Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №570/1951/23 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1951/23

Номер провадження 2/570/99/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Штогуна О.С.

за участю секретаря судового засідання Соломицької Л.М.

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и в :

20 квітня 2023 року ОСОБА_4 (далі по тесту – позивач, ОСОБА_4 ) звернулася в Рівненський районний суд Рівненської області із позовом до ОСОБА_5 (далі по тексту – відповідач 1, ОСОБА_5 ), ОСОБА_2 (далі по тексту – відповідач 2, ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов В. О. (далі по тексту – третя особа), в якому просить суд:

-визнати недійсним договір іпотеки від 28 грудня 2021 року, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округ Круліковським А. І., зареєстрований в реєстрі № 4071;

-скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округ Плетньова В. О. щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 65202940 від 21 жовтня 2022 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170.

Позов мотивований тим, що у 2008 році позивач надала в позику ОСОБА_5 кошти в розмірі 17100,00 доларів США. На підтвердження отримання коштів позичальник власноручно написала розписку про отримання в позику грошових коштів в сумі 17100,00 доларів США. Розписка містить дату складання - 27 жовтня 2021 року та строк повернення з 01 листопада 2021 року по 01 лютого 2022 року. До теперішнього часу грошові кошти позивачу не повернуті. Позичальник добровільно не бажає повертати грошові кошти.

28 грудня 2021 року ОСОБА_5 , з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договірними зобов`язаннями та приховання майна, за рахунок якого може бути стягнуто заборгованість, уклала з ОСОБА_2 два договори, а саме договір позики у простій письмовій формі та договір іпотеки. Так, відповідно до п. 3.1 договору іпотеки від 28 грудня 2021 року предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170.

Зазначила, що Дубенський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 23 листопада 2022 року стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики від 27 жовтня 2021 року, а саме борг у розмірі 17100,00 дол. США, 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 долари США та 5011,63 грн витрат по сплаті судового збору.

Проте, у період судового розгляду справи про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошових коштів, приватний нотаріус Рівненського МНО Плетньов В.О. 19 жовтня 2022 року відповідно до договору іпотеки від 28 грудня 2021 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65202940 від 21 жовтня 2022 року здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Відчуження вказаного житлового будинку здійснено нібито за невиконання основного договору на суму 1379220,00 грн, що є еквівалентом 50800,00 доларів США, що поза розумним сумнівом та без застосування спеціальних знань свідчить про неринкові умови зазначеного договору.

Позивач зазначала, що договір іпотеки укладено внаслідок обопільної недобросовісної поведінки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які шляхом укладання договору позики створили фіктивну (неіснуючу, штучну) заборгованість за борговою розпискою з метою подальшої реєстрації предмета іпотеки за іпотекодержателем, що у кінцевому результаті призвело до неможливості погашення заборгованості, яка виникла в ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 .

За таких обставин на її думку, оспорюваний договір іпотеки від 28 грудня 2021 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент його вчинення не було дотримано вимог п.6 ч.1 ст. 3 та ч. 2, 3 ст.13 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 25 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Нікольченко Б.Б. просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень зазначає, що умовами договору позики від 28 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , підтверджено факт передачі позикодавцем позичальнику визначених договором грошових коштів до моменту його підписання. Своїм підписом під договором ОСОБА_5 підтвердила належне виконання ОСОБА_2 зобов`язання щодо передачі коштів, а також відсутність претензій та зауважень щодо розрахунків за договором. Зазначене підтверджує реальність договору позики та факт отримання ОСОБА_5 грошових коштів від ОСОБА_2 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковської А.І., якою було запропоновано проект договору іпотеки. Після погодження його умов сторонами 28 грудня 2021 року договір іпотеки було укладено, нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 4071.

Відповідно до умов договору позики ОСОБА_5 зобов`язувалася повернути ОСОБА_2 отримані кошти до 28 липня 2022 року. Оскільки позика у встановлений строк повернута не була, 27 серпня 2022 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_5 повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання та іпотечного договору, яке залишилося без відповіді. У подальшому, 19 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 , реалізуючи права іпотекодержателя, зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. Представник відповідача вважає, що позивачем не доведено, у чому саме полягає уникнення ОСОБА_5 відповідальності за договором позики та яким чином укладення договору іпотеки, що є похідним від основного зобов`язання, свідчить про намір уникнути виконання зобов`язань перед позивачем.

На обґрунтування своєї позиції посилається, зокрема, на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 та постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 235/6483/20, зазначаючи, що визначальною ознакою фраудаторного правочину є його спрямованість на зменшення активів боржника та, як наслідок, унеможливлення або істотне ускладнення виконання ним своїх зобов`язань перед кредитором. При цьому представник відповідача звертає увагу, що договір позики та договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено 28 грудня 2021 року, тоді як строк виконання зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за договором позики, оформленим розпискою від 27 жовтня 2021 року, настав лише 01 лютого 2022 року. Отже, на момент отримання позики від ОСОБА_2 та передачі належного їй майна в іпотеку зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 простроченим не було. Крім того, зазначає про відсутність доказів обізнаності ОСОБА_2 про існування зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 , а також про його обізнаність щодо розгляду Дубенським міськрайонним судом Рівненської області справи № 570/1221/22 та прийнятого у ній судового рішення.

На підтвердження наявності у ОСОБА_2 коштів для надання позики представник відповідача посилається, зокрема, на інформацію щодо здійснення ним перереєстрації належних йому транспортних засобів на нових власників у період з 01 вересня 2019 року по 12 травня 2023 року. Вважає, що такі обставини підтверджують наявність у ОСОБА_2 майна та можливість розпоряджатися власними коштами.

Зазначає, що отримавши за договором позики 50800,00 доларів США, ОСОБА_5 мала можливість виконати свої зобов`язання перед ОСОБА_4 , однак цього не зробила. На думку представника відповідача, така поведінка може свідчити про недобросовісність ОСОБА_5 , проте не підтверджує недобросовісності ОСОБА_2 чи наявності між відповідачами спільного умислу на завдання шкоди правам позивачки. Також зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення договору іпотеки саме на шкоду її інтересам, а доводи позовної заяви ґрунтуються на припущеннях. Вважає, що сам факт укладення та виконання договорів позики й іпотеки, а також подальша реалізація ОСОБА_2 прав іпотекодержателя не свідчать про фраудаторність оспорюваного правочину.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 31 травня 2023 року представник позивача ОСОБА_4 – адвокат Павлюк М.Г. проти доводів відповідача заперечує та зазначає, що ОСОБА_2 фактично підтверджує укладення ОСОБА_5 у період існування її боргових зобов`язань перед ОСОБА_4 та розгляду Дубенським міськрайонним судом справи №570/1221/22 правочинів, наслідком яких стало вибуття з її власності нерухомого майна. Представник позивача вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що позивачем не конкретизовано, яким чином оспорюваний договір іпотеки дозволив ОСОБА_5 уникнути відповідальності перед ОСОБА_4 . На його думку, про спрямованість дій ОСОБА_5 на уникнення виконання зобов`язань перед позивачем свідчать час укладення договорів позики та іпотеки, їх умови, розмір позики, строк виконання зобов`язання, а також передбачене договором іпотеки іпотечне застереження.

Вказує, що ОСОБА_5 , будучи обізнаною про наявність у неї заборгованості перед ОСОБА_4 за договором позики, оформленим розпискою від 27 жовтня 2021 року, 28 грудня 2021 року уклала з ОСОБА_2 договір позики, а з метою його забезпечення – договір іпотеки, передавши в іпотеку належне їй нерухоме майно. При цьому навіть після отримання коштів за договором позики своїх зобов`язань перед ОСОБА_4 вона не виконала. На думку представника позивача, той факт, що строк виконання зобов`язання перед ОСОБА_4 настав 01 лютого 2022 року, тобто після укладення договору іпотеки 28 грудня 2021 року, не спростовує недобросовісності дій ОСОБА_5 , оскільки на момент укладення оспорюваного правочину останній було відомо про існування боргового зобов`язання перед позивачкою.

Щодо посилань відповідача на перереєстрацію транспортних засобів ОСОБА_2 представник позивача зазначає, що відповідна інформація підтверджує лише факт перереєстрації транспортних засобів на нових власників, однак не підтверджує розміру отриманих ОСОБА_2 коштів та не доводить походження коштів, які, за його твердженням, були передані ОСОБА_5 у позику.

У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли до суду 12 червня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Нікольченко Б.Б. не погоджується з доводами позивача та зазначає, що договори позики й іпотеки укладені сторонами з дотриманням вимог чинного законодавства України. Зазначає, що сам факт неповернення ОСОБА_5 позики ОСОБА_4 не може бути доказом недійсності договору іпотеки. При цьому розмір зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 не відповідає вартості предмета іпотеки, як і розміру її зобов`язань перед ОСОБА_2 . Представник відповідача наголошує, що позивачем не надано доказів наявності у неї прав на майно, яке належало ОСОБА_5 на момент укладення договору іпотеки. Саме лише існування судового рішення про стягнення з ОСОБА_5 коштів на користь ОСОБА_4 , на його думку, не свідчить про виникнення у позивача прав на належне ОСОБА_5 майно. Відтак, відповідач вважає, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про укладення договору іпотеки від 28 грудня 2021 року на шкоду її інтересам, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Представником відповідача 1 – адвокатом Січкарем В.О. 15 квітня 2025 року подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_5 позовні вимоги не визнає. Зазначає, що заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 листопада 2022 року у справі № 570/1221/22 з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 17100,00 доларів США та 3 % річних. Про дане рішення ОСОБА_5 дізналася у березні 2024 року та звернулася із заявою про його перегляд, посилаючись на те, що коштів від ОСОБА_4 не отримувала, а розписка була написана під її тиском. У задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року, а постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року заочне рішення залишено без змін.

Зазначає, що 28 грудня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким вона отримала 1379220,00 грн, що еквівалентно 50800,00 доларів США, для сплати інших боргових зобов`язань. На забезпечення виконання цього договору 28 грудня 2021 року укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку передано належні ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас іншого майна, яке могло бути предметом забезпечення виконання зобов`язання, у власності ОСОБА_5 не було. В подальшому 19 жовтня 2022 року ОСОБА_2 реалізував передбачене законом та договором право іпотекодержателя та зареєстрував право власності на предмет іпотеки.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №570/1951/23 та постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, представник відповідача 1 зазначив, що при вирішенні питання щодо набуття права іпотеки та визнання недійсним договору іпотеки має враховуватися добросовісність або недобросовісність іпотекодержателя.

На думку ОСОБА_5 , ОСОБА_2 є добросовісним іпотекодержателем, оскільки вона не повідомляла його про існування зобов`язань перед ОСОБА_4 , а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 міг дізнатися про такі зобов`язання з інших джерел. Також представник відповідача 1 зазначив, що на момент укладення договорів позики та іпотеки 28 грудня 2021 року строк виконання зобов`язання перед ОСОБА_4 не настав, вимог чи позову щодо повернення коштів не існувало, а саме зобов`язання за розпискою ОСОБА_5 не визнавала, що підтверджується подальшим оскарженням заочного рішення. Представник відповідача 1 зазначив, що ОСОБА_5 вважає добросовісними як свої дії, так і дії ОСОБА_2 , оскільки отримані від нього кошти були призначені для виконання боргових зобов`язань та врегулювання розбіжностей у її ділових відносинах з ОСОБА_4 . За наведених обставин просила відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Павлюк М.Г., пославшись на обґрунтування викладенні в поданих заявах по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити. Додатково пояснив, що позивач, обираючи такий спосіб захисту свого порушеного права, лише має на меті повернення сторони за оспорюваним правочином у попередній стан аби уможливити виконання рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_5 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. Представником ОСОБА_5 – адвокатом Січкарем В.О. подано заяву, в якій просить суд розгляд справи провести без участі ОСОБА_5 та її представника з урахуванням позиції викладеної у письмових поясненнях.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 та його представник адвокат Нікольченко Б.Б. позовні вимоги не визнали та просили у задоволенні позову відмовити, з підстав, які викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі не подав, пояснень по суті позову не подав.

Ознайомившись із поданими заявами по суті справ, заслухавши представника позивача, відповідача 2 та представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір позики, за яким ОСОБА_5 взяла у позивача в борг грошові кошти в сумі 17100,00 доларів США, про що свідчить боргова розписка від 27 жовтня 2021 року та зобов`язалася повернути борг в період з 01 листопада 2021 року до 01 лютого 2022 року. Проте взяті на себе зобов`язання ОСОБА_5 не виконала.

28 грудня 2021 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 два договори, а саме договір позики у простій письмовій формі та з метою забезпечення виконання зобов`язань - договір іпотеки.

За умовами п. 2.1 договору іпотеки від 28 грудня 2021 року іпотекою, що виникає на підставі цього договору, забезпечується виконання позичальником за основним договором його обов`язків перед іпотекодержателем, які визначені у п.1 основного договору і полягають у поверненні позичальником 1379220,00 грн, що є еквівалентом 50800,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору, строком до 28 липня 2022 року.

Відповідно до п. 3.1 договору іпотеки від 28 грудня 2021 року предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170.

19 жовтня 2022 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65202940 від 21 жовтня 2022 року здійснено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 23 листопада 2022 року стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики від 27 жовтня 2021 року, а саме борг у розмірі 17100,00 доларів США, 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 доларів США та 5011,63 грн. витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення суду набрало законної сили 26 грудня 2022 року.

13 січня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа №570/1221/22, виданого 02 січня 2023 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором позики від 27 жовтня 2021 року, а саме боргу в розмірі 17100,00 доларів США, 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 30,92 доларів США та судовий збір у розмірі 5011,63 грн.

27 січня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. у повідомленні № 947 повідомив ОСОБА_4 , що він провів перевірку майнового стану боржника ОСОБА_5 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що боржнику на праві власності належало нерухоме майно: земельна ділянка з кадастровим номером 5624682000:01:018:0170, площею 0,0884 га; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 153,7 кв. м, житловою площею 93,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . 28 грудня 2021 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали договір позики та договір іпотеки № 4071, за яким майно, що належало боржнику передано в забезпечення договору позики. 19 жовтня 2022 року житловий будинок та земельну ділянку було зареєстровано на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2021 року № 4071 за іпотекодержателем ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту ст.215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст.215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

За п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожен кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 509/4936/17 зазначив, що в приватному праві існують численні договірні конструкції, які знаходяться поза поділом правочинів на оплатні та безоплатні. Тому вони мають специфіку в кваліфікації їх як фраудаторних правочинів. До таких договорів належать ті конструкції, які мають майновий характер і безумовно впливають на майно боржника (зокрема, договір про задоволення вимог іпотекодержателя). Тому не виключається визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника на користь іншого кредитора. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, безоплатний, так і інший договір, зокрема, договір про задоволення вимог іпотекодержателя. До обставин, які дозволяють кваліфікувати договір про задоволення вимог іпотекодержателя як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: обсяг зобов`язань іпотекодержателя, яке забезпечується іпотекою; створення не передбачених законом переваг іпотекодержателя перед іншим кредитором; момент укладення договору (зокрема, після настання строку повернення боргу, та/або під час виконавчого провадження, після припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою спірного майна, повністю або в значній частині); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір.

У даній справі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя міститься безпосередньо у договорі іпотеки від 28 грудня 2021 року, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до настання строку виконання грошових зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 .

Договір іпотеки як забезпечувальне зобов`язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов`язання (договору позики).

Відчуження майна боржника відбулося на підставі рішення державного реєстратора.

В практиці цивільного судочинства неодноразово застосовувалася конструкція "добросовісного іпотекодержателя" і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість.

Конструкція "добросовісного іпотекодержателя", хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Тому при вирішенні питання про набуття права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки повинна враховуватися добросовісність/недобросовісність не лише іпотекодавця, а й іпотекодержателя.

Вказані висновки, які стосуються концепції "добросовісного іпотекодержателя", наведено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21.

Як встановлено судом, договір позики та договір іпотеки між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладені 28 грудня 2021 року, тоді як строк виконання ОСОБА_5 зобов`язання перед ОСОБА_4 за розпискою від 27 жовтня 2021 року настав 01 лютого 2022 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 на момент укладення договорів знав про існування зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 або міг дізнатися про них з інших джерел.

При цьому у письмових поясненнях представник ОСОБА_5 зазначав, що вона не повідомляла ОСОБА_2 про існування таких зобов`язань, а отримані від нього кошти були призначені для виконання інших боргових зобов`язань. Зазначені пояснення відповідача 1 узгоджуються з тим, що на момент укладення договорів позики та іпотеки рішення суду про стягнення коштів на користь ОСОБА_4 не існувало.

Отже, позивачем не доведено обставини, які б свідчили про обізнаність ОСОБА_2 щодо зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 та його недобросовісність при укладенні договору іпотеки. Саме лише встановлення обізнаності ОСОБА_5 про власне зобов`язання перед позивачем не є достатнім для висновку про недобросовісність ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 2 Цивільно процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене суд не встановив підстав для визнання договору іпотеки від 28 грудня 2021 року недійсним. Відповідно, відсутні й підстави для задоволення похідної від цієї вимоги, а саме вимоги про скасування рішення державного реєстратора.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги ЦПК України і те, що у задоволенні позову позивачу було відмовлено у повному обсязі, понесені стороною судові витрати слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 89,141, 259, 263-265, 353-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задовленні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації - відмовити повністю.

Для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання на 9 год. 45 хв. 10 вересня 2026 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 вересня 2026 року.

Сторони справи:

позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач 1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач 2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя Штогун О.С.