Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №490/6411/26 — Миколаївський апеляційний суд

02.09.26

33/812/360/26

Справа №490/6411/26

Провадження №33/812/360/26

Категорія: ч.2 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого судді – Базовкіної Т.М.,

із секретарем судового засідання – Лівшенком О.С.,

за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову судді Центрального районного суду міста Миколаєва Демінської О.І. від 30 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, із неповною середньою освітою, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн,

УСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 712979 від 07 липня 2026 р. водій ОСОБА_1 07 липня 2026 р о 12:40 год в районі буд. №99 по проспекту Центральному в м. Миколаєві керував транспортним засобом «JOG», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1.а Правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівником поліції за ч.2 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Вказаний протокол разом з іншими документами був скерований органами поліції на розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.

ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції свою винуватість у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення не визнав, проте обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, підтвердив. Пояснив, що за обставин, викладених у протоколі, керував мопедом «JOG», номерний знак НОМЕР_1 , та рухався разом із товаришем, який також їхав на мопеді по пр. Центральному у м. Миколаєві. При цьому був зупинений працівниками поліції для перевірки транспортного засобу. Він при собі мав посвідчення водія категорії А, проте не мав відкритої категорії А1 та, відповідно, не мав права керувати мопедом. На даний час вже отримав водійське посвідчення з категорією і А1.

ОСОБА_1 надав письмові пояснення по справі про адміністративне правопорушення, просив звільнити його від адміністративної відповідальності за відсутності складу правопорушення.

Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.

Також стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665 грн. 60 коп.

Не погоджуючись із постановою суду, законний представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 – його батько ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить розглянути можливість застосування до ОСОБА_1 заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відеозаписом підтверджено, що ОСОБА_1 надав працівнику Патрульної поліції пояснення, що зупинка транспортного засобу викликано необхідністю прикріпити номерний знак. Суд не встановив ступінь вини ОСОБА_1 , а саме: відсутність умислу на вчинення правопорушення, оскільки він пред`явив на вимогу працівника Патрульної поліції документи на транспортний засіб та права на керування такими засобами. Встановлюючи ступінь вини особи, яка притягується до відповідальності, суд першої інстанції констатував «відсутність критичного ставлення до вчиненого адміністративного правопорушення» та не визнання вини правопорушником. Такий висновок суду свідчить про упереджене ставлення до особи, що притягується до адміністративної відповідальності, та ігнорування судом заяви правопорушника, викладеної в поясненнях до протоколу та зробленої під час судового розгляду справи. Суд також не надав належної оцінки тій обставини, що ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності, не намагався приховати транспортний засіб, не користувався незареєстрованим транспортним засобом, мав водійське посвідчення з відкритою категорією А і не мав наміру порушувати закон. Ця ситуація стала наслідком добросовісної помилки особи, яка керує транспортним засобом в розумінні вимог законодавства, а не свідомого нехтування ним. Крім того, особа, що притягується до відповідальності та її законний представник (батько) просили суд врахувати, що відсутність у посвідченні водія відповідної (нижчої) категорії та керування транспортним засобом з посвідченням більш високої категорії без порушення правил дорожнього руху не становить небезпеку для оточення й не має наслідків, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність. Також судом не надано оцінки обставинам, які пом`якшують відповідальність, як то передбачено статтею 280 КУпАП, а саме:

1) протокол про адміністративне правопорушення складено у відношенні неповнолітнього (на момент складання протоколу ОСОБА_1 досяг 16-річного віку);

2) судом не взято до уваги відсутність роз`яснень неповнолітньому з боку працівників Патрульної поліції його прав та обов`язків в частині необхідності отримання категорії А1 водійського посвідчення, а також те, що це сталося внаслідок добросовісної помилки, а не свідомого небажання виконувати вимоги закону;

3) добровільне усунення порушення ще до розгляду справи судом, а саме -проходження ОСОБА_1 курсу навчання та отримання 22 липня 2026 р. категорії А1 водійського посвідчення;

4) соціальний і матеріальний стан родини, а саме суду надано довідку від 20 липня 2026 р. №4801-5004104434 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; посвідчення дитини з багатодітної сім`ї НОМЕР_2 ; посвідчення батьків багатодітної сім`ї НОМЕР_3 ;

5) позитивна характеристика ОСОБА_1 , надана за місцем навчання - Миколаївським ліцеєм № 38 «Муніципальний колегіум» імені Володимира Чайки.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 , які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, вивчивши та дослідивши матеріали адміністративної справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

За змістом ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно положень ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до положень ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Згідно ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII (далі – Закон №3353-XII) право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.

Відповідно до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340 (далі – Положення № 340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.

Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, оформлений та виданий засобами Єдиного державного реєстру єдиної інформаційної системи МВС (далі - Єдиний державний реєстр МВС) і виготовлений на бланку та/або в електронній формі, після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС (далі - територіальні сервісні центри МВС).

Відповідно до положень п.1.1 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - Правила), ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пункт 1.3 Правил передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

За п.1.9 Правил особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно п.2.1.а Правил водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП.

Так, згідно із ч. 2 ст.126 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Вчинення ОСОБА_1 правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУАП, підтверджується доказами:

- змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 712979 від 07 липня 2026 р., водій ОСОБА_1 07 липня 2026 р о 12:40 год в районі буд. №99 по проспекту Центральному в м. Миколаєві, керував транспортним засобом «JOG», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1.а Правил дорожнього руху.

Також в протоколі зазначено, що ОСОБА_1 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції, ст.268 КУпАП, та повідомлено про розгляд справи за викликом суду.

Будь-яких заперечень у протоколі про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 щодо його змісту не зазначив, своїм підписом підтвердив, що зі змістом протоколу ознайомлений та його копію отримав.

Матеріали справи також не містять жодних заяв, зауважень чи скарг при оформленні протоколу або після його оформлення. Доказів оскарження дій працівників поліції при складенні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 та його законним захисником до суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 сумніву не викликає, оскільки складений та підписаний відповідно до вимог ст.ст.254,256 КУпАП, тому є належним доказом по справі.

- змістом відеозапису працівників поліції, яким послідовно зафіксовано, що 07 липня 2026 р. працівники поліції виявили, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом – мопедом «JOG»на якому був відсутній номерного знак. Факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 на відеозаписі не заперечує. Далі поліцейський роз`яснює, що у транспортного засобу відсутні дзеркала та номерний знак, наявне втручання у роботу вихлопної системи, а крім того, що для керування таким транспортним засобом необхідна окрема категорія прав - А1, на що ОСОБА_1 відповідає, що в нього є категорія «А», він думав, що її достатньо. Після чого працівником поліції було роз`яснено суть правопорушення та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП, зі змістом якого ОСОБА_1 ознайомлюють та той його підписує.

Наведені докази, які отримані у законний спосіб, узгоджуються між собою, в їх сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 07 липня 2026 р., керував транспортним засобом «JOG», номерний знак НОМЕР_1 , тоді як не мав права керування таким транспортним засобом.

З огляду на наявні у справі докази в їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення ОСОБА_1 вимог п.2.1.а Правил та прийняв законне рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, що знайшло своє підтвердження і під час апеляційного розгляду.

З огляду на те, що факт керування транспортним засобом – мопедом ОСОБА_1 , який не мав на це право (без відкритої категорії А-1), доведений та не спростований під час апеляційного перегляду наявними у справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив наявні в даній справі докази, відповідно до вимог ст.251 КУпАП, та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги, в яких не заперечується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП, правильність постанови суду першої інстанції не спростовують.

Так, хибним є посилання апелянта на відсутність в діях ОСОБА_1 умислу, оскільки нехтування наведеними вище імперативними приписами щодо обов`язку водія мопеду мати категорію А-1 може бути лише навмисним. Незнання такої вимоги є грубим порушенням вимог Закону України «Про дорожній рух» та Правил та ніяк не може бути розцінено як пом`якшувальна обставина. Дії ж ОСОБА_1 після зупинки поліцейським транспортного засобу – пред`явлення документів, надання пояснень є також прямим обов`язком водія щодо виконання законних вимог працівника поліції.

Обов`язок водія мати відповідну категорію, яка відповідає характеристикам транспортного засобу, не є простою формальністю.

Так, пунктом 16 Положення № 340 передбачено, що посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний, практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Теоретичний іспит складається особою, яка пройшла відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувала зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів.

До складення практичного іспиту допускається особа, яка успішно склала теоретичний іспит (у передбачених цим Положенням випадках) та пройшла відповідну підготовку з практичного керування транспортним засобом в акредитованому закладі.

Щодо доводів апелянта про можливість застосування до ОСОБА_1 , який є неповнолітньою особою, заходів впливу, передбачених статтею 24-1 КУпАП.

Так, санкція ч. 2 ст. 126 КУпАП, за якою кваліфіковані дії ОСОБА_1 , передбачає накладення адміністративного стягнення у вигляді накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто законодавством визначений безальтернативний вид адміністративного стягнення.

Згідно із статтею 13 КУпАП до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу. У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Згідно статті 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1) зобов`язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Тобто оскільки ОСОБА_1 вчинив у віці 16 років правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 126 КУпАП, він підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах і лише за умови встановлення судом окремих обставин щодо характеру правопорушення та особи порушника можливо застосування інших заходів впливу, які передбачені ст. 24-1 КУпАП.

Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ч.2 ст.126 КУпАП, відповідає положенням статей 33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення і апеляційний суд не вбачає законних підстав для зміни обраного судом першої інстанції виду стягнення.

Апеляційний суд визнає такими, що не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо неправильного призначення ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Накладене адміністративне стягнення в кожному конкретному випадку має бути необхідним і достатнім для виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень.

Як зазначено у статті 34 КУпАП, обставинами, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім; 5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом`якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

В силу статті 35 КУпАП обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення; 3) втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4) вчинення правопорушення групою осіб; 5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6) вчинення правопорушення в стані сп`яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Суд, обираючи ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу, врахував його ставлення до вчиненого правопорушення – невизнання провини та відсутність критичного ставлення до вчиненого правопорушення, а також виходив з мети адміністративного стягнення.

З урахуванням повно та всебічно встановлених на підставі досліджених судом доказів як окремо, так і в сукупності, обставин щодо характеру порушення, відомостей про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд погоджується з висновками судді суду першої інстанції щодо обрання адміністративного стягнення ОСОБА_1 у вигляді штрафу та відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки призначення ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу (тобто в межах санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП), яке є безальтернативним, відповідає вимогам статей 13, 23, 33-35 КУпАП, оскільки суддя першої інстанції при його обранні врахував як характер вчиненого ним правопорушення, обставини, за яких його вчинено, так і особу правопорушника, який є неповнолітньою особу, свою провину у порушенні Правил та вчиненні адміністративного правопорушення не визнав. Тому не вбачається підстав для застосування заходів впливу, визначених ст. 24-1 КУпАП.

Щодо посилань апелянта на те, що ОСОБА_1 є неповнолітнім, то, як вже було зазначено, сам факт недосягнення правопорушником повноліття не виключає застосування до нього адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП на загальних підставах.

Також апеляційний суд не взяв до уваги характеристику на учня Миколаївського ліцею № 38 ОСОБА_1 , яка долучена законним представником до апеляційної скарги, з урахуванням положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, оскільки цей доказ не був поданий в суді першої інстанції та не доведено неможливості його надання.

Щодо посилань у скарзі на те, що ОСОБА_1 є дитиною з багатодітної сім`ї, то цей факт з урахуванням його ставлення вчиненого правопорушення не впливає на правильність обраного судом виду стягнення.

Апеляційний суд не вбачає підстав для зміни обраного судом виду адміністративного стягнення і вважає, що саме обраний судом першої інстанції вид стягнення буде відповідати меті адміністративного стягнення: виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За такого немає підстав для зміни оскаржуваної постанови судді в частині обраного адміністративного стягнення, про що просить апелянт.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП є законною та обґрунтованою, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни постанови відсутні.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу законного представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - Горбова Олександра Вікторовича залишити без задоволення, постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.М. Базовкіна