренді у ОСОБА_1 - з 05 жовтня 2015 року (т.3, а.с.164);

4) земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 689999248257, площею 0,0209 га, кадастровий номер: 4825785200:16:000:0076, яка складається з: землі під господарськими будівлями і дворами, перебуває у власності ГУ Держземагентства у Миколаївській області, в оренді у ОСОБА_1 - з 25 червня 2015 року (т.3, зворот а.с.164);

5) нежитлова будівля, будівля їдальні, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52249048257, загальною площею 286,3 кв.м, у власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, перебувала в оренді ФГ "Кремінь" до 31 грудня 2021 року з правом пролонгації (т.3, а.с.165);

6) нежитлова будівля, колишня будівля гуртожитку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52247248257, загальною площею 837,1 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, в оренді не перебувала (т.3, зворот а.с.165);

7) нежитлова будівля, колишня будівля школи, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52245248257, загальною площею 518,3 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, перебувала в оренді ФГ "Кремінь" до 31 грудня 2021 року (т.3, а.с.166);

8) нежитлова будівля, колишня будівля млина, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52241348257, загальною площею 145 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, перебувала в оренді ФГ "Кремінь" до 31 грудня 2021 року (т.3, зворот а.с.166);

9) комплекс, Майновий комплекс МТФ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52236748257, загальною площею 6773,9 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно свідоцтва про право власності Червонозірської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 17 січня 2008 року, в оренді не перебував (т.3, зворот а.с.166);

10) комплекс, Майновий комплекс зернотоку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52229748257, загальною площею 6361,4 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно свідоцтва про право власності Червонозірської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 17 січня 2008 року, в оренді не перебував (т.3, зворот а.с.167);

11) комплекс, Майновий комплекс ЦРМ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52223848257, загальною площею 1172,7 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно свідоцтва про право власності Червонозірської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 17 січня 2008 року, в оренді не перебував (т.3, а.с.168);

12) комплекс, Майновий комплекс Автогараж, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52223848257, загальною площею 679,6 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно свідоцтва про право власності Червонозірської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 17 січня 2008 року, в оренді не перебував (т.3, зворот а.с.168);

13) будівля, вагова, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52208448257, загальною площею 43,8 кв.м, у власності ОСОБА_1 - згідно свідоцтва про право власності Червонозірської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 17 січня 2008 року, в оренді не перебувала (т.3, зворот а.с.168).

Згідно пояснень відповідача, наданих у суді апеляційної інстанції, витрати на утримання зазначеного майна несе фермерське господарство, яке він очолює. Разом з тим, колегія суддів вважає, що господарство не може нести витрати на майно, яке не перебуває у нього на балансі чи не передано в оренду. Доказів не використання цього нерухомого майна за призначенням також суду не надано, а враховуючи рік його побудови, такі витрати мають бути значними.

Отже, фактичні обставини справи, зокрема: відомості з декларацій відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності накопичень; обсяг набутого майна у попередні роки; витрат на утримання такого майна; сплату коштів за оренду землі; наявність на рахунках у банках заощаджень станом на 31 грудня 2023 року, які не були використані для придбання спірного майна, у сумі 5 154 761, 40 грн; ненадання доказів на спростування доводів прокурора про відсутність готівкових коштів, у тому числі з врахуванням їх недекларування; укладення з ознаками удаваного договору позики з метою надання коштам вигляду законного походження, недекларування відповідачем ОСОБА_1 заощаджень у декларації за 2023 рік, колегія судів апеляційної інстанції вважає, що відповідачами не надано доказів на спростування доводів прокурора, у тому числі з врахуванням положень ч.2 ст.76 ЦПК України, згідно яких пояснення учасників не є доказами.

Висновок же суду першої інстанції, що у відповідачів на час придбання майна були готівкові кошти у сумі 7 010 130,70 грн, з урахуванням позичених, спростовується відзивом на позовну заяву ( а.4 відзиву останній абзац), що у них не вистачало готівкових коштів для термінового придбання квартири, а тому вони позичили 2 000 000 грн. Разом з тим 5 010 130, 70 грн було більш ніж достатньо для її придбання, яка коштувала 4 433 250 грн. Тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду базується на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується, зокрема даними декларацій відповідача ОСОБА_1 .

