Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №285/2617/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2617/25 Головуючий у 1-й інст. Коцюба О. М.

Категорія 10 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О. С.,

суддів Талько О. Б., Шалоти К. В.,

з участю секретаря

судового засідання Драч Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/2617/25 за позовом ОСОБА_1 до Звягельської міської ради про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою адвоката Бевз Тетяни Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коцюби О. М.

у с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Стриївської сільської ради Звягельського району Житомирської області, у якому просила припинити належне ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 14/100 ідеальних часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на увесь будинок.

На обґрунтування позову зазначала, що вона є власником 86/100 ідеальних часток житлового будинку з прибудовою та відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Інші 14/100 частин житлового будинку належали ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності ОСОБА_2 було припинено, однак зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено не було.

Крім того, позивачка являється власницею земельної ділянки, що знаходиться за цією ж адресою. Проте, як власниця вказаного нерухомого майна не може повною мірою реалізувати право власності на нерухомість, оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будинок знаходиться у спільній частковій власності і для вчинення будь-яких дій необхідно отримати дозвіл іншого співвласника, який подав заяву про припинення права власності та помер.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Бевз Т.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки ОСОБА_2 добровільно звернувся із заявою про припинення права власності на належні йому 14/100 ідеальних часток житлового будинку, слід дійти висновку про його волю відмовитися від реалізації права власності та пріоритетність події у вигляді припинення права спільної часткової власності перед її визнанням, як юридично значущим фактом у порядку ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є власником 86/100 часток житлового будинку, тоді як право власності іншого співвласника на 14/100 часток цього ж будинку було припинено ще 05.04.2012, що встановлено судом першої інстанції.

На думку позивачки, суд помилково виходив з того, що вона просить визнати за нею право власності на 14/100 часток будинку, які раніше належали іншому співвласнику, та фактично досліджував питання наявності правових підстав для переходу цієї частки до позивачки.

Натомість зміст позовної заяви свідчить про те, що позов спрямований на припинення режиму спільної часткової власності та приведення правового статусу належної позивачу частини будинку у відповідність до фактичного стану, що склався після припинення права власності іншого співвласника.

Вважає, що суд першої інстанції встановивши факт припинення права власності іншого співвласника, не надав належної правової оцінки правовим наслідкам цієї обставини.

Наголошує, що фактичне припинення права власності одного із співвласників об`єкта нерухомого майна призводить до відсутності суб`єкта права щодо відповідної частки майна та, відповідно, до втрати правового змісту режиму спільної часткової власності щодо такого об`єкта. За таких умов існуючий у Державному реєстрі речових прав запис про спільну часткову власність не відповідає фактичному правовому стану майна та створює перешкоди для реалізації позивачкою належного їй права власності.

Вказує, що наявність у Державному реєстрі речових прав запису про спільну часткову власність на будинок за відсутності іншого співвласника фактично позбавляє позивачку можливості в повному обсязі реалізовувати належні їй правомочності власника, зокрема щодо розпорядження нерухомим майном, проведення реконструкції, відчуження майна або вчинення інших юридично значимих дій.

Правом подати відзив відповідач не скористався.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Прізвище позивача до укладання шлюбу — 06.07.2024 було « ОСОБА_3 » (а.с. 17).

24.01.2019 за договором про поділ спадщини у власність позивача — ОСОБА_4 перейшли 86/100 ідеальних часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка розміром 0,1138 га, за цією ж адресою (а.с. 9).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності і позивачу належить 86/100 частин цього будинку (а.с.12-13).

Інші 14/100 частин належали ОСОБА_2 , який 05.04.2012 написав заяву про припинення права власності на 14/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Відповідно до довідки КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2024 право власності на 14/100 ідеальних часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.1987, припинено 05.04.2012 (а.с. 8).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено порушення, невизнання або оспорювання її прав як власника 86/100 ідеальних частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та не доведено підстав набуття нею у власність 14/100 ідеальних частин цього будинку.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У відповідності до частини 1 статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Матеріалами справи підтверджується, що житловий будинок з прибудовою та відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , перебував у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки яких становили відповідно 86/100 та 14/100 ідеальних часток.

Виділення частки ОСОБА_2 у натурі не здійснювалося, як і не укладалося жодної цивільно-правової угоди, за якою зазначена частка переходила б у власність ОСОБА_1 . Водночас згідно з довідкою КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності ОСОБА_2 на 14/100 ідеальних часток будинку було припинено 05.04.2012.

Отже, припинення права власності ОСОБА_2 на належні йому 14/100 ідеальних часток будинку саме по собі не свідчить про виникнення у ОСОБА_1 права власності на зазначену частку, оскільки така частка не була передана їй у встановленому законом порядку та не була виділена в натурі.

При цьому позивачкою не надано доказів існування правової підстави для набуття нею права власності на 14/100 ідеальних часток будинку після припинення права власності ОСОБА_2 . Сам факт припинення права власності одного зі співвласників не тягне автоматичного переходу відповідної частки у спільному майні до іншого співвласника.

Під час апеляційного розгляду справи представник позивача зазначала, що підставою для звернення до суду з вимогою про визнання за позивачем права власності на весь будинок, також стала та обставина, що на даний час частина будинку, яка належала ОСОБА_2 фактично знищена та припинила своє фізичне існування.

Підстави припинення права власності передбачені статтею 346 ЦК України, зокрема: у разі знищення майна (пункту 4 частина 1).

Водночас, відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України, припинення права власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Під знищенням треба розуміти таке використання майна в результаті якого воно припиняє своє існування назавжди або повністю втрачає свою цінність.

Отже, таке знищення може бути результатом дій власника або інших осіб. Зокрема, це може бути таке використання майна, в результаті якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості, індивідуальні ознаки тощо. Знищення майна може трапитися і незалежно від волі власника, в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.

Пунктом 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127) визначено, що для державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва у зв`язку з його знищенням подаються:

1) заява власника (співвласників) закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта незавершеного будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат". Якщо майно відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), заява підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них;

2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).

Державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням проводиться за наявності: відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, або витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, поданого заявником чи отриманого державним реєстратором, що містить інформацію про акт комісійного обстеження, категорія пошкоджень об`єкта в якому зазначена відповідно до Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 473 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 37, ст. 1981), як “об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйнований об`єкт)”, чи про акт дистанційного обстеження із заключним висновком про те, що об`єкт є знищеним, складений відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту щодо проведення обстеження знищених окремих категорій об`єктів нерухомого майна, зокрема із застосуванням інформаційних продуктів дистанційного зондування Землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 р. № 1185 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 103, ст. 6166) (далі - акт дистанційного обстеження) чи особливостей проведення дистанційного обстеження знищених окремих категорій об`єктів нерухомого майна, які розташовані на територіях можливих бойових дій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, для яких не визначена дата завершення бойових дій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2025 р. № 815, або поданого заявником акта комісійного обстеження, категорія пошкоджень об`єкта в якому зазначена як “об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйнований об`єкт)”, чи акта дистанційного обстеження із заключним висновком про те, що об`єкт є знищеним, або їх копій, засвідчених підписом такого заявника.

У разі коли акт комісійного обстеження містить висновок щодо необхідності проведення технічного обстеження, державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням проводиться виключно за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 588/249/20, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012, від 10 січня 2024 року у справі № 520/5968/17.

У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17 зазначено, що власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об`єкти нерухомості (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.

Положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту знищення майна. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому, перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 липня 2021 року в справі № 904/4389/19).

У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували знищення або припинення існування відповідної частини житлового будинку, що належала ОСОБА_2 на праві власності, зокрема документів, складених уповноваженими органами чи установами, які б засвідчували факт знищення об`єкта нерухомого майна.

Натомість із довідки КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2024 року вбачається лише те, що право власності ОСОБА_2 на 14/100 ідеальних часток житлового будинку було припинено 05.04.2012. Вказана довідка не містить відомостей про знищення відповідної частини будинку чи припинення її фізичного існування.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо припинення права спільної часткової власності, оскільки позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про припинення існування об`єкта нерухомого майна або виникнення у неї права власності на частку, що раніше належала іншому співвласнику.

Разом з тим, статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_1 помилково ототожнює припинення права власності ОСОБА_2 на 14/100 ідеальних часток житлового будинку з виникненням у неї права власності на весь будинок. Припинення права власності одного із співвласників саме по собі не є юридичною підставою для виникнення права власності на це майно у іншого співвласника.

Матеріали справи не містять доказів укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору дарування, купівлі-продажу, міни чи іншого правочину, на підставі якого 14/100 ідеальних часток житлового будинку перейшли б у власність позивачки. Також відсутні докази виділу зазначеної частки в натурі, її поділу або іншої передбаченої законом підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірну частку.

Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 добровільно подав заяву про припинення права власності на 14/100 часток будинку, не змінює наведеного висновку. Зміст цієї заяви свідчить виключно про волевиявлення ОСОБА_2 щодо припинення належного йому права власності та не містить волевиявлення щодо передачі спірної частки ОСОБА_1 . Відтак зазначена заява не може розцінюватися як правочин, на підставі якого у позивачки виникло право власності на 14/100 часток будинку.

Сам по собі факт припинення права власності ОСОБА_2 , встановлений довідкою КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2024, не має наслідком автоматичного збільшення частки ОСОБА_1 з 86/100 до 100/100.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що невнесення відомостей про припинення права власності ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме по собі є підставою для визнання за нею права власності на весь будинок.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Отже, для визнання за ОСОБА_1 права власності на весь житловий будинок необхідним є встановлення передбаченої законом підстави набуття нею права власності на 14/100 часток, які раніше належали ОСОБА_2 . Такої підстави позивачкою не доведено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору та безпідставно виходив із необхідності встановлення підстав переходу 14/100 часток до позивачки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки заявлена вимога про визнання права власності на весь об`єкт нерухомого майна фактично передбачає встановлення правової підстави набуття позивачкою права власності на ту частину будинку, яка їй не належала.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 на законній підставі належить 86/100 ідеальних часток житлового будинку, тоді як належна ОСОБА_2 частка у розмірі 14/100 припинена, але доказів набуття цієї частки позивачкою не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за нею права власності на весь житловий будинок.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Бевз Тетяни Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий Коломієць О.С.

Судді Талько О. Б.

Шалота К. В.