Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №720/633/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 720/633/24

провадження № 22-ц/822/1646/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ванчиковецька сільська рада Чернівецького району Чернівецької області

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Павлінчук С. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла прабабуся позивача - ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в селі Черленівка Чернівецької області та земельну ділянку.

Позивач зазначав, що за життя спадкодавиця склала заповіт від 02 листопада 2016 року, згідно з яким усе своє майно заповіла йому як правнуку.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався на те, що він з 08 лютого 2022 року перебував за межами території України у зв`язку з роботою в Республіці Чехія. Крім того, позивач стверджував, що про наявність заповіту на його ім`я йому стало відомо лише в листопаді 2023 року після ознайомлення з матеріалами іншої цивільної справи за позовом його тітки ОСОБА_3 .. Позивач вважав, що поєднання факту його тривалого перебування за кордоном та необізнаності про волевиявлення прабабусі складають сукупність об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які перешкодили йому вчасно звернутися до нотаріуса.

Позивач визначив відповідачем свою матір ОСОБА_2 , вказуючи на те, що вона як онука спадкодавиці фактично прийняла спадщину, оскільки проживала разом із покійною протягом останніх п`яти років її життя, здійснювала догляд за нею та провела поховання. При цьому позивач зазначав, що відповідачка не заперечує проти поновлення йому строку для прийняття спадщини. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не було доведено наявності об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які б перешкоджали йому вчасно прийняти спадщину. Суд встановив, що факт перебування позивача за межами території України у Республіці Чехія не є поважною причиною пропуску строку, оскільки він мав реальну можливість реалізувати свої спадкові права шляхом звернення до дипломатичного представництва або консульської установи України у країні перебування відповідно до статті 38 Закону України «Про нотаріат», проте не обґрунтував неможливості такого звернення.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту, розцінивши його поведінку як недобросовісну. Суд зазначив, що позивач, знаючи про волю прабабусі щодо спадкування ним майна, протягом більше двох років після її смерті не вчиняв жодних активних дій для з`ясування наявності заповіту. При цьому суд врахував доводи третьої особи про те, що позивачу стало відомо про заповіт від його матері одразу після смерті спадкодавиці, що було визнано судом більш вірогідним.

Також, самостійною підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив його пред`явлення до неналежного відповідача. Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, спадщину після смерті ОСОБА_6 не прийняла, оскільки на момент смерті спадкодавиці з нею не проживала і відповідну заяву до нотаріальної контори не подавала. З огляду на те, що спадкова справа не відкривалася і жоден інший спадкоємець не заявляв про свої права, належним відповідачем у справі мала бути Ванчиковецька сільська рада як орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Оскільки представник позивача не скористалася роз`ясненим судом правом на заміну неналежного відповідача чи залучення органу місцевого самоврядування як співвідповідача, суд дійшов висновку про неможливість задоволення вимог до особи, яка не повинна відповідати за даним позовом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Зокрема, позивач не погоджується з висновком суду про пред`явлення позову до неналежного відповідача. На думку апелянта, ОСОБА_2 є належним відповідачем, оскільки вона як онука спадкодавиці фактично прийняла спадщину, проживаючи разом із покійною протягом тривалого часу, а саме з 2017 року, здійснюючи догляд за нею та провівши її поховання. Скаржник стверджує, що спадкове майно фактично перебуває у володінні та під наглядом відповідача, а тому пред`явлення позову до органу місцевого самоврядування є недоцільним та таким, що не відповідає характеру спірних правовідносин.

Крім того, ОСОБА_1 вважає помилковою оцінку судом причин пропуску строку як неповажних. Апелянт акцентує увагу на тому, що його перебування за кордоном у зв`язку з необхідністю працевлаштування та забезпечення фінансової допомоги прабабусі, а також необізнаність про наявність заповіту, складеного на його ім`я, у своїй сукупності складають об`єктивні та непереборні труднощі для своєчасного звернення до нотаріуса. Позивач наголошує, що він дізнався про волевиявлення покійної лише в листопаді 2023 року під час ознайомлення з матеріалами іншої справи, що відповідно до правових позицій Верховного Суду має оцінюватися як поважна причина для визначення додаткового строку.

Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано стандарти доказування та принцип змагальності сторін. На його переконання, суд безпідставно надав перевагу поясненням третьої особи ОСОБА_3 , які не були підтверджені належними доказами, та проігнорував той факт, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги у повному обсязі. Апелянт вважає, що відмова у позові з формальних підстав призвела до порушення його права на справедливий судовий розгляд та ефективне поновлення у правах, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зазначає, що позивач не довів факту свого спільного проживання зі спадкодавицею ОСОБА_6 до виїзду за кордон. На підтвердження таких обставин ним не надано належних та допустимих доказів, зокрема довідок про склад сім`ї чи реєстрацію місця проживання, показань свідків або актів обстеження житлово-побутових умов. Натомість, за твердженням третьої особи, наявна у матеріалах справи офіційна довідка підтверджує, що на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиця проживала одна.

Також вказує на недоведеність тверджень апелянта про здійснення ним догляду за прабабусею, надання їй матеріальної допомоги та надсилання коштів на лікування і поховання. Зазначає, що ОСОБА_1 тривалий час перебував за кордоном, на поховання спадкодавиці не приїжджав, а банківських квитанцій, чеків, переказів чи інших фінансових документів на підтвердження надання матеріальної допомоги суду не надав.

ОСОБА_3 звертає увагу на суперечливість тверджень апелянта щодо обставин проживання зі спадкодавицею його матері - відповідачки ОСОБА_2 . Вважає, що обставини щодо місця проживання відповідачки та прийняття нею спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України стосуються можливих спадкових прав самої ОСОБА_2 та не підтверджують наявності поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини.

Крім того, зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які договори довічного утримання, спадкові договори чи інші цивільно-правові угоди, укладені між спадкодавицею та позивачем або відповідачкою, які б передбачали обов`язок щодо її утримання чи догляду.

Щодо причин пропуску строку для прийняття спадщини третя особа вважає, що перебування позивача за межами України не є об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, оскільки така заява могла бути направлена поштою, подана через консульську установу України або через представника. На підтвердження цього посилається на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20.

Вважає непереконливими посилання апелянта на необізнаність про існування заповіту, оскільки, з одного боку, він стверджує, що прабабуся за життя висловлювала намір залишити йому своє майно, а з іншого - зазначає, що про заповіт дізнався лише під час розгляду інших судових справ. При цьому після смерті спадкодавиці протягом тривалого часу позивач не вчиняв активних дій для з`ясування долі спадкового майна та наявності заповіту.

Також зазначає про неналежний суб`єктний склад учасників справи. Вказує, що за заповітом від 02 листопада 2016 року спадкодавиця заповіла належне їй майно ОСОБА_1 та своєму сину ОСОБА_4 . Водночас позов пред`явлено до ОСОБА_2 , яка не довела набуття нею прав на спадкове майно. Вважає, що з огляду на зміст заповіту відповідачем у справі мав бути ОСОБА_4 як зазначений у заповіті спадкоємець.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла прабабуся позивача - ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16).

За життя, а саме 02 листопада 2016 року, спадкодавиця склала заповіт, згідно з яким усе своє майно заповіла у рівних частках позивачу ОСОБА_1 та своєму синові ОСОБА_4 (а. с. 156, 157).

Позивач у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подав, оскільки на момент відкриття спадщини та протягом вказаного строку перебував за межами території України в Республіці Чехія.

Відповідно до інформації зі Спадкового реєстру спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не відкривалася, оскільки жодна особа не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі свою матір ОСОБА_2 , вказуючи на те, що вона як онука спадкодавиці фактично прийняла спадщину, оскільки проживала разом із покійною протягом останніх років її життя, здійснювала догляд за нею та провела поховання.

Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, надавши суду заяву, у якій підтвердила факти свого проживання зі спадкодавицею та здійснення догляду за нею (а. с. 113).

Під час судового засідання в суді першої інстанції 04 листопада 2025 року позивачу було роз`яснено право на заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі як співвідповідача Ванчиковецької сільської ради, проте позивач вказаним процесуальним правом не скористався (а. с. 187 з.).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Встановлення кола осіб, які набули спадкових прав, є першочерговою умовою для правильного визначення суб`єктного складу учасників справи, оскільки вимога про надання додаткового строку безпосередньо зачіпає майнові інтереси осіб, які вже стали суб`єктами спадкового правонаступництва.

Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

За змістом частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідач – це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року в справі № 755/10537/21 вказано, що: «належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач – особа, якій належить право вимоги; належний відповідач – особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін.

Аналогічні висновки також вказані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20.

Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 наголосив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину. Розгляд справи за відсутності належного відповідача унеможливлює висновки щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті пред`явленого позову, оскільки в такому випадку порушується принцип диспозитивності цивільного судочинства та принцип змагальності сторін.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), у якій зазначено, що у справах щодо спадкових прав належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку відсутності таких спадкоємців, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач визначив відповідачем ОСОБА_2 . Водночас відповідно до інформації зі Спадкового реєстру спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не відкривалася, ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини не зверталася, а належних та допустимих доказів її постійного проживання разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини матеріали справи не містять.

