Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №910/660/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р. Справа №910/660/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники учасників справи:

від позивача: Івасин О.Р.

від відповідача: Юрченко Ю.В.

від третьої особи: Коломієць Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 (повний текст складено 16.06.2026)

у справі №910/660/26 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіно-концертний комплекс Борщагівка"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіно-концертний комплекс Борщагівка" (далі - ТОВ "ККК Борщагівка") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада) про витребування нежилих приміщень №№9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належне позивачу на праві власності майно вибуло з його володіння поза волею, оскільки за відповідачем було зареєстровано право власності на весь об`єкт нерухомого майна, до складу якого входять приміщення позивача, у зв`язку з чим останній позбавлений можливості внести відомості про своє право власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 відкрито провадження у справі №910/660/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію (далі - Святошинська РДА).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 позов задоволено.

Витребувано від Київради на користь ТОВ "ККК Борщагівка" нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/100 частини від нежилого будинку площею 749,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

Стягнуто з Київради на користь ТОВ "ККК Борщагівка" витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 262,09 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що сама лише обставина проведення реконструкція будинку, де знаходяться належні позивачу приміщення, за відсутності доказів припинення існування об`єкта нерухомості (будинку, де знаходяться приміщення позивача), не перешкоджає витребуванню спірних приміщень на користь позивача, тоді як результатом такої реконструкції буде здійснено поліпшення вказаного будинку, в тому числі і нежитлових приміщень позивача. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позову є обґрунтованими, а обраний позивачем спосіб захисту - ефективним, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ "ККК Борщагівка" та витребування від відповідача спірних нежилих приміщень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Київрада звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Київрада посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без врахування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права та без врахування висновків Верховного Суду.

Так, скаржник, зокрема зазначає, що нежила споруда на вулиці Якуба Коласа, 8-А, у м. Києві перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

На переконання апелянта, задоволення позовної заяви про витребування нежилих приміщень №№9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А) не призведе до поновлення порушеного права, оскільки такого індивідуально-визначеного майна станом на сьогодні не існує, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня технічна можливість припиняти право власності в частині, тобто такий спосіб захисту як віндикація у даних правовідносинах є неефективним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 апеляційну скаргу Київради у справі №910/660/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Крижний О.М.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному з 13.07.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026, для розгляду справи №910/660/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Крижний О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.08.2026. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/660/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 31.07.2026.

10.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/660/26.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026, у зв`язку з участю судді Крижного О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у конференції НШСУ з 18.08.2026 до 20.08.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026, для розгляду справи №910/660/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Київради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

31.07.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу Київради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 - без змін.

Так, у відзиві позивач зазначає, що право власності ТОВ "ККК Борщагівка" на нежилі приміщення №9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого приміщення будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, підтверджується договором купівлі-продажу від 06.05.2009 та неодноразово підтверджувалися судом. Обрано належний спосіб захисту, оскільки виконані всі умови для подання позову.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

22.07.2026, через систему "Електронний суд", Київрадою подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) Чи збережені в натурі станом на день проведення експертизи нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А (літера А)?

2) Чи збережені в натурі станом на 03.06.2026 нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А (літера А)?

В обґрунтування необхідності призначення судом експертизи відповідач посилається на те, що проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі №910/660/26, за результатом якої судовий експерт надасть висновок, стане істотним доказом, за допомогою якого можливо буде встановити істотні обставини для даної справи, а саме: чи існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А), що має істотне значення для визначення того, чи можливе застосування віндикації як ефективного способу захисту у даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Визначений статтею 99 ГПК України порядок призначення судової експертизи за клопотанням учасника справи передбачає таке призначення у разі одночасної наявності декількох умов: необхідності спеціальних знань; наявності висновку експерта, який викликає сумнів щодо його правильності чи відсутність висновку (у разі відсутності цього висновку сторона, яка заявила клопотання, повинна обґрунтувати неможливість подати такий висновок).

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Таким чином, призначення судової експертизи у справі є правом, а не обов`язком суду, яке суд може реалізувати лише у разі виникнення дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є взаємно суперечливими.

В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Колегія суддів, враховуючи докази, наявні в матеріалах справи, обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшла висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні судової будівельно-технічної експертизи.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 20.08.2026 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали з викладених у ній підстав та просили її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.05.2009 між ТОВ "ККК Борщагівка" та Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1990, відповідно до умов якого позивач придбав у свою власність у Фонду приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А). Право власності належало Територіальній громаді Святошинського району м. Києва, та підтверджувалося Свідоцтвом про право власності серії САС №241557, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 20.02.2009, на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 20.02.2009 №131-В, зареєстрованим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 23.03.2009, записано у реєстрову книгу №188П-230 за реєстровим №9461-П.

