Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №904/932/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/932/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Пєхова Петра Семеновича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26 (суддя Мілєва І. В., повне рішення складено 22.04.2026)

за позовом Комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води

до Фізичної особи-підприємця Пєхова Петра Семеновича, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води

про стягнення 30 735,19 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Комунальне підприємство "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради (КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Пєхова Петра Семеновича (ФОП Пєхов П. С. ) про стягнення 30 735,19 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є співвласником нежитлового приміщення - магазину "Заводський" площею 717,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, 12/57. Між сторонами існують правовідносини на підставі типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 114-Т/25 від 01.01.2025, який є публічним договором приєднання. Нежитлове приміщення відповідача було відключене від централізованого опалення у 2013 році, проте відключення не звільняє споживача від обов`язку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення. У період з січня 2025 року по грудень 2025 року відповідач не оплатив спожиту теплову енергію та послуги абонентського обслуговування, у зв`язку з чим позивач просив стягнути: 28 681,99 грн - основний борг, 596,24 грн - пеню, 490,06 грн - 3% річних, 966,90 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Пєхова Петра Семеновича на користь КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР 33 132,25 грн, а саме: 30 490,88 грн, з яких: 28 681,99 грн - основний борг, 352,56 грн - пеня, 489,43 грн -3% річних, 966,90 грн - інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 641,37 грн. В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами існують правовідносини на підставі типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання. Суд встановив, що КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР опублікувало типовий індивідуальний договір на своєму офіційному сайті 21.10.2021, і оскільки протягом 30 днів від співвласників будинку не надходило рішення про обрання моделі договірних відносин, з 01.01.2025 з ФОП Пєховим П. С. фактично укладено типовий індивідуальний договір. Суд визнав підтвердженою заборгованість відповідача за поставлену теплову енергію та послуги абонентського обслуговування у розмірі 28 681,99 грн, зазначивши, що факт постачання теплової енергії підтверджується актами здачі-прийняття робіт, розпорядженнями голови виконкому Жовтоводської міськради та інформацією фахівців відділу енергозбуту. Суд зазначив, що докази звернення відповідача до позивача з претензіями щодо ненадання послуги або надання її неналежної якості в матеріалах справи відсутні. Водночас суд здійснив перерахунок пені та 3% річних у зв`язку з неправильним визначенням позивачем початкових дат періодів нарахування за окремими актами, а також з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного обмеження нарахування штрафних санкцій, внаслідок чого зменшив розмір пені з 596,24 грн до 352,56 грн та 3% річних з 490,06 грн до 489,43 грн. Розмір інфляційних втрат у сумі 966,90 грн суд визнав розрахованим правильно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП Пєхов Петро Семенович подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП Пєхова П.С. заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у сумі 13 512 гривень 62 копійки, в решті позовних вимог відмовити повністю; зобов`язати КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР провести перерозподіл наданих ФОП Пєхову П. С. комунальних послуг за спірний період.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте на підставі неповно з`ясованих судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та до її неправильного вирішення.

Щодо порушення норм процесуального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення наводить лише аргументи та доводи позивача, однак не навів мотивів неврахування наданих відповідачем належних та допустимих письмових доказів та пояснень у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 74, 80, 86 ГПК України не було взято до уваги та не наведено мотивів відхилення наступних письмових доказів: витяг з інвентарної справи БТІ на приміщення магазину "Заводський"; копія акту обстеження підвального приміщення багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Заводська, 12, м. Жовті Води від 18.03.2026; копія акту обстеження частини приміщення магазину "Заводський", яка розташована на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку та належить апелянту, від 18.03.2026; копія листа позивача № 393/26 від 17.03.2026; альтернативний розрахунок теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення та розрахунок частки, розподіленої на відповідача; лист КП "Жовтоводськтепломережа" вих. № 556/26 від 09.04.2026.

Апелянт стверджує, що суть спору фактично зводиться до того, що позивач вважає підвальне приміщення магазину, в якому знаходяться холодильні камери та відсутні прилади опалення, опалюваним приміщенням, а тому його площа є базою для розподілу обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення згідно Методики № 315. Натомість апелянт вважає, що підвальне приміщення багатоквартирного житлового будинку, частина якого (378,6 кв.м.) належить відповідачу, відноситься до категорії "окремі приміщення з транзитними мережами опалення". Апелянт посилається на визначення термінів Методики № 315, згідно якої "опалюване приміщення" - це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та у якому забезпечується нормативна температура повітря, а "окремі приміщення з транзитними мережами опалення" - це окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку.

Апелянт зазначає, що згідно даних, встановлених актом обстеження підвального приміщення від 18.03.2026, трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення, прокладені у підвальному приміщенні, виконують функцію подачі теплової енергії до приладів опалення житлових приміщень (квартир), тобто функцію транзиту теплоносія, по всій довжині добре утеплені та ізольовані, підвальне приміщення не обладнане приладами опалення, самовільно демонтовані радіатори або наявне відгалуження на радіатори відсутні, що свідчить про те, що їх встановлення не було передбачено проектною документацією на будівлю. Апелянт вважає, що зазначений акт обстеження є належним та допустимим доказом того, що частина підвального приміщення (378,6 кв.м.), яка належить відповідачу, не є опалюваним приміщенням, а належить до категорії "окремі приміщення з транзитними мережами опалення", і тому не може бути базою для розподілу відповідачу обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення згідно п. 12 р. VI Методики № 315 у редакції з 28.01.2022.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що базою для розподілу відповідачу обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, є площа опалюваного приміщення частини магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (338,5 кв.м.), яка належить відповідачу та розташована на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується відповідним актом обстеження від 18.03.2026. Також відповідач вважає, що помилкове застосування позивачем у своїх розрахунках загальної площі (717,10 кв.м.), що складається з площі опалюваного приміщення магазину (338,5 кв.м.) та з площі приміщення підвалу (378,6 кв.м.), як бази для розподілу обсягу теплової енергії, призвело до значного завищення обсягів наданих послуг, що також підтверджується контррозрахунком відповідача, щодо якості якого позивач у відповіді на відзив конкретних заперечень не навів.

Апелянт посилається на аналогічну правову позицію Центрального апеляційного господарського суду у постанові від 23.02.2026 року у справі № 908/754/25.

Щодо порушення норм матеріального права апелянт зазначає, що порушення судом першої інстанції полягає у неправильному застосуванні норм п. 12 р. VI Методики № 315 у редакції з 28.01.2022, а також у незастосуванні норм матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме ст. ст. 545, 612, 613 ЦК України. Апелянт зазначає, що про існування публічного договору та нарахування плати за теплову енергію на загальнобудинкові потреби опалення він довідався лише з позовної заяви, яку отримав 04.03.2026 через Укрпошту. До того часу відповідач ніяких повідомлень, рахунків, актів наданих послуг, претензій від позивача не отримував, а позивачем не надано суду доказів направлення або вручення відповідачу документів на оплату спожитої теплової енергії у спірний період. Водночас за умовами п. 33 договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу, а споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (п. 34 договору). Відтак, на думку відповідача, він не міг виконувати зобов`язання з оплати нарахувань по публічному договору з моменту його укладення, через те, що позивач не надавав йому відповідних рахунків з інформацією про обсяг наданих послуг. Апелянт посилається на ч. 4 ст. 612, ч. 1, 2 ст. 613, ч. 4 ст. 545 ЦК України та вважає, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора з боку позивача, а позивачем не доведено можливість виконання відповідачем обов`язку щодо оплати послуг за договором за відсутності у відповідача відповідних рахунків. Оскільки рахунки за спірний період позивач направив відповідачу тільки 04.03.2026, кінцевий термін для виконання відповідачем обов`язку по сплаті наданих послуг пов`язаний саме з моментом заявлення позивачем такої вимоги.

Також апелянт вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції були порушені його права, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Апелянт посилається на практику ЄСПЛ, зокрема справи Хіро Бадані проти Іспанії (1994 р.), Руїс Торіха проти Іспанії (1994 р.), Ван Оошовен проти Бельгії (1997 р.), Проніна проти України, Хаджіанастасіу проти Греції, в яких ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у випадках, коли суд розглянув доводи лише однієї сторони, цілком ігнорував доречні та важливі аргументи сторони або виніс невмотивоване рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

КП "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів оплати судового збору, у розмірі 1029,95 грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 поновлено Фізичній особі-підприємцю Пєхову Петру Семеновичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пєхова Петра Семеновича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26. Розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради є юридичною особою, яка здійснює діяльність відповідно до Статуту підприємства та основним напрямом діяльності якої є виробництво і постачання теплової енергії, а також надання послуг з централізованого опалення об`єктам бюджетної сфери, житлового фонду та іншим господарським об`єктам.

Відповідач Пєхов П. С. є співвласником на праві спільної часткової власності нежитлового приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В натурі у власності відповідача перебуває частина зазначеного нежитлового приміщення загальною площею 717,1 кв. м. Зазначене приміщення розташоване у багатоквартирному будинку за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, 12.

Нежитлове приміщення відповідача було відключене від системи централізованого опалення у 2013 році. Водночас таке відключення не припинило правовідносин між відповідачем як власником приміщення та позивачем як виконавцем послуги з постачання теплової енергії, оскільки відповідач залишається співвласником спільного майна багатоквартирного будинку та, відповідно, бере участь у витратах, пов`язаних з його утриманням, у тому числі витратах на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем.

При цьому судом враховано положення пункту 12 пункту 42 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, відповідно до яких відключення споживача від систем централізованого опалення не звільняє його від обов`язку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії, що використовується для задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, зокрема для опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем.

Судом також встановлено, що відповідно до частини шостої статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, підлягає розподілу, зокрема, між власниками приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення.

Зазначені правовідносини між сторонами врегульовані умовами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 114-Т/25 від 01.01.2025, який є публічним договором приєднання та укладеним відповідно до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що договір був оприлюднений позивачем 21.10.2021 на офіційному веб-сайті КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР.

За умовами пункту 54 Типового індивідуального договору відключення приміщення споживача від систем централізованого опалення у встановленому законодавством порядку не припиняє дії договору. Відповідно до умов договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу за встановленими тарифами.

Судом встановлено, що обсяг спожитої відповідачем послуги визначався як частина загального обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358.

З 01.01.2025 позивач при проведенні нарахувань за послугу з постачання теплової енергії застосовував зазначену Методику. Відповідно до її положень загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення розподіляється, зокрема, на потреби безпосереднього опалення житлових та нежитлових приміщень і на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі, у тому числі опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем.

Встановлено, що відповідно до умов договору розрахунковим періодом є календарний місяць, а споживач зобов`язаний здійснювати оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом. Вартість послуги визначається виходячи із затвердженого тарифу та обсягу спожитої теплової енергії, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що початок та кінець опалювальних сезонів у м. Жовті Води визначалися відповідними розпорядженнями міського голови виконавчого комітету Жовтоводської міської ради. Факт надання послуги з постачання теплової енергії до будинку відповідача в опалювальних сезонах 2024-2025 та 2025-2026 років підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема листом ТОВ "Сфера ЖВ", інформацією фахівців відділу енергозбуту та актами надання послуг.

На підставі проведених відповідно до Методики розрахунків позивачем відповідачу були сформовані рахунки за послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 28 681,99 грн. Вказану суму відповідач у встановлені договором строки не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем, відповідно до умов договору та статті 625 Цивільного кодексу України, нараховано пеню у розмірі 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення в сумі 596,24 грн, три проценти річних у сумі 490,06 грн та інфляційні втрати у сумі 966,90 грн.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що за відповідачем утворилася заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 28 681,99 грн, а з урахуванням нарахованої пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат загальний розмір заявлених до стягнення коштів становить 30 735,20 грн.

За наслідками розгляду справи Господарський суд Дніпропетровської області рішенням, яке є предметом апеляційного перегляду, позов задовольнив частково та стягнув з ФОП Пєхова Петра Семеновича на користь КП "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради 33 132,25 грн, у тому числі 30 490,88 грн заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також 2 641,37 грн витрат зі сплати судового збору.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у випадках, передбачених процесуальним законом, зокрема якщо під час розгляду справи встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026, яким позов КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР до ФОП Пєхова П.С. про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задоволено частково: стягнуто з відповідача 30 490,88 грн, з яких 28 681,99 грн основного боргу, 352,56 грн пені, 489,43 грн 3 % річних, 966,90 грн інфляційних втрат, а також 2 641,37 грн судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом, а відповідно до частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Частиною шостою статті 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу надання послуги з постачання теплової енергії на підставі Типового індивідуального договору, який є публічним договором приєднання.

Судом встановлено, що відповідний типовий індивідуальний договір був оприлюднений КП "Жовтоводськтепломережа" ЖМР на офіційному веб-сайті 21.10.2021. Водночас доказів прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання іншої моделі договірних відносин у встановлений законодавством строк матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що з 01.01.2025 між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі типового індивідуального договору.

При цьому обов`язок відповідача брати участь в оплаті послуги з постачання теплової енергії не ставиться виключно у залежність від безпосереднього отримання теплової енергії для опалення належного йому нежитлового приміщення.

Відключення приміщення від системи централізованого опалення саме по собі не припиняє обов`язку його власника брати участь у витратах на теплову енергію, яка використовується для забезпечення загальнобудинкових потреб, якщо відповідний обсяг теплової енергії підлягає розподілу між співвласниками відповідно до законодавства та Методики № 315.

Отже, саме по собі відключення належного відповідачу приміщення від системи централізованого опалення у 2013 році не є підставою для повного звільнення відповідача від участі в оплаті теплової енергії, що використовується для загальнобудинкових потреб.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично навів лише аргументи позивача та не надав належної оцінки доказам і запереченням відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Обов`язок суду надати оцінку доказам не означає обов`язку погодитися з кожним доказом або аргументом сторони. Суд має навести мотиви, з яких він виходив при оцінці доказів та відхиленні істотних доводів сторін.

Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив докази, подані сторонами, у їх сукупності, надав оцінку запереченням відповідача щодо обсягу нарахованої теплової енергії, площі належного йому приміщення, факту відключення приміщення від централізованого опалення, порядку розподілу теплової енергії, а також факту надання відповідних послуг.

Таким чином, суд першої інстанції не залишив без оцінки доводи відповідача, а, навпаки, дослідив їх та мотивовано не погодився з правовими і фактичними висновками, яких відповідач намагався на їх підставі дійти.

Саме по собі те, що суд надав доказам відповідача іншу оцінку, ніж та, на якій наполягав апелянт, не свідчить про порушення статті 86 ГПК України.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження про те, що підвальне приміщення площею 378,6 кв. м не є опалюваним приміщенням у розумінні Методики № 315, а тому його площа не повинна враховуватися при визначенні частки відповідача в обсязі теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом.

Апелянт фактично ототожнює відсутність у підвальному приміщенні опалювальних приладів із відсутністю підстав для врахування площі такого приміщення при розподілі теплової енергії. Однак сам по собі факт відсутності радіаторів чи інших опалювальних приладів ще не свідчить про те, що відповідна площа автоматично виключається з розрахункової бази.

Для висновку про неправильність застосованої позивачем площі необхідно встановити, що відповідне приміщення за своїми технічними характеристиками, функціональним та проектним призначенням, а також з урахуванням положень Методики № 315 не повинно враховуватися при відповідному розподілі теплової енергії.

Водночас належних і достатніх доказів на підтвердження саме таких обставин відповідачем не надано.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на акт обстеження підвального приміщення від 18.03.2026.

Разом із тим зазначений акт складено 18.03.2026, тобто після спірного періоду нарахування. Відтак він підтверджує технічний стан приміщення на дату проведення обстеження, однак сам по собі не доводить, що протягом усього періоду, за який позивачем здійснено нарахування, відповідне приміщення мало саме ті характеристики та статус, на які посилається апелянт.

Крім того, посилання апелянта на те, що встановлення опалювальних приладів у підвальному приміщенні не передбачалося проектною документацією, саме по собі не підтверджує неправомірності проведеного позивачем розрахунку. Акт обстеження не є проектною документацією та не може замінювати первинні технічні документи, які могли б підтвердити проектне призначення приміщення, конфігурацію внутрішньобудинкової системи теплопостачання та її технічні характеристики.

Отже, поданий відповідачем акт обстеження від 18.03.2026 у сукупності з іншими доказами справи не є достатнім для висновку про те, що площа підвального приміщення 378,6 кв. м не підлягала врахуванню при розподілі теплової енергії за спірний період.

Зазначене має істотне значення, оскільки апелянт вважає, що позивач безпідставно визначив розрахункову площу у розмірі 717,1 кв. м, яка складається з площі першого поверху 338,5 кв. м та площі підвального приміщення 378,6 кв. м, тоді як, на думку відповідача, при розрахунку мала враховуватися лише площа 338,5 кв. м.

Разом із тим цей довід є похідним від твердження про те, що площа підвального приміщення взагалі не повинна враховуватися при розподілі теплової енергії.

Відповідно до статті 74 ГПК України саме відповідач, заперечуючи проти визначеної позивачем розрахункової бази, повинен був довести обставини, які свідчать про неправильність застосування площі 717,1 кв. м.

Однак таких належних та достатніх доказів відповідачем не надано.

Поданий відповідачем альтернативний розрахунок також не спростовує розрахунок позивача, оскільки ґрунтується на іншій вихідній величині - площі 338,5 кв. м. Водночас правильність застосування саме такої площі відповідач належними доказами не довів.

Таким чином, сам по собі контррозрахунок не може свідчити про неправильність розрахунку позивача, якщо покладена в його основу інша розрахункова база не підтверджена належними доказами.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо завищення обсягу теплової енергії є недоведеними.

Посилання апелянта на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2026 у справі № 908/754/25 не спростовує висновків суду першої інстанції у цій справі.

Судове рішення в іншій справі не має наперед установленого значення для оцінки доказів у цій справі, якщо фактичні обставини відповідних справ не є тотожними та не встановлені обставини, які відповідно до процесуального закону мають преюдиційне значення.

Апелянтом не доведено повної тотожності фактичних обставин справи № 908/754/25 та справи, що розглядається, зокрема щодо технічних характеристик приміщень, їх проектного призначення, стану внутрішньобудинкової системи теплопостачання та доказів, на підставі яких у кожній із справ здійснювався відповідний розрахунок.

Тому наведене судове рішення не може автоматично визначати результат розгляду цієї справи та не спростовує висновків місцевого господарського суду.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що до отримання позовної заяви він не знав про існування договору та нарахування плати за теплову енергію, у зв`язку з чим не міг виконати відповідне грошове зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини виникли на підставі типового індивідуального договору, який є публічним договором приєднання та був оприлюднений виконавцем на офіційному веб-сайті.

За таких обставин виникнення договірних правовідносин не ставилося у залежність від фактичного отримання відповідачем паперового примірника договору.

Сам факт неотримання відповідачем окремого примірника договору не звільняє його від виконання обов`язків, що виникли з такого договору.

Так само саме по собі ненадання рахунку на паперовому носії не свідчить про відсутність обов`язку оплатити надану послугу, якщо договором та законодавством визначені строк і порядок виконання відповідного грошового зобов`язання.

При цьому відповідач не довів, що протягом спірного періоду звертався до позивача з вимогою надати рахунки, повідомляв про неможливість виконання грошового зобов`язання саме у зв`язку з їх ненаданням або вчиняв інші дії, спрямовані на отримання відповідної інформації.

За таких обставин посилання апелянта на положення статей 545, 612, 613 ЦК України є безпідставними.

Для застосування положень статті 613 ЦК України необхідно встановити прострочення кредитора, тобто невчинення ним дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Однак відповідач не довів, що виконання ним грошового зобов`язання було об`єктивно неможливим саме внаслідок невчинення позивачем певних дій.

Навпаки, матеріалами справи підтверджено факт надання послуг, визначення їх вартості та наявність у відповідача невиконаного грошового зобов`язання.

Отже, підстав для висновку про прострочення кредитора судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено.

Не погоджується колегія суддів і з доводами апелянта щодо відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту отримання ним позовної заяви.

Строк виконання грошового зобов`язання визначений умовами договору, а тому виникнення прострочення пов`язується із закінченням встановленого договором строку оплати, а не з моментом отримання позовної заяви.

Водночас суд першої інстанції не прийняв розрахунок позивача без перевірки, а самостійно перевірив правильність визначення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Зокрема, суд встановив помилки у визначенні позивачем окремих періодів прострочення та, застосувавши передбачені законом обмеження щодо періоду нарахування пені, здійснив власний розрахунок.

У результаті заявлений позивачем розмір пені 596,24 грн було зменшено до 352,56 грн.

Так само суд перевірив розрахунок 3 % річних та встановив неправильність визначення окремих періодів їх нарахування, у зв`язку з чим розмір 3 % річних було зменшено з 490,06 грн до 489,43 грн.

Розрахунок інфляційних втрат у сумі 966,90 грн судом перевірено та визнано правильним.

Таким чином, місцевий господарський суд здійснив самостійну перевірку як основної заборгованості, так і похідних вимог, у тому числі не погодився з частиною розрахунку самого позивача та зменшив заявлені до стягнення суми пені та 3 % річних.

Безпідставними є також доводи апелянта про порушення його права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судове рішення повинно бути належним чином мотивованим, а суд має розглянути істотні доводи сторін. Водночас це не означає обов`язку суду надавати окрему детальну відповідь на кожен аргумент сторони, якщо із змісту рішення вбачається, що основні питання, які мають значення для вирішення спору, судом досліджені та оцінені.

У цій справі суд першої інстанції встановив правову природу відносин сторін, наявність договірних правовідносин, факт надання послуг, розмір основної заборгованості, порядок її визначення, дослідив заперечення відповідача щодо обсягу теплової енергії та здійснив перевірку розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Більше того, суд не погодився з частиною розрахунку позивача та зменшив розмір пені і 3 % річних.

Отже, твердження апелянта про однобічність розгляду справи та ігнорування його заперечень не відповідають змісту оскаржуваного рішення.

Щодо клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умови подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем повного тексту рішення 08.05.2026, а апеляційну скаргу подано 27.05.2026, тобто у межах двадцятиденного строку з дня вручення повного тексту рішення, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є наявними.

Водночас вирішення питання щодо поновлення процесуального строку не впливає на висновок суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги по суті.

Отже, доводи апеляційної скарги не свідчать про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач не надав належних та достатніх доказів, які б спростовували встановлений судом факт надання послуг, наявність у нього обов`язку брати участь в оплаті теплової енергії, що розподіляється на загальнобудинкові потреби, або правильність визначення позивачем розрахункової бази.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до пропозиції застосувати іншу розрахункову величину, а саме виключити з розрахунку площу підвального приміщення 378,6 кв. м.

Однак належними доказами необхідність такого виключення відповідач не довів.

При цьому суд першої інстанції, розглядаючи справу, не обмежився механічним прийняттям розрахунку позивача, а перевірив заявлені до стягнення суми та частково відмовив у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ФОП Пєхова П. С. 28 681,99 грн основної заборгованості, 352,56 грн пені, 489,43 грн 3 % річних та 966,90 грн інфляційних втрат, а всього 30 490,88 грн, відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на належній оцінці наявних у справі доказів.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 ухвалено з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 слід залишити без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26 ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пєхова Петра Семеновича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/932/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя А. О. КОШЛЯ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА