Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №909/154/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/154/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Ржепецький В.О. суддя-доповідач, Степанюк Н. Л., Іванчук С.В.)

розглянув матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України»

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області (Неверовська Л. М.) від 08.06.2026

у справі № 909/154/26

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», м. Ужгород, Закарпатська область

до відповідача Приватного малого підприємства «Оріон», с. Пробійнівка, Верховинський район, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в сумі 15 204,88 грн, з яких: 10 000,00 грн - основна сума боргу, 1 081,64 грн - 3% річних та 4 123,24 грн - інфляційні нарахування

ВСТАНОВИВ:

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» звернулося до Господарського суду Івано – Франківської області з позовом до Приватного малого підприємства «Оріон» про стягнення 15 204, 88 грн, з яких: 10 000, 00 грн – основна сума боргу, 1 081, 64 грн – 3% річних та 4 123, 24 грн – інфляційні нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем неналежно виконано умови договору купівлі-продажу пиляної продукції № 35 від 15.04.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 у справі №909/154/26 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними чином та необґрунтовано позовні вимоги про заборгованість відповідача у заявленому розмірі.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, позивач - ДСГП «Ліси України» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» задовольнити повністю. Крім того, просить стягнути судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи та невідповідністю висновків суду фактичних обставин справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції фактично звів оцінку всієї доказової бази лише до аналізу товарно-транспортної накладної № 24 від 24.05.2022 та дійшов висновку про відсутність доказів передачі товару лише через те, що у графі «Прийняв» міститься підпис особи, яку суд не зміг ідентифікувати. Суд обмежився формальним аналізом одного реквізиту документа, не дослідивши взаємозв`язок доказів між собою, що прямо суперечить вимогам ст. 86 ГПК України;

- судом не було враховано того, що факт поставки підтверджується сукупністю наступних доказів: перевізником у ТТН вказано саме ПМП «Оріон», водій – Рибенчук Т. М.; також у ТТН є підпис та дані водія, який прийняв вантаж до перевезення від імені перевізника (яким є відповідач); часткова оплата на суму 39 440, 00 грн здійснена саме відповідачем; у справі були відсутні будь-які заперечення відповідача щодо факту, обсягу чи якості поставки.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ржепецький В. О., суддя Степанюк Н. Л., суддя Іванчук С. В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 у справі № 909/154/26; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; повідомлено сторін, що апеляційна скарга буде розглянута в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; витребувано матеріали справи № 909/154/26 із Господарського суду Івано- Франківської області.

21.07.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, зокрема, просить поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Надаючи оцінку наведеному клопотанню, колегія суддів виходить з такого.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

За умовами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк у випадку його поважності.

Враховуючи наведене, а також обставини, про які зазначено у відзиві, відсутність підстав вважати в діях відповідача наявними ознак зловживання процесуальними правами, незначний термін порушення встановленого законом строку на подання відзиву, а також значення справи для відповідача, суд апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на подання Відзиву задовольняє.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований тим, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та їх переоцінки. Відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних інших доказів, окрім товарно-транспортної накладної, на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов договору. Крім того, відповідач вказує, що у товарно-транспортній накладній, наданій позивачем на підтвердження здійснення господарської операції, у графі «Отримав (водій, експедитор)» зазначено Рибенчука Т. М. Водночас відповідач наголошує, що ним не видавалася довіреність зазначеній особі на отримання товару, а доказів наявності у Рибенчука Т. М. відповідних повноважень на отримання товару від імені відповідача матеріали справи не містять.

Також відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження відображення позивачем зазначених господарських операцій у податковій звітності, що, на його думку, додатково свідчить про недоведеність факту належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.

За положеннями ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що ціна позову у даній справі (15 204, 88 грн) є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Західного апеляційного господарського суду не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 №959 визначено припинити Державне підприємство «Кутське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме – приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

26.12.2022 наказом Генерального директора ДП «Ліси України» №117 створено філію «Кутське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Філія «Кутське лісове господарство» ДП «Ліси України» припинена відповідно до наказу Генерального директора ДП «Ліси України» від 18.10.2024 №1813 з передачею активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс».

Наказом від 31.12.2024 №2340 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом» затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше від філії «Кутське лісове господарство» до філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 20.10.2025 №1692 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (далі – положення).

Філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі – філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Отже, всі права та обов`язки Державного підприємства «Кутське лісове господарство» перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».

Як вбачається з матеріалів справи, ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» звернулося до суду з позовом про стягнення з ПМП «Оріон» боргу за договором купівлі-продажу у розмірі 10 000, 00 грн, а також заявлено до стягнення з відповідача 4 123, 24 грн - інфляційні нарахування та 1 081, 64 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договору купівлі-продажу щодо повної та своєчасної оплати товару (пиломатеріалів), поставленого позивачем на підставі товарно-транспортної накладної №24 від 24.05.2022 на суму 49 440,00 грн, яка відповідачем була оплачена частково у розмірі 39 440, 00 грн, внаслідок чого за відповідачем утворилась дебіторська заборгованість у розмірі 10 000, 00 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні нарахування у розмірі 4 123, 24 грн та 3% річних у розмірі 1 081, 64 грн.

За результатами розгляду позовних вимог Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення про відмову в задоволені позову, мотивувавши свій висновок тим, що надані позивачем докази отримання відповідачем товару (первинні документи) не підтверджують факту передачі товару відповідачу та наявності заборгованості у заявленому розмірі, оскільки: зі змісту наданої ТТН неможливо встановити отримання товару відповідачем - в графі «прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» міститься підпис невідомої особи та печатка ДП «Кутське лісове господарство»; матеріали справи не містять будь – яких доказів на підтвердження відображення вказаних позивачем господарських операцій у своїй податковій звітності, зокрема, реєстрації податкової накладної та вчинення юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за ним; посилаючись на здійснену відповідачем часткову оплату пиломатеріалів у розмірі 39 440,00 грн, позивач не надав суду жодних доказів здійснення вказаної оплати, у зв`язку з чим неможливо встановити ким була здійснена оплата, за яку саме господарську операцію (поставка, надання послуг тощо) та в якому саме розмірі.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції зазначив про відсутність можливості встановити дійсні обставини отримання відповідачем товару та виникнення спірної суми заборгованості.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Із змісту позовної заяви слідує, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, які врегульовані нормами глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до норм ст. 665 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» здійснення господарських операцій фіксується у первинних документах.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

15.04.2022 між Державним підприємством Кутське лісове господарство (як продавцем) та Приватним малим підприємством Оріон (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу пиляної продукції №35.

За умовами договору, продавець передає у власність на умовах франко-склад продавця пиломатеріали обрізні (надалі іменується товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість в порядку і на умовах, які передбачені цим договором (п. 1.1. договору).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю товару та підписання товарно-транспортної накладної (п. 1.2. договору).

Асортимент: пиломатеріали необрізні хвойної породи - 13 куб. м. (п. 3.1. договору).

Загальна сума цього договору складає 49 440,00 грн. з ПДВ (п. 2.2. договору).

Поставка товару по цьому договору здійснюється згідно подекадного графіку поставок, який є невід`ємною частиною цьому договору, на умовах франко-склад продавця (додаток №1) (3.1. договору).

Приймання-передача товару здійснюється на складі продавця за умовами франко-склад продавця:

- за якістю - відповідно до норм відповідних ГОСТ, ТУ, інших умов згідно чинного законодавства України;

- за кількістю - відповідно до товарно-транспортними (залізничними) накладними та специфікаціями до них з підписом уповноваженої особи та печаткою продавця (п. 6.1. договору).

Не пізніше ніж за три доби до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату та місце поставки (п. 6.2. договору).

Платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури протягом 5-ти календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати (п. 7.1.договору).

Як вбачається із позовної заяви та апеляційної скарги, на підтвердження факту поставки товару за договором купівлі-продажу позивач посилається на товарно-транспортну накладну (ТТН) при перевезенні деревини автомобільним транспортом: №24 від 24.05.2026 на суму 49 440, 00 грн;

Позивач також зазначає, що відповідачем було частково оплачено поставку товару у розмірі 39 440, 00 грн.

Як встановлено судом, у наданій позивачем накладній зазначено, що товар прийняв до перевезення водій ОСОБА_1 , водночас відсутні відомості про наявність виданого відповідачем на його ім`я доручення і матеріали справи не містять доказів уповноваження вантажоотримувачем водія чи перевізника на отримання від його імені товару чи права підписання товарно-транспортної накладної працівником одержувача.

Таким чином, суд першої інстанції правильно відзначив, що зі змісту наданої позивачем товарно-транспортних накладної неможливо достеменно встановити отримання товару саме відповідачем, оскільки в графі «прийняв» відсутні прізвище, ім`я та по батькові саме уповноваженого представника ПМП «Оріон», що має доручення цього підприємства, його підпис та печатка підприємства також відсутні.

Доказів того, що товар приймала саме уповноважена особа відповідача - ПМП «Оріон» на перевезення чи отримання товару від імені ПМП «Оріон», матеріали справи не містять і позивачем таких доказів суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вищенаведених дефектів первинних документів позивач не був позбавлений можливості надати суду додаткові докази в підтвердження своїх доводів, наприклад, докази оприбуткування товару відповідачем, докази щодо відстеження трекінгу відпущеної деревини (за даними електронного обліку та штрих-кодовим ідентифікатором), докази на підтвердження наявності договірних або трудових відносин між перевізником та відповідачем тощо.

Однак, відповідних доказів позивач суду не надав, будь-яких клопотань про їх витребування у встановлені процесуальним законом строки суду не заявлено.

Як за змістом позовної заяви, так і за доводами апеляційної скарги позивач також посилається на здійснену відповідачем часткову оплату отриманих пиломатеріалів у розмірі 39 440, 00грн.

Проте, будь-яких доказів на підтвердження здійснення відповідачем вказаної оплати позивачем до матеріали справи не надано, у зв`язку з чим також не вбачається можливості дослідити та встановити ким була здійснена оплата, за яку господарську операцію (поставка, надання послуг тощо) та в якому саме розмірі.

За таких обставин колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки, які перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка прийняла товар від позивача, а отже отримати повні відомості про господарську операцію та сформувати висновок, чи мала місце відповідна операція та чи дійсно виникли відповідні зобов`язання у відповідача.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не надав оцінку всім доказам у сукупності, зокрема, у ТТН є підпис та дані водія, який прийняв вантаж до перевезення від імені перевізника - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані, оскільки у вказаній товарно-транспортній накладній у графі «Прийняв» дійсно міститься вчинений підпис водія, проте, не міститься жодних відомостей як про особу, яка його вчинила (чи дійсно він був водієм відповідача), так і наявність у такої особи повноважень від імені відповідача вчиняти дії по прийняттю товару за вказаною накладною, адже відповідні графи накладної, всупереч п. п., 10, 17 Інструкції - не заповнені, і відповідні доручення та / або довіреності позивачем до матеріалів справи не надано.

Крім того, позивачем не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження повідомлення про готовність товарної партії та запрошення відповідача на відбір товару (до відвантаження), відповідно до п. 6.2 договору, що б могло підтвердити обставини направлення відповідачем свого водія на таке запрошення.

Також, на підтвердження наявності за відповідачем заборгованості у розмірі 10 000,00 грн та здійснення відповідачем часткової оплати товару, позивачем не надано суду жодних доказів, зокрема, виписок з банківських рахунків, платіжних доручень тощо.

При цьому, позиція позивача з приводу необхідності перекладання на відповідача обов`язку спростування заборгованості суперечить принципу змагальності сторін (ст. 13 ГПК України), який передбачає необхідність доведення саме позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу свого позову. Натомість, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Крім того, доводи апелянта в цій частині спростовуються належним тлумаченням положень п. 7.1. договору

Так, цими положеннями сторони врегулювали 100% передоплату вартості кожної партії товару. Відтак, виходячи із системного тлумачення цього пункту та положень п.п. 1.2., 6.1. договору, позивач повинен був поставити товар тільки після здійснення покупцем повної передоплати його вартості.

Отже, відсутність в матеріалах справи доказів здійснення оплати товару у відповідності до порядку, встановленого п. 7.1. договору та відповідні твердження позивача про часткову оплату товару з більшою вірогідністю свідчать на користь того, що товар поставлено не було, у зв`язку з відсутністю передбаченого договором обов`язку в постачальника.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»).

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено наявності заборгованості відповідача у заявленому до стягнення розмірі, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення 10 000,00 грн основного боргу - не є обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України, а тому задоволенню не підлягають.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Відтак, оскільки наявними матеріалами справи не підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання в сумі 10 000,00 грн, як не підтверджується і обставина прострочення виконання такого, а тому відсутні підстави для стягнення нарахувань в сумі 4 123, 24 грн - інфляційних втрат та 1 081,64 грн - 3% річних.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.06.2026 у справі № 909/154/26 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 08.06.2026 у справі № 909/154/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 08.06.2026 у справі № 909/154/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

У зв`язку із перебуванням члена колегії судді Іванчук С. В. у відпустці, повний текст постанови складено 02.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді С.В. Іванчук

Н. Л. Степанюк