Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/149/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/149/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026

у справі № 910/149/26 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дахстандарт»

про стягнення 116 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дахстандарт» (далі-відповідач) про стягнення 116 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 0102-24/1 від 01.02.2024 про надання послуг відповідального зберігання в частині оплати наданих послуг за період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення, підписання, погодження передбаченого умовами договору документу на підтвердження передачі товару на зберігання (акту приймання-передачі або накладної).

При цьому, суд зазначив, що долучені позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року, а також податкові накладні не підтверджують передачу товару на зберігання відповідачу позивачем, оскільки акти приймання-передачі не підписані відповідачем.

Крім того, суд вказав, що податкові накладні зареєстровані позивачем лише 22.08.2025 та не є первинними документами, які б підтверджували дійсність господарської операції.

Також суд зазначив, що під час розгляду даної справи не надано доказів передання відповідачем позивачу товару до жовтня 2024 року та знаходження такого товару у позивача як зберігача станом на жовтень 2024 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами даної справи не підтверджується знаходження у позивача в період з жовтня 2024 року по січень 2025 року товару, отриманого від відповідача на зберігання, та наявність підстав у відповідача на оплату послуг зі зберігання за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із указаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 та ухвалити нове рішення, яким позов - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно знецінив доказове значення зареєстрованих податкових накладних.

Також скаржник вказує, що відповідно до п.4.6 договору сторони погодили гарантований платіж у розмірі 29 000,00 грн, який зараховується як плата за послуги зберігання за останній місяць дії договору. Суд першої інстанції взагалі не дослідив та не надав оцінки зазначеним умовам договору.

Апелянт зауважує, що суд першої інстанції, посилаючись на висновки у справах № 910/14498/24 та № 910/2836/25, фактично надав обов`язкової сили висновкам, зробленим в інших провадженнях, не перевіривши доказову базу у цій справі самостійно. Проте, сам же суд у рішенні встановив, що справа № 910/149/26 має інші підстави позову, ніж справа № 910/2836/25 (різні правові обґрунтування та різна доказова база). За таких обставин, апелянт вважає, що висновки у попередніх справах не мають преюдиційного значення у розумінні статті 75 ГПК України.

Апелянт вважає, що суд не дослідив ретельно всі наявні у матеріалах справи докази. Натомість, суд поклав тягар доказування виключно на позивача, не враховуючи, що відсутність акту повернення товару та мовчання відповідача щодо місцезнаходження майна само по собі є доказами, що свідчать на користь позивача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 03.07.2026, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач вказує, що оскільки він у жовтні, листопаді, грудні 2024 року та січні 2025 року товар на зберігання не передавав, у позивача відсутні підстави для направлення рахунків на оплату послуг зберігання, актів приймання-передачі наданих послуг та відповідно реєстрації податкових накладних, а у відповідача відповідно відсутні зобов`язання щодо оплати не отриманих послуг. За таких обставин, відповідач вважає, що надання позивачем зареєстрованих невчасно (заднім числом - 22.08.2025) податкових накладних за жовтень 2024 - лютий 2025 року; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за жовтень 2024 року - лютий 2025 року не підписаних відповідачем та факт систематичної оплати відповідачем послуг зберігання по вересень 2024 року не є належними доказами прийняття майна на зберігання з жовтня 2024 року по лютий 2025 року.

Щодо твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції правової природи договору та умови про гарантований платіж відповідач зауважує, що гарантований платіж поклажодавцем був сплачений у порядку передбаченому договором № 0102-24/1, досліджувався судами у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25 і не оспорювався позивачем щодо його зараховування як оплата за послуги із зберігання за вересень 2024 року.

Відповідач вважає хибним твердження апелянта, що суд першої інстанції фактично надав обов`язкової сили висновкам, зробленим в інших провадженнях, не перевіривши доказову базу у цій справі самостійно, оскільки вказане не відповідає реальному стану речей і не є правдивим. При цьому , відповідач звертає увагу, що жодне із рішень у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25 апелянтом не оскаржувалося в установленому порядку.

Також відповідач зауважує, що апелянт в апеляційній скарзі не зазначив, яким чином суд першої інстанції обмежив чи не дав йому можливості надати до суду докази, які б підтверджували факт приймання-передачі майна на зберігання, його кількості і стан.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Майданевича А.Г., суддів Суліма В.В., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Майданевича А.Г., суддів Суліма В.В., Короун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Майданевича А.Г., суддів Суліма В.В., Короун О.М.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/149/26 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» (далі -зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дахстандарт» (далі - поклажодавець) був укладений договір № 0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01.02.2024.

Відповідно до п. 1.1. договору поклажадавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця (далі - товар).

Згідно із п. 1.3 договору зберігач здійснює зберігання товару за наступною адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, будівля цеху № 2 (інв. № 2), та на майданчику біля будівлі цеху № 2 (інв. № 2). Площа будівлі цеху № 2 - 300 кв. м., площа майданчику біля будівлі цеху № 2 - 170 кв. м.

Поклажодавець зобов`язується провести оплату за надані послуги в розмірі та терміни, визначені умовами договору (п. 1.4 договору).

За умовою розділу 3 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за актом приймання-передачі товару та відповідними накладними.

Зняття товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі та відповідними накладними. Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі або у відповідних накладних.

Сторони проводять інвентаризацію товару поклажодавця на складі зберігача, результати якої оформляються сторонами інвентаризаційною відомістю на товар.

У випадку розбіжності результатів інвентаризації з даними однієї зі сторін, сторони протягом 3 (трьох) робочих днів проводять уточнену інвентаризацію і звірення з даними, зазначеними в обліковій документації (актах інвентаризації попередніх періодів, актах приймання-передачі товару на зберігання і зняття зі зберігання, товарно-транспортних накладних) зберігача і поклажодавця. Після проведення зазначених заходів уповноважені представники сторін зобов`язані скласти відповідний акт про інвентаризацію товару.

Згідно з п. 4.1. договору послуги зберігача по зберіганню товару складають 29 000,00 грн на місяць з урахуванням ПДВ (20%), сума ПДВ складає 4 833,33 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору зберігач щомісяця виставляє поклажодавцю для оплати рахунок та акт прийому-передачі наданих послуг. Поклажодавець повинен підписати та направити зберігачу акт прийому-передачі наданих послуг протягом 3 днів з моменту отримання або направити обґрунтовані заперечення у той же строк.

За умовою п. 4.3 договору поклажодавець щомісяця здійснює оплату наданих Зберігачем послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів після отримання рахунка та підписання сторонами акта наданих послуг шляхом перерахування коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Зберігача.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку, якщо протягом календарного місяця товар за умовами даного договору поклажодавцем на зберігання Зберігачу не передається, та відсутній товар на зберіганні, Зберігач не виставляє рахунок на оплату за послуги зберігання, а поклажодавець не має зобов`язання щодо сплати.

Сторони відповідно до п. 4.5 договору домовились, що у разі надання Зберігачем поклажодавцю додаткових послуг, пов`язаних із зберіганням майна, поклажодавець здійснює оплату за такі послуг на підставі рахунків та за тарифами Зберігача до 30 числа поточного місяця.

Згідно з п. 4.6 договору сторони домовились, що поклажодавець оплачує зберігачу гарантований платіж у розмірі 29 000,00 грн з ПДВ, який зараховується як платіж за послуги зберігання за останній місяць дії даного договору.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2025, у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Крім того, як встановлено судом під час розгляду даної справи, ТОВ «Донс Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Дахстандарт» про стягнення заборгованості за договором № 0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01 лютого 2024 року в розмірі 49 082,69 грн, пені у розмірі 4 417,38 грн, витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, поштових витрат у розмірі 149,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих на підставі договору № 0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання від 01.02.2024, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 49 082,69 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/14498/24, яке набрало законної сили 19.02.2025, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вказане рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідних актів прийому-передачі наданих послуг на суму 49 082,69 грн на адресу відповідача; матеріали справи не містять актів прийому-передачі наданих послуг, які б підтверджували надання позивачем послуг відповідачеві за договором № 0102-24/1 на суму 49 082,69 грн та позивачем належними та допустимими доказами не доведено фактичного надання послуг на суму 49 082,69 грн.

Щодо дії договору № 0102-24/1 у межах справи № 910/14498/24 було встановлено, що ТОВ «Донс Груп» листом вих. № 2808-1 від 28.08.2024 повідомило ТОВ «Дахстандарт» про розірвання з 30.09.2024 договору № 0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання в односторонньому порядку.

Умовою п. 9.1 передбачено, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 01 лютого 2025 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Цей договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою поклажодавця, припинений, якщо зберігач ухиляється чи необґрунтовано не допускає поклажодавця для проведення інвентаризації товару. У цьому випадку договір припиняє свою дію в день отримання зберігачем вищезазначеної письмової заяви поклажодавця про дострокове припинення дії цього договору (п. 9.2).

З наведеного вбачається, що умовами договору передбачено єдину підставу для дострокового припинення дії договору.

На лист № вих. №2808-1 від 28.08.2024 позивача ТОВ «Дахстандарт» у своїй відповіді № 1/09-24 від 20.09.2024 відхилило пропозицію Товариства розірвати договір з огляду на те, що вимога про розірвання договору не відповідає порядку та умовам договору № 0102-24/1.

У зв`язку зі зміною істотних обставин, ТОВ «Донс Груп» 27.09.2024 повторно звернулось до відповідача з вимогою про розірвання з 30 вересня 2024 року договору та вивезення майна з приміщення.

Долучена позивачем до позовної заяви додаткова угода № 6/0910/2024 від 09.10.2024 жодним чином не підтверджує факт розірвання договору № 0102-24/1 про надання послуг, оскільки в ній мова йде про договір зберігання № 45/2020 від 24.01.2020, що не стосується предмету даного спору.

Пунктом 9.1 договору передбачено строк його дії до 01.02.2025, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Таким чином, у випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін".

Крім того, у межах справи № 910/2836/25 позивач вимоги обґрунтовував неоплатою виставлених позивачем рахунків № СФ-2910-1 від 29.10.2024, № СФ-3011-1 від 01.11.2024, № СФ-0112-1 від 01.12.2024, № СФ-0201-1 від 02.01.2025 та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за послуги зберігання за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року.

Звертаючись до суду з даним позовом у справі № 910/149/26, позивач вимоги обґрунтовує тим, що сплата відповідачем рахунків за додаткові послуги, які виставляв позивач, підтверджує факт передачі майна позивачу на зберігання на підставі укладеного договору, а відсутність підписаного акту повернення майна відповідачу підтверджує, що майно зберігалось у позивача до закінчення дії договору, тобто до 01 лютого 2025, відтак, у відповідача виникає обов`язком здійснити оплату позивачу за послуги з відповідального зберігання майна за період жовтень 2024 року - січень 2025 року.

Крім того, доказом того, що позивач дійсно надавав відповідачу реальні послуги за договором у період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року є зареєстровані податкові накладні за вищезазначений період, які були подані позивачем та прийняті податковим органом.

Як вказує позивач, до жовтня 2024 року відповідач своєчасно сплачував позивачу послуги за зберігання його товару згідно з договором та частково сплачував за надані додаткові послуги.

Проте, з жовтня 2024 року перестав оплачувати такі послуг, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти правомірності заявлених позовних вимог, відповідач вказує на те, що до позовної заяви для підтвердження прийняття товару на відповідальне зберігання позивачем не додано ні актів приймання-передачі товару, ні накладних, які б підтверджували передачу відповідачем товару на відповідальне зберігання у жовтні, листопаді, грудні 2024 року та у січні 2025 року, ні актів приймання-передачі товару чи накладних, які б свідчили про наявність товару на зберіганні, переданого раніше.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено, через те, що позивачем не надано доказів знаходження у позивача в період з жовтня 2024 року по січень 2025 року товару, отриманого від відповідача на зберігання, та наявність підстав у відповідача на оплату послуг зі зберігання за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст.937 Цивільного кодексу України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч.1 ст.938 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до ст.943 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі (ст.944 Цивільного кодексу України).

Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст.948 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

За змістом ст.950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст.953 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір зберігання майна, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов`язок зберігати ввірене йому майно (товарно-матеріальні цінності, обладнання, товар) відповідача.

За умовою розділу 3 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється актом приймання-передачі товару, та відповідними накладними.

Зняття товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі та відповідними накладними. Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі або в відповідних накладних;

Сторони проводять інвентаризацію товару поклажодавця на складі зберігача, результати якої оформляються сторонами інвентаризаційною відомістю на Товар.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, належним доказом, який підтверджує факт передачі відповідачем майна на відповідальне зберігання позивачу, є підписаний сторонами та скріпленим печатками сторін акт приймання-передачі товару та відповідна накладна.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення, підписання, погодження передбаченого умовами договору документу на підтвердження передачі товару на зберігання (акту приймання-передачі або накладної).

При цьому, долучені позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року, а також податкові накладні не підтверджують передачу товару на зберігання відповідачем позивачу, оскільки акти приймання-передачі не підписані відповідачем, а податкові накладні зареєстровані позивачем лише 22.08.2025 та не є первинними документами, які б підтверджували дійсність господарської операції.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що під час розгляду даної справи суду не надано доказів передання відповідачем позивачу товару до жовтня 2024 року та знаходження такого товару у позивача як зберігача станом на жовтень 2024 року.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо знецінення судом доказового значення зареєстрованих податкових накладних, оскільки суд лише констатував факт, що податкові накладні зареєстровані з порушенням правил «першої події» не є первинними документами, що підтверджується положеннями абзацу 14 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з яким первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У даному випадку податкова накладна, складена без наявності первинного документа (видаткової накладної, акта виконаних робіт (наданих послуг)), вважається складеною з порушенням вимог Податкового кодексу України. Згідно із законодавством, податкова накладна є лише інструментом для адміністрування ПДВ і не може підтверджувати факт надання послуг самостійно та впливати на взаєморозрахунки між сторонами.

Надані позивачем докази, а саме податкові накладні зареєстровані заднім

числом, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за жовтень 2024 року -лютий 2025 року не підписані відповідачем та оплати відповідача за договором до жовтня 2024 року в своїй сукупності не пов`язані логічним ланцюгом фактичних даних, які б встановлювали факт надання позивачем послуг із зберігання з жовтня 2024 року по лютий 2025 року.

Щодо твердження позивача про неврахування судом першої інстанції правової природи договору та умови про гарантований платіж, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

В силу вищезазначених положень Цивільного кодексу України факт передачі та знаходження майна на зберіганні підтверджується письмовим договором зберігання та первинними документами, які фіксують фактичне приймання- передачу майна, його кількість і стан.

Гарантований платіж поклажодавцем був сплачений у порядку передбаченому договором № 0102-24/1, досліджувався судами у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25 і не оспорювався позивачем щодо його зараховування як оплата за послуги із зберігання за вересень 2024 року.

Відповідно до ст. 74 Господарсько процесуального кодексу України саме на позивачу лежить тягар доведення обставин на які він посилається як підставу своїх вимог.

Суд першої інстанції розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для справи та вирішенню спору встановив, що належним доказом, який підтверджує факт передачі відповідачем майна на відповідальне зберігання позивачу, є підписаний та скріплений печатками сторін акт приймання-передачі товару та відповідна накладна. Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення, підписання, погодження передбаченого умовами договору документу на підтвердження передачі товару на зберігання (акту приймання-передачі або накладної). Позивач у своїй апеляційній скарзі даного факту не спростував.

Стосовно доводів позивача про неправомірне поширення судом першої інстанції висновків попередніх справ на цей спір, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із сталої судової практики вбачається, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

В силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини на які посилався суд першої інстанції в оспорюваному рішенні: встановлені судовими рішеннями; судові рішення набрали законної сили; у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25 брали участь ті ж особи.

Господарським судом в оспорюваному рішенні зроблено посилання на фактичні обставини встановлені у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25, а не на правову оцінку (кваліфікацію), яку їм надав інший суд.

Отже, твердження позивача, що суд першої інстанції фактично надав обов`язкової сили висновкам, зробленим в інших провадженнях, не перевіривши доказову базу у цій справі самостійно є хибним. При цьому, як вірно зазначено відповідачем жодне із рішень у справах № 910/1498/24 та № 910/2836/25 позивачем не оскаржувалося в установленому порядку.

Доводи позивача про порушення судом першої інстанції принципу змагальності та рівності сторін колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач у своїй апеляційній скарзі не зазначив яким чином суд першої інстанції обмежив чи не дав йому можливості надати до суду докази, які б підтверджували факт приймання-передачі майна на зберігання, його кількість і стан.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами даної справи не підтверджується знаходження у позивача в період з жовтня 2024 року по січень 2025 року товару, отриманого від відповідача на зберігання, та наявність підстав у відповідача на оплату послуг зі зберігання за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, доводи позивача не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах та дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню та стягненню з відповідача у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/149/26 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/149/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/149/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун