Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №911/2934/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. Справа№ 911/2934/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Колесника Р.М.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання: Гріщенко А.О.

за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 30.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 (повний текст складено 14.01.2026)

у справі №911/2934/25 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 6 888 184,46 грн

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про стягнення 6888184,46 грн., у тому числі - 3295854,24 грн. основної заборгованості за спожиту електроенергію, 1782175,79 грн. інфляційних втрат, 38206,44 грн. пені, 1771947,99 грн. 15% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем Закону України «Про ринок електричної енергії» та зобов`язань за договором. За доводами позивача, всупереч п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» та п. 5.10 договору, а також умов комерційної пропозиції № 5, що є додатком № 1 до договору, відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання зі сплати вартості отриманої електричної енергії.

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» 3295854,24 грн заборгованості, 1771947,99 грн 15 % річних, 38206,44 грн пені, 1782175,79 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, не оплативши вартість спожитої електричної енергії за розрахунковий період (листопад 2021 року - лютий 2022 року), порушив взяте на себе зобов`язання та під час судового розгляду не довів зворотного, доводів позивача не спростував, доказів відсутності заборгованості не надав. Розрахунки інфляційних втрат, 15% річних та пені судом визнано арифметично правильними та обґрунтованими.

Також суд встановив, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відсутні, а строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі позивачем не пропущено.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 у судовій справі № 911/2934/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

17.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору та продовження процесуального строку для усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відмовлено у клопотанні Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору та продовження процесуального строку для усунення недоліків.

25.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано доказ сплати судового збору у розмірі 123 987,32 грн. Також апелянтом подано клопотання про поновлення процесуального строку для усунення недоліків, яке мотивоване тим, що недоліки апеляційної скарги усунуто невідкладно після отримання Військовою частиною НОМЕР_1 грошових коштів для сплати судового збору, які станом на день подання апеляційної скарги були відсутні на рахунку апелянта.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк для подачі заяви для усунення недоліків, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2026.

06.04.2026 через систему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

08.04.2026 через систему «Електронний суд» від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

24.04.2026 через систему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

02.05.2026 через систему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

06.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи або проведення розгляду справи без участі представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відкладення розгляду справи - задоволено та відкладено розгляд апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 на 27.05.2026 о 13:50 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 08.06.2026 у зв`язку зі рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя судді Кропивної Л.В., відповідно до підпункту 2.3.43, підпункту 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/2934/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Тищенко О.В., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 прийнято до провадження справу №911/2934/25 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Тищенко О.В., Колесник Р.М. Розгляд справи призначено на 30.06.2026.

30.06.2026 через систему «Електронний суд» від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» надійшло клопотання про проведення засідання без участі позивача.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

2.2.1. В обґрунтування апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає наступне:

- щодо порушень норм матеріального права: суд першої інстанції не надав правової оцінки факту дотримання процедури, передбаченої Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), відповідно до яких перехід на обслуговування до ПОН є вимушеним заходом, про який споживач має бути належним чином повідомлений або попереднім постачальником, або оператором системи розподілу (ОСР), однак, за твердженням відповідача, позивачем не надано доказів того, що Відповідач був своєчасно та у встановлений спосіб поінформований про дату початку та підстави постачання енергії саме постачальником «останньої надії». Відсутність такого повідомлення позбавила Відповідача можливості реалізувати своє право на вільний вибір іншого електропостачальника за ринковими цінами, що призвело до безпідставного нарахування заборгованості за значно вищим тарифом постачальника останньої надії;

- стосовно недоведеності обсягів через відсутність «тристоронньої звірки» скаржник зазначає, що нарахування заборгованості Позивачем здійснювалось виключно на підставі даних, отриманих від Оператора системи розподілу (далі-ОСР). Проте, між Позивачем (ПОН), Відповідачем (в/ч) та третьою особою (ОСР) не було проведено тристоронньої звірки показників приладів обліку за спірний період, особливо під час повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації, однак суд першої інстанції не витребував деталізовані протоколи зняття показників, чим допустив неповне з`ясування обставин справи;

- щодо процесуальних порушень відповідач зазначає, що суд не залучив до участі у справі третю особу - Оператора системи розподілу (ОСР), чиї дані стали основою для нарахування боргу, що є обов`язковим для правильного встановлення обсягів.

2.2.2. У додаткових поясненнях відповідач зазначив щодо правових підстав для зменшення санкцій, оскільки Відповідач є суб`єктом сектору оборони, а несплата основного боргу зумовлена виключно відсутністю належного бюджетного фінансування за відповідною статтею видатків та встановленими державою обмеженнями на здійснення платежів. Крім того, скаржник наголосив, що стягнення штрафних санкцій у повному обсязі з бюджетної установи, яка виконує завдання з відсічі агресії, суперечить принципам справедливості та розумності (ст. 3 ЦК України).

За доводами відповідача, у його діях відсутня вина у розумінні ст. 614 ЦК України.

Стосовно неможливості застосування 15% річних як «кабальної» умови апелянт стверджує, що ставка у 15% річних у договорі з позивачем є диспозитивною санкцією. Вона значно перевищує звичайні ринкові умови та вартість кредитних ресурсів (облікову ставку). У поєднанні з інфляційними втратами, такий розмір річних стає надмірним тягарем. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, враховуючи «інші обставини, що мають істотне значення» (а саме статус військової частини та воєнний стан), цей розмір має бути зменшений до законних 3%.

Крім того, відповідач звертає увагу, що згідно з підпунктом 12 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, на період дії воєнного стану зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій на ринку електричної енергії. Хоча основний борг виник у довоєнний період, Позивач здійснював нарахування та вимагає стягнення санкцій у 2022- 2025 роках, що є прямим порушенням вказаної норми.

Відтак, скаржник просить суд скасувати нарахування пені за період з 24.02.2022 на підставі Постанови НКРЕКП № 332 та зменшити розмір 15% річних та пені за довоєнний період на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України до 1% від суми боргу або іншої суми, що відповідає засадам справедливості.

2.2.3. У додаткових поясненнях від 02.05.2026 відповідач, не заперечуючи факт споживання енергоресурсу, наголошує на очевидній неспівмірності заявлених Позивачем сум санкцій принципам справедливості та розумності. Стосовно стягнення 15 % річних відповідач наполягає, що покладення на частину обов`язку сплатити суму, що на 968 768, 80 гривень вища за сьогоднішню ринкову ціну ресурсу, є несправедливим і таким, що шкодить обороноздатності, оскільки ці кошти будуть вилучені з бюджету, призначеного для захисту суверенітету.

2.3. узагальнені доводи та заперечення іншого учасника справи

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» з рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 погоджується, вважає його обґрунтованим, законним та таким, що прийнято судом першої інстанції з врахуванням норм матеріального та процесуального права, та вважає, що суд першої інстанції правильно врахував встановлені обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам та матеріалам справи.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у зв`язку з тим, що доводи апелянта про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції, та про неповне з`ясування судом фактичних обставин справи є необґрунтованими та безпідставними, зазначаючи наступне:

- щодо стверджуваних відповідачем процесуальних порушень позивач звертає увагу, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції від жодної сторони не надходило заяв чи клопотань щодо залучення ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» в якості третьої особи без самостійних вимог;

- апелянтом не вжито жодних заходів для сплати заборгованості протягом більше ніж 3 років, а відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання;

- стосовно нарахування 15% річних позивач вважає таку вимогу обгрунтованою, оскільки такий розмір процентів встановлений договором, що відповідає положенням цивільного законодавства;

- посилаючись на підпункт 12 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 р. № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», позивач наголошує, що ним нараховано пеню з 22.12.2021 по 23.02.2022, саме до початку введення в Україні воєнного стану із 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Позивач просить суд відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

2.4. явка в судове засідання

У судове засідання 30.06.2026 з`явився представник відповідача.

Представник скаржника підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, натомість подав клопотання про проведення засідання без участі позивача, у якому викладені обставини у Відзиві на апеляційну скаргу підтримав повністю та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 залишити без змін.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також те, що наявних матеріалів достатньо для належного перегляду оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку, оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача, що не з`явився в судове засідання, водночас як подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (надалі - постачальник) діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 06.11.2018 р. № 1344, та виконує функції постачальника «останньої надії» у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1023-р від 12.12.2018 р.

Згідно з ч. 11 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

У зв`язку з наведеним, позивачем було розміщено на своєму офіційному веб-сайті договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 27.12.2018 р. (далі - договір), порядок приєднання до умов договору та комерційну пропозицію № 5 від 08.10.2021 р.

Зазначений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 27.12.2018 р. є публічним договором приєднання споживача, що укладається сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах, визначених Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 312 (далі - ПРРЕЕ), і є однаковим для всіх споживачів.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

У відповідності до п. 2.2 договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

Згідно з п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком №1 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 27.12.2018 р.

Відповідно до п. 5.2 договору спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Згідно з п. 5.10 договору оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятій споживачем.

У свою чергу, згідно умов комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 р. для постачання електричної енергії споживачам постачальником електричної енергії, що є додатком №1 до договору, визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від оператора системи розподілу. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Згідно з п. 5.8 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п. 13.1 договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 312, та діє до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Дана норма кореспондується з умовами, що зазначені в додатку № 1 до договору, з огляду на що договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Вищезазначені умови договору кореспондуються з нормами Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ.

На виконання умов договору позивачем було здійснено постачання відповідачу електричної енергії в загальному обсязі 556057,0 кВт*годин, що підтверджується наявним у матеріалах справи звітом щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПДЗ «Укрінтеренерго», які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності операторів системи розподілу (передачі) ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ».

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також норми права

Позивачем було складено акти купівлі-продажу електроенергії до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» між ДПЗД «Укрінтеренерго» та Військовою частиною НОМЕР_1 за листопад 2021 р. № 016374, за грудень 2021 р. № 017022, за січень 2022 р. № 018912, за лютий 2022 р. № 023119, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що на підставі зазначених актів купівлі-продажу електроенергії позивачем було виставлено відповідачу рахунки за спожиту електричну енергію за листопад № 000008385264/09/О11/23764 від 13.12.2021 р., за грудень № 000008385264/09/О12/24462 від 12.01.2022 р., за січень № 000008385264/09/О01/26388 від 16.02.2022 р., за лютий № 000008385264/09/О02/30604 від 25.04.2022 р. на загальну суму 3295854,24 грн., які були направлені на електронну адресу відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 44/11-002793 від 20.06.2022 р. про сплату боргу за спожиту електроенергію та штрафних санкцій.

З огляду на несплату споживачем заборгованості за поставлену електроенергію позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення 6888184,46 грн., з яких - 3295854,24 грн. основної заборгованості за спожиту електроенергію, 1782175,79 грн. інфляційних втрат, 38206,44 грн. пені, 1771947,99 грн. 15% річних.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Оцінивши доводи учасників справи та наявні у справі докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Щодо заявлених вимог про стягнення основної заборгованості.

З положень Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії вбачається, що позивач як постачальник електричної енергії, що визнаний постачальником «останньої надії», отримує інформацію про обсяг розподіленої електричної енергії від операторів системи розподілу, зокрема, від ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», на підставі якої визначає обсяг спожитої електричної енергії кожним споживачем.

Відповідно до звіту щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів позивача, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності операторів системи розподілу за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року, позивачем здійснено постачання електричної енергії відповідачу в загальному обсязі 556057,0 кВт*годин.

На підставі отриманих даних про фактичне споживання електричної енергії позивачем було складено відповідні акти купівлі-продажу електроенергії та виставлено відповідачеві рахунки.

Факт споживання електричної енергії відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи - не заперечується.

Однак, відповідач заперечував факт отримання ним рахунків, з приводу чого суд зазначає наступне.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, у даному випадку не отримання актів та/або рахунків не звільняє відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором у встановлений строк.

Положення п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 312, визначають, що рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Тобто відповідач мав сплатити спожиту електричну енергію у строк протягом 5 банківських днів від дня отримання рахунка, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду, при цьому договором передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

При цьому, відсутність у відповідача документів, зокрема, актів та рахунків, не звільняє від обов`язку здійснити розрахунок за спожиту електричну енергію у відповідності до п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду, враховуючи, що дані щодо обсягу спожитої електричної енергії відповідач міг отримати від оператора системи розподілу електричної енергії чи з засобів обліку електричної енергії.

Виходячи з викладеного, посилання відповідача на неотримання рахунків є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе договірних зобов`язань позивач здійснив постачання електричної енергії відповідачу, що, в свою чергу, у відповідності до п. 13.1 договору та ч. 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» є свідченням того, що договір був укладений.

Перевіривши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів встановила, що договір про постання електричної енергії постачальником «останньої надії» в судовому порядку не оспорений та не визнаний недійсним, а отже, в силу вимог ст.ст. 204, 629 ЦК України цей правочин є правомірним та обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач, не оплативши вартість спожитої електричної енергії за розрахунковий період (листопад 2021 року - лютий 2022 року), порушив взяте на себе зобов`язання та під час судового розгляду не довів зворотного, доводів позивача не спростував, доказів відсутності заборгованості не надав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо сплати заборгованості споживача за постачання електричної енергії, однак вимога позивача була залишена відповідачем без задоволення.

Доказів сплати заборгованості за поставлену електричну енергію відповідачем суду не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення 3295854,24 грн. основного боргу у повному обсязі, яка є доведеною, обґрунтованою та не спростованою відповідачем.

Щодо вимог про стягнення пені.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач також просив суд стягнути з відповідача 38206,44 грн. пені, нарахованої за період з 22.12.2021 р. по 23.02.2022 р. на суму боргу в розмірі 549520,82 грн. та за період з 25.01.2022 р. по 23.02.2022 р. на суму боргу в розмірі 1206865,94 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов?язується сплатити пеню на підставі рахунку та/або вимоги (претензії) постачальника. Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим договором (15 % річних, інфляція) за невиконання грошового зобов?язання на підставі отриманого споживачем рахунку, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату рахунку.

Судом першої інстанції перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 38206,44 грн., та встановлено, що він є арифметично правильним та обґрунтованим. З вказаним висновком погоджується судова колегія апеляційного господарського суду.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1782175,79 грн. інфляційних втрат та 1771947,99 грн. 15% річних, нарахованих за період з 22.12.2021 р. по 11.09.2025 р. на суму боргу в розмірі 549520,82 грн., з 25.01.2022 р. по 11.09.2025 р. на суму боргу в розмірі 1206865,94 грн., з 01.03.2022 р. по 11.09.2025 р. на суму боргу в розмірі 1220910,34 грн., з 03.05.2022 р. по 11.09.2025 р. на суму боргу в розмірі 318557,14 грн., згідно з наданими позивачем розрахунками, з приводу яких суд зазначає наступне.

За умовами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.4 комерційної пропозиції № 5 споживач, який прострочив виконання грошового зобов?язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов?язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов?язання, а також п?ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Судом першої інстанції перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 15% річних у розмірі 1771947,99 грн., та встановлено, що він є арифметично правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимога про стягнення 15% річних є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування 15% річних як «кабальної» умови колегія суддів сприймає критично, оскільки відповідний розмір відсотків річних встановлений договором, що відповідає положенням цивільного законодавства.

Крім того, за висновком суду першої інстанції, розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1782175,79 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, також є обґрунтованим та арифметично правильним, а тому така вимога підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що згідно з підпунктом 12 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, на період дії воєнного стану зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій на ринку електричної енергії, а хоча основний борг виник у довоєнний період, Позивач здійснював нарахування та вимагає стягнення санкцій у 2022- 2025 роках, що є прямим порушенням вказаної норми судова колегія зазначає наступне.

Підпунктом 12 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 р. № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» визначено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що періодом нарахування пені є 22.12.2021 по 23.02.2022, тобто до початку введення в країні воєнного стану та прийняття відповідної постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач посилався на те, що порушення зобов`язання з оплати за спожиту електроенергію є наслідком настання форс-мажорних обставин, з приводу чого суд встановив наступне.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 р. у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 р. у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 р. у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 р. у справі № 910/15264/21).

У постанові від 16.07.2019 р. у справі № 917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Поряд з цим, у постанові від 23.03.2023 р. у справі № 920/505/22 Верховний Суд зазначив, що судам необхідно встановити, зокрема, чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, а також встановити наслідки такого повідомлення/неповідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс-мажорних обставин.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати спожитої електроенергії відповідач посилався, зокрема, на воєнні дії, які відбуваються в Україні.

Колегія суддів враховує, що ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання самого зобов`язання.

Таким чином, за правильним висновком суду першої інстанції, враховуючи, що відповідачем не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би засвідчив форс-мажорні обставини саме з приводу спірних правовідносин, та не доведено іншими доказами неможливості виконання відповідачем зобов`язання зі сплати вартості спожитої електроенергії внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання у даному випадку є відсутніми.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про те, що остання є бюджетною установою, не здійснює підприємницької діяльності, не має на меті отримання прибутку та не володіє власними обіговими коштами, тому розрахунки з постачальниками проводяться виключно в межах затверджених бюджетних асигнувань та після отримання відповідного фінансування від вищих органів військового управління, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача, як боржника, від виконання зобов`язання (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справах № 925/246/17 та № 925/974/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 12-46гс18).

Крім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, відповідач не може бути звільнений від виконання зобов`язання та відповідальності за порушення зобов`язання через відсутність бюджетних асигнувань.

З наведених підстав колегія суддів визнає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у його діях вини.

Крім того, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено про застосування у даній справі строків позовної давності, втім суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі позивачем не пропущено, а колегія суддів враховує, що вказана обставина сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не оспорюється.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач просив суд на підставі ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір 15% річних та пені до 1% від суми боргу або іншої суми, що відповідає засадам справедливості.

Розглянувши доводи відповідача стосовно зменшення розміру пені та відсотків річних, перевіривши матеріали справи, врахувавши заперечення позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Водночас загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Тобто заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Отже, одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності, яка регулюється загальними нормами про цивільно-правову відповідальність. Водночас зазначене дає підстави також для висновку про те, що розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.

Такі висновки узгоджуються, зокрема, з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Разом з тим у частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено 15% річних.

Колегія суддів вважає, що така домовленість, здійснена з посиланням на статтю 625 ЦК України, може бути зменшена судом, зокрема, з огляду на таке.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності, передбачені положеннями пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору, а кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від у справі №902/417/18 зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 911/867/19 та 25.02.2020 у справі № 904/2542/19).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Обґрунтовуючи заявлене клопотання відповідач зазначив, що він є суб`єктом сектору оборони, а несплата основного боргу зумовлена виключно відсутністю належного бюджетного фінансування за відповідною статтею видатків та встановленими державою обмеженнями на здійснення платежів.

Водночас, за доводами апелянта, Військова частина НОМЕР_1 виконує критично важливі завдання з оборони держави. Тимчасова затримка оплати у 2022- 2024 роках була зумовлена об`єктивними обставинами воєнного стану та необхідністю пріоритетного фінансування бойових потреб (ст. 7 Бюджетного кодексу України). Покладання на Військову частину обов`язку сплатити нараховані суми є несправедливим і таким, що шкодить обороноздатності, оскільки ці кошти будуть вилучені з бюджету, призначеного для захисту суверенітету.

Судовою колегією враховано, що розмір присудженого до стягнення основного боргу становить 3 295 854,24 грн, водночас як нарахований позивачем розмір 15% річних складає 1 771 947, 99 грн, тобто майже 50% від суми основного боргу.

У даному контексті суд також враховує, що крім цього, позивачем заявлено 38 206,44 грн пені та 1 782 175,79 грн інфляційних втрат (які в силу усталеної практики ВС не підлягають зменшенню).

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Як було зазначено вище, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Колегія суддів враховує, що позивачем доказово не обґрунтовано понесення ним збитків через невиконання відповідачем свого зобов`язання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що стягнення 1 771 947, 99 грн 15 % річних та 38 206,44 грн пені, спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання пеня та відсотки річних перетворяться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків через порушення відповідачем зобов`язання у спірних правовідносинах, а також враховуючи не співмірність заявленої до стягнення суми пені та відсотків річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення клопотання відповідача за та зменшення в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявлених до стягнення пені та відсотків річних на 90%, а саме - до 177 194, 70 грн відсотків річних та 3 820,84 грн пені, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При прийнятті вказаного рішення про зменшення розміру пені та відсотків річних судом враховано, що:

- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми пені та відсотків річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- відповідне зменшення пені та відсотків річних є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені та відсотків річних як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені та відсотків річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.

Окрім зазначеного, судова колегія також враховує, що в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф, який неодноразово продовжувався, водночас як відповідач є військовою частиною, тобто суб`єктом сектору оборони, який виконує критично важливі завдання з оборони держави.

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне вказати, що пеня та відсотки річних є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, а відтак наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 з огляду на обґрунтованість доводів щодо зменшення розміру пені та відсотків річних.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення суду, щодо обґрунтованості позовних вимог та арифметичної правильності розрахунків заявлених сум. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили та про те, що строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі позивачем не пропущено.

З огляду на встановлені обставини, оцінивши доводи відповідача про зменшення розміру 15% річних та пені, судова колегія вбачає наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зменшення 15% річних та пені на 90 % з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови суду апеляційної інстанції.

Зменшення розміру вказаних сум до 1%, як про це просив відповідач, колегія суддів не вважає обґрунтованим та справедливим, оскільки таке зменшення фактично нівелює саму суть покарання за порушення договору, відповідно до усталеної практики Верховного Суду.

З урахуванням вказаних висновків суду апеляційної інстанції, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Отже, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника про наявність підстав для зменшення розміру пені та відсотків річних.

Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано та оцінено в мотивувальній частині даної постанови, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 67 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам.

Згідно з ч. 1 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

У відповідності до ч. 6 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії»« оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до ч. 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Аналогічна норма міститься в приписах п. 3.4.4 ПРРЕЕ, згідно якого постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, який не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.

Згідно з п. 1.2.9 ПРРЕЕ постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Також, згідно з ч. 5 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника «останньої надії», ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг. Аналогічна норма міститься в п. 1.2.6 та п. 3.4.3 ПРРЕЕ.

Разом з тим, згідно приписів п. 1.1.1 ПРРЕЕ учасниками роздрібного ринку електричної енергії є, зокрема, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі.

У відповідності до п. 10 постанови № 312 від 14.03.2018 р. «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.

Згідно приписів п. 1.1.1 ПРЕЕЕ оператор системи - оператор системи розподілу або оператор системи передачі, у випадках коли до його мереж приєднані електроустановки споживачів електричної енергії та/або об`єкти розподіленої генерації.

У відповідності до п. 1.2.3 ПРРЕЕ оператор системи розподілу в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи розподілу, згідно з умовами ліцензії або відповідно до законодавства.

В свою чергу, пп. 29 п. 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що затверджені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 27.12.2017 р. № 1470, встановлено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен, зокрема, надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку, в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Положення ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 дійшла висновку про його зміну в частині задоволення позовних вимог Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 1782175,79 грн. інфляційних втрат та 38206,44 грн. пені, зменшивши пеню та 15% річних на 90 %, в іншій частині - рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з викладеним, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 підлягає частковому задоволенню.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

Пунктом 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції змінено рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та відсотків річних та зменшено їх на 90 %, а в іншій частині вказане рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 змінити, зменшивши 15 % річних та пеню на 90 %, в іншій частині - рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2025 у справі № 911/2934/25 в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код 19480600) 3295854 (три мільйони двісті дев`яносто п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 24 коп. заборгованості, 177 194 (сто сімдесят сім тисяч сто дев`яносто чотири) грн. 70 коп. 15 % річних, 3 820 (три тисячі вісімсот двадцять) грн. 84 коп. пені, 1782175 (один мільйон сімсот вісімдесят дві тисячі сто сімдесят п`ять) грн. 79 коп. інфляційних втрат, 82658 (вісімдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн. 19 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.».

4. Матеріали справи № 911/2934/25 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 02.09.2026 після виходу суддів з відпусток.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Р.М. Колесник

О.В. Тищенко