Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №914/1008/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1008/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Степанюк Н.Л.

розглянув в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (вх. ЗАГС № 01-05/1967/26 від 19.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2026 (суддя Бортник О.Ю)

у справі №914/1008/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло», м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест», селище Розділ, Стрийського району, Львівської області

про стягнення 222 807, 43 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» про стягнення 222 807,43 грн заборгованості за надані послуги з розподілу електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку з оплати послуг з розподілу електричної енергії, наданих йому позивачем на підставі договору № 29 споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.09.2020. Позивач вказує, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Господарський суд Львівської області рішенням від 29.05.2026 у справі № 914/1008/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» 171 856, 94 грн заборгованості та 2 062,28 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення мотивоване тим, що судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем договірного обов`язку з оплати послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії. Суд встановив, що 01.09.2020 між сторонами укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 29, невід`ємною частиною якого є додаток №10 щодо надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії. Підписані відповідачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджують факт надання та прийняття без зауважень послуг на загальну суму 171 856,94 грн, при цьому доказів їх оплати відповідачем не надано. Враховуючи положення статей 525, 526, 530, 629 ЦК України, суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірного зобов`язання та наявність підстав для стягнення вказаної суми заборгованості.

Водночас у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив, оскільки позивач не надав належних доказів вручення відповідачу рахунків на оплату відповідних послуг або їх самостійного формування відповідачем через електронний сервіс, а також актів здачі-приймання робіт щодо відповідної частини заборгованості. За відсутності доказів отримання чи формування рахунків суд не мав можливості встановити настання передбаченого договором строку оплати таких послуг та, відповідно, факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання в цій частині.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 23.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» від 19.06.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2026 у справі №914/1008/26; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

25.06.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло».

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2026 у справі №914/1008/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також стягнути з ТОВ «Флора-Вест» на користь ТОВ «Нафтогаз Тепло» 222 807,43 грн заборгованості за послуги з компенсації перетікань реактивної електричної енергії та сплачений судовий збір.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між сторонами існували договірні відносини щодо надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії. Апелянт стверджує, що такі послуги фактично та безперервно надавалися відповідачу разом із послугами з розподілу електричної енергії, а відповідач їх приймав без будь-яких зауважень. Факт надання послуг, за твердженням скаржника, підтверджується актами наданих послуг та рахунками. При цьому відповідач не заперечував факту отримання послуг, їх обсягу, вартості чи якості та не подав відзиву на позов.

Скаржник зазначає, що відповідач не подав відзиву на позовну заяву та не заперечував ні факту отримання послуг, ні їх обсягу, вартості чи якості. Крім того, після отримання претензії позивача від 06.03.2026 № 126/1.13/7-158 разом з актом звірки взаєморозрахунків відповідач, за твердженням скаржника, не вчинив жодних дій щодо спірної заборгованості. У зв`язку з цим апелянт вважає доведеними обставини належного виконання ним своїх договірних зобов`язань та наявності у відповідача обов`язку оплатити отримані послуги.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів отримання відповідачем рахунків як підставу для відмови у стягненні частини заборгованості. Зазначає, що рахунки фактично надавалися відповідачу та його представнику разом з актами наданих послуг. На думку апелянта, рахунок не є первинним документом, який підтверджує факт надання послуг, а має інформаційний характер та містить платіжні реквізити, тому, навіть за відсутності доказів отримання рахунків, факт їх неотримання не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично отримані та прийняті послуги.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості за листопад-грудень 2021 року, оскільки, на його думку, факт надання та прийняття відповідачем відповідних послуг підтверджується матеріалами справи, а відсутність доказів отримання рахунків не звільняє відповідача від обов`язку їх оплатити та не свідчить про ненастання строку виконання грошового зобов`язання.

Водночас в апеляційній скарзі апелянт заявив клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: акта наданих послуг від 30.11.2021 за листопад 2021 року та акта наданих послуг від 31.12.2021 за грудень 2021 року.

Надаючи оцінку можливості долучення зазначених доказів до матеріалів справи, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2023 у справі № 552/7368/21.

На обґрунтування неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції скаржник посилається на технічний збій під час завантаження доказових матеріалів при поданні позовної заяви через підсистему «Електронний суд», внаслідок чого акти наданих послуг від 30.11.2021 та 31.12.2021 не були долучені до матеріалів справи. При цьому зазначає, що відсутність вказаних документів була виявлена після ухвалення рішення суду першої інстанції, оскільки справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Колегія суддів бере до уваги наведені скаржником обставини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, зокрема посилання на технічний збій під час їх завантаження до підсистеми «Електронний суд», а також факт того, що під час подання позовної заяви позивач добросовісно виходив з їх наявності в матеріалах, розміщених за допомогою підсистеми «Електронний суд», що підтверджується змістом позовної заяви, наявністю в матеріалах справи рахунків, зміст яких відповідає змісту відповідних актів (а.с. 37).

Апеляційний суд виходить з того, що вказані докази мають значення для встановлення обставин щодо надання послуг за листопад та грудень 2021 року, заборгованість за які є предметом апеляційного перегляду.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку про об`єктивний характер обставин неподання зазначених доказів та відсутність підстав вважати дії позивача такими, що мають ознаки зловживання процесуальними правами.

Таким чином, констатується наявність підстав для прийняття зазначених доказів до матеріалів справи та їх врахування під час апеляційного перегляду, що відповідатиме положенням ст. 2 ГПК України, відповідно до частини першої якої, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відтак, клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи акта наданих послуг від 30.11.2021 за листопад 2021 року та акта наданих послуг від 31.12.2021 за грудень 2021 року підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відповідач у справі зазначеним процесуальним правом не скористався.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи зазначене та те, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення в сумі 222 807, 43 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане, ухвалою від 30.06.2026 Західний апеляційний господарський суд призначив справу №914/1008/26 до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 29 з додатками.

Згідно з п. п. 1.1., 2.2., 4.4. додатку 10 до договору № 29 оператор системи надає послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії до електроустановок споживачів, що експлуатують електромагнітно незбалансовані установки з неефективним співвідношенням активної і реактивної потужності, а споживач вживає вичерпних технологічних заходів щодо компенсації перетікань реактивної електричної енергії у своїх електричних мережах та/або здійснює оплату оператору системи за перетікання реактивної електричної енергії згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід`ємними частинами.

Відповідач зобов`язався здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії згідно з порядком розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (додаток 1 до цього договору).

Розрахунок плати за перетікання реактивної електричної енергії здійснюється відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 06.02.2018 №87 (надалі - Методика) та оформлюється згідно з порядком розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (додаток 1 до цього договору)

Згідно п. 7 порядку розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії здійснюється на поточний рахунок Оператора системи розподілу на підставі рахунків, наданих Оператором системи розподілу або самостійно сформованих в електронному вигляді через веб-сервіс «Особистий кабінет», розміщений на сайті Оператора системи розподілу https://www.naftogazteplo.com.ua/, за умови наявності електронного підпису тієї особи, що уповноважена підписувати документи в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством або в інший спосіб, що може бути додатково узгоджений Сторонами.

Датою здійснення оплати за виставленим платіжним документом є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок оператора системи розподілу, відкритий в уповноваженому банку. Термін оплати послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії зазначається в платіжних документах та не має перевищувати 5 робочих днів з дня отримання (формування) рахунків споживачем.

Позивач долучив до матеріалів справи рахунки від 01.03.2021, 01.04.2021, 01.05.2021, 01.06.2021, 01.07.2021, 01.08.2021, 01.12.2021, 01.01.2021, 01.02.2022, 01.03.2022, 01.04.2022 та від 01.05.2022.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання його сторонами. Згідно зі ст. 6 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, погоджені сторонами, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за їх відсутності відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2020 між ТОВ «Нафтогаз Тепло» та ТОВ «Флора-Вест» укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 29 з додатками.

Відповідно до п. 12.8 договору № 29 невід`ємною його частиною є, зокрема, додаток №10 «Договір про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії».

Згідно з договором відповідач, як непобутовий споживач, зобов`язався здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії відповідно до порядку розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії.

При цьому пунктом 7 порядку розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії передбачено, що оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії здійснюється на поточний рахунок оператора системи розподілу на підставі рахунків, наданих оператором системи розподілу або самостійно сформованих в електронному вигляді через веб-сервіс «Особистий кабінет». Термін оплати послуг зазначається у платіжних документах та не має перевищувати п`яти робочих днів з дня отримання (формування) рахунків споживачем.

Разом з тим зазначена умова договору регулює порядок та строк здійснення оплати і не може тлумачитися як така, що ставить саме існування грошового зобов`язання споживача у залежність від наявності рахунку як документа.

Як правильно зазначає скаржник, рахунок на оплату за своєю правовою природою не є первинним документом, який підтверджує факт надання послуг, а містить платіжні реквізити та має інформаційний характер.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 26.02.2020 у справі №915/400/18, у якій зазначено, що рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить платіжні реквізити та має інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України і не звільняє боржника від обов`язку здійснити оплату.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17.

Крім того, у постанові від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 Верховний Суд виходив з того, що обов`язок боржника оплатити отримані товари або послуги виникає на підставі договору, а не рахунку, а ненадання рахунку саме по собі не звільняє боржника від виконання грошового зобов`язання.

Не врахувавши наведене вище, суд першої інстанції задовольняючи позов частково, дійшов суперечливих висновків про одночасне недоведення позивачем факту настання термінів оплати послуг за рахунками, які додано до позовної заяви та доведення факту надання послуг за Актами, складеними за той самий період.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення п. 7 Додатку №10.1 до договору відповідно до їх змісту мають тлумачитися таким чином, що ними передбачено оплату рахунків за перетікання реактивної електроенергії як на підставі рахунків, наданих оператором системи розподілу так і самостійно сформованих відповідачем.

Таким чином, наведена норма визначає порядок оплати споживачем відповідних рахунків, який не залежить від способу їх формування та не передбачає жодних заходів юридичної відповідальності або наслідків, застосованих судом першої інстанції, у разі їх не підписання споживачем.

Навпаки, її зміст свідчить про те, що сторонами врегульовано порядок оплати наданих послуг навіть у тому випадку, якщо Оператором рахунки не надано.

Крім того, відповідно до останнього абзацу цього положення договору, встановлено, що термін оплати послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії зазначається в платіжних документах та не має перевищувати 5 робочих днів з дня отримання (формування) рахунків споживачем.

Також, положення Глави 5 договору, якими врегульовано ціну договору, та порядок оплати послуг, не пов`язують момент виникнення обов`язку щодо оплати за надані послуги із формуванням, підписанням або наданням рахунків.

Таким чином, положення договору в повній мірі дозволяють встановити юридичний факт настання строку виконання відповідного зобов`язання.

Водночас колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі йдеться не лише про наявність рахунків, а насамперед про встановлений та підтверджений належними доказами факт реального надання позивачем послуг і їх прийняття відповідачем без зауважень.

На підтвердження факту надання та прийняття послуг за листопад і грудень 2021 року скаржником в апеляційній інстанції подано акти надання послуг від 30.11.2021 та від 31.12.2021.

Західний апеляційний господарський суд ці докази прийняв та долучив до матеріалів справи, оскільки скаржником обґрунтовано неможливість їх подання до суду першої інстанції технічним збоєм під час завантаження доказових матеріалів через підсистему «Електронний суд».

Як зазначено в апеляційній скарзі та витікає зі змісту позовної заяви, до предмету позову станом на момент її подання входили обставини щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за періоди лютий 2021 – липень 2021 та листопад 2021 – квітень 2022. Позивач в позовній заяві зазначав про підписання сторонами Актів наданих послуг за зазначені періоди.

При цьому, матеріали справи містять докази додання позивачем до позовної заяви відповідних Актів за спірні періоди, окрім Актів за листопад і грудень 2021 року.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про можливість вирішення цієї справи за наявними у справі доказами у спрощеному провадженні, належної уваги на обставини очевидної невідповідності предмету спору обсягу поданих доказів не звернув, передчасно застосувавши принцип диспозитивності на шкоду принципу встановлення дійсних обставин справи.

В свою чергу, приймаючи до розгляду наведені докази, колегія суддів апеляційного суду враховує, що як Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності.

Це дійсно означає, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Колегія суддів враховує, що частиною першою статті 13 ГПК України, задекларовано принцип, відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Водночас, відповідно до частини п`ятої наведеної норми, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відтак, активна роль суду в цій частині є наслідком реалізації покладеного на нього обов`язку, не протирічить засадам диспозитивності, а відтак має бути реалізована у всіх випадках, коли пасивна або недобросовісна поведінка сторони може призвести до процесуальних наслідків, несумісних із завданнями господарського судочинства.

Як встановлено положеннями ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Водночас суд першої інстанції, реалізуючи свій обов`язок щодо справедливого вирішення спору з метою ефективного захисту права позивача, встановивши очевидну невідповідність поданих доказів юридичній волі позивача щодо дійсного змісту його порушеного права, не був позбавлений можливості, не виходячи за межі наведених вище засад доказування, призначити розгляд справи в судовому засіданні та встановити, таким чином, дійсні обставини справи.

Навпаки постановлення судового рішення без встановлення всього обсягу обставин справи у межах заявлених позовних вимог, не відповідає наведеним вище засадам господарського судочинства.

Здійснюючи даний висновок колегія суддів спирається на положення ст. 236 ГПК України, якою, серед іншого встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. (зокрема, постанова Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 923/1132/16)

Колегія суддів звертає увагу на те, що неповнота встановлення судом першої інстанції обставин справи та, відповідно, невжиття останнім в межах принципу диспозитивності процесуальних заходів для усунення цієї неповноти, має своїм наслідком необхідність вчинення позивачем додаткових дій щодо нового звернення до суду для захисту по суті того ж права.

Велика Палата Верховного Суду уже зазначала про те, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20)

За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (п. 44), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (п. 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (п. 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (п. 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (п. 5.6)).

Враховуючи наведені вище міркування суд апеляційної інстанції, доходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції в цій справі наведеним вище вимогам закону не відповідає, а відтак у оскаржуваній частині підлягає скасуванню.

Відповідно до акта здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2021 вбачається, що ТОВ «Нафтогаз Тепло» надало ТОВ «Флора-Вест» послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії в обсязі 213 782 квар та 39 341 квар загальною вартістю 19 196,62 грн з ПДВ, у тому числі вартість без ПДВ - 15 997,18 грн, ПДВ - 3 199,44 грн. Акт складений на підставі договору № 29 від 01.09.2020 та містить підписи представників обох сторін.

З акта здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.12.2021 вбачається, що позивач надав відповідачу послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії в обсязі 277 416 квар та 60 192 квар вартістю відповідно 26 092,49 грн та 5 661,38 грн з ПДВ. Загальна вартість послуг за цим актом становить 31 753,87 грн, у тому числі ПДВ - 5 292,31 грн. Акт також складений на підставі договору № 29 від 01.09.2020 та підписаний представниками ТОВ «Нафтогаз Тепло» і ТОВ «Флора-Вест».

Таким чином, загальна вартість послуг за актами від 30.11.2021 та від 31.12.2021 становить 50 950,49 грн.

При цьому матеріалами справи встановлено, що відповідач у передбаченому законом порядку не заперечував факту отримання зазначених послуг, їх обсягу, вартості чи якості. Відзиву як на позовну заяву, так і на апеляційну скаргу відповідач не подав, доказів оплати спірної заборгованості не надав.

Зазначені обставини підлягають оцінці також у сукупності з поведінкою відповідача після отримання претензії позивача від 06.03.2026 № 126/1.13/7-158, до якої був долучений акт звірки взаєморозрахунків за відповідними періодами.

Колегія суддів враховує, що відповідач, отримавши претензію позивача разом з актом звірки взаєморозрахунків, не висловив заперечень щодо наявності заборгованості, її розміру чи підстав виникнення, не надав доказів її погашення та не оспорив акти наданих послуг. Така процесуальна та фактична поведінка відповідача підлягає оцінці з урахуванням принципу добросовісності, закріпленого у пункті 6 статті 3 ЦК України.

У спірних правовідносинах відповідач прийняв надані позивачем послуги, що підтверджується підписаними представниками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг), однак доказів їх оплати не надав.

Враховуючи викладене вище, наявними у справі доказами підтверджується надання позивачем послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії та їх прийняття відповідачем.

У цьому контексті колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, відповідно до якої основною первинною ознакою господарської операції, зокрема надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, тоді як належне оформлення первинних документів є похідною ознакою. За умови фактичного прийняття та використання результату робіт чи послуг замовник не звільняється від обов`язку їх оплатити.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що відсутність доказів вручення рахунків відповідачу виключає можливість стягнення відповідної заборгованості, є передчасним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи і наведеним нормам матеріального права.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову – «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»).

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

У цій справі позивач на підтвердження надання відповідачу послуг із компенсації перетікань реактивної електричної енергії та виникнення заборгованості надав договір №29 від 01.09.2020, акти здачі-приймання наданих послуг, рахунки та акт звірки взаєморозрахунків. Зокрема, акти за листопад та грудень 2021 року підтверджують надання відповідних послуг на загальну суму 50 950,49 грн; при цьому акти підписані представниками обох сторін.

Натомість відповідач не подав відзиву на позов та на апеляційну скаргу, не надав доказів на спростування факту отримання послуг, їх обсягу, вартості чи якості, а також не надав доказів їх оплати.

За таких обставин докази, надані позивачем, є більш вірогідними, оскільки підтверджують існування договірних відносин, фактичне надання послуг та їх вартість, тоді як відповідачем доказів протилежного не подано. При цьому відсутність рахунку сама по собі не спростовує факту надання послуг та не звільняє відповідача від обов`язку їх оплатити, тим більше що умовами договору передбачалась можливість самостійного формування рахунку в електронному вигляді.

Отже, застосовуючи стандарт доказування, визначений статтею 79 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач довів надання послуг та наявність заборгованості за листопад – грудень 2021 року у розмірі 50 950,49 грн з більшою мірою вірогідності, ніж відповідач спростував ці обставини, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2026 у справі №914/1008/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 50 950,49 грн заборгованості підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені вище мотиви у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційному суді в частині, яка відповідає зазначеному вище, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям у відповідній частині нового рішення.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Судові витрати.

Згідно з ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. б) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

З огляду на повне задоволення позовних вимог та апеляційної скарги, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» підлягає стягненню 6 684,32 грн судового збору, з яких 2 673,79 грн – судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, та 4 010,53 грн – судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2026 у справі №914/1008/26 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 50 950,49 грн заборгованості.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» про стягнення заборгованості задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» (81650, Львівська область, Стрийського район, селище Розділ, вул. Промислова, буд. 1, ЄДРПОУ 34659519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ЄДРПОУ 42399765) 50 950,49 грн заборгованості за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора-Вест» (81650, Львівська область, Стрийський район, селище Розділ, вул. Промислова, буд. 1, ЄДРПОУ 34659519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ЄДРПОУ 42399765) 6 684,32 грн судового збору, з яких 2 673,79 грн – судовий збір за подання позовної заяви та 4 010,53 грн – судовий збір за подання апеляційної скарги.

6. В решті рішення суду залишити без змін.

7. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

У зв`язку із перебуванням члена колегії судді Іванчук С. В. у відпустці, повний текст постанови складено 02.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

С.В. Іванчук