Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №922/831/23 (638/26449/25) — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/831/23 (638/26449/25)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

учасників судового процесу: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№1388Х від 26.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/831/23(638/26449/25) (м. Харків, суддя Усатий В.О., повне рішення складено 08.06.2026)

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків,

до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», м. Харків,

про захист прав споживачів, -

в межах справи про банкрутство Комунального підприємства «Житлокомсервіс»,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Харкова з позовною заявою до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», в якій просила суд, зокрема, звільнити позивачку від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Визнати дії Комунального підприємства «Житлокомсервіс» щодо відмови у списанні заборгованості за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) понад трирічний строк позовної давності таким, що порушують права споживача. Визнати заборгованість за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), нараховану Комунальним підприємством «Житлокомсервіс» в розмірі 5774,74 грн. станом на 01.07.2022 року безнадійною дебіторською заборгованістю у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» скасувати та списати з бухгалтерського обліку підприємства та особового рахунку по квартирі розташованій по вул. Отакара Яроша, 39 в м.Харкові №1000430943 безнадійну дебіторську заборгованість по оплаті житлово - комунальних послуг (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) в розмірі 5774,74 грн. визначеної КП "Житлокомсервіс" станом на 01.07.2022 року, яка нарахована понад трирічний строк позовної давності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 05.01.2026 відкрито провадження у справі за позовною заявою позивача ОСОБА_1 до відповідача Комунального підприємства «Житлокомсервіс» про захист прав споживача. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

21.01.2026 до Шевченківського районного суду м. Харкова від представника відповідача надійшла заява, в якій останній просив суд справу передати до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи №922/831/23 про банкрутство КП «Житлокомсервіс».

02.03.2026 до Шевченківського районного суду м. Харкова від представника позивача надійшла уточнена позовна заява (вх.№14713), в якій останній просив суд прийняти в провадження даний уточнений позов. Розглядати уточнений позов в порядку спрощеного позовного провадження. Звільнити позивачку від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Визнати дії Комунального підприємства «Житлокомсервіс» щодо відмови у списанні заборгованості за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) понад трирічний строк позовної давності з урахуванням законодавчого визначення даного відліку з огляду на карантин та військовий стан, таким, що порушують права споживача. Визнати заборгованість за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), нараховану Комунальним підприємством «Житлокомсервіс» в розмірі 5776,12 грн. станом на 01.03.2017 року безнадійною дебіторською заборгованістю у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» скасувати та списати з бухгалтерського обліку підприємства та особового рахунку по квартирі АДРЕСА_1 №1000430943 безнадійну дебіторську заборгованість по оплаті житлово - комунальних послуг (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) в розмірі 5776,12 грн. визначеної КП «Житлокомсервіс» станом на 01.03.2017 року. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» скоригувати дані по особовому рахунку № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_1 з урахуванням проведеного списання.

Аналогічна за змістом уточнена позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м.Харкова 02.03.2026 (вх.№14708).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 09.03.2026 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» про захист прав споживачів постановлено передати до Господарського суду Харківської області для розгляду спору по суті в межах справи №922/831/23 про банкрутство Комунального підприємства «Житлокомсервіс».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2026 клопотання позивача, викладене у резолютивній частині позовної заяви, про звільнення від сплати судового збору - задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви (№922/831/23 (638/26449/25). Залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху після відкриття провадження. Надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків.

Крім того, у вищезазначеній ухвалі судом зазначено, що при дослідженні матеріалів даної справи відсутні жодні процесуальні документи Шевченківського районного суду м. Харкова (протокольні або письмові ухвали) та будь-які докази щодо розгляду Шевченківським районним судом м. Харкова заяв по суті справи позивачки, зокрема, уточненої позовної заяви (вх.№14713 від 02.03.2026 та вх.№14708 від 02.03.2026) та клопотання, викладеного у резолютивній частині позовної заяви про звільнення позивачки від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи вищевикладене, суд постановив зазначену ухвалу з урахуванням первинно сформованих позивачкою позовних вимог, які були фактично прийняті Шевченківським районним судом м. Харкова ухвалою від 05.01.2026 про відкриття провадження у справі.

09.04.2026 до Господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла уточнена позовна заява (вх.№8470).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.04.2026 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 (вхідний номер 1134/26) до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до розгляду в межах справи № 922/831/23 про банкрутство Комунального підприємства «Житлокомсервіс». Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано позивачу на підставі ст.ст. 161, 169 ГПК України протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали подати додаткові пояснення щодо актуальності раніше поданих у цій справі заяв та клопотань, які не були розглянуті попереднім складом суду. Відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відзивів. Докази надіслання відповіді на відзив іншим сторонам надати суду. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншим сторонам надати суду. Роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-167 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить звільнити позивачку від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Слухати апеляційну скаргу за відсутністю позивача та його представника. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року у справі №922/831/23 (638/26449/25) повністю. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Визнати дії Комунального підприємства «Житлокомсервіс щодо відмови у списанні заборгованості за житлово-комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) понад трирічний строк позовної давності з урахуванням законодавчого визначення даного відліку з огляду на карантин та військовий стан, такими, що порушують права споживача. Визнати заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), нараховану Комунальним підприємством «Житлокомсервіс» в розмірі 5776,12 грн станом на 01.03.2017 року безнадійною дебіторською заборгованістю у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» скасувати та списати з бухгалтерського обліку підприємства та особового рахунку по квартирі № 41, розташованій по вул. Отакара Яроша, 39 в м.Харкові №1000430943 безнадійну дебіторську заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) в розмірі 5776,12 грн, визначеної КП «Житлокомсервіс» станом на 01.03.2017 року. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» скоригувати дані по особовому рахунку № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_1 з урахуванням проведеного списання.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує про те, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів фактичного порушення її прав чи законних інтересів є помилковим. Апелянт зазначає, що згідно з п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.

Проте Відповідач продовжує відображати в рахунках за особовим рахунком № НОМЕР_1 заборгованість у розмірі 5776,12 грн, яка виникла понад 9 років тому (станом на 01.03.2017 р.). Постійне включення до щомісячних платіжних документів неіснуючого/простроченого боргу перекручує реальну вартість поточних послуг, вводить споживача в оману та є формою психологічного та економічного тиску. Наявність неправомірно обліковуваного боргу створює позивачці як споживачу штучні перешкоди при можливих правочинах із майном, що значно знижує можливості її відчуження (продажу), а також впливає на визначення ринкової вартості квартири, що безпосередньо порушує майнові права та законний інтерес Позивачки на актуальні та достовірні дані її особового рахунку;

- суд не врахував, що в даному випадку предметом спору є не застосування позовної давності як процесуального захисту, а визнання дій підприємства-монополіста протиправними та зобов`язання вчинити дії з коригування обліку (виключення безнадійного боргу), що є самостійним та ефективним способом захисту порушеного права споживача (ст. 16 ЦК України);

- обліковування боргу, за яким сплив строк позовної давності, та відмова у його списанні за наявності офіційного звернення споживача (від 14.09.2025 р.) суперечить засадам добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України). Належним інструментом відновлення прав є саме зобов`язання виконавця послуг провести коригування та актуалізацію особового рахунку, що відповідає сталій практиці Верховного Суду у сфері житлово-комунальних послуг.

Позивач заявила відповідачу, що борг понад три роки нею не визнається, отже ці обставини вказують на те, що у відповідача є впевненість, що вищезазначений борг повернуто не буде, право на стягнення вказаного боргу через суд також втрачено через сплив строку позовної давності.

Крім того, скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №753/8902/20-ц.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.06.2026 для розгляду справи №922/831/23(638/26449/25) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/831/23(638/26449/25). Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

07.07.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/831/23(638/26449/25) (вх.№7486).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/831/23(638/26449/25). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№1388Х від 26.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/831/23(638/26449/25). Призначено справу до розгляду на "20" серпня 2026 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 20.08.2026 учасники провадження у справі не з`явились.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (ч. 7 ст. 242 ГПК України).

Про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлена належним чином шляхом направлення копії ухвали від 13.07.2026 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яка не була доставлена з причин «адресат відсутній».

Про дату, час та місце судового засідання представник позивача - адвокат Юрко О.Г. та відповідач - Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» повідомлені шляхом направлення копії ухвали від 13.07.2026 до їх електронних кабінетів в системі «Електронний суд».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, у скарзі апелянт просив суд, зокрема, слухати апеляційну скаргу за відсутністю позивача та його представника.

Ураховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, адресою реєстрації місця проживання Юрко Алли Миколаївни є АДРЕСА_2 . КП "Житлокомсервіс" надає позивачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з твердженнями позивача, які містяться в позовній заяві, відповідно до отриманих від відповідача рахунків, за особовими рахунком № НОМЕР_1 , нарахована заборгованість за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудиноквих територій) станом на 01.03.2017 року в сумі 5776,12 грн., станом на 08.09.2025 року в сумі 5021,49 грн, станом на 01.03.2026 рік 5264,79 грн.

Як зазначено позивачем, отримані послуги, останні 9 років сплачуються в повному обсязі з зазначенням виду послуг та періоду їх надання.

З огляду на вищезазначене, 14.09.2025 року позивач звернулась до відповідача з заявою про списання суми безнадійної дебіторської заборгованості, яка була зареєстрована у відповідача.

27.09.2025 року позивачем отримано відповідь відповідача від 25.09.2025 року за вих. № Ю-25/657307-03, в якій зазначено, що списання безнадійної заборгованості, по якій минув трирічний строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства, а також зазначено про відсутність підстав для списання заборгованості та надано довідку про нарахування та сплату послуг по особовому рахунку № НОМЕР_1 (квартира АДРЕСА_1 ) за період з 01.07.2022 року по 15.09.2025 року.

Крім того, як зазначено позивачем, останнім подано адвокатський запит щодо встановлення розміру заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 за житлово - комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) станом на 01.03.2017 року.

14.02.2026 року отримано відповідь на поданий адвокатський запит за вих.№1057/2/07-05 та витребувану інформацію, згідно якої заборгованість за житлово комунальні послуги (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) станом на 01.03.2017 року складає 5776,12 грн.

Як стверджував позивач, в даному випадку мають місце порушення прав позивача як споживача вищезазначених комунальних послуг на списання заборгованості, по якій минув строк позовної давності та актуалізації даних по особового рахунку по квартирі, де вона мешкає, відповідно неправильне визначення ціни послуг на сьогодні через несписання даного боргу, що є порушенням прав споживачів відповідно до п.7 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

За результатом розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд мотивував рішення тим, що відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Зобов`язання позивача оплатити послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Звертаючись до суду з цим позовом, Юрко А.М. вказала на пропуск строку позовної давності щодо стягнення з неї заборгованості. Місцевий господарський суд зауважив, що застосування строку позовної давності можливе у тому випадку, якщо відповідну заяву подано особою, до якої пред`явлені позовні вимоги, строк позовної давності за якими сплив, тобто відповідачем у справі. У даному випадку КП "Житлокомсервіс" із вимогами до Юрко А.М. про стягнення заборгованості за спірний період у судовому порядку не зверталося. З огляду на вказане, посилання позивача на те, що заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території має бути скасована відповідно до положень ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, не відповідає вимогам закону та є безпідставною, оскільки строки позовної давності можуть застосовуватись за клопотанням відповідача при розгляді судом спорів, у тому числі за вимогами кредиторів до боржників.

Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території підлягає списанню як безнадійна заборгованість на підставі п.14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України. Суд вказав на те, що прострочена дебіторська заборгованість є безнадійною у випадках: коли прострочена дебіторська заборгованість обліковується за суб`єктами господарювання, які ліквідовані без правонаступників та виключені з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ: коли установами вжито всіх заходів по проведенню претензійно-позовної роботи, інших заходів щодо стягнення заборгованості відповідно до чинного законодавства. Місцевий господарський суд зауважив, що виходячи з положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства. Особовий рахунок позивача в КП "Житлокомсервіс" є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора.

Суд звернув увагу на те, що відносини, які виникли між сторонами є цивільно-правовими та урегульовані приписами Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами користування приміщеннями жилих будинків і прибудинкових територій, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1991 року № 572, а не Податковим кодексом України. Отже, зазначені вимоги Закону та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» не надають суду повноважень щодо зобов`язання відповідача списати виниклу у позивача заборгованість, як безнадійну.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження будь - якого фактичного порушення її прав чи законних інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Перелік житлово-комунальних послуг визначено статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 . Враховуючи зазначене, позивач користуються послугами з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, зобов`язання позивача оплатити послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Звертаючись до суду з даним позовом, Юрко Алла Миколаївна вказала на пропуск строку позовної давності щодо стягнення з неї заборгованості.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що в даному випадку предметом спору є не застосування позовної давності як процесуального захисту, а визнання дій підприємства-монополіста протиправними та зобов`язання вчинити дії з коригування обліку (виключення безнадійного боргу), що є самостійним та ефективним способом захисту порушеного права споживача (ст. 16 ЦК України).

Проте, апеляційний господарський суд відхиляє вказані доводи апелянта як безпідставні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що застосування строку позовної давності можливе у тому випадку, якщо відповідну заяву подано особою, до якої пред`явлені вимоги, строк позовної давності за якими сплив, тобто відповідачем у справі.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у даному випадку КП "Житлокомсервіс" із вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спірний період у судовому порядку не зверталося. А тому, посилання позивача на те, що заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території має бути скасована відповідно до положень ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, не відповідає вимогам закону та є безпідставною, оскільки строки позовної давності можуть застосовуватись за клопотанням відповідача при розгляді судом спорів, у тому числі за вимогами кредиторів до боржників.

Отже, наведені норми свідчать про те, що застосування наслідків спливу позовної давності можливе лише у межах судового спору, ініційованого комунальним підприємством про стягнення боргу, і лише за відповідною заявою відповідача.

Таким чином, з огляду на те, що у цій справі відповідач із позовними вимогами про стягнення заборгованості до позивача не звертався, у даному судовому спорі положення ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України не можуть бути застосовані як самостійна матеріально-правова підстава для зобов`язання відповідача списати борг.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач посилається, зокрема на пункти 14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237 вказує на те, що заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території підлягає списанню як безнадійна заборгованість.

Пунктом 14.1.11 статті 14 Податкового кодексу України визначено термін «безнадійна заборгованість» - це заборгованість, зокрема, за зобов`язаннями щодо яких минув строк позовної давності.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, визнання заборгованості безнадійною покладено на суб`єкта господарювання, тобто кредитора.

Виходячи з положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства.

Особовий рахунок позивача в КП "Житлокомсервіс" є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум, як правильно зазначив місцевий господарський суд є правом кредитора.

Таким чином, списання безнадійної дебіторської заборгованості (у тому числі тієї, щодо якої сплив строк позовної давності) відповідно до положень Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» є господарською діяльністю кредитора. При цьому, суд не наділений повноваженнями зобов`язувати підприємство здійснювати списання заборгованості як безнадійної.

Крім того, правовідносини, які виникли між сторонами є цивільно-правовими та урегульовані приписами Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами користування приміщеннями жилих будинків і прибудинкових територій, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1991 року № 572, а не Податковим кодексом України.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що висновок суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів фактичного порушення її прав чи законних інтересів є помилковим. Апелянт зазначає, що згідно з п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином. Проте відповідач продовжує відображати в рахунках за особовим рахунком № НОМЕР_1 заборгованість у розмірі 5776,12 грн, яка виникла понад 9 років тому (станом на 01.03.2017 р.). Постійне включення до щомісячних платіжних документів неіснуючого/простроченого боргу перекручує реальну вартість поточних послуг, вводить споживача в оману та є формою психологічного та економічного тиску. Наявність неправомірно обліковуваного боргу створює позивачці як споживачу штучні перешкоди при можливих правочинах із майном, значно знижує можливості її відчуження (продажу), а також впливає на визначення ринкової вартості квартири, що безпосередньо порушує майнові права та законний інтерес Позивачки на актуальні та достовірні дані її особового рахунку.

Вказані доводи скаржника суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема ціну продукції визначено неналежним чином.

Водночас, суд зазначає, що відображення в особовому рахунку заборгованості за попередні періоди, за якою відповідач не пред`являв позовних вимог про стягнення, само по собі не змінює ціну (тариф) поточних послуг, не впливає на обсяг і якість фактично наданих послуг. У даному випадку ціна (тариф) послуг встановлюється відповідно до законодавства і договорів, а не шляхом включення до рахунку відомостей про попередню заборгованість.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

Відтак, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес).

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження будь - якого фактичного порушення її прав чи законних інтересів.

Твердження апелянта про те, що постійне включення до рахунків неіснуючого/простроченого боргу вводить споживача в оману, створює психологічний та економічний тиск, а також утворює штучні перешкоди при можливих правочинах із майном і знижує ринкову вартість квартири, не підтверджені жодними належними, допустимими та достатніми доказами. Позивачем не надано суду документів, які б свідчили про відмову потенційних покупців від укладення договору купівлі-продажу квартири з посиланням на наявність заборгованості, відомостей про відмову нотаріуса чи державного реєстратора у вчиненні реєстраційних дій, експертного висновку чи іншої оцінки впливу відображення заборгованості на ринкову вартість майна або будь-яких інших доказів настання реальних негативних майнових чи немайнових наслідків.

Щодо посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 753/8902/20-ц, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 753/8902/20-ц позивач, зокрема, просив визнати заборгованість за послуги з централізованого опалення безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на неправомірність її нарахування, а також зобов`язати комунальне підприємство видати довідку про відсутність заборгованості. Вирішуючи питання щодо належності обраного позивачем способу захисту, Верховний Суд виходив із конкретного змісту спірних правовідносин та характеру порушення, на усунення якого були спрямовані заявлені вимоги.

Натомість у справі, що переглядається, позивач не оспорює правомірність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та не посилається на відсутність підстав для виникнення відповідного грошового зобов`язання. Підставою вимог про визнання заборгованості безнадійною та зобов`язання відповідача списати її з бухгалтерського обліку та особового рахунку позивач визначає виключно сплив позовної давності щодо вимог про її стягнення.

Водночас сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому обов`язку боржника, не свідчить про безпідставність нарахування заборгованості та не є самостійною підставою для її списання. За змістом статей 256, 267 ЦК України позовна давність визначає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а її сплив, за наявності відповідної заяви сторони у спорі, є підставою для відмови у позові про захист такого права.

Отже, сплив позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості не свідчить про припинення відповідного грошового зобов`язання та сам по собі не породжує у боржника права вимагати в судовому порядку визнання такої заборгованості безнадійною і її списання з бухгалтерського обліку та особового рахунку.

Таким чином, правовідносини у справі № 753/8902/20-ц та у справі, що переглядається, відрізняються як фактичними обставинами, так і правовими підставами заявлених вимог. Висновки Верховного Суду, сформульовані у справі № 753/8902/20-ц, не містять висновку про наявність у споживача права на списання належним чином нарахованої заборгованості виключно внаслідок спливу позовної давності щодо вимог про її стягнення, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у наведеному апелянтом значенні.

За таких обставин посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 753/8902/20-ц не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Крім того, апелянт зазначає, що обліковування боргу, за яким сплив строк позовної давності, та відмова у його списанні за наявності офіційного звернення споживача (від 14.09.2025 р.) суперечить засадам добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апелянта як безпідставні з огляду на те, що такі посилання не можуть підміняти спеціальні норми про позовну давність і бухгалтерський облік. Відповідач надав позивачеві вмотивовану відповідь про відсутність підстав для списання заборгованості на звернення від 14.09.2025 р., а вказані дії відповідача не виходять за межі дозволеної законом поведінки і не можуть кваліфікуватися як недобросовісні.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/831/23(638/26449/25) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 31.08.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян