Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №912/3132/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 м.Дніпро

Справа № 912/3132/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,

за участі секретаря судового засідання: Ігнатенко Г.В.

представників позивача – Бородіченко А.В., Кадерова Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 (суддя Кабакова В.Г.) у справі № 912/3132/25

за позовом: Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт»

про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Суботцівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області звернулася до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт», у якому просила суд: розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2018, зареєстрований державним реєстратором, номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 26388876 від 29.05.2018; зобов`язати ТОВ «Знам`янський граніт» повернути Суботцівській сільській раді земельну ділянку комунальної власності площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515, з покладенням судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично порушує умови договору оренди земельної ділянки від 25.05.2018 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 25.05.2018, зареєстрований державним реєстратором, номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 26388876 від 29.05.2018, кадастровий номер земельної ділянки 3522286300:02:000:8515. Зобов`язано ТОВ «Знам`янський граніт» (вул. Тараса Карпи, 84, кімн. 411, м. Кропивницький, 25006, і.к. 32315888) повернути Суботцівській сільській раді Кропивницького району Кіровоградської області (вул. Центральна, 24, с. Суботці, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27444, і.к. 04365106) земельну ділянку комунальної власності площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515. Стягнуто з ТОВ «Знам`янський граніт» на користь Суботцівської сільської ради 6 056,00 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 25.05.2018 між Кіровоградською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) і ТОВ «Знам`янський граніт» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515, розташованої в с. Суботці Знам`янського району, строком до 27.12.2033. Орендна плата за договором становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 2 221 041,99 грн на рік або 185 086,83 грн на місяць, та підлягає сплаті щомісячно. На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» право власності на земельну ділянку зареєстровано за Суботцівською сільською радою.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач прострочив платежі зі сплати орендної плати з 2021 року, останній платіж з часткової сплати здійснено в січні 2025 року, станом на 01.12.2025 загальна сума заборгованості становить 10 796 219,70 грн. ТОВ «Знам`янський граніт» не заперечило наявну заборгованість, посилаючись на обставини, що перешкоджають господарській діяльності кар`єру, спричинені військовою агресією. Суд зазначив, що воєнний стан на території України не означає автоматичне звільнення від відповідальності, а відповідач не надав доказів конкретного впливу подій після 24.02.2022 на виконання зобов`язань зі сплати орендної плати. Суд також не встановив підстав для віднесення земельної ділянки та її користувача до переліку осіб, звільнених від сплати плати за землю згідно з підрозділом 10 розділу ХХ ПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що систематична несплата орендних платежів є правовою підставою для розірвання договору оренди відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України «Про оренду землі», а також п. 11.6 Договору. Встановлена несплата орендної плати свідчить про істотність порушення умов Договору, оскільки позивач позбавився гарантованого отримання щомісячних орендних платежів. Додатково суд вказав, що розташування на орендованій земельній ділянці нерухомого майна відповідача та наявність спеціального дозволу на користування надрами не є підставою для відмови у розірванні договору оренди, послався на висновок Верховного Суду у постанові від 01.02.2023 у справі № 904/2600/18.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Суботцівської сільської ради до ТОВ «Знам`янський граніт» про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених у рішенні висновків встановленим обставинам, а також неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановив наявності передбачених частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору, оскільки не з`ясував, чи призвело допущене відповідачем порушення до того, що позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору. На переконання апелянта, саме по собі прострочення сплати орендної плати не є достатнім для висновку про істотність порушення без дослідження його наслідків для орендодавця.

Апелянт вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді розірвання договору оренди не відповідає змісту заявленого інтересу щодо забезпечення стабільного надходження коштів до місцевого бюджету та не є ефективним. При цьому позивач не заявив вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, хоча саме ненадходження відповідних платежів визначив підставою позову. На думку відповідача, розірвання договору не забезпечить надходження до бюджету коштів за користування земельною ділянкою, а тому не призведе до поновлення права, за захистом якого звернулася сільська рада.

На земельній ділянці площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515, розташований належний відповідачу на праві власності майновий комплекс. Крім того, ТОВ «Знам`янський граніт» має спеціальний дозвіл на користування надрами та здійснює на цій території діяльність із видобування корисних копалин. У зв`язку із цим скаржник стверджує, що навіть після розірвання договору залишатиметься фактичним користувачем земельної ділянки як власник розташованого на ній нерухомого майна, а відносини щодо користування землею до оформлення відповідного права матимуть кондикційний характер.

Посилаючись на положення Кодексу України про надра та правові висновки Верховного Суду, апелянт зазначає, що особа, яка отримала спеціальний дозвіл на користування надрами, вправі розраховувати на отримання у користування відповідної земельної ділянки. Тому, на його думку, позивач не зможе передати спірну земельну ділянку або її частину іншій особі без урахування прав відповідача як користувача надр.

Скаржник також вважає, що дійсною метою пред`явлення позову є не захист порушеного права, а припинення його господарської діяльності та подальша передача вільної від забудови частини земельної ділянки іншому користувачу. На підтвердження цього відповідач посилається на викладені в позовній заяві міркування сільської ради щодо можливості поділу земельної ділянки, залишення відповідачу близько 2 га та передачі решти земель іншій особі.

Такі дії позивача апелянт розцінює як тиск на підприємство та пов`язує їх із попереднім розглядом справи № 912/1525/23 за позовом прокурора в інтересах Суботцівської сільської ради про стягнення з відповідача шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, у задоволенні якого було відмовлено.

Окремо скаржник заперечує правильність визначення розміру заборгованості з орендної плати. Він зазначає, що рішенням Суботцівської сільської ради від 30.06.2023 № 3229 затверджено нову нормативну грошову оцінку земель села Суботці, введену в дію з 01.01.2024, яка мала враховуватися під час визначення розміру орендної плати. Водночас із поданого позивачем розрахунку, на думку апелянта, неможливо встановити застосовану базу нарахування, порядок індексації та причини відмінності сум, нарахованих за окремі місяці 2025 року. Зокрема, розрахунок містить різні суми щомісячних нарахувань, тоді як за лютий, серпень і листопад 2025 року нарахування взагалі не відображено. Тому скаржник вважає недоведеними як розмір заборгованості, так і систематичність порушення ним умов договору.

Крім того, відповідач посилається на відсутність своєї вини в неналежному виконанні зобов`язань. За доводами апеляційної скарги, в період дії воєнного стану підприємство було позбавлене можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність через істотне скорочення державних і комунальних замовлень у сфері дорожнього будівництва, відсутність попиту на щебеневу продукцію, мобілізацію працівників, дефіцит вантажного транспорту, подорожчання пального та перебої з електропостачанням.

Апелянт зазначає, що внаслідок відключень електроенергії припинилася робота насосного й виробничого обладнання, кар`єр був частково затоплений, а експлуатація техніки створювала небезпеку для працівників та ризик пошкодження майна. З огляду на це підприємство було вимушене обмежити або тимчасово припинити окремі види діяльності. Наведені обставини відповідач вважає надзвичайними, об`єктивними та незалежними від його волі, а тому такими, що виключають висновок про винне істотне порушення договору.

Скаржник також звертає увагу на те, що підприємство продовжує забезпечувати робочі місця та сплачувати до бюджету податки й обов`язкові платежі, зокрема орендну плату за землю, рентну плату за користування надрами, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок. На його переконання, ці обставини не були належним чином враховані місцевим господарським судом під час оцінки наслідків розірвання договору для територіальної громади.

Щодо розподілу судових витрат апелянт зазначає, що позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», тому при визначенні належного до сплати судового збору підлягав застосуванню понижувальний коефіцієнт 0,8, передбачений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір». Натомість суд першої інстанції стягнув із відповідача 6 056,00 грн судового збору без урахування зазначеного коефіцієнта, чим, за твердженням скаржника, порушив приписи статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір».

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу Суботцівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області заперечує проти наведених у ній доводів, просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Знам`янський граніт» без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 — без змін.

Позивач зазначає, що підставою звернення до суду стала систематична несплата відповідачем орендної плати, яка є істотним порушенням пунктів 9, 11 та 32 договору оренди землі від 25.05.2018, якими визначено розмір орендної плати, строки її внесення та обов`язок орендаря своєчасно здійснювати відповідні платежі.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, позивач вказує, що систематичною є повна несплата орендної плати у двох і більше випадках, а встановлення таких обставин відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України є самостійною та достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

За твердженням сільської ради, у січні 2025 року відповідач сплатив 399 999,00 грн без зазначення періоду, за який здійснено платіж, тоді як заборгованість зі сплати орендної плати обліковується за ним із 2022 року. Із лютого 2025 року до березня 2026 року включно орендна плата відповідачем взагалі не сплачувалася. Факт систематичної несплати, як зазначає позивач, був підтверджений представником відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції та не заперечується в апеляційній скарзі.

Станом на 01.12.2025 податковий борг ТОВ «Знам`янський граніт» з орендної плати за землю становив 10 796 219,70 грн. За 2025 рік відповідач мав сплатити 3 307 257,68 грн орендної плати, виходячи зі щомісячного нарахування в розмірі 275 604,81 грн, проте фактично сплатив лише 399 999,00 грн. Оскільки відповідач продовжує не виконувати договірні зобов`язання, станом на 01.04.2026 розмір заборгованості, за доводами позивача, збільшився приблизно до 12 млн грн.

Сільська рада вважає належним та ефективним обраний спосіб захисту у вигляді розірвання договору і повернення земельної ділянки. На її думку, збереження договірних відносин з орендарем, який тривалий час не сплачує орендну плату, не відповідає інтересам територіальної громади як власника землі та не сприяє досягненню максимального економічного ефекту від використання комунального майна. Ненадходження орендної плати до бюджету створює перешкоди для формування фінансових ресурсів, необхідних для виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього функцій.

Позивач також зазначає, що розірвання договору та повернення земельної ділянки переслідують легітимну мету контролю за використанням комунального майна і є пропорційним наслідком систематичного невиконання орендарем договірних зобов`язань.

Щодо незаявлення вимоги про стягнення заборгованості сільська рада пояснює, що відповідно до пункту 41.4 статті 41 Податкового кодексу України повноваженнями зі стягнення податкового боргу наділені контролюючі органи. Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області відповідачу було направлено податкову вимогу та вжито заходів щодо погашення податкового боргу за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 у справі № 340/7159/23 контролюючому органу надано дозвіл на погашення податкового боргу ТОВ «Знам`янський граніт» у розмірі 4 221 025,71 грн за рахунок такого майна. Отже, стягнення заборгованості здійснюється податковим органом, а заявлення сільською радою окремої позовної вимоги призвело б лише до додаткових витрат.

Заперечуючи проти посилання апелянта на розташування на спірній земельній ділянці належного йому майнового комплексу, позивач зазначає, що наявність нерухомого майна не є перешкодою для розірвання договору оренди та не може бути підставою для збереження договірних відносин усупереч тривалому систематичному порушенню орендарем істотних умов договору.

Наявність у відповідача спеціального дозволу на користування надрами, на думку сільської ради, також не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату та не обмежує право орендодавця вимагати розірвання договору. Спеціальний дозвіл на користування надрами не замінює правової підстави користування земельною ділянкою та не надає відповідачу права безоплатно користуватися землею.

Позивач відхиляє і посилання відповідача на воєнний стан, скорочення попиту, відсутність державних замовлень, перебої з електропостачанням та зупинення роботи підприємства як на обставини непереборної сили. Сільська рада зазначає, що відповідач повинен довести надзвичайність і невідворотність таких обставин, їх безпосередній вплив на виконання конкретного зобов`язання та причинний зв`язок між ними і неможливістю сплати орендної плати.

Водночас відповідач не повідомляв орендодавця про настання форс-мажорних обставин і не надав сертифіката Торгово-промислової палати України або інших належних доказів, які підтверджували б неможливість виконання зобов`язань за договором. Саме по собі припинення або обмеження господарської діяльності підприємства не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату.

Таким чином, позивач вважає, що апелянт не спростував встановленого судом першої інстанції факту систематичної несплати орендної плати та не надав доказів, які свідчили б про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального чи процесуального права.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи від 13.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25. Витребувано з Господарського суду Кіровоградської області справу № 912/3132/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 05.05.2026 о 10:00 годині.

05.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника ТОВ «Знам`янський граніт» про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою та перебуванням на лікарняному представника апелянта, адвоката Ларіна А.С.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2026 клопотання представника ТОВ «Знам`янський граніт» задоволено, розгляд справи відкладено на 16.06.2026 о 10:30 год.

15.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника ТОВ «Знам`янський граніт» про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою та перебуванням на лікарняному представника апелянта, адвоката Ларіна А.С. Представник позивача Борідченко А.В. перед початком судового засідання повідомив суд про технічні проблеми з роботою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 клопотання представника ТОВ «Знам`янський граніт» задоволено, розгляд справи відкладено на 18.08.2026 об 11:30 год.

11.08.2026 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника ТОВ «Знам`янський граніт» про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника апелянта - адвоката Ларіна А.С. у щорічній основній відпустці з 03.08.2026 до 26.08.2026.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи зумовлюється не самим фактом відсутності представника учасника справи, а неможливістю розгляду справи у відповідному судовому засіданні.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася. Правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі, а матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для здійснення апеляційного перегляду за відсутності його представника.

Саме по собі перебування адвоката у щорічній відпустці не свідчить про неможливість участі відповідача в судовому засіданні через іншого представника. Доказів неможливості забезпечити таке представництво заявником не надано, тоді як процесуальне законодавство не обмежує учасника справи у кількості представників.

Крім того, розгляд цієї справи вже відкладався з 05.05.2026 до 16.06.2026 та з 16.06.2026 до 18.08.2026 за клопотанням відповідача.

З огляду на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, матеріали справи є достатніми для її розгляду, а заявником не обґрунтовано неможливості здійснення апеляційного перегляду за відсутності адвоката Ларіна А.С., колегія суддів не визнає наведені у клопотанні причини неявки поважними.

Ураховуючи також необхідність дотримання встановлених ГПК України строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання ТОВ «Знам`янський граніт» про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

25.05.2018 між Кіровоградською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) і ТОВ «Знам`янський граніт» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 42,3888 га кадастровий номер 3522286300:02:000:8515, яка розташована в с. Суботці Знам`янського району (далі - Договір, а.с. 10-12), за умовами якого:

- цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікатора, який діяв на дату укладення Договору - 11.01 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами" (п. 16),

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом 01.01.2017 року становить 74 034 733,00 гри, з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2018 року - 1,0, становить 74 034 733,00 гри (п. 5),

- орендна плата вноситься Орендарем в грошові формі в розмірі 3% від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 221 041,99 грн в рік або у місяць 185 086,83 грн (п. 9),

- орендна плата вноситься у такі строки: щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок Суботцівської сільської ради (п. 11).

- Договір укладено терміном до 27 грудня 2033 року (п. 8),

- дія Договору припиняється шляхом його розірвання, у тому числі, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (п. 37).

Сторони підписали Акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким таку передано у фактичне користування ТОВ «Знам`янський граніт» (а.с. 14).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав, сформованої станом на 15.12.2025, право оренди на земельну ділянку 3522286300:02:000:8515 зареєстровано за ТОВ «Знам`янський граніт», номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 26388876 від 29.05.2018 (а.с. 9).

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, право власності на земельну ділянку зареєстровано за Суботцівською сільською радою.

Як зазначає позивач, ТОВ «Знам`янський граніт» систематично не сплачує орендну плату за Договором оренди, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25, яким позовні вимоги Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області задоволено повністю: розірвано договір оренди земельної ділянки від 25.05.2018, зареєстрований державним реєстратором, номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 26388876 від 29.05.2018, кадастровий номер земельної ділянки 3522286300:02:000:8515; зобов`язано ТОВ «Знам`янський граніт» повернути Суботцівській сільській раді земельну ділянку комунальної власності площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515; стягнуто з ТОВ «Знам`янський граніт» на користь Суботцівської сільської ради 6 056,00 грн судового збору.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вимогами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 ЗУ «Про оренду землі»).

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з пунктом «д» ст.141 Земельного кодексу України систематична несплата земельного податку або орендної плати є однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором.

Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.05.2018 між Кіровоградською обласною державною адміністрацією як орендодавцем і ТОВ «Знам`янський граніт» як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки площею 42,3888 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:8515.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав, сформованої станом на 15.12.2025, право оренди на земельну ділянку 3522286300:02:000:8515 зареєстровано за ТОВ «Знам`янський граніт», номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 26388876 від 29.05.2018 (а.с. 9).

Стаття 317 ЦК України надає власнику права володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом власності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тож при укладанні договору оренди землі до орендаря переходить право володіти і користуватися об`єктом власності, а право розпоряджатися зберігається за власником. Тому, власник може на власний розсуд розпорядитись об`єктом і передати право власності на нього іншій особі.

Відповідно до статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про оренду землі» також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Тож чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Умовами Договору обумовлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для його зміни абр розірвання (пункт 38 Договору),

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, право власності на земельну ділянку зареєстровано за Суботцівською сільською радою.

Так, земельна ділянка, яка є предметом спірного Договору, була переведена з державної у комунальну власність, а позивач, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

За умовами пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 221 041,99 грн на рік, або 185 086,83 грн на місяць.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок Суботцівської сільської ради.

За доводами позивача, відповідач прострочив платежі зі сплати орендної плати з 2021 року, останній платіж з часткової сплати здійснено в січні 2025 року та станом на 01.12.2025 загальна сума заборгованості становить 10 796 219,70 грн (а.с. 18).

ТОВ «Знам`янський граніт» не надало доказів внесення орендної плати після січня 2025 року. Отже, станом на 01.12.2025 відповідач повністю не сплатив орендну плату щонайменше за дев`ять послідовних звітних періодів - із лютого по жовтень 2025 року, строки сплати за якими на зазначену дату настали.

Наведене свідчить про наявність більше ніж двох випадків повної несплати орендної плати у визначені договором строки, а тому порушення відповідача є систематичним у розумінні пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України.

Щодо доводів апелянта в частині того, що з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити порядок визначення окремих щомісячних нарахувань, зокрема чи застосовувалася індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки або індексація орендної плати, колегія суддів зазначає наступне

Предметом спору в цій справі є розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, а не стягнення визначеної позивачем суми заборгованості. Тому для застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України визначальним є встановлення факту повної несплати орендної плати у два та більше строки, визначені договором, а не встановлення остаточного розміру заборгованості.

Апелянт не надав доказів своєчасної та повної сплати орендної плати після січня 2025 року, а також обґрунтованого контррозрахунку, який би підтверджував відсутність заборгованості за відповідні звітні періоди.

Особливості відображення нарахувань у розрахунку позивача, зокрема зазначення різних сум за окремі місяці або відсутність окремого нарахування в певному місяці, не змінюють установленого договором щомісячного характеру обов`язку орендаря зі сплати орендної плати та не підтверджують виконання відповідачем цього обов`язку.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 918/391/23 зазначено, що потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Законодавцем врегульовано відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами Земельного кодексу України, а нормами Цивільного кодексу України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/391/23 вказала, що погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

Отже, навіть подальше погашення відповідачем усієї заборгованості не усунуло б факту вже допущеної систематичної повної несплати орендної плати у визначені договором строки та не вплинуло б на наявність передбаченої пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підстави для розірвання договору. Водночас у цій справі докази погашення відповідачем заборгованості відсутні.

Згідно доводів скаржника, останній пов`язує невиконання зобов`язань зі сплати орендної плати з повномасштабною збройною агресією, зменшенням попиту на продукцію кар`єру, припиненням державних і комунальних замовлень на дорожнє будівництво, подорожчанням пального, дефіцитом вантажного транспорту, перебоями з електропостачанням, затопленням обладнання та необхідністю обмеження виробничої діяльності.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами, тобто обставинами непереборної сили, є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, законодавчими та іншими нормативними актами.

Таким чином, для звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами сторона має довести не лише факт існування певних надзвичайних обставин, а й те, що такі обставини були невідворотними саме для виконання конкретного зобов`язання, об`єктивно унеможливили його виконання у встановлений строк та перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням договору.

Аналогічний підхід неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, у яких наголошено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, а сторона, яка на них посилається, повинна довести їх надзвичайність, невідворотність та причинний зв`язок із неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Саме по собі введення воєнного стану не свідчить про неможливість виконання будь-якого договірного зобов`язання та не звільняє орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату.

Верховний Суд неодноразово виснував, що у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів, адже це не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).

Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав доказів безпосереднього впливу обставин, які настали після 24.02.2022, на виконання грошового зобов`язання за договором. Не встановлено також належності спірної земельної ділянки та її користувача до визначених підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України випадків, за яких плата за землю не нараховується та не сплачується.

Отже, наведені апелянтом обставини можуть свідчити про ускладнення здійснення господарської діяльності та погіршення фінансового стану товариства, однак не підтверджують об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, не припиняють такого зобов`язання та не звільняють відповідача від обов`язку його виконати.

Доводи апелянта про те, що позивач мав заявити вимогу про стягнення заборгованості, тоді як розірвання договору не забезпечить надходження відповідних коштів до місцевого бюджету, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Стягнення заборгованості та розірвання договору є самостійними способами захисту порушеного права, кожен з яких має різну правову мету та спричиняє різні правові наслідки.

Закон не ставить можливість розірвання договору оренди землі в залежність від одночасного заявлення орендодавцем вимоги про стягнення заборгованості та не покладає на нього обов`язку поєднувати такі вимоги в одному позові.

Обраний позивачем спосіб захисту безпосередньо передбачений статтею 32 Закону України «Про оренду землі» та пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, відповідає характеру допущеного порушення і забезпечує досягнення правового результату, на який спрямований позов - припинення договірних відносин з орендарем, який систематично не сплачує орендну плату, повернення земельної ділянки її власнику та відновлення можливості розпоряджатися нею на власний розсуд.

Саме по собі стягнення наявної заборгованості не усуває факту систематичного порушення договору та не гарантує належного виконання орендарем зобов`язань у майбутньому. Отже, незаявлення позивачем окремої вимоги про стягнення заборгованості не свідчить про неефективність обраного способу захисту та не є підставою для відмови в задоволенні позову про розірвання договору.

Припущення апелянта про намір позивача передати частину земельної ділянки іншій особі, здійснення тиску на відповідача або переслідування іншої мети не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують установленого факту систематичного порушення відповідачем умов договору.

Висловлена позивачем позиція щодо можливого поділу земельної ділянки та подальшого розпорядження її частинами також не свідчить про зловживання правом, оскільки вирішення питання щодо подальшого використання земельної ділянки належить до повноважень її власника та може здійснюватися лише після припинення чинного права оренди з дотриманням установленої законом процедури.

Питання щодо можливого поділу земельної ділянки, її подальшої передачі в користування іншим особам та доцільності такого розпорядження не є предметом спору в цій справі, тому не впливають на вирішення питання про наявність передбачених законом підстав для розірвання договору оренди.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що розташування на земельній ділянці нерухомого майна, належного відповідачу на праві власності, а також наявність у нього спеціального дозволу на користування надрами не звільняють товариство від виконання договору оренди та не виключають можливості його розірвання з передбачених законом підстав.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо права особи, яка отримала спеціальний дозвіл на користування надрами, на оформлення користування відповідною земельною ділянкою не спростовують висновків суду в цій справі. У наведених апелянтом справах вирішувалося питання забезпечення реалізації права користування надрами, тоді як предметом цієї справи є наслідки систематичного невиконання орендарем уже укладеного договору в частині сплати орендної плати.

Право користування надрами і право користування земельною ділянкою є окремими правами, які виникають та припиняються на різних правових підставах. Спеціальний дозвіл на користування надрами сам по собі не замінює належним чином оформленого права користування землею та не усуває наслідків систематичного порушення договору оренди.

Розірвання договору не припиняє права власності відповідача на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно і не позбавляє його права звернутися до відповідного органу для оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування такого майна або реалізації права користування надрами.

Сплата відповідачем інших податків, зборів і рентних платежів, а також створення робочих місць не є виконанням окремого договірного обов`язку зі сплати орендної плати та не спростовує його систематичного порушення.

Разом з тим, наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України «Про оренду землі». Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду на протязі 15 діб (п. 21 договору).

Вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди. Тож за наявності правових підстав для розірвання договору оренди неодмінним є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку, що була у його користуванні.

Розірвання договору та повернення земельної ділянки у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об`єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, ураховуючи встановлені підстави розірвання договору оренди землі, що полягають у істотному порушенні орендарем його умов, ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй орендованої земельної ділянки, що переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.

Водночас, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначати, що розірвання спірного договору оренди землі не позбавляє відповідача права в подальшому звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що належить йому на праві власності.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції понижувального коефіцієнта 0,8 під час розподілу судових витрат, оскільки наведені доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо суті заявлених позовних вимог та не можуть бути підставою для скасування рішення в цілому. Водночас допущена судом першої інстанції неточність у визначенні розміру судового збору не впливає на вирішення спору по суті та може бути усунута судом, який ухвалив рішення, у передбаченому процесуальним законом порядку.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову належить залишити без змін.

Інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7262,20 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Знам`янський граніт» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.02.2026 у справі № 912/3132/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 01 вересня 2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів