Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №914/638/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/638/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Степанюк Н.Л.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вх. ЗАГС №01-05/2061/26 від 25.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Козак І.Б.) від 02.06.2026

у справі №914/638/26

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс», м.Хмельницький,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:Приватного підприємства «Корпорація ліній розвитку», м.Хмельницький

про: стягнення 112 300 грн.

та за зустрічним позовом:Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів,

до відповідача (позивача за первісним позовом): Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс», м.Хмельницький

про: стягнення 13 091,63 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення заборгованості у розмірі 112 300 грн.

20.03.2026 Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулося до Господарського суду Львівської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» про стягнення заборгованості у розмірі 13 091,63 грн.

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що 16.04.2025 за адресою: вул. Львівська, 535, м. Городок, Львівська область, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю пасажирського автобуса VAN HOOL, державний номер НОМЕР_1 , який використовувався в межах здійснення господарської діяльності - міжнародних пасажирських перевезень ТОВ «Люкс-Рейзен Біс».

Під час руху проїжджою частиною дороги у темну пору доби зазначений автобус зіткнувся з кабелем повітряної лінії електропередачі, який провис над проїзною частиною. Унаслідок удару було розбито лобове скло другого поверху автобуса, що спричинило пошкодження транспортного засобу та необхідність проведення відновлювального ремонту.

ДТП сталася саме через те, що провисання електричного проводу над проїзною частиною автомобільної дороги, як очевидна та небезпечна перешкода для учасників дорожнього руху, не було ліквідоване відповідачем належним чином та у розумні строки. Така бездіяльність свідчить про неналежне виконання експлуатаційних обов`язків оператором системи розподілу.

Таким чином, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, як оператора системи розподілу електричної енергії, що полягала у неналежному утриманні повітряної лінії електропередачі та допущенні небезпечного провисання електричного проводу над проїзною частиною автомобільної дороги позивачу були завдані матеріальні збитки в розмірі 112 300 грн, що складаються з: 108 300 грн вартості лобового скла та робіт з його встановлення та 4000 грн витрат на проведення транспортно-товарознавчого експертного дослідження.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» як володільцем джерела підвищеної небезпеки пасажирського автобуса марки VANHOOL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП яка сталась 16.04.2025 за адресою: вул. Львівська, 535, м. Городок, Львівська область була заподіяна ПрАТ «Львівобленерго» шкода, що полягає у пошкодженні ПЛ-0,4 ЗТП-21-03 Л-1 м. Городок. Позивач за зустрічним позовом за наслідками ДТП поніс витрати з відновлювальних робіт пошкодженої ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03 Л-1 оп. 17-18 вартість яких склала 13 091,63 грн.

Оскільки заподіяна ПрАТ «Львівобленерго» внаслідок ДТП матеріальна шкода в розмірі 13 091,63 грн, ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» добровільно не відшкодована, позивач за зустрічним позовом просить про її стягнення в судовому порядку.

Господарський суд Львівської області рішенням від 02.06.2026 у справі №914/638/26 первісні позовні вимоги задовольнив. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» 108 300 грн збитків, 4000 грн витрат на проведення експертизи та 3328 грн судового збору, в задоволенні зустрічного позову відмовив. Судові витрати за зустрічним позовом залишив за позивачем за зустрічним позовом.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПрАТ «Львівобленерго» є балансоутримувачем та відповідальним за експлуатаційний стан повітряної лінії, яка провисла над проїзною частиною нижче нормативно встановленої висоти, що стало причиною ДТП та пошкодження автобуса. Суд встановив наявність усіх елементів цивільного правопорушення: шкоди, протиправної бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між неналежним утриманням електромережі та пошкодженням автобуса, а також вини відповідача, яку останній не довів. Посилання «Львівобленерго» на погодні умови суд відхилив як неналежно підтверджені, а постанови у справі про адміністративне правопорушення щодо працівника не вважав такими, що звільняють юридичну особу від цивільної відповідальності.

Суд також дійшов висновку, що розмір збитків у сумі 108 300 грн підтверджений фактичними витратами ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» на придбання та встановлення нового лобового скла, а витрати на експертне дослідження у розмірі 4 000 грн є судовими витратами та підлягають відшкодуванню. У задоволенні зустрічного позову на суму 13 091,63 грн відмовив, оскільки пошкодження електромережі сталося внаслідок ДТП, яка за висновком суду, була спричинена неналежним утриманням повітряної лінії ПрАТ «Львівобленерго».

25.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2026 у справі №914/638/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Степанюк Н.Л.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2026 у справі №914/638/26; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував у Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/638/26.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» просить рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2026 у справі №914/638/26 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення збитків – відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» - задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 13 091,63 грн збитків, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.

Покликається на такі обставини: апелянт вказує, що кабель повітряної лінії ПЛ-0,4 кВ помилково ототожнено з дорожнім об`єктом, тоді як він є елементом інженерних електричних мереж і не належить до автомобільних доріг, вулиць чи інших дорожніх об`єктів у розумінні Єдиних правил; неправильно визначено суб`єкта відповідальності за безпеку дорожнього руху - таким суб`єктом, на думку скаржника, є КП «Міське комунальне господарство», яке забезпечує утримання відповідної ділянки дороги, а не ПрАТ «Львівобленерго»; суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, зокрема у справі №916/2586/18, щодо необхідності встановлення балансоутримувача дороги як особи, відповідальної за її належне утримання; місцевий господарський суд не врахував преюдиційне значення судових рішень у справі №441/2046/25, якими встановлено відсутність у посадової особи ПрАТ «Львівобленерго» складу адміністративного правопорушення та не встановлено порушень правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; відсутні протиправність та вина ПрАТ «Львівобленерго», оскільки товариством своєчасно та належним чином здійснювався контроль за технічним станом електромережі, а плановий огляд ПЛ проведено 09.01.2025, за результатами якого дефектів на ділянці опор 17– 18 не виявлено; провисання проводу було зумовлене несприятливими погодними умовами, що підтверджується даними УкрГМЦ та актом обстеження, складеним працівником поліції безпосередньо після ДТП; суд не врахував протиправну поведінку водія автобуса, який, за твердженням скаржника, відхилився від затвердженого міжнародного маршруту, рухався через м. Городок замість об`їзної дороги, а також не проявив необхідної уважності та не врахував дорожню обстановку в темну пору доби та безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову, не застосувавши положення ст. 1187 ЦК України, оскільки автобус є джерелом підвищеної небезпеки, а його володілець має відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням електромережі.

Таким чином, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову ПрАТ «Львівобленерго».

09.07.2026 через систему «Електронний суд» представниця позивача за первісним позовом - Столаба Ю. М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн.

Відзив обґрунтований тим, що ПрАТ «Львівобленерго» як власник та балансоутримувач електричної мережі не забезпечило її належний та безпечний технічний стан. Провід повітряної лінії провис нижче нормативно допустимої висоти над проїзною частиною, унаслідок чого відбувся контакт з автобусом та його пошкодження. Постанови у справі про адміністративне правопорушення щодо окремого працівника не звільняють юридичну особу від цивільно-правової відповідальності. Посилання Апелянта на відповідальність балансоутримувача дороги, погодні умови, зміну маршруту автобуса та проведення періодичного огляду не спростовують його обов`язку забезпечувати належний технічний стан власних електромереж. Апелянтом також не доведено, що провисання проводу виникло раптово внаслідок надзвичайних погодних умов або що саме дії водія перебували у причинному зв`язку з ДТП.

13.07.2026 через систему «Електронний суд» представник скаржника – Булькевич А. В. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що суд першої інстанції безпідставно поклав відповідальність на ПрАТ «Львівобленерго», оскільки провід електромережі не є дорожнім об`єктом, а належним відповідачем є балансоутримувач дороги; наголосив на відсутності вини та протиправної бездіяльності товариства, послався на преюдиційність судових рішень і практику Верховного Суду, а також зазначив про винну поведінку водія автобуса та підстави для задоволення зустрічного позову. Крім того, заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи зазначене та те, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення в сумі 125 391,63 грн (112 300,00 грн + 13 091,63 грн), що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане, ухвалою від 30.06.2026 Західний апеляційний господарський суд призначив справу №914/638/26 до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс» використовує транспортний засіб – пасажирський автобус VAN HOOL TD-925 ASTROMEGA, державний номер НОМЕР_1 у своїй господарській діяльності на підставі договору оренди транспортних засобів № 23/23 від 08.11.2023.

16.04.2025 о 00 год 39 хв за адресою: вул. Львівська, 535, м. Городок, Львівська область, сталася дорожньо- транспортна пригода за участю пасажирського автобуса VAN HOOL, державний номер НОМЕР_1 .

Під час руху проїзною частиною дороги у темну пору доби зазначений автобус зіткнувся з кабелем повітряної лінії ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03-Л-1 м. Городок в проміжку опор 17 та 18, який провис над проїзною частиною. Унаслідок удару було розбито лобове скло другого поверху автобуса, що спричинило пошкодження транспортного засобу та необхідність проведення відновлювального ремонту.

В результаті ДТП була пошкоджена повітряна лінія ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03- Л-1 м. Городок, яка перебуває в межах балансової належності та експлуатаційної відповідальності ПАТ «Львівобленерго».

За результатами виклику працівників поліції та фіксації обставин події було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №464569 від 25.09.2025 відносно посадової особи - ОСОБА_1 , майстра виробничої дільниці 1 групи Західного РЕМ, за ч. 4 ст. 140 КУпАП.

У протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №464569 від 25.09.2025 зазначено, що 16.04.2025 о 00 год 39 хв у м. Городок по вул. Львівській, 535, будучи посадовою особою, в межах експлуатаційної відповідальності якої перебувають електричні мережі СІП ПЛ-0,4 КТП-21-03-Л-1 м. Городок, а саме майстром виробничої дільниці 1 Західного РЕМ, не вжито заходів щодо усунення провисання кабелю над проїзною частиною, чим порушено вимоги п. 5.10.2 ДСТУ 3587:2022, що стало причиною виникнення ДТП за участі автобуса VAN HOOL, д.н.з. НОМЕР_1 , унаслідок чого завдано матеріальних збитків.

Постановою Городоцького районного суду Львівської області у справі №441/2046/25 від 20.11.2025 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст.140 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Львівського апеляційного суду у справі №441/2046/25 від 10.12.2025 постанову Городоцького районного суду Львівської області від 20.11.2025– залишено без змін, а апеляційну скаргу представника ПП «Корпорація ліній розвитку» - без задоволення.

Як вказує позивач за первісним позовом, ПАТ «Львівобленерго» як балансоутримувач, відповідальний за експлуатаційний стан повітряної лінії, не вжив своєчасних заходів по усуненню небезпечного провисання повітряної лінії, чим порушив п. 2.4.50 Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), затверджених наказом Міненерговугілля України №475 від 21.07.2017, внаслідок чого позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) було завдано матеріальної шкоди.

Згідно з висновком судового експерта-автотоварознавця №072/25 від 21.05.2025, матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу VAN HOOL TD-925 ASTROMEGA, державний номер НОМЕР_1 , станом на момент огляду складає 48 865,96 грн. Вказаний розрахунок здійснений із застосуванням методики визначення матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу складових частин транспортного засобу.

Відповідно до видаткової накладної № І-25042025 від 25.04.2025 вартість нового лобового скла становить 100 100 грн, що відображено у таблиці 3 висновку експерта.

За договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №31 від 10.05.2024 було замінено дане скло. Вартість робіт з його встановлення становила 8200 грн, що підтверджується актом виконаних робіт №1-25042025 від 25.04.2025 та платіжною інструкцією №6822 від 25.04.2025.

Таким чином, витрати понесені ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» внаслідок зіткнення 16.04.2025 із повітряною лінією ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03- Л-1 м. Городок, складають 112 300 грн, у тому числі 108 300 грн вартість лобового скла та робіт з його встановлення та 4000 грн витрат на проведення транспортно-товарознавчого експертного дослідження.

Загальна вартість робіт по ремонту ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03 Л-1 оп. 17-18 склала 13 091,63 грн в тому числі вартість робіт по ремонту ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03 Л-1 оп. 17- 18 згідно кошторису, вартості послуг вантажного автомобіля ГАЗ-53 та вартості послуг автомобіля Peugeot Boxer згідно калькуляції вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є наявність у сукупності шкоди, протиправної поведінки особи, причинного зв`язку між такою поведінкою та завданою шкодою, а також вини заподіювача шкоди. При цьому в силу частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України саме на особу, яка завдала шкоди, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведений підхід відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.12.2025 у справі №915/222/24, відповідно до якої для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками і вини, при цьому позивач доводить збитки, протиправність поведінки та причинний зв`язок, а відповідач - відсутність своєї вини.

Судом встановлено факт дорожньо-транспортної пригоди 16.04.2025 о 00 год 39 хв за адресою: вул. Львівська, 535, м. Городок, Львівська область, за участю автобуса VAN HOOL TD-925 ASTROMEGA, державний номер НОМЕР_1 . Під час руху автобуса проїзною частиною відбулося його зіткнення з проводом повітряної лінії ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03-Л-1 м. Городок у проміжку опор 17 та 18, який провис над проїзною частиною, внаслідок чого було пошкоджено лобове скло автобуса.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується ПрАТ «Львівобленерго», що зазначена повітряна лінія перебуває в межах його балансової належності та експлуатаційної відповідальності.

Щодо доводів скаржника про помилкове ототожнення судом першої інстанції повітряної лінії електропередачі з дорожнім об`єктом колегія суду апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 49 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електрична мережа - це сукупність електроустановок для передачі та/або розподілу електричної енергії.

Пунктом 86 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що об`єкт електроенергетики - це, зокрема, електрична мережа.

Кодекс систем розподілу, затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, також оперує поняттям повітряних електричних мереж, зокрема при визначенні існуючих електричних мереж та лінійної частини приєднання.

Отже, повітряна лінія ПЛ-0,4 кВ КТП-21-03-Л-1 за своєю правовою природою є складовою електричної мережі.

Разом з тим наведена судом першої інстанції правова характеристика спірного об`єкта сама по собі не є визначальною для вирішення спору та не спростовує встановлених у справі обставин щодо відповідальності ПрАТ «Львівобленерго».

Визначальним для вирішення цього спору є не належність повітряної лінії до дорожніх об`єктів, а встановлення того, кому належить відповідна електрична мережа, хто здійснює її експлуатацію та хто відповідно до законодавства і технічних нормативів зобов`язаний забезпечувати її належний та безпечний технічний стан.

Матеріалами справи підтверджується, що саме ПрАТ «Львівобленерго» є особою, у межах балансової належності та експлуатаційної відповідальності якої перебувала спірна повітряна лінія. При цьому апелянт є оператором системи розподілу на якого законодавством покладені обов`язки щодо безпечної та надійної експлутації відповідної системи.

Пунктом 112 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу визначений як юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу.

Відповідно до пункту 5.1.1 Кодексу систем розподілу оператор системи розподілу забезпечує безпечну, надійну та ефективну експлуатацію системи розподілу електричної енергії відповідно до вимог цього Кодексу, нормативно-технічних документів та вимог технічної документації заводів-виробників електротехнічного обладнання електроустановок системи розподілу.

Згідно з пунктом 5.2.1 Кодексу систем розподілу з метою безпечного та ефективного використання системи розподілу та електроустановок, приєднаних до неї, виконання завдань експлуатації та дотримання визначених умов експлуатації, а також забезпечення технічної експлуатації, у тому числі необхідного технічного обслуговування та ремонту, оператор системи розподілу створює та застосовує відповідну систему експлуатації.

Відповідно до пункту 5.7.1 Кодексу систем розподілу права та обов`язки оператора системи розподілу щодо технічної експлуатації системи розподілу регулюються цим Кодексом, іншими нормативно-технічними документами та/або договорами, укладеними між власниками або користувачами електроустановок об`єктів електроенергетики.

Отже, статус ПрАТ «Львівобленерго» як оператора системи розподілу має правове значення не лише для здійснення ним господарської діяльності у сфері розподілу електричної енергії, а й для визначення сфери його обов`язків щодо технічного стану відповідних електричних мереж.

При цьому пункт 5.3.3 Кодексу систем розподілу передбачає обов`язок користувачів та оператора системи розподілу виконувати приписи уповноваженого органу у разі виявлення незадовільного технічного стану елементів системи розподілу, якщо такий стан створює загрозу аварії, пожежі, життю та здоров`ю людей або навколишньому середовищу.

З наведеного вбачається, що обов`язок оператора системи розподілу щодо безпечної експлуатації електричних мереж не обмежується забезпеченням їх функціонування для цілей постачання та розподілу електричної енергії, а охоплює також підтримання відповідних електроустановок у технічно справному та безпечному стані.

Відповідно до пункту 2.4.50 Правил улаштування електроустановок відстань по вертикалі від самоутримних проводів ПЛІ за найбільшої стріли провисання до поверхні землі в населеній і ненаселеній місцевості або до проїзної частини вулиці повинна становити не менше 5,0 м.

У цій справі встановлено, що висота автобуса VAN HOOL становить близько 4,0 м, а контакт автобуса відбувся саме з проводом, який провис над проїзною частиною.

Таким чином, сам факт контакту транспортного засобу з проводом об`єктивно свідчить про те, що провід перебував на висоті, яка була меншою за висоту транспортного засобу, а отже, не відповідав установленим вимогам щодо габариту над проїзною частиною.

Посилання апелянта на те, що електрична мережа не є дорожнім об`єктом, у зв`язку з чим на відповідача не може бути покладено обов`язок щодо забезпечення безпеки руху, є безпідставним. Такий висновок ґрунтується на помилковому ототожненні обов`язку із забезпечення безпеки автомобільної дороги з обов`язком особи, яка експлуатує інженерну комунікацію, не створювати нею небезпеки для учасників дорожнього руху.

Згідно з пунктом 1.5 Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на відповідній ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо - попередити про них інших учасників дорожнього руху та повідомити відповідні уповноважені органи.

Наведена норма підлягає оцінці у взаємозв`язку зі спеціальними нормами законодавства у сфері електроенергетики та технічними вимогами до експлуатації електричних мереж. Тобто сама по собі відсутність у відповідача статусу власника чи балансоутримувача автомобільної дороги не звільняє його від обов`язку забезпечувати безпечний стан належної йому та експлуатованої ним електричної мережі.

Водночас пунктом 25 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, передбачено обов`язки власників та користувачів інженерних комунікацій, розташованих у межах смуги відчуження автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг, зокрема щодо забезпечення їх належного технічного стану відповідно до функціонального призначення та діючих нормативів, а також вжиття заходів у разі виникнення небезпечних умов.

Зазначені положення додатково підтверджують загальний принцип, відповідно до якого особа, яка володіє або користується інженерною комунікацією, розташованою в зоні дорожнього руху, повинна забезпечувати її належний технічний стан та не допускати створення нею небезпеки для учасників дорожнього руху. Разом із тим для вирішення цього спору положення пункту 25 зазначених Правил не є самостійною та визначальною підставою відповідальності відповідача, оскільки така відповідальність у даному випадку випливає насамперед із належності спірної електричної мережі до сфери його балансової та експлуатаційної відповідальності, а також установленого спеціальним законодавством обов`язку щодо її безпечної експлуатації.

Колегія суддів зазначає, що в контексті визначення особи, винної у завданні шкоди майн позивача релевантною також є практика Верховного суду щодо ознак джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Діяльність, яку здійснює ПАТ «Львівобленерго», пов`язана із експлуатацією ліній електромереж, а тому має ознаки джерела підвищеної небезпеки. (Побідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 739/1483/16-ц)

За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Отже, статтею 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Частиною другою статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт на відповідній правовій підставі.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка є його власником. Проте норми частини другої статті 1166 ЦК України звільняють таких осіб від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що така шкода завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність причинного зв`язку між неналежним технічним станом повітряної лінії та пошкодженням автобуса.

