Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №910/1539/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року Справа № 910/1539/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Романюк Ю.Г. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 травня 2026 року (повний текст складено 05.06.2026) у справі №910/1539/26 (суддя Машевська О.П.)

за позовом 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Олександровича

про стягнення 106 791, 44 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.05.2026 у справі №910/1539/26 позов 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Олександровича про стягнення 106 791,44 грн, задоволено частково.

Зменшено пеню на 80% із обґрунтованої суми 106 791,44 грн до 21 358,29 грн.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Олександровича на користь 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) 21 358,29 грн пені та 3 328,00 грн судового збору.

У стягненні 85 433,15 грн пені відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 поновлено ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.05.2026 у справі №910/1539/26. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня отримання даної ухвали, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У письмових поясненнях апелянт підтримує вимоги апеляційної скарги та, заперечуючи проти доводів відзиву, наголошує на помилковому застосуванні судом першої інстанції положень законодавства про оборонні закупівлі та недоведеності обставин, покладених в основу зменшення розміру пені на 80 %.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.09.2025 між 130 Головним центром зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – Покупець) та фізичною особою-підприємцем Мельником Олександром Олександровичем (далі – Продавець) укладено Договір № 270-25 про закупівлю машин для обробки даних (захищених ноутбуків) (далі – Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, його предметом є закупівля за кодом CPV за ДК 021:2015 – 30210000-4 "Машини для обробки даних (апаратна частина)" (захищені ноутбуки).

Згідно з пунктом 1.2 Договору, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця захищені ноутбуки (далі – Товар) у кількості, асортименті та за ціною відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток № 1), а Покупець – прийняти та оплатити Товар у порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, Товар постачається (передається) та відвантажується Продавцем в упаковці та з маркуванням заводу (фірми)-виробника. При цьому товар повинен бути новим та відповідати встановленим вимогам щодо якості.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що гарантійний строк експлуатації товару, протягом якого гарантується його використання за призначенням та виконання продавцем гарантійних зобов`язань, становить 12 місяців.

Відповідно до пункту 2.7 Договору, у разі істотного порушення вимог щодо якості Товару (....) Покупець має право за своїм вибором: відмовитися від Договору або вимагати заміни Товару.

Пунктом 3.1 Договору визначено його ціну у розмірі 3 813 975,00 грн без ПДВ відповідно до Специфікації.

Згідно з пунктом 4.2 Договору, платником та одержувачем Товару є Покупець.

Відповідно до пункту 4.3 Договору, розрахунок за Товар здійснюється Покупцем лише після його фактичного отримання та за фактично отриманий обсяг Товару належної якості на підставі належним чином оформлених і підписаних Сторонами рахунків (рахунків-фактур) та видаткових накладних Продавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару та відповідних документів, які є підставою для оплати, шляхом перерахування коштів на рахунок Продавця.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що Продавець здійснює поставку та передачу Товару Покупцю разом з усіма документами, необхідними для його прийняття на умовах Договору, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту надходження заявки Покупця, але не пізніше ніж 30.11.2025, на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс у редакції 2010 року) за кінцевим місцем призначення, що знаходиться за адресою: (.....). Право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.

Згідно з пунктом 5.3 Договору, прийняття Товару за кількістю та якістю здійснюється представниками Покупця у присутності представника Продавця одразу після прибуття Товару до місця поставки, про що складається видаткова накладна. У разі встановлення порушення якості Товару або нестачі будь-якої його кількості представники Покупця та Продавця відображають такі обставини у видатковій накладній, про що складається відповідний акт.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити кошти за поставлений Товар (пункт 6.1.1), а також прийняти поставлений Товар згідно з видатковою накладною (пункт 6.1.2).

Згідно з пунктом 6.3 Договору, Продавець зобов`язаний забезпечити передачу Товару у строк, встановлений Договором (пункт 6.3.1), забезпечити його перевезення (поставку) власним транспортом або за власний рахунок до місця передачі (пункт 6.3.2), забезпечити за власний рахунок маркування та упаковку Товару, необхідні для його перевезення до місця призначення (пункт 6.3.3), а також нести всі ризики, пов`язані з поставкою Товару, до моменту підписання документів, що підтверджують його приймання-передачу Покупцю (пункт 6.3.5).

Відповідно до пункту 7.2 Договору, за порушення Продавцем строків виконання зобов`язання з нього стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, щодо якого допущено прострочення виконання, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Відповідно до пункту 8.1 Договору, Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які не існували під час його укладення та виникли поза волею Сторін.

Пунктом 8.2 Договору визначено перелік форс-мажорних обставин.

Згідно з пунктом 8.3 Договору, доказом виникнення форс-мажорних обставин є сертифікати про такі обставини, що видаються Торгово-промисловою палатою України (регіональними торгово-промисловими палатами) про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Зазначені сертифікати мають бути внесені до Єдиного реєстру сертифікатів, а інформацію Покупцю щодо їх внесення до такого реєстру надає Продавець.

Відповідно до пункту 9.1 Договору, у разі виникнення спорів чи розбіжностей за Договором або у зв`язку з ним Сторони зобов`язалися вживати всіх необхідних заходів для досягнення згоди шляхом переговорів та/або листування.

Пунктом 9.4 Договору передбачено, що у разі судового вирішення спору вся переписка між Сторонами здійснюється за відповідними електронними адресами, що є належним та допустимим доказом у суді.

Згідно з пунктом 10.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2025 включно, а в частині оплати за поставлений Товар – до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

Пунктом 12.6 Договору передбачено, що закінчення строку його дії не звільняє Сторони від повного виконання взятих на себе зобов`язань, відповідальності за порушення Договору, яке мало місце під час його дії, а також від виконання гарантійних зобов`язань.

Пунктом 12.8 Договору визначено, що до вимог про стягнення штрафу та пені застосовується позовна давність тривалістю один рік.

Листом № 01 від 28.11.2025 відповідач повідомив позивача про неможливість поставки Товару у строки, погоджені Договором та просив продовжити строк його поставки до 31.01.2026.

У зв`язку з непоставкою відповідачем Товару у встановлений Договором строк позивач направив на його адресу лист-повідомлення вих. № 02.8.5/8555-25-Вих від 01.12.2025, в якому повідомив про порушення строків виконання договірних зобов`язань, зокрема, щодо передачі Товару.

У подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 (вих. №02.8.5/9444-25-Вих від 29.12.2025) про сплату штрафних санкцій.

08.01.2026 відповідач листом № 08/01-26 повідомив позивача про визнання прострочення строку поставки Товару та просив врахувати виняткові об`єктивні обставини.

Листом від 13.01.2026 позивач повідомив відповідача про ненадання належних підтвердних документів щодо виникнення обставин непереборної сили.

У відповідь листом від 13.01.2026 відповідач повідомив позивача про процедуру звернення до Торгово-промислової палати України з метою отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин.

Звертаючись до суду з позовом, 130 Головний центр зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) посилався на те, що фізичною особою-підприємцем Мельником Олександром Олександровичем порушено встановлений Договором № 270-25 від 25.09.2025 строк поставки Товару, оскільки Товар, який підлягав поставці не пізніше 30.11.2025, був поставлений лише 29.12.2025, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 106 791,44 грн у відповідності до п.7.2 Договору.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктом 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Укладений між сторонами Договір №270-25 від 25.09.2025 про закупівлю товару є договором поставки, згідно з умовами якого відповідач зобов`язувався поставити та передати у власність позивача Товар, а саме захищені ноутбуки, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, а позивач - прийняти та оплатити такий Товар.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, при цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, що у системному зв`язку із положеннями ст.ст.509, 526, 629 ЦК України свідчить про обов`язковість належного та своєчасного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань.

Положеннями статей 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не передбачено договором або законом, а зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк (термін), а зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, що неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням такої події.

За змістом статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності, а договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення його виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який вона нараховується, якщо договором не встановлено менший розмір пені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує характер та фактичне призначення закупівлі, здійсненої для забезпечення потреб суб`єкта сектору безпеки і оборони, що, не змінюючи правової природи укладеного сторонами договору поставки та порядку проведення відповідної процедури закупівлі, має значення для оцінки обставин виконання зобов`язання, поведінки його сторін та співмірності застосованих до постачальника наслідків порушення договірного зобов`язання.

Зокрема, відповідно до п.22 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі", предмет закупівлі визначається замовником із застосуванням Єдиного закупівельного словника, що забезпечує уніфікований підхід до ідентифікації товарів, робіт і послуг, тоді як технічна специфікація, як передбачено п.33 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, є сукупністю технічних та якісних характеристик товару, які підлягають обов`язковому дотриманню учасником процедури закупівлі.

Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015, введений у дію наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, призначений для уніфікованого визначення та опису предмета публічної закупівлі, при цьому код закупівлі відображає відповідну категорію товару, тоді як його конкретні технічні, якісні та функціональні характеристики визначаються замовником у тендерній документації та відповідній технічній специфікації.

Як вбачається з умов Договору №270-25 від 25.09.2025 та Специфікації, що є його невід`ємною частиною, предмет закупівлі визначений за кодом ДК 021:2015 – 30210000-4 "Машини для обробки даних (апаратна частина)", водночас безпосереднім предметом поставки є 33 захищені ноутбуки Military X15A відповідної комплектності загальною вартістю 3 813 975,00 грн без ПДВ, а отже саме сукупність умов Договору та Специфікації визначає індивідуалізовані характеристики товару, який відповідач зобов`язався поставити позивачу та зміст прийнятого ним договірного зобов`язання.

При цьому Специфікацією до Договору визначено не лише кількість, модель та комплектність товару, а й його вартісні показники, зокрема, ціну одного комплекту захищеного ноутбука Military X15A у розмірі 115 575,00 грн та загальну вартість 33 комплектів у сумі 3 813 975,00 грн без ПДВ, причому погоджена сторонами ціна товару включає передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також витрати продавця на тару, упаковку, маркування, оформлення документів щодо якості, транспортування та інші витрати, пов`язані з виконанням прийнятого ним зобов`язання з поставки товару.

Водночас визначені у Специфікації технічні та якісні характеристики, комплектність, вимоги до упаковки й супровідної документації конкретизують зміст зобов`язання продавця та, відповідно, ті вимоги, дотримання яких є необхідним для визнання поставки товару належним виконанням Договору.

Враховуючи наведене, а також статус Покупця як суб`єкта, діяльність якого пов`язана із забезпеченням функціонування сектору безпеки і оборони, належне виконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання передбачало не лише поставку погодженого сторонами товару відповідної кількості та якості, а й неухильне дотримання встановленого Договором строку такої поставки, що об`єктивно обумовлює підвищене значення своєчасності виконання цього зобов`язання та разом із тим підлягає оцінці у взаємозв`язку з фактичними обставинами його подальшого виконання при вирішенні питання щодо співмірності цивільно-правової відповідальності.

Поряд з цим, умовами Договору на Постачальника покладено обов`язок забезпечити поставку Товару у визначений строк, власними силами та за власний рахунок організувати його транспортування, а також нести всі ризики, пов`язані з поставкою Товару, до моменту його прийняття Покупцем, що прямо передбачено пунктами 5.1, 6.3 Договору, а відтак саме на Постачальника покладається обов`язок належної організації процесу виконання зобов`язання, включаючи забезпечення своєчасності поставки.

Відповідно до наявної в матеріалах справи видаткової накладної №232/1 від 28.12.2025, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "АСАП ПРО", відповідач придбав товар на суму 3 505 260,00 грн, який у подальшому, а саме 29.12.2025 був поставлений позивачу на загальну суму 3 813 975,00 грн.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, строк поставки Товару було визначено до 30.11.2025, однак фактично товар передано Покупцю лише 29.12.2025, що підтверджується відповідними первинними документами, у зв`язку з чим відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання тривалістю 28 календарних днів.

Отже, виходячи з наведеного, зобов`язання відповідача щодо поставки Товару у встановлений договором строк не було виконано належним чином, що в свою чергу є порушенням зобов`язання у розумінні ст.610 ЦК України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 99 % до 1 067,91 грн, яке мотивоване тим, що затримка поставки Товару була спричинена об`єктивними обставинами, прострочення тривалістю 28 календарних днів не призвело до доведених позивачем збитків, а заявлений до стягнення розмір пені, на думку відповідача, є надмірним порівняно з характером допущеного порушення та вжитими ним заходами щодо виконання Договору.

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд, враховуючи обставини у справі з урахуванням наведених сторонами доводів, дійшов висновку про можливість застосування в даному випадку власних дискреційних повноважень та наявність підстав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України та відповідно зменшення розміру пені на 80%.

Оцінюючи процесуальну доцільність такого висновку суду першої інстанції, колегія суддів врахувала наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України, визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до правових висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретних правовідносинах має індивідуально-оцінний характер, оскільки такий розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами конкретної справи, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду (постанова від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Реалізація судом права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій передбачає врахування загальних засад цивільного законодавства, визначених ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), забезпечення балансу інтересів сторін, а також оцінку конкретних обставин справи, зокрема: ступеня вини боржника, його дій щодо належного виконання зобов`язання, ступеня виконання зобов`язання, майнового стану сторін, не лише майнових, але й інших інтересів учасників правовідносин, а також дій чи бездіяльності кредитора. Водночас, з огляду на компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, не допускається фактичне звільнення боржника від сплати неустойки без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 910/8698/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

У постанові від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 Верховний Суд виснував, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, необхідно виходити з того, що одним із завдань застосування таких санкцій є стимулювання належного виконання боржником договірних зобов`язань, тоді як надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу нівелює мету існування неустойки як виду цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може свідчити про уникнення відповідальності та призвести до порушення балансу інтересів сторін.

Водночас принцип "pacta sunt servanda" ("договори повинні виконуватися"), будучи основоположним у сфері договірних зобов`язань, підлягає застосуванню з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, причин порушення договірного зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, вина у розумінні наведених положень законодавства полягає у невжитті особою всіх належних від неї заходів для запобігання порушенню зобов`язання (поведінкова концепція вини).

Умисел як форма вини передбачає усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання або свідоме допущення настання шкідливих наслідків, тоді як необережність має місце за відсутності наміру завдати шкоди, коли особа не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча могла та повинна була їх передбачити, або безпідставно розраховувала на їх відвернення.

Відповідно до пункту 8.1 Договору № 270-25 від 25.09.2025, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на момент укладення Договору та виникли поза волею сторін, при цьому пунктом 8.2 Договору визначено перелік таких обставин, а пунктом 8.3 встановлено, що доказом їх виникнення є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України (регіональними ТПП), який підлягає внесенню до Єдиного реєстру сертифікатів, про що Продавець повідомляє Покупця.

Як убачається з матеріалів справи, у письмових поясненнях від 22.04.2026 позивач зазначав, що станом на момент звернення до суду відповідачем не надано сертифіката про форс-мажорні обставини.

Водночас на стадії ухвалення рішення суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 82 ГПК України, перевірив у мережі Інтернет доводи відповідача про те, що порушення строків поставки захищених ноутбуків за Договором № 270-25 від 25.09.2025 було зумовлене диверсією на залізниці у Республіці Польща. Зі змісту публікацій у мережі Інтернет вбачається, що рух поїздів на пошкоджених внаслідок диверсії ділянках залізниці у Республіці Польща було відновлено в ніч проти 18.11.2025, зокрема: на перегоні Соболев - Жичин (Мазовія) - о 00:21, а після завершення ремонту контактної мережі на ділянці Зажече - Пулави Азоти (лінія L007) - о 03:50, після чого перевезення здійснювалися відповідно до графіка.

Відтак порушення строків поставки не може бути пов`язане виключно з наведеними відповідачем подіями, з огляду на те, що граничний строк виконання зобов`язання за Договором № 270-25 від 25.09.2025 спливав 30.11.2025.

Оскільки, як встановлено судами прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача має місце, позовні вимоги про стягнення з останнього 21 358,29 грн у відповідності до п.7.2 Договору є правомірними та підставними.

В свою чергу суд апеляційної інстанції погоджується з можливістю застосування в даному випадку місцевим господарським судом ч.3 ст. 551 ЦК України.

При цьому, правильним є застосування судом першої інстанції підходу до визначення правової природи пені як виду неустойки, яка відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, характеризується поденним нарахуванням за кожен день прострочення виконання зобов`язання, що визначає механізм її обчислення шляхом множення встановленої ставки на кількість днів прострочення.

Обґрунтованим є також врахування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.12.2023 у справі №921/481/22, щодо допустимості здійснення судом перевірки заявленого позивачем розрахунку за допомогою електронного калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", використання якого у даному випадку мало допоміжний характер та було спрямоване на перевірку правильності визначення періоду нарахування пені.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції правомірно виходив не з окремо взятої обставини, пов`язаної з причинами прострочення поставки чи економічними показниками виконання Договору, а з їх сукупності, врахувавши, зокрема, що допущене відповідачем прострочення становило 28 календарних днів, основне зобов`язання у подальшому виконано в повному обсязі, доказів заподіяння позивачу реальних збитків унаслідок несвоєчасної поставки товару матеріали справи не містять, відповідач не ухилився від виконання прийнятого на себе зобов`язання, у зв`язку з чим наведені обставини, оцінені у взаємному зв`язку з характером порушення, ступенем виконання зобов`язання та його наслідками для кредитора, обґрунтовано були враховані при визначенні співмірного розміру відповідальності відповідача.

З урахуванням наведеного, а також установлених обставин справи, пов`язаних із характером порушення зобов`язання, співвідношенням розміру заявленої до стягнення пені, вартості придбання товару та ціни його подальшої поставки, необхідністю дотримання балансу інтересів сторін і недопущення непропорційних наслідків застосування відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені на 80 %.

Доводи апелянта про відсутність належних доказів на підтвердження вартості придбання відповідачем захищених ноутбуків у Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАП ПРО" та, відповідно, необґрунтованість врахування місцевим господарським судом різниці між вартістю придбання і ціною подальшої поставки товару у сумі 308 715,00 грн є безпідставними, оскільки наявна у матеріалах справи видаткова накладна №232/1 від 28.12.2025 містить відомості про найменування, кількість і вартість придбаного товару та є первинним документом, що підтверджує здійснення відповідної господарської операції, тоді як відсутність окремого договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "АСАП ПРО", сама по собі, не спростовує відомостей, зафіксованих у такому документі, а доказів його недостовірності, фіктивності чи невідповідності фактично здійсненій операції апелянтом не наведено.

За таких обставин саме по собі посилання апелянта на ненадання судом першої інстанції належної оцінки його додатковим поясненням від 07.05.2026 не свідчить про порушення приписів ст.ст.74, 86 ГПК України, оскільки зміст оскаржуваного рішення підтверджує дослідження судом обставин, яких стосувалися відповідні заперечення, тоді як незгода сторони з результатом оцінки доказу не є тотожною відсутності такої оцінки.

Посилання скаржника на помилкове застосування судом першої інстанції окремих положень Закону України "Про оборонні закупівлі" не свідчать про неправильність вирішення спору по суті, оскільки, незалежно від правової кваліфікації спірної закупівлі як такої, що здійснювалася відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1178, визначальною та самостійною правовою підставою для вирішення питання щодо можливості зменшення заявленої до стягнення неустойки є положення ч.3 ст.551 ЦК України, застосування яких залежить від установленої судом сукупності обставин конкретної справи, а не від віднесення договору до певного виду закупівель, тоді як спрямованість придбаного товару на забезпечення потреб сектору безпеки і оборони може враховуватися судом як одна з фактичних характеристик відповідних правовідносин.

Не заслуговують на увагу і твердження апелянта про те, що відсутність сертифіката Торгово-промислової палати України сама по собі виключала можливість урахування судом обставин, пов`язаних із перебігом виконання відповідачем договірного зобов`язання, оскільки звільнення боржника від відповідальності у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин та зменшення розміру неустойки є різними за своєю правовою природою інститутами, а тому відсутність відповідного сертифіката, хоча й не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за допущене порушення, не позбавляє суд можливості при застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України врахувати подальше виконання основного зобов`язання у повному обсязі, тривалість прострочення у 28 календарних днів, відсутність доведених збитків позивача та поведінку боржника після виникнення прострочення.

Необґрунтованими є посилання скаржника на недобросовісну та суперечливу поведінку відповідача, оскільки зміст листів від 08.01.2026 та 13.01.2026 свідчить не про заперечення останнім факту прострочення чи ухилення від відповідальності, а, навпаки, про визнання затримки поставки, повідомлення позивача про обставини, які, за твердженням відповідача, її спричинили, та вчинення дій для їх документального підтвердження, тоді як наведення у межах судового розгляду правових аргументів щодо причин неналежного виконання зобов`язання не становить поведінки, несумісної з його попередніми заявами, та не дає достатніх підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність зменшення пені на 80 % та відсутність виняткових обставин для такого зменшення не можуть бути покладені в основу скасування оскаржуваного рішення, оскільки місцевим господарським судом враховано сукупність обставин, що мають істотне значення для застосування ч.3 ст.551 ЦК України, а саме ступінь виконання відповідачем зобов`язання, незначну тривалість прострочення, причини його виникнення, відсутність доказів заподіяння позивачу реальних збитків, співвідношення розміру нарахованої пені з наслідками порушення та поведінку боржника, при цьому визначення конкретного розміру, до якого підлягає зменшенню неустойка, за відсутності встановлених законом математичних критеріїв такого зменшення належить до дискреційних повноважень суду, реалізованих з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому зменшення пені саме на 80 %, а не на заявлені відповідачем 99 %, не призвело до фактичного звільнення останнього від відповідальності за допущене порушення, оскільки частина нарахованої неустойки залишена до стягнення, що забезпечує збереження притаманних їй стимулюючої та компенсаційної функцій і водночас дозволяє уникнути покладення на боржника відповідальності, неспівмірної з установленими у цій справі характером, тривалістю та наслідками порушення зобов`язання.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з наданою судом першої інстанції оцінкою встановлених обставин справи та реалізацією ним передбаченого ч.3 ст.551 ЦК України права на зменшення розміру неустойки, однак не спростовують встановлених судом обставин повного виконання відповідачем основного зобов`язання, тривалості прострочення у 28 календарних днів, співвідношення заявленої до стягнення пені з різницею між вартістю придбання товару та ціною його поставки позивачу, які були оцінені місцевим господарським судом у їх сукупності, а тому не свідчать ані про неправильне застосування норм матеріального права, ані про порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та правильно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано встановив наявність підстав для стягнення з відповідача пені за порушення строку поставки товару та, водночас, з урахуванням конкретних обставин спірних правовідносин, принципів справедливості, добросовісності, розумності й необхідності дотримання балансу інтересів сторін, правомірно скористався наданим йому законом дискреційним повноваженням щодо зменшення її розміру на 80 %, у зв`язку з чим оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а передбачені процесуальним законом підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу 130 Головного центру зв`язку, автоматизації та захисту інформації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 травня 2026 року у справі №910/1539/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.