Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №917/1102/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/1102/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача – не з`явився;

відповідача (в режимі відеоконференції) – Винокурова А.О., довіреність №154 від 11.06.2026 року, витяг з ЄДР;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Акціонерного товариства «Сенс Банк» (вх.№1311П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року у справі №917/1102/25,

за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150),

до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (пл. Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600),

про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на двокімнатну квартиру, загальною площею 51,80 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка за рішенням суду була передана у власність Кременчуцької міської ради як відумерла спадщина, на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», в рахунок погашення заборгованості позичальника ( ОСОБА_1 ) за договором про надання споживчого кредиту №11213540000 від 11.09.2007 року та за договором про надання споживчого кредиту №11358529000 від 10.06.2008 року, що станом на 20.05.2025 року складає:

за договором кредиту 1 – 240777,56 (двісті сорок тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 56 копійок, а саме:

- заборгованість за кредитом – 69994,46 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 46 копійок;

- заборгованість по відсотках – 170783,10 (сто сімдесят тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 10 копійок;

за договором кредиту 2 – 36640,34 (тридцять шість тисяч шістсот сорок) доларів США 34 центiв, а саме:

- заборгованість за кредитом – 10309,77 (десять тисяч триста дев`ять) доларів США 77 центiв;

- заборгованість по відсотках – 26330,57 (двадцять шість тисяч триста тридцять) доларів США 57 цент,

шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року у справі №917/1102/25 (повний текст складено 25.05.2026 року, суддя Пушко І.І.) у позові відмовлено повністю.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року;

- ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі;

- стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив початок перебігу строку позовної давності. У спірних правовідносинах відбулась не просто заміна сторони у зобов`язані, адже, фактично мають місце абсолютно інші, нові правовідносини, і перебіг позовної давності для нових правовідносин не міг розпочатись раніше їх виникнення. Отже, перебіг позовної давності потрібно пов`язувати саме з фактом ухвалення судом рішення щодо відумерлості спадщини. У даній справі, позовна давність має обраховуватись з дня, коли позивач дізнався, що саме відповідач набув право власності на предмет іпотеки, та отримав відомості про особу, до якої він може пред`явити свої вимоги.

Як вказує скаржник, про перехід права власності на предмет іпотеки до відповідача після смерті боржника, іпотекодержателю стало відомо лише у 2024 році. Тобто саме з цієї дати позивач дізнався про те, що існує особа, яка відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набула статус іпотекодержателя. Отже, на переконання позивача, суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що позовна давність пропущена та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача – Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року у справі №917/1102/25. Встановлено відповідачу строк протягом якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1102/25.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 25.06.2026 року.

07.07.2026 року матеріали справи №917/1102/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7620 від 13.07.2026 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідач зазначає, що право вимоги банку виникло значно раніше - з моменту порушення боржником умов кредитних договорів, а саме з моменту ухвалення рішення Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області від 11.11.2011 року по справі №2-3044/1, яким було задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 08.12.2011 року по справі №2-1025/11, яким було задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором №11358529000 від 10.06.2008 року у сумі 113421,51 грн.

Так, у 2011 році відбулась зміна строку виконання основного зобов`язання кредитних договорів №11213540000 від 11.09.2007 року та №11358529000 від 10.06.2008 року, а відтак обов`язок достроково повернути кошти за кредитним договором настав саме у 2011 році і вказаний договір не містить умов щодо збільшення строку позовної давності, а тому при зверненні у 2025 році до суду із позовом щодо частини тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності. Тобто порушення права кредитора відбулося задовго до смерті боржника та тим більше задовго до визнання спадщини відумерлою. Отже, рішення суду про передачу майна територіальній громаді жодним чином не породило нового матеріального права банку.

У судовому засіданні 20.07.2026 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, забезпечення повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи до 20.08.2026 року про що винесено відповідну ухвалу.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 20.07.2026 року (вважається врученою 21.07.2026 року).

Позивач надав заяву (вх.№9109 від 19.08.2026 року), в якій зазначає, що апеляційну скаргу підтримує повністю та просить її задовольнити; провести судовий розгляд справи за відсутності представника АТ «Сенс Банк».

У судовому засіданні 20.08.2026 року представник відповідача оголосив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалі від 20.07.2026 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача, повідомленого належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.09.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – первісний кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі – позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11213540000 (далі – договір кредиту 1).

Згідно з п. 1.1. договору банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в сумі 80000,00 грн та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 11 вересня 2007 року (п. 1.2.1. договору кредиту 1).

Згідно з п. 1.2.2. договору кредиту 1, позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 10 вересня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3,. 4.9.,5.3,5.5,5.6,.5.8,5.10,7.4,9.2,9.14 договору. Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі.

Зокрема, п.5.5 договору кредиту 1 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов?язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору.

На виконання умов договору кредиту 1 первісний кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 80000,00 (вісімдесят тисяч) гривень.

Надані позивачем засвідчені копії виписок з особових рахунків позичальника ОСОБА_1 , складених первісним кредитором (АКІБ «Укрсиббанк»), підтверджують фактичне надання грошових коштів ОСОБА_1 як позичальнику АКІБ «Укрсиббанк» (первісним кредитором) відповідно до умов договору споживчого кредитування №11213540000 від 11.09.2007 року.

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги первісний кредитор уклав з позичальником і ОСОБА_2 договір іпотеки від 11.09.2007 року.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 51,80 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі – предмет іпотеки).

Як свідчить свідоцтво про право власності від 22.09.2025 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2025 року, квартира загальною площею 51,80 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_1 .

10.06.2008 року первісний кредитор і позичальник ( ОСОБА_1 ) уклали договір про надання споживчого кредиту №11358529000 (далі – договір кредиту 2).

Згідно з п. 1.2.2. договору кредиту 2 позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 10 вересня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3,. 4.9.,5.3,5.5,5.6,.5.8,5.10,7.4,9.2,9.14 договору. Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі.

Зокрема, п.5.5 договору кредиту 2 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов?язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору.

На виконання умов договору кредиту 2 первісний кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 11000,00 (одинадцять тисяч) доларів США.

Надані позивачем засвідчені копії виписок з особових рахунків позичальника ОСОБА_1 , складених Первісним кредитором (АКІБ «Укрсиббанк»), підтверджують фактичне надання грошових коштів ОСОБА_1 як позичальнику АКІБ «Укрсиббанк» (первісним кредитором) відповідно до умов договору споживчого кредитування №11358529000 від 10.06.2008 року.

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги первісний кредитор уклав з позичальником та майновим поручителем ОСОБА_2 договір іпотеки від 10.06.2028 року. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 51,80 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі – предмет іпотеки).

Так, 08.12.2011 року було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» відступило право вимоги за кредитними договорами, стороною яких є позичальник, ПАТ «Дельта Банк».

Згідно наявного в матеріалах справи договору №2098/К про відступлення прав вимоги від 09.12.2019 року, ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за кредитним договором 1 та кредитним договором 2 АТ «Альфа-банк» (далі – кредитор).

12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк», шляхом затвердження його в новій редакції.

30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису 1000681070177055612), а саме – змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (позивач у справі).

За таких обставин, АТ «Сенс Банк» (позивач) набув статусу нового кредитора за договорами кредиту 1 та 2, а також іпотекодержателя за іпотечними договорами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_1 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на майно, що залишилось після смерті останнього, в тому числі на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 11.09.2007 року та від 10.06.2008 року, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 іпотекодавець - ОСОБА_2 померла.

У листопаді 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулось до Крюківського районного суду м. Кременчука з заявою про визнання спадщини відумерлою (заінтересована особа: Кременчуцька міська рада). Під час розгляду даної заяви було встановлено, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті свого сина – ОСОБА_1 , інші спадкоємці у нього відсутні.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 22.10.2024 року (справа №537/5659/23), задоволено заяву АТ «Сенс Банк» про визнання спадщини відумерлою. Передано квартиру АДРЕСА_2 , як відумерлу спадщину у власність територіальної громади м. Кременчук Полтавської області в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

У грудні 2024 року позивач звернувся до Кременчуцької міської ради із заявою про задоволення вимог кредитора в рахунок погашення заборгованості за договорами кредиту 1 та 2 , в межах вартості визнаного відумерлим нерухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач визначив, що умови договорів кредиту 1 та 2 в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом боржником не виконані, у зв`язку з чим необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість за кредитними договорами станом на 20.05.2025 року складає:

1. за договором кредиту 1 – 240777,56 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 69994,46 грн; заборгованість по відсотках - 170783,10 грн;

2. за договором кредиту 2 – 36640,34 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом – 10309,77 доларів США; заборгованість по відсотках - 26330,57 доларів США.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, в основу для висновку для відмови в позові поклав те, що відповідачем до прийняття рішення по справі заявлено про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог як за договором кредиту 1, так і за договором кредиту 2. Тобто відмовив у задоволені позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, однак вважає помилковим висновок щодо застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У постанові ВП ВС від 14.06.2023 року у справі №755/13805/16-ц, в якій зроблено висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Якщо право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Отже, перш ніж відмовити у задоволенні позовних вимог суду необхідно дослідити зміст спірних правовідносин та встановити, чи підлягає позов задоволенню, тобто чи є порушення права та/або інтересу за захистом якого звернувся позивач та чи належний та ефективний спосіб захисту права обрано.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 11.11.2011 року у справі №2-3044/11 були задоволені позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав неналежного виконання договору про надання споживчого кредиту №11213540000 від 11.09.2007 року, для стягнення заборгованості на суму 83504,19 грн.

Зазначене рішення оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/21897822, є загальнодоступним, а тому викладені в ньому обставини визнаються загальновідомими відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу. Відомості про оскарження зазначеного рішення в апеляційному порядку в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Вказаним судовим рішеннями було встановлено наступні обставини:

«Між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого по всіх правах та зобов`язаннях виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та громадянином України ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11213540000 від 11.09.2007 року (надалі кредитний договір). Згідно з кредитним договором позивач надав відповідачу 1 кредит (грошові кошти) у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, на строк користування з 11 вересня 2007 року до 10 вересня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом, з розрахунку 15,50 % річних.

З метою забезпечення зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту позивачем та ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 (надалі Відповідач 2) було укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. 11.09.2007 року за реєстровим №9924, (надалі договір іпотеки).

Відповідно до п. 6.1.2 кредитного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач має право змінити терміни погашення кредиту та плати за кредит.

У зв`язку з порушенням відповідачем 1 ( ОСОБА_1 ) умов кредитного договору щодо погашення кредиту, позивач направив відповідачу 1 лист за вих.№139-11/642 від 11 березня 2011 року з пропозицією погасити заборгованість по кредитному договору. Також листа з аналогічними вимогами було направлено відповідачу 2 за вих.№139-11/643 від 11 березня 2011 року.

У добровільному порядку прострочену заборгованість за кредитом погашено не було.

Згідно з розрахунком позовних вимог, відповідно з урахуванням сторнування та перерахунку заборгованості, у зв`язку із зміною відсоткової ставки загальна сума заборгованості складає 83504 гривень 19 копійок.

За таких обставин суд вважає позов задовольнити та для стягнення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 в сумі 83504 гривень 19 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. 11.09.2007 року за реєстровим №9924, а саме квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною визначеною незалежним суб`єктом оціночної діяльності, але не менше 175740,00 грн (заставна вартість іпотеки)».

Крім того, заочним рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 08.12.2011 року у справі №2-1025/11 були задоволені позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованості за кредитним договором №11358529000 від 10.06.2008 року на загальну суму 113421,51 грн.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2013 року у справі №1615/5005/2012 рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08.12.2011 року залишено без змін. Таким чином, рішення набрало законної сили 25.12.2013 року.

Зазначене вище судове рішення оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/19630888, є загальнодоступним, а тому викладені в ньому обставини є загальновідомими відповідно до ч.3 ст.75 ГПК України.

Вказаними судовими рішеннями було встановлено обставину отримання ОСОБА_1 кредиту на суму 11000 доларів США за кредитним договором № 11358529000 від 10.06.2008 року.

Зокрема, в рішенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08.12.2011 року у справі №2-1025/11, з посиланням на вимоги ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України, якою визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, встановлено, що:

«…позичальник – ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язання належним чином не виконував у зв`язку з чим утворилась заборгованість за договором кредиту.

Як вбачається з довідки – розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 26.05.2011 року утворилась заборгованість за договором кредиту на загальну суму 113421 грн 51 коп., яка в свою чергу складається з суми простроченої основної заборгованості по кредиту – 10309 доларів США 77 центів, що по курсу НБУ станом на 26.05.2011 року 1 долар США – 7 грн 98370 коп.) еквівалентно 82310 грн 11 коп.; суми простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом – 3170 доларів США 31 центів, що по курсу НБУ еквівалентно 25310 грн 80 коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі 306 доларів США 57 центів, що по курсу НБУ еквівалентно 2447 грн 57 коп.; суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом 357 доларів США 36 центів, що еквівалентно 2583 грн 03 коп.; суми штрафу згідно п. 7.6 кредитного договору – 500 грн».

Так, зазначеними вище судовими актами встановлено, що в зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань щодо сплати чергових платежів, кредитором (банком) в 2011 році були пред`явлені вимоги про дострокове повернення отриманих позичальником кредитних коштів в повному обсязі як за договором кредиту 1, так і за договором кредиту 2, які були задоволені судом.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судом, умовами договорів кредиту 1 та 2 було передбачено строк повернення позичальником кредитних коштів до 10 вересня 2017 року.

Водночас, ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідна правова позиція є усталеною в судовій практиці та була викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №910/18015/17.

З огляду на викладене, на переконання суду апеляційної інстанції доволі сумнівним є визначення позивачем у позові про заборгованість позичальника ( ОСОБА_1 ) за договором про надання споживчого кредиту №11213540000 від 11.09.2007 року та за договором про надання споживчого кредиту №11358529000 від 10.06.2008 року, у розмірах: за договором кредиту 1 – 240777,56 (двісті сорок тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 56 копійок, а саме: заборгованість за кредитом – 69994,46 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 46 копійок; заборгованість по відсотках – 170783,10 (сто сімдесят тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 10 копійок; за договором кредиту 2 – 36640,34 (тридцять шість тисяч шістсот сорок) доларів США 34 центiв, а саме: заборгованість за кредитом – 10309,77 (десять тисяч триста дев`ять) доларів США 77 центiв; заборгованість по відсотках – 26330,57 (двадцять шість тисяч триста тридцять) доларів США 57 цент, оскільки відповідні суми розраховані, зокрема відсотки без урахування обставин прийняття судами ріщень у 2011 році та без урахування правової позиції Верховного Суду.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою може бути забезпечено виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути у майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Такі висновки, викладені також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №920/1771/14 та у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року зі справи №910/23369/17, від 22.01.2019 року зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 року зі справи №910/11511/18.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Предметом позову у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки та встановлення способу його реалізації.

Водночас, з огляду на встановлені обставини, а саме наявність рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 11.11.2011 року у справі №2-3044/11, то фактично позивачем вже реалізовано своє право вимоги за кредитними та іпотечним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.

При цьому відсутність відомостей про наявність виконавчого провадження не спростовує чинність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки і не спростовує обставину реалізації кредитором свого права на захист. Крім того, не пред`явлення кредитором виконавчого документа до виконання є наслідком суб`єктивної поведінки сторони і не може призводити до необхідності повторного розгляду спору.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за договором, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо повернення кредиту у тому числі і зобов`язання за договором іпотеки не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічні положення містить і частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з якою спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, з огляду на обставини даної справи, зокрема: іпотекодавець за іпотечним договором ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), до яких були заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та про звернення стягнення на передане в іпотеку майно і які були задоволені судом, померли; до Ради у подальшому перейшло відумерле майно в силу норм частини третьої статті 1277 ЦК України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 22.10.2024 року у справі №537/5659/23. Відповідно до положень частини четвертої статті 1277 ЦК України та в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» до Ради перейшли обов`язки ОСОБА_2 щодо виконання рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 11.11.2011 року у справі №2-3044/11.

Відповідно, у контексті наведеного вище та з урахуванням встановлених обставин, наразі обраний позивачем спосіб захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та встановлення способу реалізації такого предмету іпотеки не є ефективним з урахуванням обставин даної справи та приписів Закону України «Про виконавче провадження».

За позицією Великої Палати Верховного Суду (пункт 57 постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17), суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові, однак мотив відмови у позові – сплив позовної давності є невірним і в позові мало бути відмовлено з позиції обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга позивача – Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року у справі №917/1102/25 слід залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року у справі №917/1102/25залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 31.08.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук