Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №278/924/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/924/24 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О.М.

Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/924/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 24 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір про надання позики у сумі 10000 доларів США, які останній зобов`язався повернути 1 травня 2022 року, про що свідчить копія відповідної розписки. Водночас, відповідач, отримавши від нього вищевказану позику, в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

Таким чином, просив суд стягнути на свою користь із відповідача заборгованість за борговою розпискою у сумі 10000 доларів США.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10000,00 доларів США.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 3847 грн. 56 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що його дружина ОСОБА_5 підтвердила в судовому засіданні, що 1 вересня 2023 року, в другій половині дня, зі знайомим ОСОБА_6 поїхала до с. Калинівка віддати ОСОБА_1 кошти, які її чоловік взяв у позику. При цьому, вона власноручно написала дві розписки в присутності свідка, аби віддати кошти. Вона завчасно переписала до свого блокноту номери банківських купюр та повернула позивачеві борг. Вказує, що позивач був незадоволений, що кошти повернула вона й відмовився ставити підпис у розписці про повернення боргу Також позивач не повернув надану ним розписку від 24 грудня 2021 року.

Вказує, що під час допиту свідка ОСОБА_5 було відтворено аудіозапис, який долучений до заяви про перегляд заочного рішення. Із даного аудіозапису вбачається, що між його дружиною ОСОБА_7 та позивачем відбулась телефонна розмова, під час якої ОСОБА_1 підтвердив, що його дружина ОСОБА_5 передала йому кошти у сумі 10000доларів США.

Підтвердженням повернення отриманих ним коштів є також покази свідка ОСОБА_8 , який в судовому засіданні, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, пояснив, що він разом із ОСОБА_5 01.09.2023 особисто поїхав до будинку позивача в с. Калинівка, щоб повернути гроші. Перед тим, як їхати до позивача, зазначив, що вони із ОСОБА_5 розклали кошти та зробили фото в с. Кодня. Вказав, що його до двору позивача не впустили, він чекав ОСОБА_5 у своїй машині, коли ОСОБА_5 повернулась, сказала, що кошти віддала. Бачив саме позивача, коли той виходив зі свого подвір`я, кошти фотографували, було 10000 доларів США, йому відомо, що це кошти, які він брав в борг у позивача.

Крім того, до матеріалів справи долучено фото переданих ОСОБА_1 10000 доларів США та записи номерів переданих купюр, які судом не взяті до уваги.

Отже, як із відтвореного у судовому засіданні аудіозапису телефонної розмови, так і в судовому засіданні ОСОБА_1 підтверджує повернення йому його дружиною отриманих ним коштів за розпискою в розмірі 10 000 доларів США.

Звертає увагу суду на той факт, що в розписці будь-яких умов щодо нарахування чи повернення відсотків за користування отриманими коштами не обумовлено і не значиться, його дружина ніколи у позивача будь- яких коштів у позику не брала і розписок не давала, а тому повернуті кошти не можуть розцінюватись як відсотки за користування наданими коштами за розпискою.

Отже, посилання суду на те, що передача його дружиною 10000 доларів США позивачу, який також підтвердив факт отримання ним коштів в розмірі 10000 доларів США як відсотків за розпискою, є необґрунтованим і таким, що ґрунтується на припущеннях, а свідчення ОСОБА_1 про те, що отримані ним від його дружини ОСОБА_5 кошти в розмірі 10000 доларів США є відсотками, спростовується змістом розписки.

Наголошує, що покази, надані його дружиною в якості свідка, а також покази свідка ОСОБА_6 є належними, достатніми, допустимими, достовірними доказами у цій справі в розумінні положень ст. ст.77,78,79,80 ЦПК України і не визнані судом недопустимими доказами, однак відхилені судом на підставі уявних припущень.

Вважає, що суд безпідставно не надав належної оцінки та не взяв до уваги аудіозвукозапис розмови, яка відбулася між його дружиною та позивачем, лише із тих підстав, що із нього чітко не вбачається, що між ними йде мова саме про цей договір, оскільки за умовами даного боргу відсотки не передбачені.

Стверджує, що позивач особисто підтвердив повернення отриманих від нього під розписку коштів в розмірі 10000 доларів США, однак суд, надаючи оцінку всім наданим ним доказам (показам свідків, аудіозаписам, фотографіям переданих купюр, переписаним номерам переданих купюр), всупереч положенням норм законодавства, взяв до уваги лише надумані покази позивача щодо неіснуючих відсотків за неіснуючою розпискою з передбаченими відсотками та надану ним розписку від 24.12.2021 року, яку останній безпідставно не повернув його дружині при отриманні від неї позики в розмірі 10000 доларів США.

Не може бути підставою для задоволення позову також посилання суду в своєму рішенні на той факт, що він та його дружина не звертались до правоохоронних органів щодо вчинення позивачем шахрайських дій.

Задовольняючи позов, суд взяв до уваги єдиний доказ - лише наявну розписку від 24.12.2021 року, та неправдиві, надумані покази самого позивача про неіснуючі відсотки, припустивши при цьому наявність неіснуючого і непідтвердженого договору чи розписки про передбачені в них відсотки за користування позикою і що саме передані його дружиною ОСОБА_1 10000 доларів США є відсотками за користування позикою, а не борг за вказаним договором позики.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що розписка є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов`язань і свідчить про існування між сторонами укладеного договору позики та є доказом факту передачі грошових коштів позичальнику. Доказів повернення коштів відповідач суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24 грудня 2021 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 1 травня 2022 року. Факт передачі коштів підтверджується оригіналом розписки, наданої позивачем.

При вирішенні даного спору суд виходив з того, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 (дружина відповідача) пояснила, що 1 вересня 2023 року, в другій половині дня вона зі знайомим ОСОБА_6 поїхали до с. Калинівка віддати кошти ОСОБА_1 , який надав ці кошти у позику її чоловіку. Вказала, що зателефонувала до позивача та повідомила, що привезе кошти з метою повернення боргу. Також написала дві розписки в присутності свідка, про повернення цього боргу. ОСОБА_1 не впустив до свого двору свідка, який приїхав із нею, у двір зайшла тільки вона. Свідок повідомила, що вона завчасно переписала до свого блокноту номери банківських купюр, які у подальшому передала позивачеві в якості повернення боргу за даною розпискою. Позивач взяв вказані кошти та перевірив купюри. При цьому, ОСОБА_1 був незадоволений тим, що кошти повернула вона. У розписках позивач не розписався.

Також свідок пояснила, що борг повертала вона, оскільки її чоловік на той час перебував за кордоном.

В судовому засіданні, під час допиту свідка ОСОБА_5 , було відтворено аудіозапис, який долучений відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення. Із даного аудіозапису судом першої інстанції було встановлено, що між свідком ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 відбулась телефонна розмова, під час якої ОСОБА_1 підтвердив, що свідком ОСОБА_5 йому було передано кошти у сумі 10000,00 доларів США, проте він вказав, що це вона повернула відсотки за розпискою, а сам борг не повернуто, і всі питання він хоче вирішувати із відповідачем.

На запитання судді свідок ОСОБА_5 повідомила, що до правоохоронних органів не зверталась із заявою щодо вчинення шахрайських дій щодо ОСОБА_1 .

Крім того, у судовому засіданні сам позивач заперечував щодо того факту, що вказана телефонна розмова відбулась між свідком та ним саме з приводу отримання коштів за вказаним договором позики.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснив, що він разом із свідком ОСОБА_5 1 вересня 2023 року приїхав до будинку позивача в с. Калинівка, щоб повернути гроші. Перед тим, як їхати до позивача, вони із ОСОБА_5 розклали кошти та зробили фото в с. Кодня. Вказав, що його до двору позивача не впустили, він чекав ОСОБА_5 у своїй машині, коли повернулась, сказала, що кошти віддала. Бачив саме позивача, коли той виходив зі свого подвір`я, кошти фотографували, було 10000,00 доларів США; йому відомо, що це кошти, які відповідач брав у борг у позивача особисто він не бачив передачу коштів свідком ОСОБА_5 позивачу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення грошових коштів за вказаним договором позики.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, провадження № 61-14794 св 21.

За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен не вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Зобов`язання, строк ( термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріали справи свідчать, що 24 грудня 2021 року ОСОБА_3 власноручно написав розписку про те, що він взяв у ОСОБА_1 у позику 10000 дол. США, строком до 1 травня 2022 року.

На час пред`явлення цього позову оригінал вказаної розписки перебував у ОСОБА_1 , який надав його суду.

Отже, факт отримання відповідачем грошових коштів з умовою їх повернення свідчить про те, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які пов`язані з договором позики.

Судом встановлено, що оригінал боргової розписки знаходився у позикодавця, отримані відповідачем грошові кошти не повернуто.

Не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання на відсутність законодавчої заборони доводити факт повернення позичальником коштів позикодавцю поясненнями свідків, адже статтею 545 ЦК України чітко передбачено, що підтвердженням виконання боржником свого обов`язку є наявність у нього боргового документа.

Оскільки ОСОБА_3 не скористався правом на затримання виконання зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 545 ЦПК України, суд критично оцінює пояснення відповідача та покази свідків про те, що після сплати боргу ОСОБА_1 не повернув оригінал розписки.

Встановивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки за своїм змістом розписка, укладена між сторонами, є борговим документом, що свідчить як про факт укладення договору, так і факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 10000 доларів США, а відтак містить умови зобов`язального характеру для відповідача щодо повернення грошових коштів в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2025 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді Шевчук А.М.

Коломієць О.С.