Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №243/1543/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1656/26 Справа № 243/1543/26 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Рудницької А.В., розглянувши апеляційну скаргу захисника Рудницької Алли Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2026 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст.130 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови суду, 17.02.2026 о 10 годині 34 хвилин в с. Майдан, Краматорського району, Донецької області, по вул. Центральна, 76, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Fiat Ducato номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук). Від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір в сумі 665,60 грн.

З таким судовим рішенням не погодилась захисник Рудницька А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та оскаржила його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а судом не забезпечено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, залишено поза увагою докази сторони захисту та допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про необхідність проведення огляду ОСОБА_1 за загальною процедурою, передбаченою ст. 266 КУпАП, не врахувавши, що останній є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить службу на посаді водія-санітара ВЧ НОМЕР_3 та під час події керував службовим медичним автомобілем FIAT DUCATO д/н НОМЕР_2 . Зазначає, що відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_3 № 4730 від 28 квітня 2026 року ОСОБА_1 17 лютого 2026 року поспішав на виконання бойового завдання, пов`язаного із забезпеченням бойової діяльності підрозділу, а його своєчасне прибуття до місця виконання завдання було необхідним для належного виконання поставлених командуванням завдань. Вважає, що за таких обставин огляд ОСОБА_1 мав проводитися відповідно до спеціального порядку, передбаченого ст. 266-1 КУпАП та Порядком направлення військовослужбовців Збройних Сил України для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2024 року № 32, уповноваженою посадовою особою Військової служби правопорядку або іншою визначеною цим Порядком посадовою особою. Посилається також на Роз`яснення Верховного Суду щодо питань притягнення до відповідальності військовослужбовців за ст. 130 КУпАП від 17 грудня 2025 року № 748/0/158-25 та положення ч. 8 ст. 266-1 КУпАП, відповідно до якої огляд військовослужбовця, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Вказує, що суд безпідставно поставив під сумнів довідку командира військової частини № НОМЕР_4 від 28 квітня 2026 року та, пославшись на те, що оформлення адміністративних матеріалів тривало близько 30 хвилин, дійшов висновку про недоведеність виконання ОСОБА_1 термінового бойового завдання. Вважає, що така оцінка суперечить змісту офіційної довідки військової частини. Зазначає, що відповідно до фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 593676 від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 поставлено у провину те, що він, керуючи автомобілем із ознаками алкогольного сп`яніння, «від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився». Вказує, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, п. 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року, та п.п. 6, 7 розділу І Інструкції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляд водія на стан алкогольного сп`яніння спочатку проводиться поліцейським на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного засобу, а до закладу охорони здоров`я водій направляється у разі відмови від такого огляду на місці або незгоди з його результатами. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 9901/159/19 та вважає, що склад адміністративного правопорушення у разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР є закінченим у разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я або відмови від медичного огляду після незгоди з результатом огляду на місці. У зв`язку з цим вважає, що оскільки у фабулі протоколу ОСОБА_1 інкриміновано лише відмову від проходження медичного огляду та не зазначено відмови від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного засобу, викладена у протоколі фабула не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП та не утворює складу цього адміністративного правопорушення. Крім того, вважає, що дії ОСОБА_1 були зумовлені станом крайньої необхідності. Вказує, що він керував санітарним автомобілем та поспішав на виконання бойового завдання, а затримка для проходження медичного огляду, яка могла тривати до двох годин, створювала загрозу своєчасному виконанню бойового завдання та життю військовослужбовців. Зазначає, що відмова від проходження огляду була зумовлена необхідністю зберегти критично важливий час, а суд не врахував ці обставини під час оцінки наявності стану крайньої необхідності. Вважає допущені порушення процедури огляду істотними, а отримані з порушенням вимог ст. 266-1 КУпАП докази недопустимими. Також посилається на положення ст. 62 Конституції України щодо тлумачення сумнівів стосовно доведеності вини особи на її користь. Просить скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та п. 4 ст. 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням дій у стані крайньої необхідності.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, зокрема відеозаписи обставин події, вислухавши думку сторони захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін, з таких підстав.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами, як передбачено ст. 251 КУпАП.

Суд відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що фактичні обставини події встановлені правильно, а вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у формі відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, підтверджується належними та допустимими доказами.

Так, вказані обставини підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 593676 від 17 лютого 2026 року; актом огляду та направленням на огляд ОСОБА_1 ; актом приймання-передачі транспортного засобу Fiat Ducato від 17 лютого 2026 року; довідкою щодо отримання ОСОБА_1 посвідчення водія; а також відеозаписами, долученими до матеріалів справи.

З дослідженого відеозапису вбачається факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції у зв`язку з наявністю тріщини на лобовому склі. Під час спілкування працівниками поліції у водія були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, про що йому було повідомлено. Сам ОСОБА_1 підтвердив, що напередодні ввечері вживав алкогольний напій пляшку пива.

Після цього працівником поліції ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу або пройти відповідний огляд у закладі охорони здоров`я. Від обох запропонованих способів огляду ОСОБА_1 відмовився, посилаючись на те, що поспішає у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Надалі йому були роз`яснені права та повідомлено про відповідальність за відмову від проходження огляду і складення протоколу за ст. 130 КУпАП, будь-яких заперечень щодо факту відмови під час складання матеріалів ОСОБА_1 не висловлював.

Таким чином, наявні докази є взаємоузгодженими, послідовними та в сукупності підтверджують факт керування транспортним засобом, наявність визначених законодавством ознак, які стали підставою для вимоги пройти огляд, дотримання працівниками поліції процедури висунення вимоги для огляду та безпосередню відмову ОСОБА_1 від його проходження.

Проаналізувавши докази по справі, апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 міститься склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а його дії кваліфіковані правильно.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до ОСОБА_1 порядку, передбаченого ст. 266-1 КУпАП є безпідставними.

За приписами ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Стаття 266 КУпАП визначає порядок відсторонення від керування та проведення огляду саме осіб, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, та наділяє поліцейського відповідними повноваженнями щодо проведення такого огляду.

Статтею 266-1 КУпАП та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2024 року № 32, урегульовано особливий порядок огляду військовослужбовців у зв`язку з виконанням ними обов`язків військової служби та в інших визначених цією нормою випадках. Водночас зазначені положення не виключають дії спеціальних норм законодавства у сфері безпеки дорожнього руху щодо особи, яка безпосередньо виступає учасником дорожнього руху як водій транспортного засобу. Постанова Кабінету Міністрів України № 32 є чинною та визначає порядок огляду військовослужбовців уповноваженими військовими посадовими особами у передбачених нею випадках.

У даній справі підставою для виникнення відповідних правовідносин був не сам по собі статус ОСОБА_1 як військовослужбовця або його перебування поза межами військової частини, а факт керування ним транспортним засобом дорогою загального користування та виявлення у нього під час такого керування ознак, які відповідно до законодавства давали працівнику поліції підстави вимагати проходження огляду на стан сп`яніння.

Отже, ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступав саме як водій транспортного засобу, на якого поширюються встановлені ПДР України обов`язки учасника дорожнього руху, а тому працівники Національної поліції обґрунтовано діяли відповідно до ст. 266 КУпАП.

Сам факт належності автомобіля військовій частині, проходження ОСОБА_1 військової служби та виконання ним службових обов`язків не усуває його обов`язку дотримуватися правил, установлених для водіїв транспортних засобів, та не позбавляє працівників поліції повноважень щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Такого самого висновку щодо застосування до спірних правовідносин ст. 266 КУпАП дійшов і суд першої інстанції, а проведена апеляційним судом самостійна перевірка матеріалів справи не дає підстав для іншого висновку.

Посилання апелянта на лист Верховного Суду від 17 грудня 2025 року № 748/0/158-25 не спростовує наведеного. Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» іншими судами при застосуванні норм права враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Вказаний апелянтом лист не є постановою Верховного Суду, ухваленою за результатами судового розгляду конкретної справи, а тому сам по собі не має властивостей судового рішення та не спростовує висновків, зроблених апеляційним судом на підставі системного аналізу ст.ст. 15, 130, 266 та 266-1 КУпАП і фактичних обставин цієї справи.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність фабули протоколу диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП є безпідставними.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення та нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 593676 від 17 лютого 2026 року вбачається, що у ньому зазначені місце та час події, факт керування ОСОБА_1 автомобілем Fiat Ducato, конкретні виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння, факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, порушення п. 2.5 ПДР України та правова кваліфікація за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, протокол містить всі відомості щодо суті правопорушення, які давали ОСОБА_1 можливість розуміти, які саме дії йому ставляться у провину.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КУпАП є належним джерелом доказів, однак не оцінюється ізольовано від інших матеріалів справи. Сам по собі протокол не є беззаперечним доказом вини, а його зміст підлягає перевірці у сукупності з іншими доказами. Саме такий підхід відповідає застосовуваному апеляційним судом шаблону оцінки протоколу.

У даному випадку обставини, відображені у протоколі, повністю відповідають події зафіксованими на відеозаписі, з якого безпосередньо вбачається, що працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд як на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, однак водій від проходження огляду відмовився.

За таких обставин зміст протоколу у сукупності з відеозаписом не допускає неоднозначного розуміння суті інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, а доводи апелянта про невідповідність фабули протоколу диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП ґрунтуються на формальному, ізольованому тлумаченні окремої фрази протоколу без урахування інших доказів у справі.

Протокол серії ЕПР1 № 593676 від 17 лютого 2026 року складений уповноваженою посадовою особою Національної поліції, відповідає вимогам ст.ст. 254, 256 КУпАП, а підстав для визнання його неналежним чи недопустимим доказом апеляційним судом не встановлено.

Щодо доводів про виконання ОСОБА_1 бойового завдання та вчинення дій у стані крайньої необхідності, апеляційний суд, визнає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або була у стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоча й передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що сам по собі факт виконання особою службового чи бойового завдання не свідчить про перебування її у стані крайньої необхідності та не надає безумовного права відступати від установлених Правилами дорожнього руху вимог. Для вирішення питання про наявність крайньої необхідності суд у кожному конкретному випадку повинен встановити характер і реальність небезпеки, яку особа намагалася усунути, невідкладність відповідних дій, можливість усунення такої небезпеки іншими засобами, а також співвіднести шкоду, яка могла бути заподіяна внаслідок вчиненого порушення, зі шкодою, яку особа прагнула відвернути.

Апеляційний суд враховує надані стороною захисту довідки військової частини, які підтверджують проходження ОСОБА_1 військової служби, його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а також те, що 17 лютого 2026 року він прямував на виконання бойового завдання. Разом із тим зазначені документи не містять конкретних відомостей про зміст такого завдання, його мету, місце та точний час виконання, визначений строк прибуття, характер наслідків, які могли настати у разі його несвоєчасного виконання, а також про неможливість виконання цього завдання іншим військовослужбовцем. Довідка № 4730 від 28 квітня 2026 року не конкретизує наведених обставин.

За відсутності таких відомостей апеляційний суд позбавлений об`єктивної можливості встановити, які саме більш тяжкі наслідки реально могли настати внаслідок затримки ОСОБА_1 для проходження огляду, та відповідно порівняти таку можливу шкоду зі шкодою, яку могло створити продовження керування транспортним засобом за наявності обґрунтованих підстав для перевірки водія на стан алкогольного сп`яніння.

При цьому апеляційний суд не встановлює і не стверджує, що ОСОБА_1 фактично перебував у стані алкогольного сп`яніння. Разом із тим матеріалами справи та відеозаписом підтверджено, що працівником поліції у ОСОБА_1 були виявлені передбачені законодавством ознаки алкогольного сп`яніння, а сам водій повідомив про вживання алкогольного напою напередодні ввечері. Саме сукупність цих обставин створювала законні та об`єктивні підстави для перевірки його стану шляхом проведення огляду, результат якого міг достовірно підтвердити або спростувати перебування водія у стані сп`яніння.

За таких обставин можливість продовження керування ОСОБА_1 транспортним засобом дорогами загального користування без встановлення його фактичного стану об`єктивно була пов`язана з ризиком для безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я як самого водія, так і інших його учасників. Саме запобіганню такому ризику й спрямований передбачений законом обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського.

Водночас матеріали справи не підтверджують, що виконуване ОСОБА_1 бойове завдання було настільки невідкладним за своїм характером, а наслідки його затримки настільки істотними, що вони об`єктивно переважали зазначені ризики для безпеки дорожнього руху та не могли бути усунуті іншим способом.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 спочатку було запропоновано пройти огляд безпосередньо на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного засобу, однак він від такого огляду відмовився. Після цього його було відсторонено від керування, а транспортний засіб передано іншому військовослужбовцю. Отже, фактичні обставини справи свідчать і про наявність альтернативного способу забезпечення подальшого виконання поставлених військовою частиною завдань без продовження керування автомобілем ОСОБА_1 .

Крім того, оформлення адміністративних матеріалів та подальша передача автомобіля іншому водію фактично потребували більшого часу, ніж було необхідно для проходження запропонованого ОСОБА_1 огляду на місці зупинки. За таких обставин доводи про те, що саме відмова від огляду була необхідною для критичного заощадження часу та своєчасного виконання бойового завдання, не знаходять підтвердження матеріалами справи.

Таким чином, хоча наданими стороною захисту документами підтверджується сам факт виконання ОСОБА_1 завдань військової служби, не доведено існування конкретної реальної та невідкладної небезпеки, яку неможливо було усунути іншим способом, а також не надано даних, які б давали суду можливість встановити, що шкода від невиконання або несвоєчасного виконання відповідного бойового завдання була більш значною, ніж ризики, пов`язані з подальшим керуванням транспортним засобом за наявності законних підстав для перевірки водія на стан сп`яніння.

Тому апеляційний суд доходить висновку, що передбачена ст. 18 КУпАП сукупність умов крайньої необхідності у даному випадку відсутня, а посилання на виконання бойового завдання не спростовує обов`язку ОСОБА_1 виконати законну вимогу працівника поліції та пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Висновок апеляційного суду у цій частині відповідає висновку суду першої інстанції про те, що відомості про виконання ОСОБА_1 завдань військової служби та довідка № 4730 від 28 квітня 2026 року не підтверджують існування саме тієї виняткової ситуації, за якої відмова від проходження огляду була єдиним засобом усунення реальної небезпеки.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, порушення порядку проведення огляду, недопустимість протоколу та вчинення дій у стані крайньої необхідності свого підтвердження під час апеляційного перегляду не знайшли.

Сукупність досліджених доказів є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом та маючи явні ознаки алкогольного сп`яніння, які стали законною підставою для висунення працівником поліції вимоги пройти огляд на стан сп`яніння, від проходження якого водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Стягнення накладене відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Підстав для скасування або зміни постанови суду за доводами апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Рудницької А.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2026 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене за ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя