Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №205/6570/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/6570/26

Номер провадження2/205/4618/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – Відповідач) про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2009 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із позивачем та перебувають на її утриманні.

Позивач зазначає, що шлюбні відносини між нею та відповідачем фактично припинилися з 01.01.2025 року, спільне господарство сторонами не ведеться. Внаслідок несумісності характерів, різних поглядів на ведення господарства та виховання дітей між ними втрачено почуття кохання та поваги один до одного. Вважаючи примирення та подальше збереження сім`ї неможливим, просить розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, зареєстрований Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 602.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач визнає позовну вимогу про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , однак не погоджується із зазначеною позивачем датою фактичного припинення шлюбних відносин та стверджує, що такі відносини між сторонами фактично припинені з початку квітня 2026 року.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності. У такій заяві названа сторона зазначає про повне підтримання позовних вимог та просить здійснити розгляд справи за її відсутності.

Відповідач також подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві названа сторона зазначає про визнання позову в частині розірвання шлюбу із позивачем, але наполягає на тому, що датою припинення шлюбних стосунків є початок квітня 2026 року, та просить здійснити розгляд справи за його відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, встановивши, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання відповідачем позову і ухвалює за результатами розгляду справи рішення про задоволення позову з огляду на нижченаведене.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 15 серпня 2009 року Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 602 та видано сторонам свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.08.2009 року.

Судом також встановлено, що сторони від спільного подружнього життя мають двох дітей: неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 06.04.2011 року, та малолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 16.02.2017 року.

Судовим розглядом також встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони спільного господарства не ведуть. Спору щодо утримання чи місця проживання дітей на день розгляду справи судом не встановлено.

Разом із цим, сторони не дійшли згоди щодо конкретної дати фактичного припинення шлюбних відносин. Так, сторона позивача у позові наполягає на припиненні шлюбних відносин з 01 вересня 2025 року, тоді як відповідач, не визнаючи вказаної обставини, стверджує про припинення таких відносин з початку квітня 2026 року.

При цьому жодною із сторін не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б надавали можливість достовірно встановити конкретну дату фактичного припинення між ними шлюбних відносин, у зв`язку з чим суд доходить висновку про недоведеність позиції кожної із сторін у цій частині.

Суд вказує, що предметом розгляду даної справи є розірвання шлюбу, а не вирішення спору щодо правового режиму чи поділу спільного майна подружжя, у зв`язку з чим встановлення конкретної дати фактичного припинення шлюбних відносин не є необхідним для вирішення заявленої у даній справі позовної вимоги.

Разом із тим, така обставина може мати самостійне юридичне значення під час вирішення майнових спорів між сторонами, оскільки відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

За таких обставин суд не вбачає підстав для встановлення у межах даної справи конкретної дати фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами та зазначає, що вони не позбавлені можливості доводити таку обставину за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів під час розгляду відповідного майнового спору, для вирішення якого встановлення такої обставини матиме юридичне значення.

Водночас сторони визнають сам факт припинення між ними шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть та не мають наміру на поновлення сімейних відносин, що свідчить про фактичний розпад сім`ї.

Оскільки сторони визнають сам факт припинення шлюбних відносин, однак у позасудовому порядку не мають можливості розірвати шлюб та зареєструвати його припинення через наявність спільних неповнолітніх дітей, то суд вважає, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Згідно ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Так само, згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

При цьому пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 56 СК України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Як встановлено судом, шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, вважаючи примирення та подальше збереження сім`ї неможливими. Відповідач, у свою чергу, позовну вимогу про розірвання шлюбу визнає та також не наполягає на збереженні сімейних відносин.

Таким чином, волевиявлення обох сторін спрямоване на припинення шлюбу, а встановлені судом фактичні обставини свідчать про те, що сім`я сторін фактично розпалася та подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача і принципу добровільності шлюбу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За встановлених обставин визнання відповідачем позовної вимоги про розірвання шлюбу не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому підлягає прийняттю судом.

Суд також враховує, що примушування одного з подружжя до збереження шлюбних відносин за відсутності його вільного волевиявлення на їх продовження суперечило б засадам добровільності шлюбу та положенням ст. 56 СК України.

Отже, оцінюючи встановлені обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу є неможливими, а тому позовна вимога про його розірвання є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Після розірвання шлюбу залишити прізвище позивача, яке є в неї з моменту державної реєстрації шлюбу, а саме: « ОСОБА_5 ».

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, частиною 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як встановлено судом, відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовну вимогу про розірвання шлюбу, а тому наявні передбачені ч. 1 ст. 142 ЦПК України підстави для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею при зверненні до суду судового збору, що становить 665 грн. 60 коп.

Враховуючи задоволення позовної вимоги у повному обсязі, інші 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору у розмірі 665 грн. 60 коп. відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 55, 56, 110-114 Сімейного кодексу України, ст.ст. 141, 142, 206, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задовольнити в повному обсязі.

2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що був зареєстрований 15 серпня 2009 року Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 602.

3. Після розірвання шлюбу залишити за ОСОБА_1 , прізвище: « ОСОБА_5 ».

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 665 грн. 60 коп.

5. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позовної заяви, у розмірі 665 грн. 60 коп.

Відповідно до ч.2 ст. 115 Сімейного кодексу України копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан