Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №295/12555/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/12555/26 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 40 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/12555/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Янчука Максима Олександровича на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, на обґрунтування якого зазначила, що із заінтересованою особою – ОСОБА_2 розірвали шлюб, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 . Тривалий час ОСОБА_2 здійснює щодо заявниці дії, які мають ознаки психологічного домашнього насильства, переслідування, залякування, нав`язливого контролю та систематичного втручання в її приватне життя. Вказала, що відносно ОСОБА_2 вже працівники правоохоронних органів 01 червня 2026 року винесли терміновий заборонний припис, після чого останній 17 червня 2026 року, 08 липня 2026 року та 10 липня 2026 року порушив його та зафіксований заявницею у місцях її перебування. 10 липня 2026 року за зверненням ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 винесено другий терміновий заборонний припис. За доводами заявниці, вказане не змусило ОСОБА_2 припинити вчиняти небажані дії щодо колишньої дружини, які викликали у ній побоювання за власну безпеку. У зв`язку з викладеним, просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців та заборонити йому наближатися на відстань менше 200 метрів до зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 200 метрів до фактичного місця проживання та перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 200 метрів до місць тимчасового перебування та інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , встановлювати місце її перебування, переслідувати її, стежити за нею та здійснювати інші дії, спрямовані на нав`язливе спостереження і психологічний тиск; заборонити ОСОБА_2 в будь-який спосіб спілкуватися та контактувати з ОСОБА_1 особисто або через третіх осіб, вести з нею телефонні переговори, надсилати їй повідомлення засобами мобільного чи електронного зв`язку, через месенджери, соціальні мережі, електронну пошту або інші засоби зв`язку.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Янчук М.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення районного суду скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Суд допустив неповноту при дослідженні доказів, не дав належної правової оцінки долученим відеозаписам та фотографіям. Крім того, неправомірно прирівняв двічі винесені щодо ОСОБА_2 термінові заборонні приписи до простих звернень у поліцію, а також не оцінив ризики продовження або повторення відповідної поведінки. Представник вважав, що суд неправомірно визнав виправданням поведінки ОСОБА_2 його бажання отримувати інформацію про дитину та реалізовувати батьківські права. На думку адвоката, сукупність дій ОСОБА_2 підпадають під ознаки психологічного домашнього насильства.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. Однак відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції на підставі ч.3 ст. 360 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні представник відповідача – адвокат Янчук М.О. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року у справі № 285/2474/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 7).

Вказані особи є батьками ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ((згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ) а. с. 8).

Згідно довідки Станишівської сільської ради № 302 від 09 червня 2026 року ОСОБА_1 разом із малолітньою дитиною зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 але фактично постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 8 зворот).

Терміновими заборонними приписами стосовно ОСОБА_2 від 01 червня 2026 року Серії АА №511098 та від 10 липня 2026 року Серії АА №473246, на нього накладено обмеження у спілкуванні з ОСОБА_1 протягом п`яти та десяти днів відповідно (а. с. 10-11).

Зі змісту повідомлення Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради на адресу ОСОБА_2 від 11 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 08 червня 2026 року при спілкуванні з працівниками служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради в телефонному режимі повідомила, що з 22 травня 2026 року разом з малолітньою дочкою ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 та зазначила, що має намір в судовому порядку вирішувати питання спілкування батька з дочкою ОСОБА_3 , оскільки відсутня можливість вирішити це питання шляхом домовленості. Крім того, ОСОБА_1 роз`яснено, що позбавлення батька можливості бачитися та спілкуватися з дитиною є порушенням законодавства, оскільки у відповідності до статті 141 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою. ОСОБА_1 попереджено про правові наслідки за вчинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною (а. с. 27-28).

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із відсутності достатніх доказів на підтвердження підстав для видачі заявленого обмежувального припису, оскільки заявником не надано достатньо доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства. Долучені до справи копії термінових заборонних приписів стосовно ОСОБА_2 , на думку суду, не можуть бути належним доказом вчинення насильства в сім`ї. Разом з тим, суд не знайшов підтвердження ризикам, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованої особи обмежувального припису.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, як постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21, від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 провадження № 61-13257св22.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Так звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог подала до суду копії термінових заборонних приписів від 01 червня 2026 року та 10 липня 2026 року, винесених щодо ОСОБА_2 .

Разом з тим, даних про притягнення колишнього чоловіка ОСОБА_2 до будь-якого виду юридичної відповідальності за вчинення домашнього насильства, матеріали справи не містять.

Згідно інформації з ЄДРСР постановою судді Богунського районного суду міста Житомира від 28 липня 2026 року у справі № №295/12509/26 закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення за подіями 10 липня 2026 року о 09 год 30 хв щодо вчинення останнім відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру, у зв`язку з чим і виданий був терміновий заборонний припис Серії АА № 473246 від 10 липня 2026 року. Суд зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2 вчинив будь-які дії, які містять ознаки домашнього насильства психологічного характеру щодо його колишньої дружини ОСОБА_1 , та наслідком таких була завдана шкода її психічному здоров`ю.

Натомість апеляційним судом встановлено перелік справ, які перебувають у провадженні судів, що стосуються питання проживання дитини сторін у справі ОСОБА_4 , спілкування з нею та участі у її вихованні.

Так, згідно відкритих відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Богунського районного суду м. Житомира перебуває цивільна справа 295/11588/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Житомирської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 38-40), а також цивільна справа №295/12419/26 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа – Орган опіки та піклування Житомирської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з онукою.

Також, судом встановлено, що в провадженні Звягельського міськрайонного суду Житомирської області перебуває позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Станишівської сільської ради, як орган опіки та піклування, виконавчий комітет Звягельської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини.

Колегія дослідила фото- та відеодокази, долучені у електронному вигляді до позовної заяви та в апеляційному суді, на яких зафіксований ОСОБА_2 у місті. На відеозаписі відображена дискусія сторін з приводу допущення батька до спілкування з дитиною.

Крім того, у матеріалах справи містяться скріншоти повідомлень ОСОБА_2 до колишньої дружини з вимогою дозволити бачитися з донькою.

На переконання суду, сукупність зібраних у справі доказів не свідчить про будь-яке системне вчинення ОСОБА_2 дій, пов`язаних з психологічним домашнім насильством щодо заявниці. Таких же висновків дійшов і суд першої інстанції.

Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вчиняється психологічний тиск на ОСОБА_1 , а долучені до справи фото та відео матеріали, скріншоти повідомлень, наявність вищезгаданих цивільних справ у судах свідчать про наявний між сторонами конфлікт та неприязні стосунки, однак жодним чином не свідчить про психологічне насильство та наявність ризиків його вчинення.

Інші докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не встановивши при винесенні оскаржуваного рішення порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Янчука Максима Олександровича залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

В.А. Панкеєва

Повний текст складено 02 вересня 2026 року.