За таких обставин у цій справі не встановлено, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 та набула статусу спадкоємця, який прийняв спадщину. Отже, ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у спорі про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Оскільки жодного спадкоємця, який прийняв спадщину, у справі не встановлено, належним відповідачем за заявленою вимогою є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини - Ванчиковецької сільської ради.

Колегія суддів також враховує, що під час судового засідання в суді першої інстанції 04 листопада 2025 року позивачу було роз`яснено право на заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі як співвідповідача Ванчиковецької сільської ради, проте позивач вказаним процесуальним правом не скористався.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з двох підстав: 1) у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача; 2) у зв`язку з безпідставністю позову.

У постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 466/2931/15-ц Верховний Суд зазначив, що висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі усіх належних сторін.

Встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд першої інстанції помилково перейшов до оцінки обґрунтованості позовних вимог по суті та з`ясовував поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини. Така оцінка могла бути здійснена лише за участі у справі належного відповідача. Тому наведені в оскаржуваному рішенні мотиви щодо недоведеності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини є передчасними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у позові у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача, однак безпідставно надав оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору, що не відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 та 09 вересня 2020 року у справі № 466/2931/15-ц. За таких обставин мотивувальна частина судового рішення підлягає зміні шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

При цьому позивач не позбавлений права на повторне звернення до суду з аналогічними вимогами до належного відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем, оскільки вона фактично прийняла спадщину, проживаючи зі спадкодавицею з 2017 року, здійснюючи догляд за нею, організувавши її поховання та здійснюючи нагляд за спадковим майном, висновків колегії суддів не спростовують.

Відповідно до підпунктів 3.21, 3.22 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції, чинній на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_6 є АДРЕСА_2 .

При цьому, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_6 на момент смерті було село Черленіка, Чернівецького району, Чернівецької області.

Для висновку про прийняття спадщини без подання заяви юридичне значення має саме постійне проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Здійснення догляду за спадкодавицею, організація її поховання чи нагляд за спадковим майном не є передбаченими законом способами прийняття спадщини та не підтверджують факту такого постійного проживання. Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали підстави встановити постійне проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_6 саме на час відкриття спадщини, підстав вважати її спадкоємцем, який прийняв спадщину, немає. Тому наведені доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що в мотивувальній частині рішення суд зробив висновок про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки не прийняла спадщину ОСОБА_6

ОСОБА_2 погодилася з таким висновком суду, оскільки не оскаржила його в зазначеній частині в апеляційному порядку.

Щодо доводів відзиву на апеляційну скаргу

Доводи відзиву ОСОБА_3 щодо відсутності поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини, зокрема стосовно недоведеності його спільного проживання зі спадкодавицею, здійснення догляду за нею та надання матеріальної допомоги, перебування позивача за межами України, а також його обізнаності чи необізнаності про наявність заповіту, не підлягають оцінці апеляційним судом.

Як зазначено вище, позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у його задоволенні. За відсутності у справі належного відповідача суд не вправі вирішувати спір по суті та встановлювати обґрунтованість чи необґрунтованість заявлених позовних вимог та їх доведеність, у тому числі надавати оцінку поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Саме з цих підстав колегія суддів визнала передчасними відповідні висновки суду першої інстанції.

Щодо доводів відзиву про належний суб`єктний склад учасників справи колегія суддів виходить із мотивів, наведених вище у цій постанові.

Зазначення ОСОБА_4 у заповіті як спадкоємця не свідчить про прийняття ним спадщини. Належним відповідачем у спорі про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємець, який прийняв спадщину, а за відсутності такого спадкоємця - територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Оскільки у цій справі не встановлено жодного спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , належним відповідачем є територіальна громада за місцем відкриття спадщини в особі відповідного органу місцевого самоврядування - Ванчиковецької сільської ради.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, у зв`язку із чим мотивувальну частину рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року слід змінити в редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок колегії суддів про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін його резолютивної частини, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на скаржника. У такому випадку результат вирішення спору по суті, а саме відмова у задоволенні позову, залишається незмінним, що виключає підстави для стягнення понесених апелянтом витрат з інших учасників справи.

Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини оскаржених судових рішень із залишенням без змін їх резолютивних частин дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/22721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 912/2730/18, 25 червня 2020 року у справі № 908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17.

Таким чином, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 по суті не призвела до ухвалення іншого за наслідками рішення, судові витрати за її подачу залишаються за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року з підстав, зазначених в цій постанові.

В іншій частині рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 02 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК