Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №911/3394/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 911/3394/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Пономаренка Є.Ю.

без виклику представників учасників справи;

за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс»

на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2026

у справі № 911/3394/25 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 46 094,56 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (далі також - позивач 1) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі також - позивач 2) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач, ДСГП «Ліси України») про стягнення 46094,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону та збереження лісового фонду, допустивши незаконну порубку 16 дерев у кварталі 33 виділу 13 Білоцерківського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Білоцерківської міської територіальної громади, про що 25.01.2024 складено акт №2 огляду місця вчинення лісопорушення.

2. Узагальнена позиція відповідача

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що позов є необґрунтованим, оскільки прокурором не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення відповідача.

Відповідач наголосив, що незаконну порубку було виявлено працівниками лісової охорони, які належним чином зафіксували правопорушення та повідомили правоохоронні органи, а тому ним вжито всіх необхідних заходів щодо охорони лісу.

Крім того, на думку відповідача прокуратурою не доведено протиправної поведінки, вини та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача і заподіяною шкодою, а також належним чином не обґрунтовано підстав для представництва прокурором інтересів держави.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №911/3394/25 позов задоволено повністю та стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь Білоцерківської міської ради 46094,56 грн в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, а також на користь Київської обласної прокуратури 2422,40 грн в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач як постійний лісокористувач, зобов`язаний відповідно до вимог Лісового кодексу України (далі - ЛК України) забезпечувати охорону, захист і збереження лісів, не забезпечив належного виконання покладених на нього обов`язків, що призвело до незаконної порубки дерев та заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу. При цьому суд виходив із того, що обов`язок відшкодувати шкоду покладається не лише на безпосереднього заподіювача, а й на постійного лісокористувача у разі неналежного виконання ним обов`язків щодо охорони лісів.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд визнав доведеними факт заподіяння шкоди, її розмір, протиправну бездіяльність відповідача та наявність причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків і настанням негативних наслідків, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду Київської області, Філія «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №911/3394/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до ДСГП «Ліси України» про стягнення 46094,56 грн відмовити.

Право на апеляційне оскарження скаржник обґрунтовував тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та обов`язки ДСГП «Ліси України», від імені якого діє відповідна філія як відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи. Філія здійснює повноваження підприємства в межах, визначених положенням про філію та довіреністю, а тому уповноважена представляти інтереси ДСГП «Ліси України» в суді, у тому числі реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення. У зв`язку з цим скаржник вважає, що має належні процесуальні повноваження для подання апеляційної скарги в інтересах ДСГП «Ліси України».

На думку скаржника, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди.

Скаржник підкреслив, що суд не надав належної оцінки тому, що відповідач не є безпосереднім заподіювачем шкоди, вжив передбачених законом заходів щодо виявлення факту незаконної порубки та повідомлення правоохоронних органів, а позивачем не доведено протиправної бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою, а також вини відповідача.

Крім того, скаржник зазначив про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді та наполягав, що суд першої інстанції не врахував вимог законодавства і правових висновків Верховного Суду щодо необхідності встановлення всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення деліктної відповідальності на постійного лісокористувача.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним та всебічним з`ясуванням обставин справи, на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, яким надано правильну правову оцінку, а також із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вказав, що відповідач, будучи постійним лісокористувачем, відповідно до вимог ЛК України зобов`язаний забезпечувати охорону, захист, відтворення та збереження лісів, однак натомість належного виконання цих обов`язків не забезпечив, що призвело до незаконної порубки дерев та заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

На думку прокурора, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок з відшкодування шкоди, тоді як доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та невірному розумінні норм процесуального права.

Крім того, посилання скаржника на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, на думку прокурора, є безпідставними, оскільки такі підстави належним чином підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладені доводи прокурор просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2026 матеріали апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у справі №911/3394/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» залишено без руху на підставі статті 174, частини другої статті 260 ГПК України; надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог зазначеної ухвали скаржником 15.05.2026 надано суду докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 за апеляційною скаргою Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Провідним інженером з охорони та захисту лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за участю в.о. лісничого Білоцерківського лісництва Ганжею О.О., майстром лісу Міхалічук І. 25.01.2024 складено акт №2 огляду місця вчинення лісопорушення, відповідно до якого виявлено незаконну рубку у 33 кварталі 13 виділу Білоцерківського лісництва 16 дерев: 2 дуби, 7 берестів, 1 липу, 1 клен, 4 черешні та 1 грушу (усі дерева сухостійні).

Додатком до вказаного акту є розрахунок шкоди, заподіяної лісу, у якому зазначені кількість дерев із визначенням їх діаметра у корі біля шийки кореня, розмір шкоди, розмір шкоди з урахуванням індексації, загальна кількість незаконно зрубаних дерев.

Також додатком є відомість переведення діаметра пнів на діаметр дерева на висоті 1,3 м та польова перелікова відомість із визначенням діаметра пня та породи дерева.

Відповідно до вказаного розрахунку розмір збитків, завданих лісовому господарству у зв`язку із порушенням, становить 46094,56грн.

Листом від 21.10.2024 №1953-20-17-2024 філія «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» повідомила, що квартал 33 виділу 13 Білоцерківського лісництва розташовані в межах Білоцерківської територіальної громади. Також у листі зазначено, що за фактом незаконної порубки на території Білоцерківського лісництва (кв.33 вид.13) подано заяву до Білоцерківського районного управління ГУ НП України в Київській області (№75/20.17-2024 від 26.01.2024).

Місцем заподіяння шкоди внаслідок порубки дерев є Білоцерківське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Білоцерківської міської територіальної громади, органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища на відповідній території, а також до бюджету якого перераховуються кошти за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, є Білоцерківська міська рада.

Прокурор листом від 01.11.2024 №50-10597вих24 проінформував Білоцерківську міську раду про порушення прав територіальної громади - порубку дерев в межах Білоцерківського лісництва та просив повідомити, чи вживалися заходи щодо відшкодування заподіяних збитків.

Білоцерківська міська рада листом від 13.11.2024 №4279/01-11 повідомила, що будь-які заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев, не вживалися.

Відповідно, Білоцерківська міська рада, будучи обізнаною про зазначене порушення, з моменту отримання повідомлення прокурора до звернення прокурора з позовом самостійно не вжила заходів щодо судового захисту інтересів територіальної громади.

Державна екологічна інспекція Столичного округу є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.

Листом від 01.11.2024 №50-10596вих24 прокурор проінформував Державну екологічну інспекцію Столичного округу про порушення - порубку дерев в межах Білоцерківського лісництва та просив повідомити, чи вживалися заходи щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Листом від 07.11.2024 №9/6/2-30/3068 Державна екологічна інспекція Столичного округу повідомила, що не вживала заходів щодо пред`явлення позову та повідомила, що не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову в інтересах держави. При цьому позивач 2 вказав на фактичну неможливість звернення до суду з позовом, оскільки розрахунок збитків здійснено не особами, які здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства та не на підставі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушення, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства.

Враховуючи невжиття заходів щодо звернення до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди позивачем 2, прокурор набув права звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 статуту ДСГП «Ліси України» підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Білоцерківське лісництво, на території якого виявлено незаконну порубку дерев, перебувало у віданні філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи.

Розрахунок завданих збитків здійснено, виходячи з наявних вихідних даних, закріплених в акті №2 від 25.01.2024 огляду місця вчинення лісопорушення, з урахуванням індексації такс за період з 2008 по 2022 роки, та із застосуванням такси у розмірі 50 відсотків відповідної такси, враховуючи, що зрубані всі 16 дерев є сухостоєм.

7.2. Підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно з частиною третьою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Конституційний Суд України (Другий сенат) рішенням від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тій частині, у якій вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У пунктах 3 та 4 резолютивної частини цього Рішення також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Ключовим для застосування норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».

Прокурор у цій справі зазначає, що порушення інтересів держави у спірних правовідносинах полягає у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев та ненадходженні до бюджетів різних рівнів коштів, що підлягають стягненню як відшкодування такої шкоди.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 3 розділу І Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Інспекція), затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 №18, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах міста Києва та Київської області. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ зазначеного Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль), зокрема, за додержанням підприємствами незалежно від форми власності і господарювання законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Таким чином, саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу покладено повноваження щодо здійснення у межах міста Києва та Київської області контрольних функцій у сфері охорони та використання природних ресурсів, які є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріалами справи встановлено, що незаконна порубка дерев здійснена на території Білоцерківської територіальної громади, а тому завдана шкода підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Білоцерківської міської ради. Відтак Білоцерківська міська рада є уповноваженим органом щодо захисту інтересів відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах.

Матеріалами справи підтверджується, що прокурор проінформував Білоцерківську міську раду про порушення прав територіальної громади листом від 01.11.2024 №50-10597вих24, в якому просив повідомити, чи вживалися заходи щодо відшкодування заподіяних збитків.

Білоцерківська міська рада листом від 13.11.2024 №4279/01-11 повідомила, що будь-які заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев, не вживалися.

Крім того, листом від 01.11.2024 №50-10596вих24 прокурор проінформував Державну екологічну інспекцію Столичного округу про відповідне порушення та просив повідомити, чи вживалися заходи щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Листом від 07.11.2024 №9/6/2-30/3068 Державна екологічна інспекція Столичного округу повідомила, що не вживала заходів щодо пред`явлення позову та повідомила, що не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову в інтересах держави.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що Державна екологічна інспекція Столичного округу та Білоцерківська міська рада були обізнані про факт заподіяння шкоди інтересам держави та територіальної громади, володіли необхідним обсягом повноважень для звернення до суду з відповідними вимогами, однак не вживали належних та ефективних заходів з метою захисту в суді законних інтересів держави.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до якої якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи дотримання прокурором процедури, встановленої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також нездійснення Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Білоцерківською міською радою належного захисту інтересів держави та територіальної громади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у прокурора передбачених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 ГПК України законних і достатніх підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.

7.3. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

З огляду на необхідність належної кваліфікації спірних правовідносин з урахуванням предмета і підстав позову, а також доводів сторін, суд апеляційної інстанції має з`ясувати, зокрема, наявність підстав для покладення на ДСГП «Ліси України» цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною порубкою дерев, доведеність протиправної бездіяльності відповідача та причинного зв`язку між такою бездіяльністю і шкодою, завданою державі.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до частин першої та другої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для покладення обов`язку з відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідним є встановлення протиправної поведінки заподіювача шкоди, наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Вина особи, яка завдала шкоди, презюмується.

Разом з тим, спірні правовідносини виникли у сфері охорони, використання та відтворення лісових ресурсів, у зв`язку з чим при визначенні змісту обов`язків відповідача та оцінці його поведінки підлягають застосуванню спеціальні норми лісового законодавства.

Так, пунктами 2-4 частини другої статті 19 ЛК України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За частиною першою статті 86 ЛК України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Отже, обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони лісів не обмежується виявленням уже вчинених лісопорушень та реагуванням на них, а передбачає здійснення комплексу превентивних заходів, спрямованих на недопущення незаконних рубок та інших пошкоджень лісових насаджень.

Посилання скаржника на запровадження воєнного стану та комендантської години як на обставини, що обмежували можливість виконання відповідачем обов`язків з охорони лісу, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Сам по собі факт дії особливого правового режиму не свідчить про неможливість виконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків та не звільняє його від відповідальності за їх неналежне виконання.

При цьому відповідачем не надано доказів того, що саме у зв`язку з конкретними обмеженнями, на які він посилається, він був позбавлений об`єктивної можливості забезпечити належну охорону спірної лісової ділянки.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до частини першої статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Крім того, згідно з частинами третьою та четвертою статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок осіб, які порушили вимоги екологічного законодавства, має компенсаційний характер та спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

Спеціальними нормами лісового законодавства на постійного лісокористувача покладено позитивний обов`язок забезпечити організацію та функціонування системи охорони і захисту лісових насаджень, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, у тому числі від незаконних рубок.

Відповідно, якщо на прокурора, який звернувся із позовом, покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, то на відповідача, виходячи з положень частини другої статті 1166 ЦК України, покладається тягар доказування відсутності його вини у заподіянні шкоди.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконну порубку дерев на ділянках лісу, переданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

При цьому обов`язок щодо охорони та захисту лісів у спірних правовідносинах покладається саме на ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача. Філія «Білоцерківське лісове господарство», у віданні якої перебувала відповідна лісова ділянка, є відокремленим підрозділом підприємства, не має статусу юридичної особи та діє від імені і в інтересах ДСГП «Ліси України». Відтак саме ДСГП «Ліси України» є належним відповідачем у цій справі, а обов`язки щодо охорони та захисту лісів на відповідній території покладаються на підприємство як постійного лісокористувача.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють незаконну порубку дерев, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на переданих їм у користування ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком незаконну порубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 11.02.2026 у справі №907/278/25.

Зазначені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у цій справі також вирішується питання про відповідальність постійного лісокористувача за неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісів від незаконних рубок. При цьому обставина, що безпосередніх виконавців незаконної порубки не встановлено, сама по собі не виключає відповідальності постійного лісокористувача за неналежне виконання покладених на нього законом обов`язків.

За таких умов встановлення факту незаконної порубки дерев на території, що перебуває у його постійному користуванні, може розглядатися як спростовна презумпція неналежного виконання лісокористувачем покладених на нього обов`язків, яка може бути заперечена лісокористувачем і спростована належними та допустимими доказами, зокрема, документами про організацію охорони та збереження лісових насаджень, які свідчили б про здійснення відповідачем системної діяльності, спрямованої на запобігання незаконним рубкам.

Водночас відповідачем не надано доказів, які б свідчили про системну організацію належної охорони лісових насаджень, здійснення контролю за їх станом та вжиття заходів, спрямованих на запобігання незаконній порубці дерев на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні.

При цьому доводи скаржника про те, що позивач не визначив конкретних заходів, яких відповідач не вчинив, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони лісу встановлений безпосередньо законом і полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих, зокрема, на запобігання незаконним рубкам. Відповідач, заперечуючи проти доводів прокурора про неналежну організацію охорони та доводячи відсутність своєї вини, не був позбавлений можливості надати докази фактично здійснюваних ним заходів щодо охорони відповідної території, однак таких доказів матеріали справи не містять.

При цьому вжиття відповідачем окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону та збереження лісу.

Виявлення факту незаконної порубки після її вчинення та повідомлення про це правоохоронного органу є заходами реагування на вже допущене правопорушення, однак не підтверджують того, що до моменту його вчинення відповідачем було забезпечено належну організацію охорони відповідної лісової ділянки та вжито достатніх заходів для запобігання незаконній рубці. Відтак зазначені дії не спростовують висновку про неналежне виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача.

Таким чином, невстановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку дерев, саме по собі не звільняє постійного лісокористувача від відповідальності, якщо встановлено неналежне виконання ним покладених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25, у якій предметом оцінки також було питання відповідальності ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача за неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісів.

З огляду на наведене доводи скаржника про те, що відповідач не є безпосереднім заподіювачем шкоди, а незаконну порубку вчинено невстановленими особами, не можуть бути підставою для звільнення ДСГП «Ліси України» від обов`язку з відшкодування завданої шкоди. Визначальним у цій справі є встановлення факту неналежного виконання відповідачем як постійним лісокористувачем покладених на нього законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежне виконання відповідачем обов`язків, передбачених частиною другою статті 19 ЛК України.

Доводи скаржника про те, що факт заподіяння шкоди та підстави відповідальності відповідача могли бути підтверджені виключно актом державного нагляду (контролю), колегія суддів відхиляє.

Акт огляду місця вчинення лісопорушення, складений уповноваженими працівниками державної лісової охорони, у сукупності з іншими доказами у справі підтверджує факт незаконної порубки, кількість та породу зрубаних дерев, місце вчинення правопорушення та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідачем не наведено норми законодавства, яка б встановлювала виключний порядок доказування неналежного виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони лісу саме актом державного нагляду (контролю).

Враховуючи покладений законом на відповідача обов`язок із забезпечення охорони відповідної лісової ділянки від незаконних рубок, установлене вчинення такої рубки на переданій йому у постійне користування території, а також відсутність у матеріалах справи доказів здійснення до моменту правопорушення належної організації превентивних заходів щодо охорони саме відповідної території, колегія суддів погоджується з висновком про наявність причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку та заподіяною шкодою.

Невстановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, не виключає такого причинного зв`язку та не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання покладених на нього законом обов`язків.

Доводи скаржника щодо неправомірності визначення розміру шкоди з огляду на те, що незаконно зрубані дерева були сухостійними, також є безпідставними.

Як встановлено судом, під час розрахунку розміру шкоди враховано зазначену обставину та застосовано відповідну таксу із зменшенням її розміру у два рази. Отже, розмір шкоди визначено з урахуванням фактичного стану зрубаних дерев, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності здійсненого розрахунку.

Посилання скаржника на те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, є безпідставними, оскільки висновок про неналежне виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача зроблено на підставі сукупності досліджених судом доказів та норм матеріального права, що регулюють відповідні правовідносини, а не лише на підставі самого факту незаконної порубки.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив належного виконання покладених на нього законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів, а доводи апеляційної скарги про відсутність його протиправної бездіяльності, вини та причинного зв`язку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для запобігання незаконній порубці, а тому підстав для звільнення його від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги

Інші доводи скаржника досліджені апеляційним судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та в силу частини четвертої статті 11 ГПК України застосовується апеляційним господарським судом як джерело права, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010).

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини незаконної порубки дерев та розмір заподіяної шкоди, визначений законом зміст обов`язків відповідача як постійного лісокористувача, встановлене неналежне виконання ним обов`язків щодо охорони та захисту спірної лісової ділянки, причинний зв`язок між таким порушенням і заподіяною шкодою, а також відсутність доказів, достатніх для спростування презумпції вини відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

9. Судові витрати

Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви (2422,40 грн) та апеляційної скарги (3633,60 грн).

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється. Витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №911/3394/25, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

З огляду на викладене, керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі № 911/3394/25 залишити без змін.

3. Покласти на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи № 911/3394/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному статтями 286 - 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

Є.Ю. Пономаренко