Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №285/2093/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2093/26 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Номер провадження №33/4805/1294/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Костюкович С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м.Житомир

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Костюкович С.І., за участю секретаря судового засідання Колодяжного О.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)), та його захисника – адвоката Антонюка П.Г. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Житомир апеляційну скаргу захисника - адвоката Антонюка П.Г., подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

встановив:

Постановою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 27.03.2026 о 10:51 год в м. Звягель Житомирської області по вул.Житомирська, 2, керував транспортним засобом «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (блідий покрив шкіри, почервоніння очей, поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан якого у встановленому законодавством порядку, зокрема в медичному закладі, відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням захисник – адвокат Антонюк П.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою, ухваленою внаслідок неповного з`ясування обставин справи, неправильної оцінки доказів, істотного порушення працівниками поліції встановленої процедури оформлення матеріалів та права ОСОБА_1 на захист.

Зазначає, що висновок суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення не відповідає фактичним обставинам, установленим самим судом.

Вказує, що не встановлено законної та повідомленої причини зупинки транспортного засобу, оскільки з матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається наявності жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 вчинив будь-яке порушення Правил дорожнього руху України, а тому усі подальші дії та вимоги працівників поліції, зокрема вимога про проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, не мали законних підстав. Це є підставою вважати всі наступні дії поліцейських та здобуті у справі дані, у тому числі результати процедури огляду водія, неправомірними на підставі принципу «плодів отруйного дерева».

Посилається на те, що для притягнення особи до відповідальності суд мав установити, коли саме, за яких обставин і в якій формі ОСОБА_1 відмовився від огляду, а також перевірити, чи передували цьому належна пропозиція пройти огляд і роз`яснення встановленого порядку його проведення.

Доводить, що встановлені судом обставини не свідчать про безумовне заперечення ОСОБА_1 проти проведення медичного огляду як такого. Його незгода стосувалася запропонованого способу доставлення до закладу охорони здоров`я. Водночас, суд не визначив конкретного моменту, в який поведінка ОСОБА_1 набула ознак відмови від огляду, не навів змісту висловлювання чи дії, які підтверджували б таку відмову, та не пояснив, чому згоду прибути до лікарні було оцінено як відмову.

Вказує, що суд не усунув суперечність між установленою ним згодою ОСОБА_1 прибути до закладу охорони здоров`я та висновком про його відмову від огляду. Не встановивши конкретного моменту, форми та змісту відмови, суд фактично ототожнив незгоду зі способом доставлення з відмовою від медичного огляду, не навівши для цього належного правового та доказового обґрунтування.

Зазначає, що протокол серії ЕПР1 № 625352, складений без участі ОСОБА_1 та поза межами наданого відеозапису, отримано з істотним порушенням установленої законом процедури. Він не може визнаватися належним і допустимим доказом вини, а суд першої інстанції неправомірно поклав негативні наслідки порушень, допущених поліцейськими, на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Посилається на те, що не доведено наявності передбачених Інструкцією підстав для направлення на огляд. У протоколі зазначено: «блідий покрив шкіри», «почервоніння очей» та «поведінка, що не відповідає обстановці». Однак відеозапис не демонструє об`єктивної перевірки реакції зіниць, ходи, рухливості чи мовлення. ОСОБА_1 взагалі не виходив з автомобіля, тому частину відповідних ознак поліцейський не міґ належно перевірити. Ознаки були озвучені не одразу після контакту з водієм, а приблизно через 12 хвилин спілкування, що потребувало особливо ретельної оцінки їх достовірності. Формулювання «блідий покрив шкіри» не тотожне нормативній ознаці «неприродна блідість», а «почервоніння очей» не доводить почервоніння обличчя чи іншу конкретну ознаку наркотичного сп`яніння без додаткової об`єктивної перевірки.

Вказує, що суд відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка, та не навів належних мотивів, чому показання безпосередньої очевидиці не стосуються справи, є недопустимими, надмірними або не можуть вплинути на встановлення юридично значущих обставин.

Доводить, що сама наявність у матеріалах справи розписки про роз`яснення прав не доводить, що ОСОБА_1 мав реальну можливість скористатися правничою допомогою. Розписка підтверджує лише оформлення відповідного документа, але не усуває необхідності оцінити час, спосіб і фактичні обставини роз`яснення прав, а тому висновок суду про відсутність порушення права на правничу допомогу не ґрунтується на повному дослідженні обставин. Суд не встановив, чи було право, передбачене статтею 268 КУпАП, своєчасно й належно роз`яснене та чи мав ОСОБА_1 реальну можливість скористатися допомогою адвоката до завершення оформлення адміністративних матеріалів.

Зазначає, що наявність складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, а наявні неусунуті сумніви мають тлумачитися на користь особи, яка притягається до відповідальності.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності та його захисника, перевіривши матеріали справи, врахувавши вимоги ч. 7 ст. 294 КУпАП, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Найперше суд зазначає, що відповідно до змісту ч. 7 ст. 294 КУпАП суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст.2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно практики Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням [рішення у справах Engel and others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви NN 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), Гурепка проти України від 6 вересня 2005 року (заява N 61406/00), A. Menarini Diagnostics S.R.L. v. ltaly від 27 вересня 2011 року (заява N 43509/08)].

За практикою Європейського суду з прав людини при визначенні того, чи наявне кримінальне обвинувачення, слід враховувати такі критерії: кваліфікація правопорушення згідно з національним законодавством; характер правопорушення та суворість покарання, якому обвинувачений ризикує бути підданий.

З огляду на зазначені критерії (зокрема, суворість покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.130 КУпАП) та сталу практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд вважає, що провадження у цій справі про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суду першої інстанції під час її розгляду належало застосувати максимальні стандарти доказування, гарантуючи конституційні принципи рівності та змагальності.

За змістом завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України (ст.62) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення є нічим іншим як є можливість іншої версії події і є підставою для розумного сумніву.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Положенням п.2.5 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок огляду особи, яка керувала транспортним засобом, на стан наркотичного сп`яніння, врегульовано статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1103 (далі – Порядок направлення), а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 №1452/735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за №1413/27858 (далі – Інструкція).

Згідно пункту 6 розділу ІІІ Інструкції проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове.

Єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення.

Обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення є його суб`єктивна сторона, обов`язковою ознакою якої є вина.

Суд зазначає, що наявність суб`єктивної сторони правопорушення, зокрема, такої її обов`язкової ознаки як вина, підлягає обов`язковому доказуванню поряд з іншими елементами правопорушення і не може припускатись.

Правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП є умисним.

Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Отже, відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я утворює склад правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки проведення досліджень, які зазначені у пункту 6 розділу ІІІ Інструкції, можливе лише в таких закладах.

Проте апеляційний суд зазначає, що для притягнення водія за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, таку особу потрібно направити в цей заклад саме для проходження такого виду огляду (на стан наркотичного сп`яніння).

Відповідно особа, яка будучи направленою на цей вид огляду, та яка ухиляється від його проведення, відмовляється від його проходження, підлягає притягненню до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки в такому разі цей водій усвідомлює, що він відмовився пройти огляд в лікарні саме на стан наркотичного сп`яніння, а тому діє умисно і підлягає відповідальності.

Що стосується проходження огляду водієм на стан алкогольного сп`яніння, то на відміну від вимог пункту 6 розділу ІІІ Інструкції, такої вимоги для проходження цього виду огляду немає, і особа на підставі ч.2 ст.266 КУпАП вправі пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу.

Більше того, цим законом (ст.266 КУпАП) передбачено, що такий вид огляду проводиться саме поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Аналогічні норми передбачено і Порядком направлення та Інструкцією.

Відповідно до ч.3 ст.266 КУпАП у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно абзацу 2 пункту 5 Порядку направлення підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я (п.6 Порядку направлення).

Аналогічна норма передбачена пунктом 7 Інструкції.

Із системного аналізу ст.266 КУпАП, Порядку направлення та Інструкції вбачається, що законодавцем передбачено два шляхи проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння, а саме: огляд на місці зупинки транспортного засобу спеціальними технічними засобами працівником поліції з можливістю подальшого огляду в медичній установі, або одразу в медичні установі.

Попри те, що працівник поліції склав відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду в медичному закладі на стан наркотичного сп`яніння (а.с.2), аналіз переглянутого судом відеозапису, наявного у матеріалах справи (а.с.7) об`єктивно засвідчує, що поліцейський не направляв ОСОБА_1 за наведених у протоколі обставин у медичний заклад для проходження огляду саме на стан наркотичного сп`яніння, а відтак у діянні ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона правопорушення у виді його умислу на відмову від проходження огляду у закладі охорони здоров`я саме на стан наркотичного сп`яніння.

Так, переглянувши наявні в матеріалах справи на DVD-диску відеозаписи (а.п.7) судом апеляційної інстанції з`ясовано, що працівниками поліції зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 за порушення ним Правил дорожнього руху, притягнуто його до відповідальності та надано ОСОБА_1 копію постанови для ознайомлення (файл «_____(1).mp4», інтервал запису із 0:02:13 по 0:02:50)

В подальшому працівник поліції виявив у ОСОБА_1 ознаки сп`яніння, назвав їх, однак не повідомив, ознаки якого сп`яніння і на який вид огляду водій направляється, натомість неодноразово пропонував ОСОБА_1 поїхати в лікарню на огляд. Зокрема, зазначив:

«Я Вам ще раз пропоную проїхати в лікарню для здачі аналізів медичного огляду», файл «_____(1).mp4, інтервал запису із 0:05:43 по 0:07:00.

У відповідь на це направлення для «здачі аналізів» та проходження огляду в лікарі ОСОБА_1 відповів: «Я їду, не відмовляючь, своєю машиною …Якщо Ви мене підозрюєте, що я нетверезий, дайте я подихаю ….»

Згідно відеозапису, ОСОБА_1 наполягав на проїзді в лікарню своєю машиною, та просив «продути драгер» на місці зупинки, в той час як працівник поліції зазначав, що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду, та неодноразово запитував ОСОБА_1 чи їде він на огляд в лікарню.

ОСОБА_1 у відповідь на ці направлення і запитання, зокрема, на запитання «З нами їдите чи ні?» вкотре відповів: «Я не відмовляюсь, дайте драгер якщо є …», файл «_____(1).mp4, інтервал запису із 0:07:05 по 0:10:30.

Ретельно дослідивши і проаналізувавши наявний у матеріалах справи відеозапис, апеляційним судом з`ясовано, що працівник поліції жодного разу не повідомив ОСОБА_1 , що в нього виявлено ознаки саме наркотичного сп`яніння, та (або) що він направляється для проходження огляду в лікарню саме на стан наркотичного сп`яніння.

Також, аналіз зазначеної події, зафіксований відеозаписом засвідчує, що водій ОСОБА_1 відмовляючись від проходження огляду на стан сп`яніння в лікарні, куди потрібно було проїхати із працівником поліції службовим автомобілем поліцейських, вважав, що йому пропонують пройти огляд саме на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим і обурювався тому, чому йому не надають можливості пройти цей огляд на місці зупинки транспортного засобу із використанням спеціального технічного засобу.

І навпаки, працівник поліції, неодноразово почувши від ОСОБА_1 його вимогу «дайте Дргагер» і прохання пройти огляд на місці зупинки, не роз`яснив ОСОБА_1 , що він направляєтсья для проходження огляду саме на стан наркотичного сп`яніння, який можливо пройти лише в лікрані з огляду на вимоги пункту 6 розділу ІІІ Інструкції.

Суд зазначає, що водій повинен усвідомлювати суспільно-шкідливий характер свого діяння, передбачати його шкідливі наслідки і бажати їх настання або свідомо допускати настання цих наслідків діючи в обраний ним протиправний спосіб.

За чітким змістом п.6 Порядку направлення, для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння водій транспортного засобу направляється поліцейським до відповідного закладу охорони здоров`я лише якщо він відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами.

Оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений, що він направляється на огляд саме на стан наркотичного сп`яніння, та із перебігу зафіксованих відеозаписом подій слідує, що ОСОБА_1 об`єктивно виходив з того, що йому пропонують проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, який він мав право пройти на місці зупинки, то за таких обставин апеляційний суд вважає, що діяння ОСОБА_1 , яке суд першої інстанції вважав правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.130 КУпАП, не містить умисної форми вини на відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння як обов`язкового елементу складу цього правопорушення, а отже відсутній і увесь склад правопорушення.

Тобто зміст протоколу про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 направлено на огляд на стан наркотичного сп`яніння (а.с.2) не відповідає обставинам на відеозаписі, котрим не зафіксовано направлення саме на такий вид огляду, а навпаки, перебіг подій дає усі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 не мав достатніх підстав вважати, що він не має можливості реалізувати своє право пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, як і не було передумов йому вважати, що його намагаються оглянути і направити на зовсім інший вид огляду (на стан наркотичного сп`яніння).

Враховуючи все вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, через відсутність суб`єктивної сторони цього діяння у виді умисної форми вини на відмову від проходження у закладі охорони здоров`я огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

За установлених обставин апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху із відмови пройти огляд саме на стан наркотичного сп`яніння, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі.

Поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 від проходження даного виду огляду не доведена, а тому в цій частині доводів апеляційної скарги суд погоджується.

На переконання апеляційного суду, сукупність встановлених під час апеляційного розгляду цієї справи обставин, надає інше розумне пояснення події, яка, була предметом судового розгляду суду першої інстанції, а саме що ОСОБА_1 , відмовляючись від проходження огляду в закладі охорони здоров`я, вид якого працівник поліції не повідомив ОСОБА_1 і жодного разу про наркотичне сп`яніння не зазначив, виходив з того, що його направляють для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим і наполягав надати йому можливість «продути Драгер», а тому й обурювався незабезпеченню працівником поліції проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, відповідно й відмовився їхати в лікарню, оскільки, як вважав ОСОБА_1 відповідно до даних відеозапису, огляд на стан алкогольного сп`яніння повинен був бути йому забезпечений на місці зупинки, в той час як поліцейський жодного разу не повідомив і не роз`яснив, що ОСОБА_1 направляється саме для огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Тому, за цих виявлених під час апеляційного перегляду обставин, апеляційним судом в ході апеляційного розгляду справи встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим на підставі ч.7 ст. 294 КУпАП суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини 8 статті 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема скасувати постанову та закрити провадження у справі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, оскільки в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП у виді відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння через відсутність суб`єктивної сторони складу цього правопорушення, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню, провадження у справі - закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Керуючись ст.294 КУпАП, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу захисника - адвоката Антонюка П.Г., подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2026 року відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.І. Костюкович