Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №912/1743/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 м.Дніпро

Справа № 912/1743/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 по справі 912/1743/25 (суддя Закурін М.К.)

за позовом заступника керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області, поданим в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради,

до:

відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК»,

відповідача-2 – Комунального некомерційного підприємства «Благовіщенська лікарня» Благовіщенської міської ради,

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 59372,55 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Заступник керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» та Комунального некомерційного підприємства «Благовіщенська лікарня» Благовіщенської міської ради, у якому просив суд визнати недійсними укладені між ТОВ «ВІМК» та КНП «Благовіщенська лікарня» у межах договору № 13 від 01.02.2022 додаткові угоди № 2 від 03.10.2022, № 3 від 28.10.2022 та № 6 від 26.01.2023, а також стягнути з ТОВ «ВІМК» на користь місцевого бюджету Благовіщенської міської ради безпідставно сплачені кошти у сумі 59372,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2022 між ТОВ «ВІМК» та КНП «Благовіщенська лікарня» за результатами процедури державних закупівель укладено договір № 13 про постачання електричної енергії з ціною одиниці товару 3,84999996666 грн з ПДВ за 1 кВт·год. У подальшому сторони уклали спірні додаткові угоди, якими кожного разу збільшували вартість товару за одиницю, що, на думку прокурора, суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки збільшення ціни у сукупності перевищило 10 % від первісної ціни, а також не було належним чином документально підтверджено коливання ціни на ринку у відповідні періоди.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними укладені між КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК» у межах договору про постачання електричної енергії № 13 від 01.02.2021 додаткові угоди № 2 від 03.10.2022 та № 3 від 28.10.2022. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» на користь Благовіщенської міської ради до місцевого бюджету 40683,88 грн надмірно сплачених коштів. Стягнуто з ТОВ «ВІМК» на користь Кіровоградської обласної прокуратури 5102,79 грн компенсації по сплаті судового збору. Стягнуто з КНП «Благовіщенська лікарня» на користь Кіровоградської обласної прокуратури 3028 грн компенсації по сплаті судового збору. У частині визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 26.01.2023 та стягнення 18688,67 грн у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у межах договору № 13 КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК», хоча і вказали на складові частини визначення вільної ціни, у тому числі з використанням регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії, але загальна ціна електричної енергії є вільною, а не регульованою. Суд зазначив, що умови договору № 13 фактично урегульовують підставу для зміни ціни електричної енергії — збільшення ціни за одиницю товару пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми договору, а умова зміни ціни за наслідками зміни регульованих цін не повинна застосовуватися, оскільки у договорі використані умови визначення вільної, а не регульованої ціни. Суд першої інстанції встановив, що за умовами договору ціна вартості електричної енергії за 1 кВт·год установлена на рівні 3,84999996666 грн, а тому у випадку її збільшення у межах 10 % така ціна не може перевищувати 4,23 грн за 1 кВт·год. Проте за наслідками укладення додаткових угод ціна збільшилася: за додатковою угодою № 2 — до 4,40806 грн з ПДВ (на 14,50 % по відношенню до первісної), за додатковою угодою № 3 — до 4,79901 грн з ПДВ (на 24,65 % по відношенню до первісної), що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, суд констатував відсутність у цінових довідках дослідження коливання цін у відповідних періодах, необхідних для оцінки перед збільшенням ціни. Стосовно додаткової угоди № 6 суд зазначив, що прокурор визначив підставу її недійсності як порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте ця угода укладена з посиланням на зміну регульованих цін (тарифів), тобто на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону, а тому з урахуванням принципу диспозитивності суд обмежений в самостійному аналізі наслідків її невідповідності іншій правовій нормі.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, Кіровоградська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі 912/1743/25 в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди № 6 від 26.01.2023 та стягнення 18 688,67 гривень, та ухвалити нове рішення яким, задовільнити позов заступника керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» та Комунального некомерційного підприємства «Благовіщенська лікарня» Благовіщенської міської ради в частині визнання недійсної додаткової угоди № 6 від 26.01.2023 та стягнення 18 688,67 гривень., в іншій частині залишити без змін.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Прокурор вважає, що рішення суду в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди № 6 від 26.01.2023 та стягненні 18688,67 грн прийняте з порушенням та неправильним застосуванням (тлумаченням) норм матеріального права, зокрема ст. ст. 203, 215, 1212 Цивільного кодексу України, та порушенням норм процесуального права, а саме ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Висновки суду, покладені в основу рішення, не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що додаткові угоди № 2 та № 3 укладено в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому додаткова угода № 6 від 26.01.2023 також є недійсною, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару і є похідною від попередніх додаткових угод. Ціна, зазначена у додатковій угоді № 6 (4,840578 грн за кВт·год з ПДВ), сформована на основі ціни, визначеної у додатковій угоді № 3 від 28.10.2022, яка у свою чергу є похідною від ціни угоди № 2. Враховуючи визнання судом недійсними додаткових угод № 2 та № 3, підстава для нарахування ціни, яка слугувала основою для визначення та закріплення в угоді № 6, відпала. Без урахування незаконних додаткових угод № 2 та № 3 ціна, визначена у додатковій угоді № 6 (4,840578 грн за кВт·год з ПДВ), є більшою від первинної ціни, визначеної у договорі (3,84999996666 грн за кВт·год з ПДВ), на понад 10 %, що нівелює зміст інституту публічних закупівель та є порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, в якій зазначено, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, де зазначено, що норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Інший підхід може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, спотворення результатів торгів та неефективного використання бюджетних коштів.

Щодо висновків суду про те, що стверджувані прокурором підстави для недійсності додаткової угоди № 6 не є обґрунтованими, оскільки остання укладена на підставі іншої правової норми (п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону), апелянт зазначає наступне. Суд першої інстанції сам дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ «ВІМК» у договірних відносинах із КНП «Благовіщенська лікарня» діє на основі вільних цін, а не регульованих, та прямо зазначив, що використання у складі вільної ціни тарифу на передачу не змінює статус ціни як вільної. Відтак, застосування сторонами механізму зміни ціни, передбаченого для регульованих тарифів (п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону), до договору з вільною ціною є неправомірним, що фактично підтверджено в рішенні суду. Судом у мотивувальній частині рішення констатовано, що КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК» уклали додаткову угоду № 6 «не у відповідності до положень закону». Незважаючи на встановлений факт незаконності угоди, суд відмовив у визнанні її недійсною, пославшись на принцип диспозитивності.

Апелянт наголошує, що встановлення судом факту невідповідності правочину вимогам закону є самостійною та достатньою підставою для визнання його недійсним згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а відмова суду у захисті інтересів держави за наявності очевидного порушення є проявом надмірного формалізму. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, згідно з якою саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, а самостійне застосування судом норм матеріального права не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, де зазначено, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Крім того, апелянт зазначає, що відмова у визнанні недійсною угоди № 6 призвела до того, що суд безпідставно відмовив у стягненні 18688,67 грн надмірно сплачених бюджетних коштів, які сплачені за ціною, що суд сам визнав встановленою «не у відповідності до закону». Ціна, визначена у додатковій угоді № 6, сформована на основі ціни додаткової угоди № 3, яка судом визнана недійсною, відповідно відмова у визнанні недійсною угоди № 6 підтверджує суперечність висновків суду фактичним обставинам справи. Враховуючи статус лікарні як розпорядника бюджетних коштів, таке витрачання є неефективним та суперечить інтересам територіальної громади.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМК» та відповідач-2 - Благовіщенська міська рада не скористалися правом подати відзиви на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю.

Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 по справі 912/1743/25. Витребувано з Господарського суду Кіровоградської області справу 912/1743/25. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

06.04.2025 матеріали справи №912/1743/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

01.02.2022 КНП «Благовіщенська лікарня», як споживач, та ТОВ «ВІМК», як постачальник, уклали договір № 13 про постачання електричної енергії (т. 1, а.с. 38-45).

За основними умовами договору, які впливають на вирішення спору:

- Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (придбаної) електричної енергії та здійснює інші платежі (пункт 2.1.);

- Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору (пункт 5.1.);

- спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (пункт 5.2.);

- ціна товару може змінюватись у відповідності до пункту 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та/або в редакції, чинній на момент укладення договору, та затверджується сторонами шляхом укладення додаткової угоди; сторони підтверджують, що погоджуються за даним порядком визначення та зміни ціни (пункт 5.6.);

- договір укладається на строк зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту акцептування Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до договору (пункт 13.1.).

Відповідно до додатку 1 до договору «Заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу» КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК» узгодили, що початком постачання електричної енергії по договору є 01.02.2022 (т. 1, а.с. 46-47).

Як слідує з додатку 2 до договору «Комерційна пропозиція про постачання електричної енергії споживачу» (т. 1, а.с. 51-55) КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК» узгодили також:

- загальну ціну електричної енергії по договору – 1154999,99 грн з ПДВ, обсяг постачання – 300000 кВт·год та ціну одиниці товару – 3,84999996666 грн за 1 кВт·год; визначили складові частини ціни, зокрема остаточна ціна включає у себе закупівельну ціну на електричну енергію, тариф на послуги з передачі електричної енергії, тариф на послуги електропостачальника, податок на додану вартість (пункт 1);

- порядок зміни ціни, а саме:

у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку Постачальник має право звернутися до Споживача з відповідною пропозицією, яка повинна бути документально обґрунтована та підтверджена довідкою (висновком), виданою торгово-промисловою палатою України, регіональною торгово-промисловою палатою України; при цьому сторони застосовують пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

у випадку зміни регульованих цін (тарифів) , які впливають на вартість електричної енергії та застосовуються у договорі та у формулі ціни електричної енергії за пунктом 1 Комерційної пропозиції; при цьому для оформлення змін до договору сторони застосовують пункт 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (пункт 16).

У подальшому з метою внесення змін до договору стосовно ціни одиниці електричної енергії КНП «Благовіщенська лікарня» та ТОВ «ВІМК» уклали додаткові угоди № 1 від 16.09.2022, № 2 від 03.10.2022, № 3 від 28.10.2022 та № 6 від 26.01.2023. Зокрема:

- додатковою угодою № 1 від 16.09.2022 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 4,038768 грн з ПДВ, визначивши, що підставою зміни ціни є цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 516/22 від 15.08.2022; розповсюдили дію угоди з 05.09.2022 до 31.12.2022 (т. 1, а.с. 57-58);

- додатковою угодою № 2 від 03.10.2022 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 4,400806 грн з ПДВ; в угоді вказали, що підтвердженням збільшення ціни є цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 592/22 від 01.09.2022; розповсюдили дію угоди з 21.09.2022 до 31.12.2022 (т. 1, а.с. 62-63);

- додатковою угодою № 3 від 28.10.2022 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 4,799010 грн з ПДВ; в угоді вказали, що підтвердженням збільшення ціни є цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 682/22 від 20.09.2022; розповсюдили дію угоди з 01.10.2022 до 31.12.2022 (т. 1, а.с. 67-68);

- додатковою угодою № 6 від 03.01.2023 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 4,840578 грн з ПДВ; в угоді вказали, що збільшення ціни електричної енергії відбулося за наслідками зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі електричної енергії згідно постанови НКРЕКП від 21.12.2022 № 1788, що є складовою ціни товару (т. 1, а.с. 73).

Як слідує з Цінових довідок, складених Харківською торгово-промисловою палатою на замовлення ТОВ «ВІМК», в них наведені середньозважені ціни на «ринку на добу на перед» в об`єднаній енергетичній системі України станом на певні дати та коливання ціни між цими датами. Так, у Довідках:

- № 592/22 від 01.09.2022 зазначено, що середньозважена ціна на 30-31 липня 2022 року складала 2746,83 грн/МВт.год, за 30-31 серпня 2022 року – 3326,43 грн/МВт.год, коливання складало + 21,10 % (т1., а.с. 65-66);

- № 682/22 від 20.09.2022 зазначено, що середньозважена ціна за 14-15 серпня 2022 року складала 2760,75 грн/МВт.год, за 14-15 вересня 2022 року – 3681,36 грн/МВт.год, коливання становило + 33,35 % (т. 1, а.с. 70).

З наданих Прокурором роздруківок інформації про розрахунок цін ринку «на добу на перед» за період з 05.09.2022 по 01.10.2022 вбачається наявність коливання цін у періоді, як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення, а також відповідні цифрові показники ціни (т 1, а.с. 118-144).

На виконання умов договору ТОВ «ВІМК» передало за актами приймання-передачі КНП «Благовіщенська лікарня» 229313 кВт·год електричної енергії, а саме за актами: № 13/2/1 від 28.02.2022 – 39651 кВт·год на суму 152656,33 грн (т. 1, а.с. 75), № 13/3/1 від 31.03.2022 – 24942 кВт·год на суму 96026,69 грн (т. 1, а.с. 78), № 13/4/1 від 30.04.2022 – 21546 кВт·год на суму 82952,09 грн (т. 1, а.с. 81), № 13/5/1 від 31.05.2022 – 14322 кВт·год на суму 55139,70 грн (т. 1, а.с. 84), № 13/6/1 від 30.06.2022 – 12264 кВт·год на суму 47216,40 грн (т. 1, а.с. 87), № 13/7/1 від 31.07.2022 – 12289 кВт·год на суму 47312,64 грн (т. 1, а.с. 90), № 13/8/1 від 31.08.2022 – 13920 кВт·год на суму 53592 грн (т. 1, а.с. 93), № 13/9/1 від 30.09.2022 – 15627 кВт·год на суму 64605,58 грн (т. 1, а.с. 96), № 13/10/1 від 08.11.2022 – 20444 кВт·год на суму 98110,96 грн (т. 1, а.с. 99), № 13/11/1 від 06.12.2022 – 20819 кВт·год на суму 99910,58грн (т. 1, а.с. 102), № 13/12/1 від 31.12.2022 – 17664 кВт·год на суму 84769,72 грн (т. 1, а.с. 105), № 13/1/1 від 10.02.2023 – 15825 кВт·год на суму 76602,14 грн (т. 1. а.с. 152).

Відповідно до платіжних доручень № 341 від 04.03.2022 (т. 1, а.с. 76), № 364 від 07.04.2022 (т. 1, а.с. 79), № 381 від 04.05.2022 (т. 1, а.с. 82), № 394 від 03.06.2022 (т. 1, а.с. 85), № 409 від 06.07.2022 (т. 1, а.с. 88),№ 424 від 04.08.2022 (т. 1, а.с. 91), № 448 від 09.09.2022 (т. 1, а.с. 94), № 466 від 06.10.2022 (т. 1, а.с. 97), № 485 від 15.11.2022 (т. 1, а.с. 100), № 504 від 08.12.2022 (т. 1, а.с. 103), б/н від 26.12.2022 (т. 1, а.с. 106), № 543 від 10.02.2023 (т. 1, а.с. 153) КНП «Благовіщенська лікарня» перерахувала у межах договору ТОВ «ВІМК» 382308,40 грн.

Обставини передачі електричної енергії та оплати вказаної суми визнаються сторонами та заперечень стосовно цього вони не висловили.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Щодо наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави

Згідно зі ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а за абзацом другим частини 5 цієї ж статті у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Положеннями частини четвертої статті 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: у чому полягає порушення інтересів держави; необхідність їх захист; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора; зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, правозастосування наведених норм полягає у тому, що прокурор повинен дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

В даному спорі Прокурор визначив Благовіщенську міську раду у якості органу, який має здійснювати захист інтересів держави, а тому необхідною є оцінка повноважності відповідного представництва.

Згідно з положеннями статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до статті 17 ЗУ «Про місцеве самоврядування» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підпорядкованості.

Відповідно до статті 60 того ж Закону територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів тощо (частини 1 та 4).

Як слідує зі Статуту КНП «Благовіщенська лікарня» підприємство утворене на майні територіальної громади Благовіщенської міської територіальної громади, його засновником є Благовіщенська міська рада, майно підприємства належить до комунальної власності, підприємство належить до сфери управління Благовіщенської міської ради (пункти 1-4).

