Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №357/8099/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8099/26

Провадження № 2/357/6301/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

02 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Вдовика А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 17.06.2023 в розмірі 9 000 доларів США та судових витрат.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що 17.06.2023 передав ОСОБА_2 в борг 9000 дол. США, про що відповідач власноручно написав та підписав Угоду про надання коштів. Дані кошти ОСОБА_2 зобов`язувався повернути через 45 діб, тобто до 02.08.2023 року. Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав, кошти не повернув.

Процесуальні дії та рішення у справі.

14.05.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями було передано на розгляд судді Ярмолі О.Я.

19.05.2026 суддя Білоцерківського міськрайонного суду Ярмола О.Я. прийняла позовну заяву та відкрила провадження у справі, за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання було призначено на 29.06.2026.

29.06.2026 протокольною ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Позивач в судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом на надання відзиву не скористався.

При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).

З метою вжиття вичерпних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та призначене судове засідання, 29.06.2026 та 14.07.2026 судом, у порядку ч.11. ст.128 ЦПК України, було опубліковано на офіційному вебсайті «Судової влади України» оголошення про призначення розгляду справи в судовому засіданні 14.07.2026 та 24.08.2026, що в сукупності з вищевикладеним свідчить про вжиття всіх адекватних, розумних та можливих заходів із метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд даної справи.

Заслухавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.06.2023 року відповідач ОСОБА_2 одержав в борг від ОСОБА_1 кошти в іноземній валюті, в сумі 9000 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути борг до 02.08.2023, у повному обсязі. Наведене підтверджено оригіналом власноручно заповненого бланку Угоди про надання коштів, копія якої міститься в матеріалах справи, жодних відміток про повернення боргу, чи частини цього боргу, не має (а.с.7).

Позивач стверджує, що станом на день розгляду даної справи, позику відповідач не повернув. Відповідач ні в який спосіб не спростував наведеного.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В даному випадку, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.

Згідно п.2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Суду надана позивачем Угода про надання коштів в підтвердження того, що відповідач взяв у позивача в борг кошти в сумі 9000 дол. США, з кінцевим терміном повернення – 02.08.2023 року. Хоча зазначена вище Угода і не є належною письмовою формою договору позики, як вважає суд, але згідно законодавства може прийматися до уваги і приймається судом для підтвердження укладення договору позики між сторонами.

Згідно приписів ст. 1047 ЦК України розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.

Суд, також, виходить з того, що у наданій до суду Угоді про надання коштів зазначені: сторони зобов`язання, грошова сума, яку зобов`язався повернути відповідач, строк і порядок виконання зобов`язання та дата складання цієї Угоди і особистий підпис боржника.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й письмова Угода свідчить про його укладення відповідно до вимог ст.1046 ЦК України.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У даній справі було досліджено письмову Угоду про надання коштів від 17.06.2023, в якій чітко зазначено, що позика надається в доларах і повернення коштів передбачено в доларах США. А тому, суд вважає, що стягнення боргу має відбуватися саме в тій валюті в якій було надано позику.

Такі ж висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 14-134цс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 14-446цс18, в постанові ВС від 16.11.2022 року по справі № 301/2052/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З позиції позивача слідує, що на даний час відповідач не повернув борг, уникає спілкування. А тому, проаналізувавши всі надані по справі докази, суд приходить до висновку, що між сторонам, дійсно, мав місце договір позики, умови якого відповідач порушив, заборгованість ОСОБА_2 становить 9000 дол.США. Жодних доказів, які б спростовували такий висновок, суду не було надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору 3957 грн. 25 коп.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 533,549, 1046, 1047,1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141,158, 258- 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 17.06.2023 року в розмірі 9 000 доларів США (дев`ять тисяч доларів США) та судові витрати по справі в сумі 3957 грн. 25 коп (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят сім гривень двадцять п`ять копійок).

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд –якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту рішення.

Позивач : ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 /

Відповідач : ОСОБА_2 / РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 /

Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2026 року.

Суддя О. Я. Ярмола