Доводи апелянта про те, що відповідальним суб`єктом у спірних правовідносинах є балансоутримувач дороги - КП «Міське комунальне господарство», колегія суддів відхиляє.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №916/2586/18 не спростовує наведеного висновку. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із необхідності встановлення балансоутримувача автомобільної дороги у спорі щодо шкоди, заподіяної внаслідок неналежного стану дороги та розташованого на ній каналізаційного спорудження. Верховний Суд зазначив, що якщо балансоутримувач дороги, який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, допустив бездіяльність, це може бути підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Водночас правовий висновок Верховного Суду у справі №916/2586/18 не містить правила про те, що у кожній дорожньо-транспортній пригоді, причиною якої став об`єкт, розташований над або в межах проїзної частини, відповідальність має нести виключно балансоутримувач автомобільної дороги. Зазначений висновок стосується визначення відповідальної особи у конкретних правовідносинах, предметом яких було неналежне утримання дороги та розташованої на ній каналізаційної споруди. У цій справі предметом оцінки є належний технічний стан повітряної електричної мережі, яка перебуває у межах балансової належності та експлуатаційної відповідальності ПрАТ «Львівобленерго».

Отже, висновок Верховного Суду у справі № 916/2586/18 не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки він стосується іншого об`єкта та іншого кола обов`язків відповідальної особи.

При цьому наявність у балансоутримувача дороги певних повноважень та обов`язків щодо забезпечення безпеки дорожнього руху не припиняє та не замінює обов`язків власника інженерної мережі щодо належного утримання саме цієї мережі.

Враховуючи викладене, обов`язок балансоутримувача дороги щодо безпеки дорожнього руху та обов`язок оператора електричної мережі щодо її безпечної експлуатації мають різний предмет.

Тому відсутність вини КП «Міське комунальне господарство» або навіть наявність у нього певних обов`язків щодо утримання дороги сама по собі не свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності ПрАТ «Львівобленерго» за неналежний стан належної йому електричної мережі.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що постанови Городоцького районного суду Львівської області від 20.11.2025 та Львівського апеляційного суду від 10.12.2025 у справі № 441/2046/25 мають наслідком звільнення ПрАТ «Львівобленерго» від цивільно-правової відповідальності.

Статтею 75 ГПК України передбачено підстави, за наявності яких сторони можуть бути звільнені від доказування тих чи інших обставин справи у загальному порядку.

Згідно з частиною шостою статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №914/607/23, сформульовано правову позицію, відповідно до якої непритягнення особи до адміністративної відповідальності саме по собі не виключає можливості встановлення її цивільно-правової відповідальності, оскільки обставини ДТП та вина можуть підтверджуватися іншими належними доказами.

У справі № 441/2046/25 питання про притягнення до адміністративної відповідальності вирішувалося стосовно конкретної фізичної особи - ОСОБА_1 , майстра виробничої дільниці 1 групи Західного РЕМ.

Натомість у цій господарській справі вирішується питання про цивільно-правову відповідальність юридичної особи - ПрАТ «Львівобленерго» - за неналежний стан електричної мережі, яка перебуває у його балансовій та експлуатаційній відповідальності.

Підставою відповідальності товариства у цій справі не є виключно встановлення вини конкретного працівника за правилами статті 1172 Цивільного кодексу України. Предметом оцінки є власна поведінка юридичної особи у сфері експлуатації належної їй електричної мережі, а також виконання нею обов`язку щодо забезпечення її безпечного технічного стану.

Тому закриття адміністративного провадження щодо конкретного працівника у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення не встановлює відсутності складу цивільного правопорушення у діях юридичної особи та не позбавляє господарський суд можливості самостійно оцінити наявні у справі докази.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано не надав постановам у справі № 441/2046/25 значення обставин, які автоматично виключають цивільно-правову відповідальність ПрАТ «Львівобленерго».

Посилання скаржника на те, що плановий огляд повітряної лінії був проведений 09.01.2025 і за його результатами дефектів у ділянці опор 17– 18 не виявлено, також не спростовує висновків суду першої інстанції.

Сам по собі факт проведення огляду електричної мережі більше ніж за три місяці до ДТП не свідчить про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди технічний стан лінії відповідав установленим нормативним вимогам.

Відповідач повинен був довести не лише факт проведення планового огляду, а й те, що станом на 16.04.2025 провід відповідав нормативним вимогам, перебував на належній висоті, а його небезпечне провисання виникло раптово та за обставин, які об`єктивно виключали можливість його виявлення та усунення, однак таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, проведення попереднього планового огляду не є доказом безумовного виконання відповідачем усіх обов`язків щодо безпечної експлуатації мережі станом на дату ДТП.

Довід апелянта про те, що провисання проводу було спричинене несприятливими погодними умовами, також не може бути прийнятий як підстава для звільнення від відповідальності.

З наданої у справі інформації Українського гідрометеорологічного центру вбачається, що 13.04.2025 максимальна швидкість вітру становила 4 м/с, 14.04.2025 - 6 м/с, 15.04.2025 - 6 м/с, а 16.04.2025 - 12 м/с; при цьому у попередні дні опади були відсутні або незначні.

Сам по собі показник максимальної швидкості вітру за добу не доводить, що саме в момент ДТП мали місце надзвичайні погодні явища, які спричинили раптове та невідворотне провисання проводу.

Не доведено також, що погодні умови були єдиною та безпосередньою причиною виникнення небезпечного стану електричної мережі.

Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому саме посилання на несприятливі погодні умови не є достатнім для висновку про відсутність вини відповідача. З урахуванням презумпції вини, встановленої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач мав довести не лише факт наявності певних погодних явищ, а й те, що саме ці явища перебували у безпосередньому причинному зв`язку з виникненням небезпечного провисання проводу, що таке провисання виникло раптово та що відповідач об`єктивно не мав можливості виявити і усунути небезпечний стан електричної мережі до моменту ДТП.

Посилання апелянта на те, що водій автобуса нібито відхилився від міжнародного маршруту, також не спростовує причинного зв`язку між неналежним станом електричної мережі та пошкодженням автобуса.

По-перше, скаржником не доведено належними доказами, що рух автобуса відповідною ділянкою дороги був заборонений.

По-друге, навіть за умови відхилення транспортного засобу від запланованого маршруту це не створює для власника або експлуатанта повітряної електричної мережі права утримувати провід над проїзною частиною нижче нормативно встановленої висоти.

По-третє, апелянтом не доведено конкретного порушення водієм Правил дорожнього руху України - перевищення швидкості, неврахування дорожньої обстановки, ігнорування знаків чи інших обставин, які перебували б у безпосередньому причинному зв`язку з пошкодженням автобуса.

За встановлених обставин безпосередньою причиною пошкодження транспортного засобу було саме знаходження проводу на висоті, яка не забезпечувала безпечного проїзду автобуса.

Враховуючи викладене, доводи про зміну маршруту не спростовують встановленого причинного зв`язку між неналежним станом електричної мережі та завданою шкодою.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містяться у статті 993 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У цій справі ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» фактично здійснило заміну пошкодженого лобового скла.

Вартість нового лобового скла у розмірі 100 100 грн підтверджується видатковою накладною № І-25042025 від 25.04.2025, вартість робіт із його встановлення у розмірі 8 200 грн підтверджується актом виконаних робіт № 1-25042025 від 25.04.2025 та платіжною інструкцією № 6822 від 25.04.2025. Платником за відповідними розрахунковими документами є ТОВ «Люкс-Рейзен Біс».

Таким чином, понесені позивачем за первісним позовом фактичні витрати на відновлення пошкодженого автобуса становлять 108 300 грн.

Посилання апелянта на висновок експерта щодо іншого розміру матеріального збитку не спростовує фактично понесених позивачем витрат на відновлення пошкодженої речі, оскільки експертне дослідження визначало розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу складових частин транспортного засобу, тоді як позивач фактично придбав нове скло та оплатив роботи з його встановлення.

Щодо 4 000 грн витрат на проведення транспортно-товарознавчого експертного дослідження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі витрати не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а належать до судових витрат відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, висновок місцевого господарського суду про стягнення 108 300 грн витрат на відновлення автобуса є правильним.

Апеляційна скарга ПрАТ «Львівобленерго» також містить вимогу про задоволення зустрічного позову та стягнення з ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» 13 091,63 грн витрат на відновлення пошкодженої повітряної лінії.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для інших осіб, є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка на відповідній правовій підставі володіє таким об`єктом, відшкодовує завдану ним шкоду, якщо не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, застосування положень статті 1187 Цивільного кодексу України передбачає встановлення факту заподіяння шкоди саме діяльністю, яка є джерелом підвищеної небезпеки, а також причинного зв`язку між такою діяльністю та заподіяною шкодою.

Сам факт перебування автобуса у русі та його фізичного контакту з електричним проводом не є достатнім для висновку про те, що саме діяльність володільця автобуса стала юридичною причиною заподіяння шкоди ПрАТ «Львівобленерго».

Крім того, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 1188 Цивільного кодексу України, яка регулює відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, у разі взаємодії автобуса як джерела підвищеної небезпеки з електричною мережею питання про відшкодування шкоди не може вирішуватися виключно з огляду на факт належності автобуса ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» та факт його контакту з проводом. Необхідно встановити, яка саме поведінка учасників перебувала у причинному зв`язку із заподіяною шкодою та чи наявна вина відповідної особи.

Частина друга статті 1188 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Однак наведене правило не означає автоматичного покладення відповідальності на володільця кожного джерела підвищеної небезпеки. Для його застосування необхідно встановити, що відповідні джерела перебували у взаємодії та що їх діяльністю спільно було завдано шкоди іншій особі.

У цій справі зустрічний позов стосується шкоди, заподіяної безпосередньо електричній мережі ПрАТ «Львівобленерго». Тому для його задоволення необхідно встановити не лише факт контакту автобуса з проводом, а й обставини, за яких такий контакт став можливим, зокрема технічний стан повітряної лінії, її відповідність установленим нормативним вимогам та наявність причинного зв`язку між поведінкою володільця автобуса і пошкодженням електромережі.

Встановлене у справі небезпечне провисання повітряної лінії має істотне значення для вирішення цього питання, оскільки саме воно створило умови для контакту автобуса з електричною мережею.

За визначенням по собі кваліфікація автобуса як джерела підвищеної небезпеки не означає автоматичного покладення на його володільця обов`язку відшкодовувати будь-яку шкоду, яка виникла під час його руху.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.12.2023 у справі №914/607/23, відповідно до якої у разі взаємодії джерел підвищеної небезпеки питання відшкодування шкоди вирішується з урахуванням положень статті 1188 ЦК України, а отже саме по собі володіння транспортним засобом не є достатньою підставою для покладення на його володільця обов`язку відшкодувати шкоду. Встановленню підлягають обставини спричинення шкоди та вина відповідної особи.

У справі має бути встановлено причинний зв`язок між експлуатацією джерела підвищеної небезпеки та пошкодженням майна іншої особи.

Як встановлено судом, пошкодження повітряної лінії відбулося за обставин, коли сам провід перебував над проїзною частиною на висоті, яка не відповідала встановленим нормативним вимогам, і саме це створило безпосередню можливість контакту автобуса з електричною мережею.

За таких обставин не можна покласти на володільця автобуса обов`язок відшкодовувати ПрАТ «Львівобленерго» витрати на відновлення електричної мережі без встановлення неправомірності поведінки ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» та причинного зв`язку такої поведінки з пошкодженням мережі.

Належних доказів того, що саме неправомірна поведінка водія або володільця автобуса, а не небезпечне провисання електричного проводу, була причиною пошкодження ПЛ-0,4 кВ, апелянтом не надано.

Навпаки, встановлені у справі обставини свідчать, що якби повітряна лінія перебувала на нормативно встановленій висоті, контакт автобуса з нею був би неможливим.

За таких обставин витрати ПрАТ «Львівобленерго» на відновлення власної електричної мережі не можуть бути покладені на ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» лише з огляду на сам факт контакту транспортного засобу з проводом.

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічного позову.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Отже, оцінюючи докази відповідно до статей 79, 86 ГПК України, колегія суддів виходить із того, що надані ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» докази є більш вірогідними на підтвердження причин виникнення ДТП, ніж докази, подані ПрАТ «Львівобленерго» на їх спростування.

Зокрема, факт провисання проводу над проїзною частиною та його контакт з автобусом підтверджуються матеріалами ДТП, протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №464569, а належність спірної повітряної лінії до балансової та експлуатаційної відповідальності ПрАТ «Львівобленерго» сторонами не заперечується.

Водночас докази, на які посилається апелянт - проведення планового огляду 09.01.2025, дані про погодні умови та твердження про відхилення автобуса від маршруту - не підтверджують, що саме ці обставини, а не неналежний технічний стан електромережі, були безпосередньою причиною ДТП.

Так само постанови у справі №441/2046/25 про закриття провадження щодо конкретної посадової особи не спростовують зазначених обставин, оскільки стосуються відповідальності фізичної особи, тоді як у цій справі оцінюється цивільно-правова відповідальність ПрАТ «Львівобленерго».

Таким чином, сукупність доказів, що підтверджують перебування проводу на небезпечно низькій висоті, його належність до експлуатаційної відповідальності відповідача та безпосередній контакт із автобусом, є більш переконливою, ніж докази, якими апелянт намагається пояснити виникнення провисання погодними умовами або поведінкою водія. За стандартом вірогідності доказів це дає підстави вважати доведеним причинний зв`язок між неналежним станом електричної мережі та пошкодженням автобуса.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення первісного позову в частині стягнення 108 300 грн збитків та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, відповідно новий розподіл судового збору не здійснюється (ч.14 ст. 129 ГПК України).

Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

На стадії апеляційного провадження правничу допомогу позивачу за первісним позовом надає адвокат Столаба Юлія Миколаївна на підставі договору про надання правничої допомоги № ЛРБ-02012026 від 02.01.2026.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2026, складеним до додаткової угоди № б/н від 07.07.2026 до договору про надання правничої допомоги №ЛРБ-02012026 від 02.01.2026, вартість наданих послуг з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «Львівобленерго» у справі № 914/638/26 становить 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач надав суду: договір про надання правничої допомоги № ЛРБ-02012026 від 02.01.2026, укладений між ТОВ «Люкс-Рейзен- Біс» та адвокатом Столабою Юлією Миколаївною; додаткову угоду № б/н від 07.07.2026 до зазначеного договору, якою погоджено фіксований гонорар у розмірі 5 000,00 грн за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 914/638/26; акт приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2026, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг становить 5 000,00 грн.

Так, суд встановив, що інтереси позивача в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Столаба Юлія Миколаївна на підставі договору про надання правничої допомоги №ЛРБ-02012026 від 02.01.2026 та відповідного ордера на надання правничої допомоги. Право адвоката Столаби Юлії Миколаївни на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000354, виданим на підставі рішення Ради адвокатів Хмельницької області №3-2.3/21 від 10.02.2021.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2026 адвокатом належним чином надані, а клієнтом прийняті послуги з правничої допомоги у справі №914/638/26 за апеляційною скаргою ПрАТ «Львівобленерго» на рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/638/26 за первісним позовом ТОВ «Люкс-Рейзен Біс» до ПрАТ «Львівобленерго». Загальна вартість наданих послуг становить 5 000,00 грн. При цьому клієнт підтвердив відсутність зауважень до повноти, якості, своєчасності та ціни наданої правничої допомоги.

Водночас умовами додаткової угоди №б/н від 07.07.2026 сторони погодили фіксований гонорар у розмірі 5 000,00 грн за надання правничої допомоги у вигляді підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №914/638/26. При цьому сторони прямо погодили, що зазначений гонорар є фіксованим та не залежить від кількості документів чи судових засідань. Оплата гонорару відповідно до умов додаткової угоди здійснюється протягом 10 банківських днів після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції у справі.

Отже, з огляду на умови договору та додаткової угоди, відсутність на момент розгляду питання про розподіл судових витрат платіжної інструкції сама по собі не свідчить про відсутність відповідних витрат, оскільки обов`язок клієнта зі сплати погодженого гонорару виникає та підлягає виконанню відповідно до погодженого сторонами порядку. Частина восьма ст. 129 ГПК України передбачає встановлення розміру судових витрат на підставі поданих доказів, зокрема договорів та інших документів, незалежно від того, чи були такі витрати вже сплачені, чи підлягають сплаті.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від скаржника надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення, з огляду на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та часом, необхідним для її виконання.

ПрАТ «Львівобленерго» зазначає, що справа не є складною, стосується одного епізоду дорожньо-транспортної пригоди, коло доказів у справі є обмеженим та було сформоване ще під час розгляду справи судом першої інстанції, а на стадії апеляційного перегляду нових доказів чи нових правових питань не виникло. Крім того, апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи та проведення судових засідань, а обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, на думку скаржника, обмежується підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу.

Також скаржник посилається на те, що відзив на апеляційну скаргу значною мірою відтворює правову позицію позивача, викладену ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому заявлений розмір витрат, на думку скаржника, не відповідає критеріям співмірності.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Такі висновки викладені в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Так, проаналізувавши подані позивачем докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені витрати є документально підтвердженими та такими, що пов`язані з розглядом цієї справи. Водночас сам по собі факт погодження сторонами договору про надання правничої допомоги та фіксованого розміру гонорару не зумовлює обов`язку суду присудити до відшкодування іншою стороною саме всю визначену сторонами суму.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує, що апеляційний перегляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи та проведення судових засідань. На стадії апеляційного перегляду нових доказів або складних нових правових питань, які потребували б значного обсягу додаткової роботи адвоката, не виникло. Заявлений до відшкодування обсяг правничої допомоги фактично полягав у підготовці та поданні відзиву на апеляційну скаргу, при цьому значна частина викладеної у відзиві правової позиції ґрунтується на обставинах та доказах, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції.

Колегія суддів також бере до уваги доводи скаржника щодо неспівмірності заявлених витрат, зокрема їх співвідношення зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи та часом, необхідним для її виконання. При цьому суд не вважає обґрунтованими доводи про те, що правнича допомога фактично була відсутня або не потребувала професійної діяльності адвоката, оскільки підготовка відзиву на апеляційну скаргу передбачала ознайомлення з доводами апеляційної скарги, аналіз матеріалів справи та формування відповідної процесуальної позиції. Водночас наведені обставини не свідчать про співмірність саме всієї заявленої суми у розмірі 5 000,00 грн.

За таких обставин, оцінюючи заявлений розмір витрат у сукупності з критеріями, визначеними статтями 126, 129 ГПК України, а саме складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, необхідним для її виконання, характером наданих послуг, відсутністю судових засідань в апеляційній інстанції та значенням справи для сторін, колегія суддів вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат у сумі 5 000,00 грн є завищеним.

Враховуючи критерії реальності адвокатських витрат, необхідність їх співвідношення із складністю справи, обсягом виконаної роботи та ціною позову, а також виходячи із засад справедливості, розумності та співмірності судових витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн, що, на переконання суду, є достатньою та розумною компенсацією за фактично надану правничу допомогу у цій справі.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин та критеріїв співмірності судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, заявлену позивачем до стягнення, з 5 000,00 грн до 3 000,00 грн. У задоволенні вимоги про відшкодування решти витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2026 у справі №914/638/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс-Рейзен Біс», викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (ЄДРПОУ 00131587, 79026, м. Львів, вул. Козельницька, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКС-РЕЙЗЕН БІС» (ЄДРПОУ 42759248, 29011, м. Хмельницький, вул. Вінницьке шосе, 12/2) 3 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.

6. Видачу наказу на виконання постанови доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

У зв`язку із перебуванням члена колегії судді Іванчук С. В. у відпустці, повний текст постанови складено 02.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді С.В. Іванчук

Н.Л. Степанюк