Статтею 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26 Бюджетного Кодексу).

Враховуючи наведене, Благовіщенська міська рада, як представник інтересів відповідної територіальної громади, а також як засновник КНП «Благовіщенська лікарня», уповноважена здійснювати функції держави у спірних правовідносинах у якості державного органу з метою контролю за дотриманням цільового використання бюджетних коштів.

Листом за вих. № 54/03-2741вих-25 від 12.05.2025 (т. 1, а.с. 148-149) Прокурор звернувся до Благовіщенської міської ради з вимогою про надання інформації про вжиття заходів стосовно проведеної процедури державних закупівель.

На вказаний лист Благовіщенська міська рада листом № 03-17/343/1 від 14.05.2025 повідомила Прокурора про невжиття самостійних заходів стосовно спірних додаткових угод (т. 1, а.с. 150).

Як слідує з листа Прокурора за вих. № 54/03-3529вих-25 від 20.06.2025 (т. 1, а.с. 155) Прокурор повідомив Благовіщенську міську раду про звернення до суду в її інтересах стосовно спірних додаткових угод.

З викладеного вбачається, що Благовіщенська міська рада не вжила самостійних заходів для звернення до суду з відповідним позовом, у зв`язку з чим прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради.

Щодо суті спору

Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди № 6 від 26.01.2023 до договору про постачання електричної енергії № 13 від 01.02.2022 та стягненні 18 688,67 грн надмірно сплачених коштів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків передбачає договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Рішення суду в частині визнання недійсними додаткових угод № 2 від 03.10.2022 та № 3 від 28.10.2022, а також стягнення 40 683,88 грн учасниками справи не оскаржується, у зв`язку з чим у цій частині відповідно до статті 269 ГПК України апеляційним судом не переглядається.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч 1, 2, 3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи, 01.02.2022 між ТОВ «ВІМК» як постачальником та КНП «Благовіщенська лікарня» Благовіщенської міської ради як споживачем укладено договір № 13 про постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з пунктом 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (п. 5.2. договору).

Пунктом 5.6 договору сторони передбачили можливість зміни ціни товару відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, чинній на момент укладення договору, шляхом укладення додаткової угоди. Сторони підтвердили, що погоджуються з даним порядком визначення та зміни ціни.

Згідно з пунктом 1 комерційної пропозиції ціна та умови постачання електричної енергії для підприємств та установ, які фінансуються з державного чи місцевого бюджету, визначається на умовах тендерної документації та за результатами проведення процедури закупівлі №UA-2021-12-29-010049-с згідно з чинним Законом України «Про публічні закупівлі» №922-VIII, з урахуванням актуального тарифу передачі, встановленого НКРЕКП на момент підписання договору та становить 3,84999996666 грн, в т.ч. ПДВ 20%.

Остаточна ціна включає в себе наступні складові:

- закупівельну ціну електричної енергії як товару (ціна, за якю електропостачальник закупив електричну енергію на ринку електричної енергії);

- тариф на послуги з передачі електричної енергії (який у загальному випадку оплачується електропостачальником оператору системи передачі, як зазначено вище та визначається Регулятором);

- тариф на послуги електропостачальника. У разі постачання електричної енергії за вільними цінами, ціна на послуги електропостачальника визначається електропостачальником самостійно.

- податок на додану вартість (ПДВ).

Комерційною пропозицією (п. 16) також окремо визначено порядок зміни ціни. У разі коливання ціни електричної енергії на ринку постачальник мав право звернутися до споживача з відповідною обґрунтованою та документально підтвердженою пропозицією, а для оформлення таких змін сторони застосовували пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Водночас у випадку зміни регульованих цін (тарифів), які впливають на вартість електричної енергії та застосовуються у договорі і формулі ціни, сторони передбачили зміну ціни з дати набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом Регулятора із застосуванням пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону.

Отже, умовами договору передбачено дві самостійні підстави зміни ціни: коливання ціни електричної енергії на ринку та зміну регульованого тарифу, включеного до структури ціни.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачалася можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Натомість, пунктом 7 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону визначено, що зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників міжнародних цінових агентств, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Таким чином, зміна ціни внаслідок коливання ринкової вартості товару та зміна ціни у зв`язку зі зміною регульованого тарифу є різними самостійними підставами внесення змін до договору про закупівлю.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що застосування сторонами вільної ціни електричної енергії саме по собі виключало можливість зміни такої ціни на підставі пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Вільний характер кінцевої ціни електричної енергії не виключає наявності у її структурі окремої регульованої складової. Для застосування пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону достатнім є те, щоб відповідний регульований тариф застосовувався у договорі та договором був встановлений порядок зміни ціни у разі зміни такого тарифу. У цій справі тариф на послуги з передачі електричної енергії прямо включено до структури ціни, а комерційною пропозицією передбачено порядок її зміни у разі зміни такого тарифу.

Водночас помилковість наведеного мотиву місцевого господарського суду не призвела до неправильного вирішення спору в частині додаткової угоди № 6.

Як убачається зі змісту цієї додаткової угоди, підставою для її укладення сторони визначили зміну регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до постанови НКРЕКП від 21.12.2022 № 1788.

Постановою НКРЕКП від 01.12.2021 № 2454 тариф на послуги з передачі електричної енергії на 2022 рік було встановлено у розмірі 345,64 грн/МВт·год без ПДВ, тоді як постановою НКРЕКП від 21.12.2022 № 1788 з 01.01.2023 його встановлено у розмірі 380,28 грн/МВт·год без ПДВ.

Таким чином, тариф збільшився на 34,64 грн/МВт·год без ПДВ, що у розрахунку на 1 кВт·год з урахуванням ПДВ становить 0,041568 грн.

Додатковою угодою № 6 ціну електричної енергії змінено з 4,799010 грн до 4,840578 грн за 1 кВт.год з ПДВ, тобто також на 0,041568 грн.

Отже, безпосередня зміна ціни, оформлена додатковою угодою № 6, за своїм розміром відповідала зміні регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії.

Водночас доводи апелянта про те, що ціна 4,799010 грн за 1 кВт·год, врахована при визначенні ціни за додатковою угодою № 6, є виключно наслідком укладення недійсної додаткової угоди № 3, не враховують змісту додаткової угоди № 5. Зазначеною угодою сторони погодили на січень 2023 року загальну вартість електричної енергії у сумі 176 454,80 грн з ПДВ та обсяг постачання 36 769 кВт·год, співвідношення яких становить 4,799010 грн за 1 кВт·год. (176 454,80 / 36 769 = 4,799010 грн за 1 кВт·год.). При цьому додаткова угода № 5 прокурором не оспорювалася та недійсною судом не визнавалася.

Разом з тим, встановлене пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків стосується зміни ціни у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку. Додаткова угода № 6 укладена з іншої самостійної підстави, передбаченої пунктом 7 частини п`ятої статті 41 Закону, - у зв`язку зі зміною регульованого тарифу, який застосовувався у договорі.

Колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, відповідно до яких при застосуванні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сукупне збільшення ціни за одиницю товару внаслідок послідовних змін до договору не може перевищувати 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Водночас наведені правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду саме у контексті застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який регулює можливість зміни ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку.

Так, у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду пов`язала можливість неодноразової зміни ціни та встановлене десятивідсоткове обмеження з умовами, передбаченими статтею 652 ЦК України та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Аналогічно у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що загальне збільшення ціни за одиницю товару при послідовних змінах до договору про закупівлю у разі коливання ціни товару на ринку не може перевищувати 10 % від ціни товару, визначеної у договорі, у тому числі у випадку закупівлі електричної енергії.

Натомість додаткова угода № 6 від 26.01.2023 укладена сторонами не у зв`язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку, а у зв`язку зі зміною регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії, тобто з іншої самостійної підстави, передбаченої пунктом 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Пункт 7 частини п`ятої статті 41 Закону не містить установленого пунктом 2 цієї норми десятивідсоткового обмеження зміни ціни за одиницю товару, а передбачає можливість зміни істотних умов договору у зв`язку зі зміною регульованих цін (тарифів), які застосовуються в договорі, за умови встановлення в договорі порядку зміни ціни.

Отже, наведені апелянтом правові висновки Великої Палати Верховного Суду не дають підстав для висновку про неправомірність зміни ціни за додатковою угодою № 6, оскільки ця зміна здійснена не на підставі пункту 2, а на самостійній правовій підставі, передбаченій пунктом 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Відтак перевищення загальною ціною десятивідсоткової межі, встановленої пунктом 2 цієї норми, саме по собі не свідчить про невідповідність додаткової угоди № 6 вимогам закону.

Визнання недійсними додаткових угод № 2 та № 3 саме по собі не зумовлює автоматичної недійсності додаткової угоди № 6, оскільки остання укладена з іншої передбаченої законом підстави та підлягає самостійній оцінці на відповідність вимогам пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Натомість апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про відсутність фактичної зміни регульованого тарифу, невключення такого тарифу до структури ціни за договором, відсутність погодженого сторонами порядку зміни ціни у зв`язку зі зміною тарифу або невідповідність безпосереднього розміру зміни ціни величині зміни відповідної тарифної складової.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про недійсність додаткової угоди № 6.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24, відповідно до яких у господарському процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), зміст якого полягає, зокрема, у тому, що суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин, визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до встановлених обставин справи, та не є зв`язаним помилковою юридичною кваліфікацією, наведеною учасниками справи.

Верховний Суд зазначив, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити норму права, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Тому, з`ясувавши, що сторона на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує належні норми матеріального і процесуального права.

Подібний правовий підхід викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що саме по собі посилання прокурора у позовній заяві на пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не звільняло суд від обов`язку надати правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам та перевірити відповідність додаткової угоди № 6 тим нормам права, які фактично регулюють підстави її укладення.

З огляду на те, що додаткову угоду № 6 від 26.01.2023 сторони уклали у зв`язку зі зміною регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії, правомірність такої зміни підлягає оцінці насамперед на відповідність пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а не пункту 2 цієї норми, який регулює іншу самостійну підставу зміни ціни - коливання ціни товару на ринку.

Перевіривши додаткову угоду № 6 з урахуванням належної правової кваліфікації спірних правовідносин, колегія суддів не встановила її невідповідності вимогам пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Так, тариф на послуги з передачі електричної енергії був прямо включений до структури ціни за договором, комерційною пропозицією сторони передбачили порядок зміни ціни у разі зміни такого тарифу, факт його зміни підтверджується постановою НКРЕКП від 21.12.2022 № 1788, а безпосередній розмір збільшення ціни за додатковою угодою № 6 відповідає величині зміни регульованої тарифної складової.

Отже, доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції принципу диспозитивності та необхідності самостійної правової кваліфікації спірних правовідносин є обґрунтованими в частині мотивів, однак не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки правильна правова кваліфікація зазначених правовідносин та застосування до них пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не призводять до висновку про недійсність додаткової угоди № 6.

За результатами апеляційного перегляду не встановлено невідповідності додаткової угоди № 6 вимогам закону, а тому відсутні й передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання цього правочину недійсним.

Відтак додаткова угода № 6 є чинною та створює передбачені нею юридичні наслідки, у зв`язку з чим отримання постачальником коштів за поставлену в січні 2023 року електричну енергію за визначеною цією угодою ціною має належну правову підставу.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України обов`язок повернути майно виникає за умови його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи в разі подальшого відпадіння такої підстави. У цьому випадку правова підстава для оплати електричної енергії за ціною, визначеною додатковою угодою № 6, не відпала.

Таким чином, вимога прокурора про стягнення 18 688,67 грн як надмірно сплачених коштів є похідною від вимоги про визнання додаткової угоди № 6 недійсною та задоволенню не підлягає.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання додаткової угоди № 6 недійсною та стягнення 18 688,67 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі № 912/1743/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі № 912/1743/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Кіровоградської обласної прокуратури не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18 168,00 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 по справі 912/1743/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 по справі 912/1743/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.В. Стефанів

Суддя Т.Ю. Демчина