06.05.2009 Фонд приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва передав, а ТОВ "ККК Борщагівка" прийняв нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А), що підтверджується актом прийому-передачі проданого приміщення.

Відповідно до інформаційної довідки, складеної Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" НЖ-2024 №344 від 13.05.2024, згідно з даними реєстрових книг Бюро, нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А), на праві власності зареєстровано за ТОВ "ККК Борщагівка" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. від 06.05.2009, №1990 та зареєстрованого в Бюро 22.06.2009 за реєстровим №9461-П.

Як стверджує позивач, він звернувся до ЦНАП Святошинського району із заявою про внесення відомостей про право власності на зазначені нежилі приміщення, втім, як вбачається з матеріалів справи, рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко О.О. від 22.05.2024 №73271121 відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку із тим, що право власності на нежитлову будівлю, літ. "А", що розташована за адресою: м. Київ, вул. Коласа Якуба, буд. 8А, зареєстровано за іншою юридичною особою.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.12.2020 №239279332 державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною 21.12.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55998852 від 29.12.2020, здійснено державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київради на нежитлову будівлю, літ. "А", загальною площею 749,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 8А, розмір частки: 1/1. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000.

Відповідно до інформації з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію іншого речового права від 13.04.2021 №252428291, державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандурою Юрієм Вікторовичем 07.04.2021, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57608224 від 13.04.2021, здійснено державну реєстрацію права оперативного управління на вищевказану нежитлову будівлю за Управлінням соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000.

З огляду на те, що право власності на спірне майно зареєстроване за Київрадою, з метою захисту порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплено у статті 321 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

За приписами статей 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).

У свою чергу, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення такого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі №924/1180/6, від 05.06.2018 у справі №907/631/17, від 23.10.2019 у справі №910/17416/18.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).

Отже, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до рішення Київради від 27.12.2001 №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва", а також рішення Київради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" нежилий будинок, загальною площею 753,70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8А, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Водночас, 06.05.2009 позивач уклав з Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1990, згідно з яким та за актом прийому-передачі проданого приміщення від 29.05.2009 отримав у власність нежилі приміщення №№9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8А (літера А).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.05.2009, укладеного між ТОВ "ККК Борщагівка" та Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н.В. за реєстровим №1990, суду не надано.

Листом від 01.06.2009 №80/235 Фонд приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва підтвердив здійснення позивачем розрахунку в повному обсязі за придбаний, згідно з договором купівлі-продажу від 06.05.2009 №1990, об`єкт приватизації.

Більше того, перебування у власності позивача спірних приміщень фактично не заперечувалось і відповідачем, який вказував, що позивач, будучи власником приміщень, не вживав заходів по відновленню їх технічного стану.

При цьому, як зазначалось вище, згідно з інформаційною довідкою, складеною Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" НЖ-2024 №344 від 13.05.2024, згідно з даними реєстрових книг Бюро, спірні нежилі приміщення на праві власності зареєстровано за ТОВ "ККК Борщагівка" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. від 06.05.2009, №1990 та зареєстрованого в Бюро 22.06.2009 реєстровим №9461-П.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що позивачем доведено наявність права власності у нього на спірне майно - нежилі приміщення №9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що право власності позивача на спірні приміщення неодноразово підтверджувалось в судовому порядку.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 29.07.2025, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі №910/4663/25 за позовом ТОВ "ККК Борщагівка" до Київради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування рішення державного реєстратора, суд встановив, що позивачем доведено наявність у нього права власності на спірне майно - нежилі приміщення №9-11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А). Втім у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності Київради на вказані приміщення відмовлено через обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, оскільки, за висновками суду, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Крім того, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі №910/8285/24 за позовом ТОВ "ККК Борщагівка" до Київради, Святошинської РДА, Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про відшкодування збитків та припинення права власності, яке набрало законної сили, суд встановив факт наявності права власності у позивача на нежилі приміщення №9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого приміщення будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві підтверджується договором купівлі-продажу від 06.05.2009.

Європейський суд з прав людини вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Brumarescu v. Romania, №28342/95 від 28.10.1999, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, №76943/11 від 29.11.2016, §123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. The United Kingdom, №20166/92 від 22.11.1995, §36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, судові рішення у господарських справах №910/4663/25 та №910/8285/24, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Враховуючи зазначене та встановлені під час розгляду справи обставини вибуття з власності позивача поза його волею спірних приміщень, набутих ним законно на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.2009, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позивачем доведено той факт, що він є власником спірного майна, яке перебуває у незаконному володінні відповідача на час звернення із даним позовом до суду.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідач та третя особа під час розгляду справи вказували, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з тим, що будівля на вул. Якуба Коласа, 8А у м. Києві, до якої належить спірне майно, перебуває у стані реконструкції та наразі не введена в експлуатацію, а відтак не може вважатись індивідуально визначеним нерухомим майном.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині 1 статті 182 та частині 2 статті 331 ЦК України для новоствореної речі цивільне законодавство не містить.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц.

Як визначив Верховний Суд у постанові від 18.09.2024 у справі №751/1620/23, об`єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що зберіглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника. При цьому, якщо майно належить до категорії родових речей, то для віндикації воно повинно бути належним чином індивідуалізоване, оскільки до родових речей застосування віндикації є неможливим, як і неможливим таке судове рішення виконати у подальшому.

Якщо індивідуально-визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.

Так, місцевий суд встановив, що відповідно до рішення Київради від 24.12.2020 №23/23 "Про Програму економічного і соціального розвитку м. Києва на 2021-2023 роки", рішення Київради від 14.12.2023 №7530/7571 "Про Програму економічного і соціального розвитку м. Києва на 2024-2026 роки" та рішення Київради від 24.12.2020 №24/24 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік", Київрада, з метою створення належних умов надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері соціального захисту громадян у Святошинському районі м. Києва, прийняла рішення про проведення робіт з реконструкції нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.07.2021 №1684 Святошинську РДА визначено замовником робіт з реконструкції нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А для створення умов для надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері захисту громадян у Святошинському районі міста Києва.

Відповідно до розпорядження Святошинської РДА від 19.08.2021 №570 Управлінню будівництва, архітектури та землекористування доручено забезпечити виконання робіт з реконструкції нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А для створення умов з надання соціальних та ребіалітаційних послуг, послуг у сфері захисту громадян у Святошинському районі міста Києва.

26.04.2024 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) дозвіл на виконання будівельних робіт №КВ012240415260, а саме - проведення реконструкції нежитлової будівлі по вул. Якуба Коласа, 8А у м. Києві, клас наслідків (відповідальності) - СС2. Вказаний дозвіл видано замовнику - Управлінню будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, а також генеральному підряднику (підряднику) - Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Інтерлюксбуд".

Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних технікоекономічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Доказів завершення реконструкції нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А суду не надано, як і не підтверджено того, що належні позивачу на праві власності приміщення є знищеними внаслідок такої реконструкції. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказана будівля є зареєстрованою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000), а відтак вважається повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України, тоді як відомості про припинення існування вказаного об`єкту нерухомості у суду відсутні.

При цьому, в межах господарської справи №910/8285/24 встановлювались обставини щодо знищення нерухомого майна, яке належало на праві власності позивачу, та наявності підстав для відшкодування позивачу збитків внаслідок такого знищення. Так, судом у вказаній справі були встановлені такі обставини: "З наданого до справи листа від 13.01.2025 №107-42-16 Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації вбачається, що наразі реконструкція спірної будівлі триває, долученими відповідачем-2 фотографіями підтверджується, що вже збудовано чотири поверхи будівлі, а також відповідачем-1 надано копію експлікації першого поверху нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А у м. Києві, яка підтверджує, що будівля в результаті реконструкції наявна і не знищена.".

З долученого до матеріалів справи Експертного звіту (Позитивний) щодо розгляду проектної документації на будівництво від 18.11.2024 №18/2350-11/24 за робочим проєктом "Реконструкція нежитлової будівлі, літ. "А" для створення умов для надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері соціального захисту громадян на вул. Якуба Коласа, 8-А у Святошинському районі м. Києва" вбачається, що проєктом передбачено надбудову двох поверхів, без зміни геометричних розмірів в плані, з попереднім демонтажем існуючих поверхів та фундаментів, окрім внутрішніх окремо вказаних.

Таким чином, аналіз вищевикладеного свідчить про те, що новоствореним, згідно з приписами статті 331 ЦК України, є лише новозбудоване майно, тоді як проведенням реконструкції існуючого будинку не створюється нове майно.

Правова позиція про те, що не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №29/5005/6381/2011.

Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку, з яким погоджується судова колегія, що сама лише обставина проведення реконструкція будинку, де знаходяться належні позивачу приміщення, за відсутності доказів припинення існування об`єкта нерухомості (будинку, де знаходяться приміщення позивача), не перешкоджає витребуванню спірних приміщень на користь позивача, тоді як результатом такої реконструкції буде здійснено поліпшення вказаного будинку, в тому числі і нежитлових приміщень позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позову є обґрунтованими, а обраний позивачем спосіб захисту - ефективним.

Водночас, як вказував відповідач, з метою проведення реконструкції зазначеної будівлі, на замовлення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" виготовлено технічний паспорт від 04.12.2020, яким було уточнено загальну площу вказаного об`єкта нерухомого майна та встановлено, що загальна його площа становить 749,50 кв.м.

29.12.2020 державним реєстратором Кузорою А.В. здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на нежилий будинок загальною площею 749,50 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А.

При цьому, відомості щодо зміни площі приміщень, що належать позивачу, у суду відсутні. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначених вище відомостей щодо загальної площі будинку.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

На переконання суду, задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.

Щодо заяви відповідача про застосування спливу строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, правило щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №922/4169/19.

За змістом норм в частинах 3-5 стаття 267 ЦК України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом частини 5 статті 267 ЦК України отримати судовий захист, у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Відповідач зазначає, що нежилу будівлю площею 753,70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А , прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва, відповідно до рішення Київради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", а відтак, позивач, будучи власником спірних нежитлових приміщень у вказаній будівлі, мав слідкувати за їх станом та, відповідно, знати про відповідне рішення Київради, яке є відкритим, публічним та знаходиться у вільному доступі. Відтак, за доводами відповідача, строк позовної давності починається з 02.12.2010, з моменту прийняття рішення №284/5096, а відтак строк позовної давності сплинув 02.12.2013, тоді як даний позов подано у 2026 році.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, до даного позову підлягає застосуванню строк позовної давності 3 роки (загальна позовна давність).

Так, позивач звернувся до суду з даним позовом у січні 2026 року.

Як вказує позивач, про існування державної реєстрації права власності відповідача у тому числі на спірні приміщення у будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, він дізнався 22.05.2024, коли отримав відмову у проведенні державної реєстрації права власності.

Розглянувши доводи сторін та з`ясувавши обставини справи, судом першої інстанції встановлено, що позивач з метою реєстрації його права власності на приміщення №№9-11 (групи приміщень №3) загальною площею 27,90 кв.м, що складає 37/1000 частини від нежилого приміщення будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, у травні 2024 року звернувся до державного реєстратора, однак у здійсненні таких реєстраційних дій рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко О.О. від 22.05.2024 №73271121 відмовлено, через наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Слід зазначити, що відповідач не наводить доказів відкритого використання ним будівлі, у якій знаходяться приміщення позивача починаючи з 02.12.2010. Тому суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з позицією відповідача, відповідно до якої позивач повинен був дізнатись про порушене право лише через прийняття Київрадою рішення про прийняття нежитлової будівлі за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Так, за наявності державної реєстрації права власності відповідача на нежитлову будівлю та в тому числі на приміщення позивача, останній міг довідатися про можливе порушення його прав. Проте, позивач не обмежений проміжком часу, протягом якого він має звернутись до відповідних органів з метою реєстрації прав на нерухоме майно, також позивач не має обов`язку щодо перевірки наявності реєстрації прав власності відповідача на відповідне нерухоме майно.

Доводи відповідача про те, що позивач міг довідатись про порушення своїх прав після прийняття Київрадою від 24.12.2020 №23/23 та від 24.12.2020 №24/24, відповідно до яких вирішено провести роботи з реконструкції нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А, також судом першої інстанції оцінено критично, оскільки відсутні докази, які б підтверджували фактичне здійснення такої реконструкції (початок робіт) з 2020 року, тоді як дозвіл на виконання будівельних робіт із реконструкції №КВ012240415260 видано 26.04.2024.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дають змогу оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №924/233/18).

Отже, оцінюючи наведені доводи сторін у сукупності з поданими в матеріали справи доказами, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивачу ще у 2010 році мало бути відомо про наявність підстав для захисту своїх порушених прав.

Так, відповідачем не надано жодних доказів та не наведено об`єктивних фактів, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності (конкретна дата), а саме про момент обізнаності позивача про порушення його прав внаслідок прийняття Київрадою рішення від 02.12.2010 №284/5096, або ж рішень від 24.12.2020 №23/23 та від 24.12.2020 №24/24.

Отже, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що заявлені відповідачем підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності є необґрунтованими, а тому заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення заявленого ТОВ "ККК Борщагівка" позову.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Київради задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на Київраду.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №910/660/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Київську міську раду.

4. Матеріали справи №910/660/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 02.09.2026.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран