Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №203/8353/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 203/8353/25

Провадження № 2/204/1852/26 р.

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року Чечелівський районний суд м. Дніпра в складі:

головуючого судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення права власності,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою, в якій просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 5/6 часток будинку АДРЕСА_1 від 18 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати дійсним договір купівлі-продажу 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0465 га кадастровий номер 1210100000:07:263:0017, розташованого за адресою АДРЕСА_1 від 18 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 5/6 часток будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право спільної часткової власності на 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0465 га, кадастровий номер 1210100000:07:263:0017 за адресою АДРЕСА_1 ; припинити за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 5/6 часток будинку АДРЕСА_1 ; припинити за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0465 кадастровий номер 1210100000:07:263:0017 за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що з 05.07.2005 року позивач проживає в спірному будинку. 18.12.2018 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо купівлі-продажу 5/6 часток будинку та земельної ділянки за суму, еквівалентну 2 000 доларів США (84 000,00 грн.). Позивач передала кошти, а відповідач видала розписку, підтвердивши узгодження істотних умов та факт отримання коштів, зобов`язавшись нотаріально посвідчити договір до 18.12.2021 року. Оскільки відповідач виїхала на постійне проживання до рф та ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, позивач вважає можливість нотаріального посвідчення втраченою та просить застосувати ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи, домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (5/6 часток на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.12.2018), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-16).

Земельна ділянка площею 0,0465 га (кадастровий номер 1210100000:07:263:0017) за вказаною адресою належить ОСОБА_2 у розмірі 5/6 часток (на підставі державного акту серії ІІ-ДП № 121012 від 19.09.2001 та свідоцтва про право на спадщину від 18.12.2018) та ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частки.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 05.07.2005 року, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади (а.с. 13).

18 грудня 2018 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання від ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 2 000 доларів США в рахунок будинку та земельної ділянки. Передано право власності на земельну ділянку площею 0,0465 га, по адресу АДРЕСА_1 (а.с.14)

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (частина перша статті 657 ЦК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статті 210 та статті 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

У відповідності до частини першої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що матеріалами справи не встановлено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що надана позивачкою розписка 18.12.2018 про надання грошових коштів ОСОБА_2 . ОСОБА_1 за частину будинку та земельної ділянки не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умом договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. Отже, між сторонами взагалі відсутній договір купівлі-продажу хоча б у простій письмовій формі, є лише розписка про отримання грошових коштів особи, яка діяла в інтересах відповідача, тому вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України, є безпідставними, оскільки вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у разі укладення між сторонами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Самі по собі посилання позивача на виїзд відповідача до російської федерації та припинення дипломатичних відносин не доводять факту умисного та безповоротного ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору в період з грудня 2018 року по лютий 2022 року.

Оскільки вимоги про визнання права власності та припинення права власності відповідача є похідними від вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним, у їх задоволенні також слід відмовити.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України: у зв`язку з відмовою в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 5, 16, 209, 220, 334 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 19, 142, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення права власності – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, місцезнаходження (останнє відоме): Федеративна Республіка Німеччина.

Суддя В.В. Самсонова