Такий висновок відповідає практиці Верховного Суду, який у постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 991/4164/23 (провадження № 61-16244св24) погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що важливою обставиною, яка свідчить про неотримання відповідачем від своєї матері будь-яких коштів у 2019 році, є не відображення ним цієї обставини у відповідній щорічній декларації за 2019 рік.

Посилання прокурора на відомості офіційних декларацій відповідача є послідовною процесуальною позицією, що базується на засадах правової визначеності. Натомість ознаки суперечливої поведінки (всупереч принципу venire contra factum proprium) вбачаються саме у діях відповідача, який після офіційного декларування відсутності грошових заощаджень у відповідних звітних періодах, під час розгляду справи про визнання активів необґрунтованими, посилається на наявність незадекларованих готівкових коштів.

Щодо відзиву представника відповідачів у частині, що ОСОБА_1 мав призупинені повноваження депутата місцевої ради, на час придбання майна, у зв`язку з утворенням Горохівської сільської військової адміністрації Баштанського району Миколаївської області з 17 листопада 2022 року, то колегія суддів вважає, що правовий статус депутатів місцевих рад визначається Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», а віднесення особи відповідача ОСОБА_1 до особи, уповноваженої на виконання функцій органу самоврядування - п.1 ч.1.ст.3 Закону України «Про запобігання корупції». Перебування Горохівської сільської ради з 13 березня до 11 листопада 2022 року в окупації, а також утворення 17 листопада 2022 року Горохівської сільської військової адміністрації Баштанського району Миколаївської області жодним чином не впливають на статус особи, яка виконує функції місцевого самоврядування, оскільки ОСОБА_1 мав статус депутата Горохівської сільської ради Миколаївської області VIII скликання у період з 20 листопада 2020 року до 30 грудня 2024 року до прийняття рішення про припинення його повноважень як депутата за особистою заявою.

Щодо долучення представником відповідача доказів про внесення відомостей до ЄРДР від 30 липня 2026 року у кримінальному провадженні №12026152310000168 від 10 липня 2026 року, як нового доказу, який не існував на момент розгляду справи у суді першої інстанції, то колегія суддів вважає, що розслідування, а також навіть можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.366-2 КК України, не є підставою для відмови у задоволенні цивільного позову щодо визнання необґрунтованими активів, оскільки такі правовідносини регулюються різними законодавчими актами та відповідальність за порушення яких не виключає одна одну.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу не потребують здійснення колегією суддів детального аналізу, оскільки вони не мають наслідком прийняття іншого судового рішення.

Відповідно до ст.150 ЦПК України, у справах за позовами про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави позов забезпечується накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості.

Колегія суддів першої інстанції рішенням скасувала ухвалу про накладення арешту на майно, яка набрала законної сили, вийшовши за межі своїх повноважень. У відповідності до ч.1 ст.158 ЦПК України у суду першої інстанції наявні повноваження на скасовування заходів забезпечення.

Відповідно до п.2-4 ч.1 ст.376 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення.

Тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, а позов прокурора - задоволенню. При цьому арешт майна, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13 березня 2026 року у справі №991/2243/26 (провадження №2-з/991/7/26) слід залишити в силі з метою забезпечення виконання постанови суду.

Керуючись ст.150, 259, 290, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року скасувати повністю та ухвалити постанову, якою позов задовольнити:

1) визнати необґрунтованими активами: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1301690246112), вартістю 4 433 250 грн, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ; транспортний засіб - автомобіль марки і моделі Renault Duster, 2024 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , вартістю 1 015 000 грн, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 ;

2) стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1301690246112);

3) стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в дохід держави транспортний засіб - автомобіль марки і моделі Renault Duster, 2024 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 .

Арешт майна, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13 березня 2026 року у справі №991/2243/26 (провадження №2-з/991/7/26), залишити в силі.

Інформація про сторони:

Позивач: Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (01135, м.Київ, вул.Ісаакяна, буд.17, ідентифікаційний код юридичної особи 45252419).

Відповідачі:

1) ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

2) ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий суддя: Д.С. Чорненька

Судді: С.Б. Боднар

В.І. Панкулич