Додаткове рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №348/487/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/487/26

Провадження № 22-з/4808/76/26

Головуючий у 1 інстанції Гундяк Т. Д.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Зубченко Ірини Іванівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Зубченко Ірини Іванівни на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року,

у с т а н о в и в:

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області 07 травня 2026 року задовольнив позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 113395068 від 14.09.2020 в розмірі 41 835,43 грн, з яких: 12 948,22 грн - заборгованість за тілом кредиту; 28 887,21 грн - заборгованість за процентами, а також сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 грн та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Зубченко І.І. оскаржила судове рішення в апеляційному суді.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зубченко І.І. задоволено.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року змінено в частині стягнення суми заборгованості за відсотками та суми судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956) заборгованість по відсотках за кредитним договором № 113395068 від 14.09.2020 у розмірі 15 935,24 грн та 601,72 грн.

У решті рішення залишено без змін.

07 серпня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Зубченко І.І. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Заява обґрунтована тим, що в апеляційній скарзі, поданій до суду адвокатом Зубченко І.І., зазначено, що орієнтовна вартість послуг адвоката за надання правової допомоги відповідачу, пов`язаної з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складає 10 000 грн. Остаточний розрахунок наданих послуг та докази на підтвердження понесення цих витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення. Тому з метою підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції представник відповідача подає копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги з описом наданих юридичних послуг від 07.08.2026 року та копію довідки на підтвердження отримання оплати за договором від 07.08.2026 року, в яких міститься детальний розрахунок понесених судових витрат на правничу (правову) допомогу.

Зазначає, розмір понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції складає 9000 гривень, що підтверджено доданими до заяви документами.

Таким чином, просить прийняти додаткову постанову, якою стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 9000 гривень витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. Щодо задоволення вказаної заяви заперечує, обґрунтовуючи тим, що як доказ надання правничої допомоги представник відповідача, додає до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги № 257 18.05.2026. Проте, відповідно до ЦПК України, а саме статей 15, 137, 141 чітко визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. Тому, договору про надання правничої допомоги, як доказ понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідача, надано не було. Таким чином, наданий адвокатом Договір про надання правової допомоги № 257 від 18.05.2026 не є доказами витрат на правничу допомогу.

Крім того зауважує, що, ознайомившись з договором про надання правової допомоги № 257 від 18.05.2026, відсутня інформація про надання правничої допомоги по справі № 348/487/26.

Заявляє, що відповідачем надано виключно довідку про оплату за надання правової допомоги. При цьому, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення оплати, зокрема: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відповідною відміткою банку або інші документи, що підтверджують фактичне здійснення фінансової операції. Таким чином, наданий адвокатом Договір про надання правової допомоги від 18.05.2026 та Довідка про оплату за надання правової допомоги не є доказами витрат на правничу допомогу.

Просить в ухвалені додаткового рішення відмовити.

Відповідно ч.3 ст. 270 ЦПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши обґрунтованість клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з такого

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. (частина третя статті 270 ЦПК України).

Додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі».

Статтею 382 ЦПК України передбачено певні вимоги до постанов суду апеляційної інстанції, в тому числі й щодо резолютивної частини, яка має містити: висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності»

Встановлено, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником відповідача у поданій апеляційній скарзі було зазначено, що орієнтовна вартість послуг адвоката за надання правової допомоги відповідачу, пов`язаної з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складає 10 000 грн. Остаточний розрахунок наданих послуг та докази на підтвердження понесення цих витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення (а.с.146-152). Подаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, представник відповідача на підтвердження витрат щодо надання правової допомоги додала копію договору про надання правової допомоги від 18.05.20206 року, копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги з описом наданих юридичних послуг від 07.08.2026 року та копію довідки на підтвердження отримання оплати за договором від 07.08.2026 року, в яких міститься детальний розрахунок понесених судових витрат на правничу (правову) допомогу (а.с.210-215).

Заперечення позивача, що Договір про надання правової допомоги № 257 від 18.05.2026 не є доказом витрат на правничу допомогу з огляду на вживання в його назві терміну правова допомога замість правнича допомога, колегія суддів відхиляє як безпідставні та суто формальні. Термінологічна розбіжність не змінює правової природи послуг, які надаються адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги. До того ж суд оцінює документи за їх змістом та суттю, а не за назвою.

Колегія суддів також відхиляє твердження представника ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» про те, що довідка про оплату за надання правової допомоги не є належним доказом витрат на правничу допомогу, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Таким чином, стороною відповідача підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Проте суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3, ч. 5 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність"» передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративне правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону до інших видів правової допомоги віднесено: види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З опису наданих юридичних послуг у Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 18.05.2026 року вбачається, що адвокатом надавалася такі послуги: зустріч та консультація із замовником -1500,00 грн; опрацювання матеріалів, підготовка, оформлення та подання апеляційної скарги до суду – 4500,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив – 2000,00 грн; підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення суду – 1000,00 грн.

Однак апеляційний суд звертає увагу, що форма реагування у вигляді відповіді на відзив на апеляційну скаргу не передбачена обов`язково процесуальними нормами, що регулюють апеляційне провадження, тоді як заявами по суті справи в апеляційному провадженні є апеляційна скарга (ст. 356 ЦПК України) та відзив на апеляційну скаргу (ст. 360 ЦПК України). Отже стягнення витрат за таку послугу, яка не є обов`язковою, задоволенню не підлягає.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі №905/1795/18).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку вищезазначеним доказам, дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_1 доведено отримання ним професійної правничої допомоги у межах даної цивільної справи, обсяг якої підтверджений на суму 7 000,00 грн. Однак з урахуванням принципів співмірності, складності справи та об`єму фактично виконаної роботи колегія суддів вважає необхідним зменшити суму витрат на правничу допомогу до 4 000,00 грн.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі №681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

За таких обставин, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

За таких обставин заява представника ОСОБА_1 – адвоката Зубченко І.І. про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, а витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн — стягненню з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 141, 270, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Зубченко Ірини Іванівни про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.

Судді Є.Є.Мальцева

Л.В. Василишин

І.О. Максюта